ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2019.10.23 03:19
ми поєднювали меланхолію & біґбіт
ми зростали в стихійно~ ринкових шанхаях
все чого небуло в ті часи небуло так собі
у зневазі з відвагою навіть я вас благаю

дожидаючися одкровень & трохи там німб
веселково ридають труби лабають хлопці
за трьома р

Оксана Логоша
2019.10.22 20:35
Я до вас не дійду вже мої посивілі дуби-
Серед буднів пісних загубила тоненьку стежину.
Перекрили шляхи то яри,то колючі ожини.
А роки ж неминули і ваші розкішні чуби.

Я давно не була поміж вас у глибокій зажурі,
Не справляла із вами в шпаківнях г

Ігор Герасименко
2019.10.22 20:03
Літо бабине бавить планету:
невагома, ажурна журба.
Листя падає, та менуету
молитовні виконує па.

Листя падає. Сонце голубить,
зацвіли діаманти в росі,
і газони радіють і клумби.

Микола Соболь
2019.10.22 18:45
Що, чуваки, зняли «баригу»?
Чи легше сім’ям жити стало,
Як лізуть до корита «риги»
І тупорилі із «кварталу»?

А мріялось: Голобородько –
Конкретний мен, слуга народу!
А врешті маємо – Володьку,

Вікторія Лимарівна
2019.10.22 14:02
Із щедрістю осінь дарує оздобу:
Багрянцю та й золота їй не шкодА!
Подекуди блискає жовтим вода,
Бо листячко вперто туди погляда,
Хизуються, гарну показують вроду

Осика й тополя: гарненькі, нівроку.
Шикуються парами, радують зір

Устимко Яна
2019.10.22 13:25
вийди послухай осінь
ти ж бо не чув її
як та іде на босу
полем між кураї

як вона тихо тихо
свого коня веде
як виграє у міхах

Сергій Губерначук
2019.10.22 13:21
Маєш патрони і протигаз?
Мариш у засідках довгий час?
Лідерством скутий? Віри завзятий?
Пельку замкнути й не роззявляти?

Землі свої ти вже відвоював?
І на чужі – не ловитимеш ґав?
Кров’ю розпишеш ім’я свого Бога

Олександр Сушко
2019.10.22 12:05
За роги, думав, долю ухопив,
Її хвоста на руку намотавши.
Але жую тепер тверді пупи,
Ковтаю воду, без олії каші.

Злостивий фатум -це не любий ксен,
Харчує, гад, не з золотої ложки.
Хвороба підла звивини гризе,

Ярослав Чорногуз
2019.10.22 02:09
За десять хвилин до таксі
В обіймах палких ще моя ти...
Секунди вже збігли усі -
Не хочу тебе відпускати!

Вже туга терзає мене
За десять хвилин до розлуки.
І небо темніє ясне,

Віктор Кучерук
2019.10.21 22:22
Моє кохання зріднене неждано
З твоїм умінням вірити й любить, –
Міцніє скоро і цвіте весняно,
І за життя чіпляється щомить.
Твоє кохання йде тобі на користь ,
Якщо ти мріям віддана без меж, –
Якщо мені радієш попри хворість
І кожен день б

Сонце Місяць
2019.10.21 20:50
Отж, вечір бадьоро обривається з ритму. Вуличні пси повагом конвоюють бродячих туристів. Пакуються букети в ранкові газети, пахкотить свіжозмелена кава яку тут одразу й варять. Типажі виходять на шпацер. Гуляють . Оксамитовий, мася, сезон, еротичні ох—хо,

Іван Потьомкін
2019.10.21 18:50
Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
Болісно падать і знову підводитись,
Кричати зажурі: «Пріч!» і благати : «Провадь!»
Оце ж бо життя: ніщо, а якже задосить...

Вибігать за єдиним скарбом в пустині,
Стрибати в безодню за неповторним,
Аби піс

Олександр Сушко
2019.10.21 18:27
Майстер спражній - мовчун,
То пощо балачки?
Час різьбити судьбу, одягючи правду у шати.

Я сьгодні плачу,
Наміняв п'ятачків -
Ти у пеклі вже був,
Тож поваги і бонусу вартий.

Лілія Ніколаєнко
2019.10.21 18:24
Епілог
Вінок 14. Ренесанс любові

1.
В обійми до небес вогнем летить,
В безодню зір моя весна впадає.
Дзвенить ручайно талий снігоцвіт.
Казками снів ряхтять магічні далі.

Вікторія Лимарівна
2019.10.21 13:48
У тиші осінній принишкли верхів’я,
Вдивляючись вгору та вниз, на довкілля!
Вже простір Небесний поглинув сузір’я.
Погожий світанок сьогодні чарівний!

У тиші дерева стоять нерухомо...
Нарешті знайшовся хтось, їх заспокоїв:
Ущухли старання у вітру н

Сергій Губерначук
2019.10.21 13:16
Забутая дорого у пітьмі!
Тебе шукала не одна потвора,
малюючи слідами на зимі
криваві кола.

У нетрях цих безлюдність світова
ховалася від Господа і Бога.
Тут, що не крок, – пророка катував,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Анатолій Філософ
2019.10.03

Дмитро Заєць
2019.08.06

Олекса Палій
2019.06.14

Євген Чорний
2019.04.01

Ярослав Куцела
2019.03.17

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко / Інша поезія

 МЕЖИ ЧАСУ ТА СНІГУ: ПАМ’ЯТІ МАРИНИ ОЗЕРАНСЬКОЇ

«Станься для мене ледь сизою млою ґрунту –
Я розквітатиму вічно, немов уперше…»

Марина Озеранська

Я не прощаюся з тобою, не відпускаю тебе, бо вірю: навіть якщо люди не зустрілися в часі, це не означає, що вони не зустрілися зовсім. Ми зустрілися з тобою в дуже тісному часі, на вінницькому мосту, що об’єднує лівий і правий береги міста. Я повертався з лівого, ти – з правого. Може, береги, на яких стоїть Вінниця, тоді звузились, а може, час ущільнився, бо розмова здалася нам обом дуже короткою. Утім, дорога на двох завжди здається короткою, бо часу бракує, щоби виповісти навіть половину задуманого. До того ж не має значення, як двоє долають дорогу – автомобілем, поїздом чи пішки. Я не дізнався нічого про твої улюблені кольори, кінострічки, музику, бо заледве встиг спитати те, що здавалося найважливішим. Навіть переселившись до Києва, не ходив із тобою на футбольний матч «Динамо Київ», про який ти казала, що його треба любити більше за перемогу, на концерти «Океану Ельзи», у черзі за квитками на який наші друзі стояли годинами. Однак ділив поетичні читання у весняній Вінниці, наукові конференції в осінньому Бару, революційний Майдан у зимовому Києві. А ще слова, тепліші за чай, який ти носила своїм однодумцям на вулицю Грушевського, суперечки про спорт, політику, літературу. Географія наших зустрічей, звісно, не мала обмежень, та обмеження наклав час. Час і місце зустрічі ніколи не сходилися, хоча могли би принагідно зійтися.
Жодного разу нам не вдалося довести розмову до кінця. Ні в дорожньому кафетерії, ні в університетській аудиторії, ані по телефону. Час щільно стискав нас в обіймах, як у лещатах. «Якось так сталося, – сказала ти, – що часу дуже мало». Може, відчувала, що він невблаганно пульсує у тебе під шкірою, сиплеться з рук, як пісок, протікає крізь пальці, тому квапилася упіймати його, як рибу в сітку, чи пташку в сильце. Надто квапилася. А впіймавши, так і не сказала, який він мав вигляд (як риба чи птах?), що лишилось у тебе руці (луска чи пір’їна?). Та повз мене час пропливав, пролітав надто кволо, і я забагато лишив не відписаних повідомлень, недочутих дзвінків, недоказаних слів. Надто багато, щоб усе дописати, дослухати, договорити.
Пригадую: ти несла першодруки «Бути осінню» з червоною парасолею та розсипаними яблуками на зеленому полі. Навколо багряніла осінь, синів Південний Буг, графічний, як розчерк авторучки. Ми торкнулися одне одного словами, й здавалося, що голоси, переплітаючись, переливаючись, звучать кольорово. Я – синьо, ти – червоно. Може, з того часу, а може пізніше ти залишилася в осені, чи сама стала осінню? Наблизившись упритул, уподібнилася до неї, як писала про це. Не знаю напевно. Та червоний, колір вогню, завжди буде твоїм кольором. Це неминуче. Крім кольору, я пам’ятаю ще запах. Чи ти зізналася тоді, що захотіла стати схожою до м’яти, чи, може, м’ята запахла тобою? Цього не скажу напевно. «Схожу до м’яти» я прочитав на одному подиху в поїзді «Київ – Вінниця», коли повертався з Інституту літератури. Стояла неймовірна спека, а м’ятний запах твоїх віршів оживлював мене як свіжий бриз. До речі, тоді я дізнався, що «Марина» з латинської означає «морська». Однак що було в тому запаху – Тульчин, Бар, Вінниця, Київ? Наука чи поезія? У ньому була ти. Запах м’яти завжди буде твоїм запахом. Це самоочевидно.
Перш ніж мені сказали про це, до кімнати влетіла пташка. Я не пригадую, ні те, що це була за пташка, ні те, якого кольору було в неї пір’я. Вона облетіла мою кімнату й випурхнула у квартирку так само несподівано, як і влетіла, а вслід їй закричав, як поранений, телефон. Я спромігся лише на одне запитання – те, яке ставлять чи не всі люди в таку хвилину: «Боже, чому?». Від дня твого народження до дня смерті минув місяць і два дні. Ти обійшла земне коло за двадцять років. За три дні до кінця місяця падолиста назавжди залишилася двадцятирічною. Господи, чому так швидко? Чому прийшла, щоби залишити пасмо світла й відійти так само несподівано, як прийшла? Відійти тихо й безмовно, як тінь, що покидає тіло. Я не вірю, що колись мені вдасться звикнути до того, що трапилося. І може, в цьому незвиканні, неприйнятті твоєї відсутності – чи не єдина можливість опиратися часу, який тисне дедалі щільніше.
Того дня випав сніг. Попри те, що кожен крок від твоєї оселі був помітний, я не зміг ні знайти, ні порахувати твоїх слідів. Ти відходила без сліду, залишивши сліди в пам’яті. Відходила без слова, залишивши слова у віршах. Та дорога, якою ти йшла, стала аркушем, списаним слідами, які (у тім я певен) ти могла би розпізнати, прочитати, як письмена, що танули та стиралися. Білий колір завжди буде кольором смерті. Це вирок, який виніс нам сніг.

Рядки з біографії
МАРИНА ОЗЕРАНСЬКА
25 жовтня 1995 – 27 листопада 2015
Поетеса, критик, журналістка, народилася в Тульчині, навчалася в Барському гуманітарно-педагогічному коледжі імені Михайла Грушевського, у Київському університеті імені Бориса Грінченка. Учасниця формації “Інверсія серця” мистецьких об’єднань імені Василя Стуса та “Автограф”.
Про вірші молодої авторки схвально відгукнулися відомі вчені й митці: Віра Вовк (Бразилія), Божена Боба-Диґа (Польща), Тетяна Шеїна (Білорусь), Наталія Дяченко (Ізраїль), Мацей Зімка (Польща), а також Дмитро Лінартович, Сергій Пантюк, Роман Ярошенко, Віталій Борецький, Тетяна Яковенко, Ірина Зелененька, Михайло Каменюк, Антоніна Сторожук, Вадим Василенко, Ольга Остапчук, Євгенія Більченко, Дмитро Штофель, Василь Пастушина та ін. Марина Озеранська займалася такими складними формами як мовокраїнознавча поезія, вірші-тревелоги; її перу підкорилися сюжетні образки й однострофні медитації.
Раптова смерть сповненої сил і творчих планів дівчини, квітки молодого подільського слова, здоланої легеневою інфекцією, стала травмою для багатьох письменників, журналістів, учених.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-09-26 23:07:51
Переглядів сторінки твору 1047
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.746 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.727 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.09.19 22:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-09-27 07:35:33 ]
Сумно. Такі ранні втрати ніколи не забуваються. Царство їй небесне!