ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Гулієва
2018.01.21 14:09
Відчуваєш: цей біль росте в тобі разом з вірою.
І нічого не вдієш : хоч ріж себе, хоч - вішай.
Та слова, що з душі, як одіж із тіла, зірвано,
дозрівають гіркими ягодами у віршах.

Відчуваєш цей біль так тонко, немов незаймана
відчуває присутність пе

Олександр Жилко
2018.01.21 12:12
З часом світліє та мить, коли
як у воду в старість влетиш.
Впадеш з каменем прив'язаним
до душі, наповненим усім тим
що ти пройшов і що пережив.
Хоча й спробував всякого ремесла,
розписав світ з голови до ніг —
ніг Господа і голови доньки.

Іван Потьомкін
2018.01.21 09:40
Жили собі в дружбі хазяям на втіху
Півень та віслюк. Не відали лиха.
Та якось сорока принесла їм звістку:
«Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
І товстих шукає, щоб було що їсти».
«Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
З’їсть мене найпершого прок

Микола Соболь
2018.01.21 07:34
Наворожи мені зима –
Казкові дні, сніги останні,
Уста любимої, кохані
Очі. Зійде – тьма…
І що? Боятися навіси?
Літа уже не для гульвіси,
А входу-виходу нема.
Люблю. І моє серце – Данко

Микола Соболь
2018.01.21 07:33
Свобода пахне кров’ю (не покорою!)
Зросте людина інша в незалежності.
Не вічне проголошене «Авророю», –
У пострілу завжди дві протилежності.
Вандали, бузувіри неотесані –
Недопалки ікон, церков пожарища…
Іудами у сан – Святий піднесені
Не мученики

Домінік Арфіст
2018.01.20 22:28
заварити терпкого чаю…
чорнішого за всі ночі
і розпити себе… розлити
на тарелю місяця вповні…
а тобі було добре Овном
краще ніж мені Козерогом?
ми були відпущені Богом
як земля горіла під нами

Лесь Українець
2018.01.20 18:50
Рожева заграва
Мріє над селом,
Куштуємо страви
В хаті за столом.

На печі грайливий
Котик бавиться,
Коло печі вила,

Олександр Сушко
2018.01.20 17:16
Виноградник скніє без лози,
Вилито в багно солодкі вина.
Бачиш зморшки? Це убитий син.
Сивина - похована дружина.

А синочок мирний. Не солдат.
Просто українець. Без погонів.
У стодолу залетів снаряд -

Марта Январская
2018.01.20 16:11
Зима на юге вроде не зима –
Инверсия про осень мимоходом,
Так мягко стелит, чтобы жестче спать
И даром не растрачивать свободу.

Пути Господни неисповедимы –
Их жёстко стелят, мягче чтоб идти –
Ведут к тому, что зримо и незримо,

Сергій Гупало
2018.01.20 13:14
Сню і мрію, бо збулось…
Іншого не хочеться.
Не русалка йде у Рось –
Жіночка-пророчиця.

Хай без мене поживе
Наодинці з дійсністю,
І жадане БМВ

Сергій Гупало
2018.01.20 13:05
Ти у росах розгледів містичність –
Не сховаєш нестримну сльозу.
І привнесену долю трагічну
Передбачиш, як птах, у грозу.

В нагороду тобі – просвітління:
Визріває потужний секрет,
Що вчорашні налякані тіні

Олександр Сушко
2018.01.20 12:25
Давно молитись не ходив у храм.
Бурчали небеса "Грішити досить."
Наснилася бабуся. Та що пра...
Сиділа одесную од Христоса.

Апостоли жували коровай,
Ховали дулі моцні у свитини.
А муж шептав: - Маріє, утікай!

Серго Сокольник
2018.01.20 12:24
новаторська сюжетна еротика. авторські знахідки***

Ах, оголені плечі
У червонім сукнІ !..
Сукню цю ти, доречі,
Показала мені,
Як ото ми кохались...
Не у ній...) Наголо...)))

Василь Світлий
2018.01.20 11:27
На світанні ранок в поступу тілеснім
Босими ногами по росі небесній.
Крадькома, тихенько... зачепивсь за сонях,
Вітерець грайливо випурхнув спросоння.
Горобцем зухвалим фиркнув понад тином
І ґаздою вправним у город полинув.
Зашуміло

Марія Дем'янюк
2018.01.19 23:40
Виткане небо. Білі хмаринки.
З них вилітають тендітні сніжинки.
Мить, і сніжинка у мене в долоні.
Та не годиться їй бути в полоні:
Вільний політ - то сніжинкова доля.
Крапельку срібла дарує за волю.

Вітер повіяв... Летить сніговиця...

Оксана Мазур
2018.01.19 23:28
Чого тобі, хлопче, аж райдужна сіль у зіниці
Захлюпалась рибкою, легко пірнувши у блюз.
Донині лиш вітер торкався моєї спідниці –
Палючий і вірний. А ти… а тебе я боюсь…

Занадто блавату засіяла мама ув очі,
Задовгі співанки гойдали колиску малу:
О
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09

Ярослав Ярік
2017.11.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (6)
А ще згадає деколи Паранька літні ночі – з великими зірницями, молочним шляхом, що тягнеться ген аж за небокрай… і великими окатим страхом, що визирає з кожної тіні. Ба, не було коли задирати голову догори й поночі молодиці. Ходила з чоловіком на колгоспне сінокісне поле сіно красти. Верету на плечі і гайда бігом попід ліс, аби польовий не залямив та не виловив, бо лихо буде! І не того красти йшли, що непорядними вдалися, чи захланними очима за межу дивилися, а тому, що мусили, бо без того, краденого, не перезимувала би Параньчина корівчина Ласка. А діти дрібні, молока хочуть.
Лише байдуже до того було порядній радянській власті. Тай порядним наглядачам, таки тутешнім, місцевим, було на се плювати. Не раз під вікнами здубонять кінські копита, а діти перестрашаться до крику, коли опівночі польовий прискаче аж з другого кінця села, аби припантрувати, чи всі дома, чи не пішли добро державне розтягати.

Немало того «добра» заздріла за совітської влади Паранька. Тай що корисного здатна дати людині влада, що не любить її, а знущається, як лиш може? Не раз говорила старенька, що москалі нічому доброму не навчили, що приспособили колись робітну хліборобську общину, до кражі, пияцтва та злословія. Казала, що треба німця українському хлопові, та не просто так, а з нагайкою, аби навчив доброго розуму після ницого московітського муштрування.
Не любила совітської раси ніколи, бо й за що було любити? За недоспані ночі? Чи за мозолі, що ніколи не гоїлися, а плата за той мозіль мізерна була, як макове зерня? Чи може за те, що відректися Бога заставляли?
Багато тих «чого» та «як» у Параньчиній душі давній біль розворушують і досі.

Опріч всього, мала ще одну велику розпуку на ту небожу владу, бо вкрала вона у Параньки найдорожче, що мала у світі. У п’ятдесятих роках принесла велике горе у її оселю – навіки забрала маму.
Палахтіла тоді яра нескора українського люду ненависним радянським яничарам, що взялися всюди наводити свої порядки. Багато молодих юнаків, не змирившись з ворожим засиллям, подалося в лави УПА, аби протистояти страшній навалі. А, що були переслідувані з усіх боків та покалічені терновим вінцем зради, мусили ховатися по ярах та лісах, аби не стратити останнього шансу на боротьбу.
Нелегко давалося се протистояння, то ж, як і більшість людей на селі у той час, Параньчина мати чим могла допомогала тутешнім партизанам. І їсти дасть, і вузлик до лісу понесе, а, як треба кому з хлопців заночувати на запічку, радо на ніч прийме. Хоч і страшно було, бо звечера упівець до хати проситься, а з досвітком совіт у вікно кулаками гамселить. З одного боку відчайдушна боротьба за рідну землю, а з другого – гільйотина кровава, що не жаліє нікого і жорстоко стинає голови людські, не дивлячись чи то хлоп, жінка, а чи дитина.
Пройшлася страшним зубатим лезом та гільйотина і по Параньчиній долі, коли якось опівночі прийшли совіти до хати і почали зазирати у кожну шпарку, чи де не сховала газдиня нечестивого упівця. Та все випитували у тої, що знає про, так званих, ворогів народу, грозили кулаками, аби здала дорогу до криївок лісових. А коли не видобули бажаної інформації, почали жорстоко бити. І били, нещадно били, не дивлячись де голова, де спина, а де груди.
Та чи годен вибити кулаком з грудей любов до рідного? Можна нитку терпінь обірвати, можна косу муки на горлі міцно затягнути аж до наглої смерти, але не задушити у серці великої любови до ріднини! Бо любов ся багато більша і за муку, і за страх, і навіть за смерть.
Не шкодували катюги кулаків, не шкодували нещасної жінки, лиш так і не дізнавшись нічого, плюнули на посиніле від побоїв тіло і пішли собі. А Параньчина мати після того заслабла дуже, бо ж повідбивали все у ній ті нечестиві каїни. Ба, вже так і не поправившись після нелюдської розправи, незадовго пішла «на закопаниє». Паранька ж лишилася одна-одненька на цілому білому світі. Як той пальчик – сама-самісінька.

То може за це мала дякувати совітській владі, поважати і любити її?
Далі буде...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-11 11:31:40
Переглядів сторінки твору 306
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.036 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.074 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.01.17 13:21
Автор у цю хвилину відсутній