ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!

Вікторія Лимарівна
2019.08.18 20:25
Хто сіє вітер, пожинає бурю!
Емоціям потрібно дати лад!
Нарешті визначитись: що ж не так?
Позбутися думок про авантюру.
Здоров’я берегти прискіпливо, фігуру.

Позбутися дурних, шкідливих звичок!
Щоденної отрути гіркота:

Ірина Білінська
2019.08.18 18:48
Душе моя,
гармоніє - привіт!
Світи тобі
даровані у спадок!
У кожної загадки -
свій отвіт -
не відаєм
ні правди,

Олександр Сушко
2019.08.18 17:03
На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Ігор Федів
2019.08.18 13:17
Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Олена Побийголод
2019.08.18 10:17
Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Дмитро Заєць
2019.08.06

Олекса Палій
2019.06.14

Євген Чорний
2019.04.01

Ярослав Куцела
2019.03.17

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Катерина Гуменюк
2018.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко / Інша поезія

 МЕЖИ ЧАСУ ТА СНІГУ: ПАМ’ЯТІ МАРИНИ ОЗЕРАНСЬКОЇ

«Станься для мене ледь сизою млою ґрунту –
Я розквітатиму вічно, немов уперше…»

Марина Озеранська

Я не прощаюся з тобою, не відпускаю тебе, бо вірю: навіть якщо люди не зустрілися в часі, це не означає, що вони не зустрілися зовсім. Ми зустрілися з тобою в дуже тісному часі, на вінницькому мосту, що об’єднує лівий і правий береги міста. Я повертався з лівого, ти – з правого. Може, береги, на яких стоїть Вінниця, тоді звузились, а може, час ущільнився, бо розмова здалася нам обом дуже короткою. Утім, дорога на двох завжди здається короткою, бо часу бракує, щоби виповісти навіть половину задуманого. До того ж не має значення, як двоє долають дорогу – автомобілем, поїздом чи пішки. Я не дізнався нічого про твої улюблені кольори, кінострічки, музику, бо заледве встиг спитати те, що здавалося найважливішим. Навіть переселившись до Києва, не ходив із тобою на футбольний матч «Динамо Київ», про який ти казала, що його треба любити більше за перемогу, на концерти «Океану Ельзи», у черзі за квитками на який наші друзі стояли годинами. Однак ділив поетичні читання у весняній Вінниці, наукові конференції в осінньому Бару, революційний Майдан у зимовому Києві. А ще слова, тепліші за чай, який ти носила своїм однодумцям на вулицю Грушевського, суперечки про спорт, політику, літературу. Географія наших зустрічей, звісно, не мала обмежень, та обмеження наклав час. Час і місце зустрічі ніколи не сходилися, хоча могли би принагідно зійтися.
Жодного разу нам не вдалося довести розмову до кінця. Ні в дорожньому кафетерії, ні в університетській аудиторії, ані по телефону. Час щільно стискав нас в обіймах, як у лещатах. «Якось так сталося, – сказала ти, – що часу дуже мало». Може, відчувала, що він невблаганно пульсує у тебе під шкірою, сиплеться з рук, як пісок, протікає крізь пальці, тому квапилася упіймати його, як рибу в сітку, чи пташку в сильце. Надто квапилася. А впіймавши, так і не сказала, який він мав вигляд (як риба чи птах?), що лишилось у тебе руці (луска чи пір’їна?). Та повз мене час пропливав, пролітав надто кволо, і я забагато лишив не відписаних повідомлень, недочутих дзвінків, недоказаних слів. Надто багато, щоб усе дописати, дослухати, договорити.
Пригадую: ти несла першодруки «Бути осінню» з червоною парасолею та розсипаними яблуками на зеленому полі. Навколо багряніла осінь, синів Південний Буг, графічний, як розчерк авторучки. Ми торкнулися одне одного словами, й здавалося, що голоси, переплітаючись, переливаючись, звучать кольорово. Я – синьо, ти – червоно. Може, з того часу, а може пізніше ти залишилася в осені, чи сама стала осінню? Наблизившись упритул, уподібнилася до неї, як писала про це. Не знаю напевно. Та червоний, колір вогню, завжди буде твоїм кольором. Це неминуче. Крім кольору, я пам’ятаю ще запах. Чи ти зізналася тоді, що захотіла стати схожою до м’яти, чи, може, м’ята запахла тобою? Цього не скажу напевно. «Схожу до м’яти» я прочитав на одному подиху в поїзді «Київ – Вінниця», коли повертався з Інституту літератури. Стояла неймовірна спека, а м’ятний запах твоїх віршів оживлював мене як свіжий бриз. До речі, тоді я дізнався, що «Марина» з латинської означає «морська». Однак що було в тому запаху – Тульчин, Бар, Вінниця, Київ? Наука чи поезія? У ньому була ти. Запах м’яти завжди буде твоїм запахом. Це самоочевидно.
Перш ніж мені сказали про це, до кімнати влетіла пташка. Я не пригадую, ні те, що це була за пташка, ні те, якого кольору було в неї пір’я. Вона облетіла мою кімнату й випурхнула у квартирку так само несподівано, як і влетіла, а вслід їй закричав, як поранений, телефон. Я спромігся лише на одне запитання – те, яке ставлять чи не всі люди в таку хвилину: «Боже, чому?». Від дня твого народження до дня смерті минув місяць і два дні. Ти обійшла земне коло за двадцять років. За три дні до кінця місяця падолиста назавжди залишилася двадцятирічною. Господи, чому так швидко? Чому прийшла, щоби залишити пасмо світла й відійти так само несподівано, як прийшла? Відійти тихо й безмовно, як тінь, що покидає тіло. Я не вірю, що колись мені вдасться звикнути до того, що трапилося. І може, в цьому незвиканні, неприйнятті твоєї відсутності – чи не єдина можливість опиратися часу, який тисне дедалі щільніше.
Того дня випав сніг. Попри те, що кожен крок від твоєї оселі був помітний, я не зміг ні знайти, ні порахувати твоїх слідів. Ти відходила без сліду, залишивши сліди в пам’яті. Відходила без слова, залишивши слова у віршах. Та дорога, якою ти йшла, стала аркушем, списаним слідами, які (у тім я певен) ти могла би розпізнати, прочитати, як письмена, що танули та стиралися. Білий колір завжди буде кольором смерті. Це вирок, який виніс нам сніг.

Рядки з біографії
МАРИНА ОЗЕРАНСЬКА
25 жовтня 1995 – 27 листопада 2015
Поетеса, критик, журналістка, народилася в Тульчині, навчалася в Барському гуманітарно-педагогічному коледжі імені Михайла Грушевського, у Київському університеті імені Бориса Грінченка. Учасниця формації “Інверсія серця” мистецьких об’єднань імені Василя Стуса та “Автограф”.
Про вірші молодої авторки схвально відгукнулися відомі вчені й митці: Віра Вовк (Бразилія), Божена Боба-Диґа (Польща), Тетяна Шеїна (Білорусь), Наталія Дяченко (Ізраїль), Мацей Зімка (Польща), а також Дмитро Лінартович, Сергій Пантюк, Роман Ярошенко, Віталій Борецький, Тетяна Яковенко, Ірина Зелененька, Михайло Каменюк, Антоніна Сторожук, Вадим Василенко, Ольга Остапчук, Євгенія Більченко, Дмитро Штофель, Василь Пастушина та ін. Марина Озеранська займалася такими складними формами як мовокраїнознавча поезія, вірші-тревелоги; її перу підкорилися сюжетні образки й однострофні медитації.
Раптова смерть сповненої сил і творчих планів дівчини, квітки молодого подільського слова, здоланої легеневою інфекцією, стала травмою для багатьох письменників, журналістів, учених.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-09-26 23:07:51
Переглядів сторінки твору 992
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.746 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.727 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.07.31 21:37
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-09-27 07:35:33 ]
Сумно. Такі ранні втрати ніколи не забуваються. Царство їй небесне!