ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Бобошко Заколотний
2018.08.14 12:56
…Так, може, спинимось отут, зробивши паузу?
Під ноги яблунь із-за Спасової пазухи
червоні й жовті осипаються плоди.
А ти казала, що… до осені не близько ще;
про те ж – і дощик на Іллю: ледь-ледь побризкавши,
немовби,
і не натякав

Володимир Бойко
2018.08.14 11:17
Засмутилось понуре небо,
Заливаючися дощем.
Засмутилась душа без тебе -
Тисне щем.

Любов Бенедишин
2018.08.14 10:26
Час трясе дірявим ситом:
«А могла би попросити
Чи прозрінь, чи простору…»
Залишаюсь осторонь.

Мимо - дзенькітне, звабливе.
Мала б вісь, і вись, і диво…
Тільки – доля Мавчина:

Олександр Сушко
2018.08.14 09:17
Для серйозних тем немає місця,
Загалом пишу одну дурню.
Про сльозу кохання, падолисти,
Зріє вар'єте у стилі ню.

Заклики до бою та до бунту
Чи розбудять втомлених рабів?
Краще цілувати мавці груди

Ігор Деркач
2018.08.14 07:48
Які багаті ниви і гаї
весною, літом, осінню, зимою...
Які ми не косили врожаї,
коли не повінчалися з тобою!

У тебе – осінь, а літа мої
лишаються за нашою рікою.
Між нами сиве плесо течії,

Ігор Шоха
2018.08.14 07:22
Уже нелегко й поле перейти
і вижити одному – ой, нелегко.
Оглянешся на спалені мости,
усе одно до обрію далеко.

А мусиш не летіти, а іти,
долаючи і холоди, і спеку
у цій хиткій юдолі суєти,

Ірина Вовк
2018.08.13 22:34
Випарів краплини – сльози небайдужі -
Затемняють синій різьблений кришталь.
Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
А на них німая, мертвая печаль.

Одна із них білая-білая
Була, наче спроба невмілая,
А інша – червона… вогненная,

Ластівка Польова
2018.08.13 22:17
Ти мене в сновидіння кличеш, де найгірше давно збулось, -
Сонне місто апокаліптичне, з рятівною приставкою пост-,
Постає аж до горизонту, як покинута цитадель.
Майже зник мій маленький контур серед цегли й бетонних скель.

Йду по площі, давно знайомі

Лілея Дністрова
2018.08.13 21:01
Мовчи та диш...бо тиша голосиста,
Гучніша за промовисті слова.
Німує сонно гладь озерна склиста,
Тамує голос стоншений кришталь.
Мовчазні дні...у тиші невимовність,
Незрадна даль незримих берегів,
Безбурна синь, і криється вагомість
У безголоссі

Сонце Місяць
2018.08.13 21:00
Новий розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом вкутих
Наше дивне незбагненне і майбутнє
Вчорашній дім, набридлий нам
Сьогодні вже чудесний храм

Відчинено любові брами

Світлана Ткаченко
2018.08.13 17:50
Вітер розчісує трави зелені й пахучі,
буде, де бжілці присісти – спочити на мить.
Квітка комашок годує, і літо горить,
пузики в рисочку жовто літають на лузі.

Соти повнісінькі, вистачить меду усім:
бджілкам на зиму і людям – поласувать радо,
краще

Лариса Пугачук
2018.08.13 14:33
Гойдаючись на хвилях акварельних,
перетікаючи у колір інший,
краплинка долі затекла у вірші
і там відкрилася струмком джерельним.
Чи буде річка з берегом квітчастим,
а чи криниця з чистою водою —
покаже час.
А поки тихим щастям

Світлана Майя Залізняк
2018.08.13 10:58
Хорошою бути - мовчати повсюд:
у черзі, де кпини і рейвах,
отам, де готують теракт і салют...
У янгола вдягнено дева.

Пролізли у шпари віскрявий, лихий,
згубили і совість, і віру.
А Правда конає під "сука" й "бухи...".

Олена Балера
2018.08.13 09:54
Не довіряй привітності очей,
Не знавши їх в підступності гіркій:
Дурненька рибка з пастки не втече,
У звабі – сховок золотих гачків.
Із посміхом вона серця слабкі
Закохує у себе, як на гріх.
В своїй жорстокій гордості п’янкій
Вона вбиває спійманих

Олександр Сушко
2018.08.13 06:43
Друже! Підкажи мені:
Шлюб - вантаж? Екзамени?
У цнотливої жони
Чоловік незайманий.

І не треба ги-ги-ги,
Ти поїдь у Дарницю.
Озирнися навкруги -

Володимир Бойко
2018.08.13 02:02
Здоровенні імбецили
Розповсюджують бацили.

Замасковану заразу
Розпізнаєш не одразу.

Біля берега Ямайки
Виніс шторм подерту майку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14

Ясен Лад
2018.06.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (5)
Та певно ще не прийшов Параньчин час. Ще не відгаздувала свого, раз
до східсонця займається новий день, заглядаючи благовісним променем у її
оселю і кличучи йти до обходу невеликої, проте, добірної господарки.

А Паранька таки добра газдиня, кожний на селі то потвердить. Може
газдовання ладно йде з того, що не лінується жінка ніколи, а може з тої
причини, що добротна кров у її венах тече. Бо таки не безрідна, не абихто з роду
– внука війтова! І хоч не знала ніколи ні свого діда-війта, ані неня, не чула
їхньої науки, лиш ба, кров є кров на те, аби мудрість дідівську до життя будити.

Проте, хто може знати певно звідки береться мудрість життєва? Лишень уміє
Паранька й дотепер закерувати у господарці добре, аби все до порядку було
зроблено, аби не згірше, як у людей. Бо як не вмієш, чого, дивися, як другі
роблять та вчися, а вмієш, то великий гріх матимеш, коли піддасися лінощам.

Усе у жінки завчасно і коло хати, і в хаті робиться. До місця говориться, до
місця мовчиться. І, що б не робилося, про Бога не забувається. «З людьми маєш
по-людськи жити, з Богом – по-божому» – потверджує жінка. Певно таки
«війтову голову» на плечах носить, таки «війтову»…

Мабуть і любов до землі у ній з тої «війтової крови» вибухує. А може й ні.
Мо’ то материна доля у ній збурює се чування, бо не мала та свого клаптя
ніколи, все життя у наймах поневірялася. А коли найшлася мала Паранька,
поклялася собі, що її дитина власну землю топтатиме, власну грядочку весело
косичитиме на Зелені свята, а як прийдеться, свою нивоньку сльозами рясними
скроплювати. Весь вік віддала, аби її єдина кровиночка мала свій клаптичок,
аби не загубилася де по чужих полях, як вона сама. І доробилася таки жаданого
моргу землі, не зоставила свою дитину самотою стояти під голим небом, та ще й
на чужій дорозі. А тепера Паранька без тої земельки ані кроку ступити не годна.

Хто зна, де шукати корінь Параньчиної любові до землі, та все своє життя
тягнеться і тягнеться вона, аби стулити клаптик до клаптика, аби зшити тугим
шитвом нивку до нивки довкола свого обійстя. Бо все хотілося жінці ходити не
чиїмсь полем, а любляче-бережно ступати по власному. Хотілося, аби й діти її
не чужими плаями носилися, а мали свої родючі грядки.

Чи не ради того Паранька зо п’ять років вуйка Антося дозирала, аби ще
одне обійстячко невеличке добути? Чи не того, було, в далеку Одесу їздила з
гуцульськими килимами, аби ще пару сотиків пристарати? Чи не того до
Василенькових сестричок ходила та просила, аби відпустили їй смужку поля, що
йшла у межу з Параньчиним, аби не стояти одною ногою на своєму штиху, а
другою на сусідському? Хотілося жінці, аби, як згребе пахуче сінце та скидає у
черевату копичку, а з Рокити вітер налетить, то аби розпірював не де по чужій
межі, а на своєму робив шкоду. Бо і добре, і зле, а коли робиться у рідній хаті чи
на своєму наділі, то все легше знести!
Не для себе весь вік заходилася Паранька, думала тільки, що буде комусь
користь – або дітям, або внукам згодиться.

То ж і сама завжди понад усе любила на рідному полі трудитися. Бо
хто не знав, що то гнути спину на пана, той не зможе належним чином оцінити,
коли робитиме на себе. А Паранька за свого довгого життя всякого зазнала. Не
одне літо колгоспним ланам віддала, аж зігнули спину ті необ’ємні лани та
норми, згорбили, колись було, гнучкий стан. Ніколи не забуде ані
палючого сонця, що з ранку до ночі нещадно виїдало всю силу з жіночих
грудей, ані лайдакуватого вітру, що хапав снопи з рук, та розкидав їх довкола,
аби мати свіжий клопіт Параньці. А як забути криваві мозолі, що не давали
спати по цілій ночі? Лиш ніхто не питав молодицю, чи добре спала, чи ні, чи
болить їй що. Ба мусила на досвітку вставати і знов на норму йти, і знов різати і
різати вже й без того зранені до крові долоні пристиглим леном.

Гай-гай, хто не
пережив того, не знати йому великих любощів до свого змозоленого клаптя...

Далі буде...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-06 11:44:54
Переглядів сторінки твору 343
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.032 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.068 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.06.23 16:55
Автор у цю хвилину відсутній