ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лариса Пугачук
2017.03.29 18:02
пiсля зими до тебе йду
земленько
ще холодно
ступати ще боязко
та сонечко
всмiхається променем
стаю навколiшки
молюсь

Олександр Сушко
2017.03.29 15:56
У казанах з кипучою смолою
Крамольників мордує чортівня,
Гамселить у лобища кочергою
Та шпички у сідниці заганя.

Палає до небес пекельна баня,
В окропі гріє руки віршомаз.
Свого тут не уникнуть покарання

Лариса Пугачук
2017.03.29 15:46
На вихiднi приїхала на дачу:
люблю її.
Дивлюся, знову курка чорна скаче,
та й по рiллi.
Воно б нiчого, хай би собi дерла,
але ж газон
посiяний там гарний i веселий
(це сорт «ню-понт»).

Світлана Майя Залізняк
2017.03.29 09:24
Глуздометра немає, впереміж мудрі й бевзі.
Вершаться зліва справи... Хитаю терези.
Дожити б молодою у звихренні-бентезі.
Таланти употужнились на йоту чи в рази.

Вчорашні галаретки міняються на галас,
Вічноковтьобна траса - на житні манівці.
Місцев

Вітер Ночі
2017.03.29 08:31
Мы с Томасом наелись плова
И завалились на диван,
А ты, бездомная обжора,
Ушла в какой-то ресторан.

Но нам с котом тепло и мягко,
Меня он любит, повезло.
Под вечер, наглотавшись мяска,

Олександр Сушко
2017.03.29 07:14
Я до жаркОго жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.

Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,

Віктор Кучерук
2017.03.29 06:23
Як тільки сонце навесні
Почне городи прогрівати, –
Стають для мене затісні
Кути привітної кімнати.
Дурманять прагнення такі ж,
Які й торік штовхали з хати –
Копати, сіяти – і скрізь
Обійстя любе прибирати.

Серго Сокольник
2017.03.29 02:48
В безталанності є талан...
Щось було... А можливо ні...
Ми писали кохання план
Акварелькою на стіні,

Медом мазані... Та бджола
Наздогнала. Укус... Абсцес...
Може ти це сама взяла

Ярослав Чорногуз
2017.03.28 22:01
О красеню весняний, ранній,
Журби в душі моїй не сій,
Прийшов дарунок твій останній –
Чудовий теплий Олексій.

Я душу ним так спрагло грію,
Та не вгамую ненасить,
І березневу ностальгію

Шон Маклех
2017.03.28 21:23
Місто, де продають черевики
З вогнетривкими підошвами,
Місто, де я граю на вулиці блюз
На старому банджо без струн.
Місто, що здалеку виглядає,
Наче місто вогнів –
Наче марево Магеллана
На краю Ойкумени,

Шон Маклех
2017.03.28 20:54
Любас мандрагори – розстріляний капітан
Кермує свою каравелу незриму
На окцидент гірко-солоного обрію.
Вітер грає пісню незнаних земель
На окарині з чорними знаками,
Що лежала в землі проклятого пагорба треби
Три тисячі літ.
Покинули місто-торжище,

Сірко Олександр Сушко
2017.03.28 19:37
Я до жаркОго жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.

Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,

Іван Потьомкін
2017.03.28 18:04
Не всім судилось в добірному гурті бути сьогодні –
М’ятою-рутою побратими вітають живих із безодні.
А ті, що зібрались довкола Тараса,
Пригадають літа молоді. Чи не найкращі.
Міфом і сміхом гірким видасться нині,
Як фах здобувавсь в «найщасливші

Олексій Кацай
2017.03.28 16:23
Оголених торосів сторчаки
стоять на чатах
порепаної криги океану,
де привиди планет зникають в чорних дірах
промоїн білих порожнеч,
а сніг
вже навіть не сльозиться
зірок очима,

Анонім Я Саландяк
2017.03.28 14:43
роздуми невігласа) Поняття відносності... ... здавалось би – і бабця розуміє що це таке (відносність)... продаючи цибульку зелененьку на базарі - дбає аби були пучечки зеленіші-більші відносно як - у сусіда, і що число – то химера: число пучечків,

Лариса Пугачук
2017.03.28 14:17
На волю вирвалось маленьке сонечко —
пiсля зими.
Cтоптало клумби всi, тепер на гойдалцi —
аж верещить.
Хоча замерзло вже, та в хату вимани-
ти анiчим,
хiба бешкетника утихомирити
обiймами?..
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зоряна Інша
2017.03.02

Дейер Аеліта ван
2017.03.01

Ксенія Соколовська
2017.02.23

Антоніус Трістен
2017.02.18

Геннадій Бакаєв
2017.02.11

Аліса Ком
2017.01.26

Орися Мельничук
2017.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Геник (1982) / Проза

 Параньчине поле (6)
А ще згадає деколи Паранька літні ночі – з великими зірницями, молочним шляхом, що тягнеться ген аж за небокрай… і великими окатим страхом, що визирає з кожної тіні. Ба, не було коли задирати голову догори й поночі молодиці. Ходила з чоловіком на колгоспне сінокісне поле сіно красти. Верету на плечі і гайда бігом попід ліс, аби польовий не залямив та не виловив, бо лихо буде! І не того красти йшли, що непорядними вдалися, чи захланними очима за межу дивилися, а тому, що мусили, бо без того, краденого, не перезимувала би Параньчина корівчина Ласка. А діти дрібні, молока хочуть.
Лише байдуже до того було порядній радянській власті. Тай порядним наглядачам, таки тутешнім, місцевим, було на се плювати. Не раз під вікнами здубонять кінські копита, а діти перестрашаться до крику, коли опівночі польовий прискаче аж з другого кінця села, аби припантрувати, чи всі дома, чи не пішли добро державне розтягати.

Немало того «добра» заздріла за совітської влади Паранька. Тай що корисного здатна дати людині влада, що не любить її, а знущається, як лиш може? Не раз говорила старенька, що москалі нічому доброму не навчили, що приспособили колись робітну хліборобську общину, до кражі, пияцтва та злословія. Казала, що треба німця українському хлопові, та не просто так, а з нагайкою, аби навчив доброго розуму після ницого московітського муштрування.
Не любила совітської раси ніколи, бо й за що було любити? За недоспані ночі? Чи за мозолі, що ніколи не гоїлися, а плата за той мозіль мізерна була, як макове зерня? Чи може за те, що відректися Бога заставляли?
Багато тих «чого» та «як» у Параньчиній душі давній біль розворушують і досі.

Опріч всього, мала ще одну велику розпуку на ту небожу владу, бо вкрала вона у Параньки найдорожче, що мала у світі. У п’ятдесятих роках принесла велике горе у її оселю – навіки забрала маму.
Палахтіла тоді яра нескора українського люду ненависним радянським яничарам, що взялися всюди наводити свої порядки. Багато молодих юнаків, не змирившись з ворожим засиллям, подалося в лави УПА, аби протистояти страшній навалі. А, що були переслідувані з усіх боків та покалічені терновим вінцем зради, мусили ховатися по ярах та лісах, аби не стратити останнього шансу на боротьбу.
Нелегко давалося се протистояння, то ж, як і більшість людей на селі у той час, Параньчина мати чим могла допомогала тутешнім партизанам. І їсти дасть, і вузлик до лісу понесе, а, як треба кому з хлопців заночувати на запічку, радо на ніч прийме. Хоч і страшно було, бо звечера упівець до хати проситься, а з досвітком совіт у вікно кулаками гамселить. З одного боку відчайдушна боротьба за рідну землю, а з другого – гільйотина кровава, що не жаліє нікого і жорстоко стинає голови людські, не дивлячись чи то хлоп, жінка, а чи дитина.
Пройшлася страшним зубатим лезом та гільйотина і по Параньчиній долі, коли якось опівночі прийшли совіти до хати і почали зазирати у кожну шпарку, чи де не сховала газдиня нечестивого упівця. Та все випитували у тої, що знає про, так званих, ворогів народу, грозили кулаками, аби здала дорогу до криївок лісових. А коли не видобули бажаної інформації, почали жорстоко бити. І били, нещадно били, не дивлячись де голова, де спина, а де груди.
Та чи годен вибити кулаком з грудей любов до рідного? Можна нитку терпінь обірвати, можна косу муки на горлі міцно затягнути аж до наглої смерти, але не задушити у серці великої любови до ріднини! Бо любов ся багато більша і за муку, і за страх, і навіть за смерть.
Не шкодували катюги кулаків, не шкодували нещасної жінки, лиш так і не дізнавшись нічого, плюнули на посиніле від побоїв тіло і пішли собі. А Параньчина мати після того заслабла дуже, бо ж повідбивали все у ній ті нечестиві каїни. Ба, вже так і не поправившись після нелюдської розправи, незадовго пішла «на закопаниє». Паранька ж лишилася одна-одненька на цілому білому світі. Як той пальчик – сама-самісінька.

То може за це мала дякувати совітській владі, поважати і любити її?
Далі буде...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-10-11 11:31:40
Переглядів сторінки твору 209
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.019 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.022 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.812
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.03.17 10:51
Автор у цю хвилину відсутній