ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2018.04.23 22:55
…Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
і серденька проймаються жаром... А той жар
все росте – в

Василь Кузан
2018.04.23 21:38
Колиска, дорога, готель.
Світанок, розмови, вечеря.
Довірливість, ігри, фотель,
Сигара, досвідченість… Двері.

Монети, моменти, борги,
Стежина, вершина, падіння.
Лікарня. Кохання. Торги.

Сонце Місяць
2018.04.23 19:37
романтичний як той лабух
крізь будення долає свій шлях
між коліс чортових райдуг
у петлиці його реп’ях

на балансі авжеж ні цента
перспективи по собі в думках
позолочені люмінесценти

Вікторія Лимарівна
2018.04.23 15:39
Вальс долгожданный – ты приглашаешь!
Вихрь поглощает хмельной!
Как и тогда, улыбкой сражаешь.
Взгляд твой горит, озорной!
Музыка льется – миг наслажденья!
Дивный бальзам для души!
В танце вращает - взлет вдохновенья!
Дар сей принять поспеши!

Світлана Майя Залізняк
2018.04.23 14:59
Замовлю квиток у Теплівку,
там гуси на вигоні, джміль.
Зустріну опасисту дівку -
чекає Даліла весіль...

Зависли дими над кальяном.
Посходили ріпа, овес...
Налякані Тедом і Яном,

Анонім Я Саландяк
2018.04.23 12:22
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ТРЕТЯ Дисципліна чистого розуму стосовно гіпотез Вик

Ігор Герасименко
2018.04.23 09:55
Жирголі бджолами-джмелями,
дзижчаннями печаль спиляли.
Проте вівторок змив неділю,
весняним чарам знов не вірю.

Знайшлась опора в очеретах.
Веселим шурхітом усуньте
жорстоку думку, що в поета

Олександр Сушко
2018.04.23 09:03
Ізранку написалася мура,
В сльозавому топились молодиці...
А тема є нова! Гіп-гіп ура!
Надворі пса ганяє підлий гицель.

Колошкає у реп'яхах бровка,
У сак жене блохастого барбоса.
То ж мій гавкун вступився за братка,

Ярослав Чорногуз
2018.04.23 00:33
Ти чарівний, мій вигаданий світе,
Немовби казка із дитячих літ.
Я тут живу, красою оповитий,
І небеса тримають мій політ.

Якась таємна, невідома сила
Щодня явля мені його лице.
Щось інше там вона мені відкрила,

Микола Дудар
2018.04.22 21:40
Аж по пояс відросли косички…
Бісики в очах… а ще рум’янець…
Хай село в районі й невеличке -
Супермаркет свій таки "Сан- Санич"…
Для запивки служить кока-кола
По підвалах поруч дискотеки
А бувало встрінеш богомола -
Хочеться злетіти як лелека…

Іван Потьомкін
2018.04.22 21:15
Незатишно мені бува серед ровесників,
Котрі раніше старості стають старими.
Так їх і тягне на спогади архівні:
Той, хто собі не в змозі дать ради,
Запевня, що тисячами верховодив.
Той, хто ледь чалапає з ковінькою,
Силкується довести, що рекордсмено

Сонце Місяць
2018.04.22 18:18
війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детал

Сергій Гупало
2018.04.22 16:58
Впадеш уб’ють. Іди, іди…
Позаду завжди за тобою
Постійні носії біди
І чути шепоти конвою.

До сміху серденько тули,
Тримай печаль навпроти сонця.
Чарки, не чари, на столі,

Маркіяна Рай
2018.04.22 13:41
А я їй: свободо, осьо я! Не минай мене!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не згорнулося.

Випила би тебе солодку, та не напитися.
Викроїла б тебе і - латкою побіля серця: протяги стережи!
Тільки як коло тебе навстіж душу не прочинити?
Ти м

Світлана Майя Залізняк
2018.04.22 11:31
Фото - на згадку - обрамлене мохом.
Хто не повірить - покажемо Вчора.
Я превесела (і сумочка бохо),
знаджена... і заспокоєна морем.

Ти відхилився, бо знав що навіки
в дощ розлучаємось. Ліпше - дівулі.
Я відтіняла сріблясто повіки,

Олександр Сушко
2018.04.22 08:57
Бісики пускає молодиця,
Усмішку дарує пречудову.
Хоче жити краля у столиці,
Викладати українську мову.

А в селі - кабанчики, телята,
Хлопці некультурні та лайливі.
Хведір-залицяльник - бита карта,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Володимир Дубровський
2018.03.23

Тамара Швець
2018.03.05

Человек Песок
2018.02.20

Інеса Завялова
2018.02.17

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (6)
А ще згадає деколи Паранька літні ночі – з великими зірницями, молочним шляхом, що тягнеться ген аж за небокрай… і великими окатим страхом, що визирає з кожної тіні. Ба, не було коли задирати голову догори й поночі молодиці. Ходила з чоловіком на колгоспне сінокісне поле сіно красти. Верету на плечі і гайда бігом попід ліс, аби польовий не залямив та не виловив, бо лихо буде! І не того красти йшли, що непорядними вдалися, чи захланними очима за межу дивилися, а тому, що мусили, бо без того, краденого, не перезимувала би Параньчина корівчина Ласка. А діти дрібні, молока хочуть.
Лише байдуже до того було порядній радянській власті. Тай порядним наглядачам, таки тутешнім, місцевим, було на се плювати. Не раз під вікнами здубонять кінські копита, а діти перестрашаться до крику, коли опівночі польовий прискаче аж з другого кінця села, аби припантрувати, чи всі дома, чи не пішли добро державне розтягати.

Немало того «добра» заздріла за совітської влади Паранька. Тай що корисного здатна дати людині влада, що не любить її, а знущається, як лиш може? Не раз говорила старенька, що москалі нічому доброму не навчили, що приспособили колись робітну хліборобську общину, до кражі, пияцтва та злословія. Казала, що треба німця українському хлопові, та не просто так, а з нагайкою, аби навчив доброго розуму після ницого московітського муштрування.
Не любила совітської раси ніколи, бо й за що було любити? За недоспані ночі? Чи за мозолі, що ніколи не гоїлися, а плата за той мозіль мізерна була, як макове зерня? Чи може за те, що відректися Бога заставляли?
Багато тих «чого» та «як» у Параньчиній душі давній біль розворушують і досі.

Опріч всього, мала ще одну велику розпуку на ту небожу владу, бо вкрала вона у Параньки найдорожче, що мала у світі. У п’ятдесятих роках принесла велике горе у її оселю – навіки забрала маму.
Палахтіла тоді яра нескора українського люду ненависним радянським яничарам, що взялися всюди наводити свої порядки. Багато молодих юнаків, не змирившись з ворожим засиллям, подалося в лави УПА, аби протистояти страшній навалі. А, що були переслідувані з усіх боків та покалічені терновим вінцем зради, мусили ховатися по ярах та лісах, аби не стратити останнього шансу на боротьбу.
Нелегко давалося се протистояння, то ж, як і більшість людей на селі у той час, Параньчина мати чим могла допомогала тутешнім партизанам. І їсти дасть, і вузлик до лісу понесе, а, як треба кому з хлопців заночувати на запічку, радо на ніч прийме. Хоч і страшно було, бо звечера упівець до хати проситься, а з досвітком совіт у вікно кулаками гамселить. З одного боку відчайдушна боротьба за рідну землю, а з другого – гільйотина кровава, що не жаліє нікого і жорстоко стинає голови людські, не дивлячись чи то хлоп, жінка, а чи дитина.
Пройшлася страшним зубатим лезом та гільйотина і по Параньчиній долі, коли якось опівночі прийшли совіти до хати і почали зазирати у кожну шпарку, чи де не сховала газдиня нечестивого упівця. Та все випитували у тої, що знає про, так званих, ворогів народу, грозили кулаками, аби здала дорогу до криївок лісових. А коли не видобули бажаної інформації, почали жорстоко бити. І били, нещадно били, не дивлячись де голова, де спина, а де груди.
Та чи годен вибити кулаком з грудей любов до рідного? Можна нитку терпінь обірвати, можна косу муки на горлі міцно затягнути аж до наглої смерти, але не задушити у серці великої любови до ріднини! Бо любов ся багато більша і за муку, і за страх, і навіть за смерть.
Не шкодували катюги кулаків, не шкодували нещасної жінки, лиш так і не дізнавшись нічого, плюнули на посиніле від побоїв тіло і пішли собі. А Параньчина мати після того заслабла дуже, бо ж повідбивали все у ній ті нечестиві каїни. Ба, вже так і не поправившись після нелюдської розправи, незадовго пішла «на закопаниє». Паранька ж лишилася одна-одненька на цілому білому світі. Як той пальчик – сама-самісінька.

То може за це мала дякувати совітській владі, поважати і любити її?
Далі буде...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-11 11:31:40
Переглядів сторінки твору 326
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.037 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.073 / 5.62)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.04.21 10:27
Автор у цю хвилину відсутній