ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Торон
2019.06.16 13:27
Зайнялася пожежна блакить,
З рідним краєм забулось прощання.
Перший раз в моїй пісні дзвенить
Не скандалу надрив, а кохання.

Був я ніби занедбаний сад,
Ласий був до жінок і пиятик.
Та гульба мені більше не в смак,

Микола Дудар
2019.06.16 12:32
На лікарняне йде мій сум
Сльоза зібралась теж на виїзд
Вже від ума у горі ум
І самота ось-ось і виїсть…

Куди - куди?… подамся в ліс
За відстань зла і златаславих
Щоб навіть очі, навіть ніс

Ігор Деркач
2019.06.16 09:13
Кує зозуля і віщує літо
гарячі ночі, а не самоту,
якою не умію обігріти
не іншу, не чужу, а саме ту.

Кінчаються сонети і привіти,
осипалися липи у саду.
І думаю, що у юдолі світу

Микола Соболь
2019.06.16 07:48
Журавель і птиця, і не птиця.
Стареньке цебро скреготить.
І пахне дитинством водиця.
І серце бентежить ця мить
Коли набираю джерельну,
Найкращу на цілій землі
У стужу, чи спеку пекельну –
Росу, що смакує мені.

Володимир Бойко
2019.06.15 23:43
Яка різниця – Медведчук, Мураєв,
Чи Рабінович, Вілкул, хтось іще?
Я в них потворність путінську вбачаю,
Мені огидно, це мене пече.

Їм край наш – територія обману,
Імперської політики Кремля,
Та певен я – пощезнуть геть погані,

Олексій Кацай
2019.06.15 22:08
Перешкоди гудуть в мікрофонах, як бджоли на пасіці…
Куриться Шлях Чумацький – по ньому біжать позивні…
Ми з тобою зустрілися на попелястому Місяці,
подолавши палюче тяжіння важкої Землі.

Хай ця зустріч вагою і жаром на гуки порепана
й ледь потріс

Тетяна Левицька
2019.06.15 20:45
По той бік ріки-розлуки
ти, шовковий, чий?
Б'ється чайкою розпука
в берег кам'яний.

Об кайдани тоскні душі
точать ланцюги,
вітер небу сльози сушить,

Олександр Сушко
2019.06.15 18:17
Діва Житіє мудрочолих дів та задумливих парубків, які носяться зі своїми творіннями як з писаною торбою, тяжке. Коли в голову на тотеж стрибає дума, що ти - людина не звичайна, а відмічена Божим перстом як ангельське створіння - характер митця починає мі

Іван Потьомкін
2019.06.15 10:18
Не хлібом єдиним і птахи живуть.
Нектар, насіння,плоди, комахи
та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
річ, звісно, першорядна.
І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
так хочеться позмагатися поміж собою чи й з вітром:
розпростерши крила і

Ігор Деркач
2019.06.15 07:57
Усі ідуть уже у старші класи,
а я – у перший. Знаю два по два,
читаю поетичні вихиляси
і думаю, – поезія! Нова?

***
На мені помічають корону!
Я! Найліпша! Читайте, – свята...

Микола Соболь
2019.06.15 06:21
Ти, така маленька.
Дай зігрію тебе у долонях.
Перша зірка на небі
ще далеко до поцілунку.
Хочеш вітру свіжого?
Хочеш долю бери – чаклунку.
А потім буде – життя,
наша доня і сніг на скронях

Ярослав Чорногуз
2019.06.15 00:30
Аж на очі набігла сльоза –
Не уникнути твого полону.
Заховалась очей бірюза
Під повіками ніжними сонно.

Літній ранок уже зазорів.
Ллє проміння небесне горнило.
О чарівній ранковій порі

Серго Сокольник
2019.06.14 23:51
Похилились горіха гілки
Під вагою врожаю... І сонце,
Мов сусідка стара, залюбки
Загляда у домашнє віконце...
Та сусіди, що в хаті жили,
Мов горіхи осипані, впали
Згідно Притчі... Часи надійшли-
РозкидАли каміння... Збирали...

Нінель Новікова
2019.06.14 17:51
Твій білий дім і тихий сад залишу.
Життя пустельне хай стане миле.
Тебе, тебе в моїх прославлю віршах,
Як жінка славити не зуміла.
Ти подругу згадаєш гордовиту
В твоїм для неї створенім раю,
А я торгую цінностями світу –
Твоє кохання й ніжність п

Іван Потьомкін
2019.06.14 17:27
Гадав, що це суто українське прислів’я, хоч досі не вдавалося знайти його походження. І ось у підручнику «Английский язык для детей» Валентини Скульте натрапив на ціле оповідання з малюнками про пригоди бабусі з поросям. Оскільки автори й читачі «Поети

Віктор Кучерук
2019.06.14 14:33
Чим довше й пильніше на тебе дивлюсь,
Я менше себе розумію, –
Навіщо в кохання так глибоко вгруз,
Що вибратись втратив надію?
Ані повернути, ні далі іти,
Ні рухів ніяких по колу, –
Адже повсякденно й повсюди є ти,
Моя всюдисуща неволе…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Олекса Палій
2019.06.14

Євген Чорний
2019.04.01

Ярослав Куцела
2019.03.17

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Катерина Гуменюк
2018.11.29

Катерина Теліга
2018.11.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко / Інша поезія

 Із сірого зошита
1
Не певен, що є сенс писати що-небудь про рік, який за день щезне, хоча за всіма астрологічними (й не лише) прогнозами він мав бути далеко не найгіршим. Та якби мені довелося якось означити 365 днів, об’єднаних під цифрами 2015, я сказав би, що це був рік поразки, болісного (з обдирання шкіри, з переломом кісток і свідомості) падіння, не менш болісного випрямлення (хребта й помилок). Рік, який залишив по собі більше шрамів, ніж слів, більше відчаю, ніж утіхи, смугу приречення, а не надії. Утім, шрами – ознаки ініціації (пройденої і відбутої – «збережи і згадуй»), відчай – знеболювальне від ілюзій, а приречення – щит від міщанської кіптяви (людей із брудними черевиками та ще бруднішими душами). Рік, що навчив міцно стискати кулаки та гордо тримати голову, відходить (лише не зарубцьовані шрами продовжують нити, нагадуючи про неминучий відхід). Я не виходитиму за двері, аби прощатися з ним, як і не тамуватиму радості, що витримав іспит (може, далеко не найскладніший у своєму житті), адже знаю: найкраще прощання – без слів і рукостискань.
2
Коли Святвечір надходить у спорожнілу кімнату, ти приростаєш до вікна, за яким сходить та ж зоря, що й дві тисячі років тому. Вуха ріже гул мегаполіса, і з’являється туга за давнім, святим і великим – тим, чого вже ніколи не буде у часі, відведеному тобі. Може, ти опинився не в тому часі, не в тому місці, не з тими людьми? Відчуваєш себе малим, безпорадним і кволим, як пастух, що розгубив отару й не може ні повернутися в кошару, ні йти на пошуки, тому сідає на камінь і не знає, на кого чи на що чекати. Може, святе і велике розсіялося, як рідкий сніг, схожий на стружку, розсипалося між офісів, торгових центрів, машин, подібних до людей, і людей, подібних до машин? Тисячоокі будинки, схожі до химер, обступають тебе звідусіль, без’язикі, як і ті, що живуть у їхніх нутрах. Тисячі очей виміряють тебе з висоти, й від них стає тепло, ніби ти не в кімнаті, де кублиться тиша, й не на вулиці, де кипить рев машин. Ти ще не знаєш, де ти, але певен, тебе там чекають.
3
Не полишає враження, що досі я перебував на тренуванні, готуючись до рішучого стрибка, а сьогодні, добігши до трампліна, зупинився: стрибати чи ні? Чи є право на сумнів і вагання? Чи є час на пошук відповідей, які неможливо знайти? Яке з питань, що визріли, найістотніше? Вочевидь, усі сумніви, вагання і запити, що виникли, можна звести до найістотнішого: пошуку власної, а не накинутої зовні ідентичності. 25-річне тренування нервів і м’язів, скоріш за все, було часом пошуку власного Я – з обдиранням шкіри, ламанням рук і ніг, але майже ніколи себе самого, власної самості й сутності. Часом першовідкриття та називання речей власними іменами. Може, останнє не здавалося б таким визначальним, якби не довелося усвідомлювати, що всі цілі – це приводи для самоозначення. Може, перше не було б таким неминучим, якби кредит довіри, отриманий за час тренування, не виріс до такої критичної позначки. Може, тон і тембр варто було б змінити, якби час не витікав так невблаганно, а в одну й ту саму річку можна було зайти двічі. Може, відчуття власної приреченості не було б таким пристрасним, якби істина не полягала в тому, щоб бути готовим іти за покликом щоразу ніби вперше. При цьому не важливо, чи вичерпався час запитань і пошуків, чи ще не починався – стрибок мусить відбутися, хай би там що!
4
Ті ж закладки на недочитаних розділах у книжках або в соцмережі, не викреслені позиції у списку на сьогодні, та ж думка – щоби мене ніхто ніде не чекав. Зранку пробіг на стадіоні і вибір сорочки, з обіду розмова на радіо про свіжу книжку чи культурну акцію, під вечір повернення з мистецької виставки чи футбольного матчу, заковтування порції новин, під ніч безпорадні зусилля вилущити пару речень і ще більше безпорадне намагання заснути. Заступаєш у сон, ніби стаєш на інший берег, відсутність сну відчуваєш як провалля у смерть. Над ранок ті ж ілюзії про втечу від фальшивих гримас і награних тонів у студії чи на кухні, слів, до яких звик так само, як до затертих джинсів або облич із телеекранів. Втечу? За межі дійсності, себе самого?
5
Чи можна виміряти біль? На якій мапі накреслити його частоти й амплітуди? Як вивести шкалу? Може, ти сам собі його створюєш, і не потрібно шукати нічого того, що лежить за межами уяви? Може, біль – це фантом, навіяний безпорадністю, страхом або соромом за страх? Відчуття того, що якась частина твого Я померла, інша – балансує між тим, що сталося, і тим, чого могло би не статися (усе, що поза цим – простерта пелена туману). Те, що світ учинив із тобою чи ти вчинив зі своїм світом і з собою? Що корениться у глибині твого Я, куди ти волієш не зазирати.
6
Дощ стугонить по шибках, і кімната звужується або розширюється як зіниця. На столі невикористані квитки, напіврозібрана валіза, розкидані сорочки. Як довго добирав я колір і тон! Ти кажеш: даремно шукати кольору й тону, аби виповнити ними дощ. Він живе у тобі, столикий, стоголосий, а може, безликий і німий? Все, що мені зостанеться, – сліди від крапель. Ти відійдеш мовчазно, не озираючись, як тінь, що покидає тіло. Дощ піде за тобою, чи з тобою. Я вимкну світло і слухатиму зойк пораненого телефону.
7
Як визнати втрату, коли все, що є у тобі, чинить спротив? Не чути того, хто мав би бути деінде, але оселився в тобі, як у крипті, і кричить зсередини, або зривається і ходить, що все у тобі тремтить, а гуркіт відлунює так, що міг би оглухнути. Як описати те, що перебуває за межами мови? А мова болю безсила сказати про відчай і тугу, які виповнюють тебе. Може відповідь існувала б, якби у світі зникло те, що ніколи не зникне.
8
Мертвий, що оселяється в тобі, не може померти. Він стає живим померлим, дихає, говорить, страждає. Слухачем-лицеміром із закритим лицем, твоїм двійником або братом. Твоє єство перетворюється у вмістилище мертвого – склеп, оточений стінами, з якого він не знайде виходу без тебе та до якого тобі нема входу. Ти стаєш померлим живим, не спроможним відрізнити тіло від тіні, і сам поволі перетворюєшся в тінь, що тривожить прозорість, невиразний, непроникний відбиток у дзеркалі. Дисоціюючись від безпорадності чи люті, придушеної в горлі, зводишся на ноги і стаєш біля себе. Дивишся, як на ліжку, зіщулившись, здригається тіло, відібране тим, хто не може померти, але не має сили жити. Заціпеніння минає. Ти повертаєшся і відчуваєш: стіни невпинно ростуть, але шпилю все ж не побачиш.
9
Чи відчували ви коли-небудь, що час ущільнюється? Що будинки, які перед вами, це не ті будинки, які ви бачите, а ті, що бачили раніше. Що відчуття, знайомі вам, повертаються у ваш слух, зір, нюх, дотик. Що той, хто давно чи недавно пішов од вас, аби не повернутися, незримо йде поруч, тими ж вулицями, повз ті ж будинки. Що реальність стає невловимою, а місто перетворюється у фантома, який поглинає вас, ніби згусток повітря. І єдине, що нагадує про похибку, - це дата, видрукувана на залізнчному квиткові.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-09-21 15:57:16
Переглядів сторінки твору 1370
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.387 / 6  (4.746 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 5.307 / 6  (4.727 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.06.01 00:27
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2016-09-21 16:45:25 ]
Живодайно, надзвичайно уявно, кожне слово - живий порух, глибина, життя - виміряне палахкотінням серця та душі. Так відчулося мені...читаю і перечитуватиму ще.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-09-22 01:15:13 ]
Період становлення -- складний, болючий, повний запитань і сумнівів, тому що так багато можливостей -- і не знаєш, яку вибрати. Можливостей не тільки для вчинків, але й для того, щоб визначитись, як сприймати самого себе і навколишній світ. Цікаво те, що коли-небудь Ви будете згадувати цю пору свого життя з теплом і носталдьгією. Бережіть ці записи.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-09-22 01:16:24 ]
"ностальгією"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2016-09-24 09:39:37 ]
заглибило... завело у власні далі...