ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2018.10.21 00:20
Т. І...

Закохався – і співаю,
І радію, і журюсь, –
І тебе, любов безкраю,
Не віддам уже комусь.
Адже, знаю, будуть інші,
Восени чи навесні, –

Іван Потьомкін
2018.10.20 20:07
Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
Не вартими паперу, на якому пишуть,
Причастями, молебнями й іконами
Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.

Віктор Кучерук
2018.10.20 19:16
Т. І...
Моя зажуро смаглочола,
Моя бентежна таїна, –
Вже літо бабине довкола,
А не у снах, а не у снах.
Вже сонце гріє неохоче
І пахнуть айстрами вітри, –
А ти усе чекати хочеш

Катерина Боброк
2018.10.20 15:21
я знаю що ти скажеш - не кажи
хоч маєш це віддати - не давай
кого любив за тими не тужи
кого кохав забудь не поминай

всели собі у серце трьох царів
прийми у душу смирну самоти
щоб промінь зірки гаряче горів

Олександр Сушко
2018.10.20 14:36
Зайшов на сайт - гримить стражденний стогін,
В Пегаса зляк, ірже з-під закарлюк.
У "генія" ліричнії пологи!
Всі врозтіч. Я ж добряга - підсоблю.

Хвалю завзято горе-рукоблуда
(поет чутливий, критикнеш - каюк!).
А поруч муза глипає на "чудо"

Шон Маклех
2018.10.20 02:49
Лишаємо слід
На килимі жовтого листя
Ми – лилики тьми:
Нескінченно темного Всесвіту:
Слід порожнечі
На візерунках осені:
Там пройшли ми –
Кажани –

Ластівка Польова
2018.10.19 22:17
Тисяча слів під пером,
а от дії – жодної.
Ти мій герой,
ти живий легендарний soldier.

З дому зриваюсь у темінь,
неначе з прив’язі.
Господи правий,

Микола Дудар
2018.10.19 19:03
Привчав себе до твого запаху
Вже й познайомився з ріднею
А ти чомусь все нишком ахала
А я збирав все те і клеїв…
Ти розглядала зацікавлено
Мої сирі на смак полотна
І хай знайомих, рідних бавило
Ти обзивала їх болотом…

Іван Потьомкін
2018.10.19 16:14
Поміж уловом, що приніс рибалка,
Устрицю пацюк набачив
І подумки начебто вже їсть.
«Який з мене наїдок?-
Вгадала намір ненажери бідолаха».
«Розкрийся і вдовольнюся цим!»
Не спало хитруну на думку,
Що бажання жить несе і порятунок:

Вікторія Торон
2018.10.19 11:21
Ця рубінова мова – вино в кришталі,
бархат уст і розбурханий шепіт,
це кружляння замріяне, сонце в гіллі,
листя спогадів звіяний шерхіт.
Це віднайдення рідних могил в бур’янах,
у поклоні покладені квіти,
це оживлення істин, що вмерли в світах,
і

Світлана Майя Залізняк
2018.10.19 10:36
і ніхто не застрахований
від теракту серед зла.
Будь вахтером чи Бетховеном -
днина гостре підвезла.

Біг чимдалі - чи поранених
піднімати і везти?
Друг мій каже одурманено:

Тата Рівна
2018.10.19 09:53
Розірвати планету або збудувати планету
Врятувати планету — планктону потрібна планета
У поета призначення бути всього лиш поетом
Архітектором душ — на поета чекають проекти
Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
Як імпланти чекають хірургів або де

Любов Бенедишин
2018.10.19 09:19
Ще мрії високі личать,
І руки – вправні.
А Муза чомусь не кличе
В небесні плавні.

Приб’ється не знати звідки,
Нахмурить брови…
Зоставить на серці мітку –

Вероніка Новікова
2018.10.18 22:55
Що ти про мене знаєш, як ти із цим живеш?
Я майже все забула, вистояла вином.
Слід від долоні губиться поміж густих одеж:
тих, що, коли намокнуть, тягнуть на дно.

Слід від долоні плине спиною від стегна.
Русло його не висохло, витоки ще пульсують.

Серго Сокольник
2018.10.18 22:10
Ніч наповнила глечики снів,
Із яких ми наснагу пили
Дивоцвітами... На полотні
(...чи букетом на майстра столі...)

І малюнок сумний у очах
Чорним кольором в осінь тече,
Віддзеркаливши темряви жах

Ігор Шоха
2018.10.18 21:27
На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (5)
Та певно ще не прийшов Параньчин час. Ще не відгаздувала свого, раз
до східсонця займається новий день, заглядаючи благовісним променем у її
оселю і кличучи йти до обходу невеликої, проте, добірної господарки.

А Паранька таки добра газдиня, кожний на селі то потвердить. Може
газдовання ладно йде з того, що не лінується жінка ніколи, а може з тої
причини, що добротна кров у її венах тече. Бо таки не безрідна, не абихто з роду
– внука війтова! І хоч не знала ніколи ні свого діда-війта, ані неня, не чула
їхньої науки, лиш ба, кров є кров на те, аби мудрість дідівську до життя будити.

Проте, хто може знати певно звідки береться мудрість життєва? Лишень уміє
Паранька й дотепер закерувати у господарці добре, аби все до порядку було
зроблено, аби не згірше, як у людей. Бо як не вмієш, чого, дивися, як другі
роблять та вчися, а вмієш, то великий гріх матимеш, коли піддасися лінощам.

Усе у жінки завчасно і коло хати, і в хаті робиться. До місця говориться, до
місця мовчиться. І, що б не робилося, про Бога не забувається. «З людьми маєш
по-людськи жити, з Богом – по-божому» – потверджує жінка. Певно таки
«війтову голову» на плечах носить, таки «війтову»…

Мабуть і любов до землі у ній з тої «війтової крови» вибухує. А може й ні.
Мо’ то материна доля у ній збурює се чування, бо не мала та свого клаптя
ніколи, все життя у наймах поневірялася. А коли найшлася мала Паранька,
поклялася собі, що її дитина власну землю топтатиме, власну грядочку весело
косичитиме на Зелені свята, а як прийдеться, свою нивоньку сльозами рясними
скроплювати. Весь вік віддала, аби її єдина кровиночка мала свій клаптичок,
аби не загубилася де по чужих полях, як вона сама. І доробилася таки жаданого
моргу землі, не зоставила свою дитину самотою стояти під голим небом, та ще й
на чужій дорозі. А тепера Паранька без тої земельки ані кроку ступити не годна.

Хто зна, де шукати корінь Параньчиної любові до землі, та все своє життя
тягнеться і тягнеться вона, аби стулити клаптик до клаптика, аби зшити тугим
шитвом нивку до нивки довкола свого обійстя. Бо все хотілося жінці ходити не
чиїмсь полем, а любляче-бережно ступати по власному. Хотілося, аби й діти її
не чужими плаями носилися, а мали свої родючі грядки.

Чи не ради того Паранька зо п’ять років вуйка Антося дозирала, аби ще
одне обійстячко невеличке добути? Чи не того, було, в далеку Одесу їздила з
гуцульськими килимами, аби ще пару сотиків пристарати? Чи не того до
Василенькових сестричок ходила та просила, аби відпустили їй смужку поля, що
йшла у межу з Параньчиним, аби не стояти одною ногою на своєму штиху, а
другою на сусідському? Хотілося жінці, аби, як згребе пахуче сінце та скидає у
черевату копичку, а з Рокити вітер налетить, то аби розпірював не де по чужій
межі, а на своєму робив шкоду. Бо і добре, і зле, а коли робиться у рідній хаті чи
на своєму наділі, то все легше знести!
Не для себе весь вік заходилася Паранька, думала тільки, що буде комусь
користь – або дітям, або внукам згодиться.

То ж і сама завжди понад усе любила на рідному полі трудитися. Бо
хто не знав, що то гнути спину на пана, той не зможе належним чином оцінити,
коли робитиме на себе. А Паранька за свого довгого життя всякого зазнала. Не
одне літо колгоспним ланам віддала, аж зігнули спину ті необ’ємні лани та
норми, згорбили, колись було, гнучкий стан. Ніколи не забуде ані
палючого сонця, що з ранку до ночі нещадно виїдало всю силу з жіночих
грудей, ані лайдакуватого вітру, що хапав снопи з рук, та розкидав їх довкола,
аби мати свіжий клопіт Параньці. А як забути криваві мозолі, що не давали
спати по цілій ночі? Лиш ніхто не питав молодицю, чи добре спала, чи ні, чи
болить їй що. Ба мусила на досвітку вставати і знов на норму йти, і знов різати і
різати вже й без того зранені до крові долоні пристиглим леном.

Гай-гай, хто не
пережив того, не знати йому великих любощів до свого змозоленого клаптя...

Далі буде...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-06 11:44:54
Переглядів сторінки твору 363
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.032 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.068 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.09.03 08:55
Автор у цю хвилину відсутній