ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.02.18 08:54
Буває, що потрібно чоловіку
Води пустити цівку в неба синь.
Ридається ізмалку аж до гику -
Душа моя чутлива до сльози.

Од захвату, розчулення чи ляку
Бубнявіють несамохіть в очу.
Всьому виною - бісова собака,

Микола Соболь
2018.02.18 05:38
Надворі – XXI вік.
В Європі «Лексуси» не в моді,
Водневі двигуни на сході…
(У нас од президента – тик.)

У СеШеА – Ілон* і «Тесла»,
Росію «скрепами» рознесло…
(Ми – «обігнали» – Мозамбік.)

Ярослав Чорногуз
2018.02.17 21:08
О де ви, дні весни мої, о де ви?
Вже лютий он із ярмарку погнав.
Літа в повітрі подих березневий,
І первозданна свіжість весняна.

І в проясніло-ніжній саду пущі
Збирається, овіює тебе
Овеснена, п`янка снага цілюща…

Ночі Вітер
2018.02.17 16:20
И тот, кто повержен, никем не утешен,
И тот, кто тщеславен, напорист и лих;
Кто в мыслях уверен, в поступках безгрешен
И запросто судит, и правит других;

И падший в неведенье, Бога клянящий,
И бьющий поклоны в тени алтаря,
И тот, кто над все

Олександр Сушко
2018.02.17 14:35
Висотує до дна печаль і страх,
Коли в життя приходить чорна смуга.
О, як невчасно смертного одра
Торкнулась голова старого друга.

Кричав у ніч розпачливо "За що?",
А скроні тихо угортало в іній.
У мішанині крил, вітрил і щогл

Василь Світлий
2018.02.17 11:30
Переболить.
Перегорить.
Мине…
А може й ні.
Не впевнений.
Не знаю.
Коли тим болем випалене все,
Що залишилось ?

Іван Потьомкін
2018.02.17 10:39
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Сонце Місяць
2018.02.17 05:31
що полягли
не вперше
не востаннє
в неоголошеній
невизнаній
війні

надалі там

Серго Сокольник
2018.02.16 23:06
У пошуку тебе я сто доріг
Пройшов, але мене знайшла сама ти.
Я спершу слова мовити не міг...
У тім бажанні обіймати, мати,

Захоплення у горлі схлип застиг,
І тіло у руках твоє тримати
По праву зміг, неначе оберіг...

Тетяна Флора Мілєвська
2018.02.16 21:39
У ритмі її буття не існувало поряд ні фарб, ні музики.
Місто дзенькало за вікном трамвайними коліями
та інколи шкварчало дощем,
котрий прибивало цвяхами пилюки до землі.
Уранішня кава, мака та кефір - ось і уся компанія
її невідомо скількисьтамтис

Олександр Сушко
2018.02.16 19:03
З небес послала доля віщий знак,
Уже приготував букет Венері.
Коли ж нарешті я почую "Так!",
І ти увійдеш у парадні двері.

Лише у мріях чую крик "Ти мій!",
Лише у снах твого торкаюсь лика.
А нині ми ховаємось у тьмі:

Ярослав Чорногуз
2018.02.16 14:31
ЧАСТИНА ІІ

ПРОЗРІННЯ

О высший дар, бесценная свобода,
Я потерял тебя и лишь тогда,
Прозрев, увидел, что любовь – беда,
Что мне с

Маркіяна Рай
2018.02.16 14:09
Досить безглуздо, здавалося б, зважувати думки.
Димкою дух розстилається з домішками квітковими.
Так невагомо, примарами, мрії торкнуться руки,
Невипадковими.

Не промайни непомічено, згладжуй моє чоло!
В морі човни порозгойдує хвиля живої ніжності.

Олександр Сушко
2018.02.16 12:25
Народ у нас увірує в усе:
Добрезну тещу чи чортячі роги.
А нас учили в бурсах й медресе
Із пастви кревні зціджувать потрохи.

У мене апетити о-го-го!
Й товар продати нині вельми трудно.
Брешу з амвона звично аж бігом,

Сергій Гупало
2018.02.16 07:27
І ночами не сплю, і світанки минаю.
Тінь за мною женеться, це значить – біжу.
Уцілів я у пеклі, натішився раєм,
Та ще треба здолати останню межу.

Ні найменшій комашці, ні брату ні свату
Не зізнаюся: суще на світі - моє.
Я кудись утікаю? Я хочу пі

Микола Соболь
2018.02.16 06:52
До снігу звикли, а до льоду – ні.
Не позвикають до слизького ноги.
Тому – пишу, веду «фейсбучні блоги»,
Ой, як же це, не все одно мені.

Нутро ослизле, всюди – душепад
Туманом небо затягло, на зорі
Лягла пітьма і буревій надворі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Олександр Бордо
2018.02.12

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (5)
Та певно ще не прийшов Параньчин час. Ще не відгаздувала свого, раз
до східсонця займається новий день, заглядаючи благовісним променем у її
оселю і кличучи йти до обходу невеликої, проте, добірної господарки.

А Паранька таки добра газдиня, кожний на селі то потвердить. Може
газдовання ладно йде з того, що не лінується жінка ніколи, а може з тої
причини, що добротна кров у її венах тече. Бо таки не безрідна, не абихто з роду
– внука війтова! І хоч не знала ніколи ні свого діда-війта, ані неня, не чула
їхньої науки, лиш ба, кров є кров на те, аби мудрість дідівську до життя будити.

Проте, хто може знати певно звідки береться мудрість життєва? Лишень уміє
Паранька й дотепер закерувати у господарці добре, аби все до порядку було
зроблено, аби не згірше, як у людей. Бо як не вмієш, чого, дивися, як другі
роблять та вчися, а вмієш, то великий гріх матимеш, коли піддасися лінощам.

Усе у жінки завчасно і коло хати, і в хаті робиться. До місця говориться, до
місця мовчиться. І, що б не робилося, про Бога не забувається. «З людьми маєш
по-людськи жити, з Богом – по-божому» – потверджує жінка. Певно таки
«війтову голову» на плечах носить, таки «війтову»…

Мабуть і любов до землі у ній з тої «війтової крови» вибухує. А може й ні.
Мо’ то материна доля у ній збурює се чування, бо не мала та свого клаптя
ніколи, все життя у наймах поневірялася. А коли найшлася мала Паранька,
поклялася собі, що її дитина власну землю топтатиме, власну грядочку весело
косичитиме на Зелені свята, а як прийдеться, свою нивоньку сльозами рясними
скроплювати. Весь вік віддала, аби її єдина кровиночка мала свій клаптичок,
аби не загубилася де по чужих полях, як вона сама. І доробилася таки жаданого
моргу землі, не зоставила свою дитину самотою стояти під голим небом, та ще й
на чужій дорозі. А тепера Паранька без тої земельки ані кроку ступити не годна.

Хто зна, де шукати корінь Параньчиної любові до землі, та все своє життя
тягнеться і тягнеться вона, аби стулити клаптик до клаптика, аби зшити тугим
шитвом нивку до нивки довкола свого обійстя. Бо все хотілося жінці ходити не
чиїмсь полем, а любляче-бережно ступати по власному. Хотілося, аби й діти її
не чужими плаями носилися, а мали свої родючі грядки.

Чи не ради того Паранька зо п’ять років вуйка Антося дозирала, аби ще
одне обійстячко невеличке добути? Чи не того, було, в далеку Одесу їздила з
гуцульськими килимами, аби ще пару сотиків пристарати? Чи не того до
Василенькових сестричок ходила та просила, аби відпустили їй смужку поля, що
йшла у межу з Параньчиним, аби не стояти одною ногою на своєму штиху, а
другою на сусідському? Хотілося жінці, аби, як згребе пахуче сінце та скидає у
черевату копичку, а з Рокити вітер налетить, то аби розпірював не де по чужій
межі, а на своєму робив шкоду. Бо і добре, і зле, а коли робиться у рідній хаті чи
на своєму наділі, то все легше знести!
Не для себе весь вік заходилася Паранька, думала тільки, що буде комусь
користь – або дітям, або внукам згодиться.

То ж і сама завжди понад усе любила на рідному полі трудитися. Бо
хто не знав, що то гнути спину на пана, той не зможе належним чином оцінити,
коли робитиме на себе. А Паранька за свого довгого життя всякого зазнала. Не
одне літо колгоспним ланам віддала, аж зігнули спину ті необ’ємні лани та
норми, згорбили, колись було, гнучкий стан. Ніколи не забуде ані
палючого сонця, що з ранку до ночі нещадно виїдало всю силу з жіночих
грудей, ані лайдакуватого вітру, що хапав снопи з рук, та розкидав їх довкола,
аби мати свіжий клопіт Параньці. А як забути криваві мозолі, що не давали
спати по цілій ночі? Лиш ніхто не питав молодицю, чи добре спала, чи ні, чи
болить їй що. Ба мусила на досвітку вставати і знов на норму йти, і знов різати і
різати вже й без того зранені до крові долоні пристиглим леном.

Гай-гай, хто не
пережив того, не знати йому великих любощів до свого змозоленого клаптя...

Далі буде...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-06 11:44:54
Переглядів сторінки твору 286
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.037 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.073 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.02.09 15:32
Автор у цю хвилину відсутній