ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:38
З давніх часів наші предки
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
2024.03.29
14:35
Рівнодення день,
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
2024.03.29
14:34
А небо знає
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
2024.03.29
14:33
Пізної ночі ми з’єдналися знов
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
2024.03.29
14:31
У двох світів Інь та Янь,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
2024.03.29
14:30
Високо на горі наш гетьман вельможний
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
2024.03.29
14:28
Заселені місця племенами
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
2024.03.29
14:27
Жили на світі різні племена,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
2024.03.29
14:25
Сьогодні день святої Трійці
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
2024.03.29
14:24
Stop telling people
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
2024.03.29
14:22
Диво - видіння було уві сні, як віщі ночі:
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
2024.03.29
14:22
One day, someone will
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
2024.03.29
14:20
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
2024.03.29
14:19
У кожної відьми десь заховано серце.
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
2024.03.29
14:18
Душа вічна, можливо,
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
2024.03.29
14:16
Я слухаю та дивлюся на тебе щодня
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Уляна Демченко (1959) /
Проза
Місія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Місія
Анна поспішила, адже у неї мало часу, а посидіти із землячками дуже хотілось. На неї чекали. Побачивши свій автобус, що стоїть на зупинці , і ось-ось рушить, вирішила не заморочуватись із пішохідним переходом, а перейти швидкісну трасу навпрямки. Приємні думки Анни перервав скрип гальма авто. Водій , виставивши голову із вікна, вигукував незрозумілу лайку. Вона, втративши автобус, з люттю вдарила сумкою по «морді» поношеного форда. На цьому банальна історія могла би закінчитись, але водій машини , чи з цікавості, чи з бажання допомогти, відкрив дверцята і запропонував сісти. Можливо, вони б наздогнали автобус, але на кожному перехресті перешкоджало червоне світло. Анна вирішила попередити подруг, проте після сутички сумки і автомобіля, телефон вимкнувся. Спостерігаючи за її рухами, водій без слів подав свою слухавку. Вона, вдячно кивнувши головою, взяла її.
Зустріч подруг була в розпалі. До жіночого сміху і гамору додався телефонний дзвінок .
-Віро, тебе хтось хоче, – почувши його звук, жартома підколола одна із подруг.
-Ало. – сказала Віра. Через хвилину , здивовано стискаючи плечима, передала слухавку Анні. Та взяла, уважно слухала, загадково посміхаючись. Молодий чоловічий голос розповідав, що говорить за дорученням свого старшого знайомого, який не володіє російською мовою. Анні пропонували зустріч за філіжанкою кави.
Каву довелось смакувати трійкою, все було дуже мило і делікатно. Подальші зустрічі, вже без перекладача, густо рябіли непорозуміннями і частими курйозними ситуаціями.
Пройшов рік. Спілкуватись ставало дедалі простіше. Жінка з радістю розповідала про витівки внуків – двійнят, про країну, своє місто. Вони обмінювалися спогадами про своє минуле в якому були подібні переживання, проблеми. Завітавши якось до Орі в гості її увагу привернув портрет жінки. Обличчя було до щему знайоме.
- Хто це? Я звідкись її знаю, - сказала Анна , напружуючи пам'ять.
- Моя мамочка. Ти не могла її бачити, вона давно померла, – сказав він з трепетом в голосі.
Запанувала тиша, кожен полинув у свої спогади. Бій старовинного годинника перервав їхні думки .
- Він тобі не заважає?- спитала Анна, кинувши погляд на унікальний пристрій.
- Ні, я виріс під ці звуки.
Вони зготували вечерю. Накрили стіл білим обрусом. Анна вибрала кришталеві фужери, гарний посуд. Красиво сервірований стіл перетворив звичайну вечерю у романтичну.
Ситий Орі, напівсидячи, вмостився на диван, і поманив до себе Анну. Вони обоє опинились перед великою картою світу, яка висіла на стіні між картинами,і зовсім не вписувалась в інтер’єр.
- Навіщо вона тобі тут?- спитала жінка, поглядом вказуючи на географічне зображення.
- Я об’їздив цілий світ,правильніше, три рази об’їхав Земну кулю, дивлюсь і пригадую красиві місця. Я не тільки подорожував, а ще багато працював, маю не аби які статки, можу жити , тратити гроші і не лічити їх.- масно потягнувся,спитав Анну: -А що ти бачила у своєму житті?
- Я теж подорожувала, бачила багато цікавих місць, але віртуально : в книгах, по телевізору, тепер по інтернету.
Орі весело сміявся, відчуваючи свою вагомість зверхність. Вона, хвилинку поміркувавши, ніби зважувала на терезах,промовила:
-У мене була дуже важлива робота: я будувала сім’ю. Тепер маю усе: діти, рідню, а
гроші-набута річ .– Анна холодно зиркнула на веселого Орі, і продовжила: - А в тебе - нічого, крім грошей! Живеш без життя.
Сміх раптово обірвався, чоловік не сподівався,що ця чужинка однією реплікою пошле його в накаут.
Незважаючи на деякі прикрості, їхні стосунки продовжувались. Якось, прогулюючись парком, Анну вкусила комаха. Це її налякало.
- Не бійся, це не смертельно .- оглядаючи укус,сказав Орі.
- У мене алергія на укуси комах. А смерті не боюсь , я з нею уклала угоду.
- Що за угода?
- Жити , щоб виконувати місію.
- І яка твоя місія?
- Це, поки що , мій секрет.
Ідилія в їхніх сосунках обірвалась зненацька. Анну попередили, щоб вона в короткий термін залишила країну. Орі зустрів цю новину байдуже, чи може майстерно приховував смуток.
- Які спогади ти повезеш у свою країну?- спитав він.
- Я скажу, що у далекій країні, я залишила чоловіка, який сидить в самотності і плаче.
- Я не буду самотнім, і чого мені плакати?
- Бо не зумів утримати біля себе жінку, яка була йому послана.-і ніби для себе продовжила: - Нікому, крім мене , ти не потрібний.
***
Життя навколо Орі забурлило з новою силою: танці-шманці, дискотеки, і звичайно, нова подружка. І, як водиться в таких випадках, романтична вечеря. Накривали стіл разом. Посуду розставляла жінка, і вибрала ті самі бокали, які любила Анна. Вечеря. Відкоркували червоне вино, воно рубіном заграло в кришталі. Враз якась невидима сила з дзвоном перерізала ніжку бокала, верхня його частина покотилася по столі, як голова по пласі. Вино розтікалося по білому обрусі кровавою плямою. Подруга хотіла прибрати, він зловив її руку над столом :
-Не треба!
Сиділи мовчки. Щоб хоч якось розрядити напругу, жінка встала ,і направилась до кухні. Годинник, який десятки літ висів на стіні, з брязкотом звалився на підлогу, перегородивши дорогу.
-Тобі пора іти. – сказав Орі, сидячи непорушно за столом.
Всю ніч провалявся без сну, лиш на світанку подрімав у позі ембріона. Ранком переходячи дорогу, помітив червону пляму на рукаві сорочки: « От тобі на, кров із носа…»
****
Орі отямився у незнайомому, дивному приміщенні. До нього підійшла жінка приємної зовнішності, одягнена в довгу блідо сіру лянну сукню. Неподалік беззвучно снували людські постаті в довгих чорних одежах з капорами.
- Подай його Книгу Життя, - звернулась жінка до одного із них.
Той взяв драбину , щоб дістати її з полиці.
- Ви хто? Лікар?- поцікавився Орі.
- В якійсь мірі так, бо позбавляю людей болю. Я-Смерть,- чітко і просто вимовила вона.
-Вибачте, але я не християнин ,- бажаючи допомогти особі в чорному, зауважив Орі.
-Це не має різниці, ми ведемо облік за іншими критеріями,- заспокоїла Смерть.
Особа довго рилася серед рукописних книг.
- Будь ласка, пані Бос.
- Треба терміново міняти штат,роботи багато,необхідна комп’ютеризація, а нормальний програміст не попадався, -невдоволена затримкою проказала та.
- Пані Бос?
- Так, я тут головна,- і продовжила:- Для кожної людини ми заводимо книгу, де записуємо думки, справи - все , що стосується її життя. Коли я їх читаю, мене вражає людське марнотратство часу, сил, здоров’я .Я ніби вчителька, молодих лякаю, навіть калічу. В більшості, хто як жив, так і відходить. Я радо приймаю стареньких людей, особливо тих, хто жив по совісті. Вони не бояться смерті, приходять з молитвою , нагадують барвисті осінні айстри.
Орі відволікся від розмови, бо його вкрай зацікавила дивна споруда.
- Що це таке?- Спитав він вказуючи на скляний витвір в центрі приміщення.
- Це - ворота, через які приходять до мене. Я їх недавно трохи модернізувала, … правда ворота «Життя» все ж таки цікавіші від моїх, - хихикнула Смерть.
-Ну і жартівниця ,- подумав Орі.- Досить мила жіночка, чому її зображають кістлявою і з косою?..
Раптом світлі тіні ввірвалось у напівтемінь. Смерть стала на коліна, немов перед іконою.
- Це …?
- Ні, це душі героїв, що полягли за свою батьківщину.
- Чому ти їх забрала?
- Це не є моя вотчина.
- А чия?
- Мій відділ заносить дані в Книгу Життя, а рішення приймають ТАМ…. Звичайно, я можу звернутись з клопотанням: «Продовжити», «Вкоротити»…а так, то у мене робота творча - вирішую «ЯК». «Ламаю голову» у постійних пошуках, щоб не допустити повторень…
Посеред кімнати появилась постать жінки. Вона була прозора ніби створена із води, або витесана із льоду. В прохолодному приміщенні стало ще холодніше.
-Знову ти! – вигукнула Смерть, а потім продовжила:-Я знала, що прийдеш. Це твоє останнє трете бажання, невже його потратиш на цього лобуряку. Ах, мами, мами, кожен раз жертвуєте ради дітей… Перше бажання ти потратила на жінку, пам’ятаєш, ту що потрапила сюди після укусу оси. Знаю, за життя віддячилась життям… Друге-ти терміново захотіла побувати у себе вдома…Ти мене дивуєш: розбила фужер, розлила вино і мало не покалічила молоду особу. Що тепер ти хочеш?
Орі не зводив очей із світлої постаті, і відчував тепло, що випромінював холод.
- Мама!- промайнуло в голові. Він не чув її голосу, але із монологу Смерті догадався , що це вона прийшла заступитися за нього.
- Просиш відпустити. - продовжила Господиня.-Кажеш, що єдиний… ох, одинак, одинак, як не злодій, то пияк .– закінчила вона, чи жартуючи, чи співчуваючи.
Тінь погасла. Смерть повернулась до Орі:
- Це був справжній Ангел, навіть тут турбується про свою дитину. Відпущу, виконаю її волю, проте, спочатку подивишся на все своє життя .
Вона ,наче ілюзіоніст, розмістила його в горизонтальне положення, де він лежав у невагомості. Перед очами попливли чорно-білою кінострічкою картини минулого від першого крику…
- Ну, що? Сподобалось?- спитала Смерть, помітивши, що перегляд закінчився.
Орі мовчав. Через хвилину, оговтавшись, запитав:
- Я бачив, як новонароджені, прийшовши в світ, одержують чашу. Навіщо це?
- Це Чаша Життя.
- Чому в одних велика, а в других мала? Так не справедливо.
- Тут все справедливо. Кожному Чаша заповнюється по вінця, а величина Чаші залежить від справ і думок дідів-прадідів.
- А чому, одним Книга Життя починається з чистого листа, а один малюк отримав том з гріхами?
- Бо пра-прадід був злодій-душогубець. Ми не могли для нього придумати кари, тому уже сьоме покоління покутує його гріхи.
- Значить від НАС залежить доля нащадків!- визнав Орі.
- Ви, люди, ніяк не зрозумієте, що нічого у Всесвіті не відбувається просто так, що навіть камінь, який перемістив ваш черевик ,змінює все за законом всесвітньго притягання. Ви часто не контролюєте свої думки,слова, дії. Забуваєте, що добро і зло повертається до вас, ваших дітей, внуків . Ви думаєте, що життя безконечне, що встигнете виправити всі помилки, попросите вибачення у всіх ображених вами, сплатите всі борги. Це буде колись, потім,не тепер…завтра. На світанку, до сходу сонця, прийду Я.
***
Із далека долинали людські голоси. Орі напружив усі сили, щоб зрозуміти що твориться.
-Хворий, ви мене чуєте? Попробуйте відкрити очі,- настирливо просила медсестра.
Лікарі не виявили ніякої недуги, яка б загрожувала життю.
- Додому, а хіба у мене є дім? Є приміщення, де я їм, сплю, миюся, але не живу, а перебуваю немов у пустці, де немає ЖИТТЯ. Втішаючись свободою, став нікому не потрібним. Нікому!...Нікому?
***
- … пані і панове вас вітає чарівне старовинне місто…
Він знав назву міста в якому вона живе. Пригадуючи її розповіді, він в думках гуляв вулицями, відвідував маленький риночок. Дав собі установку: не забути купити її улюблені жовті, як сонце троянди. Чоловік був впевнений, що хоч не знає адреси і мови, Анну знайде без проблем .
Стривожені онуки -двійнята , як два горобці впурхнули в хату. Навперебій,запинаючись, плутаною мовою доповідали про новину. Проте, новина власною персоною уже стояла на порозі.
Вражена від несподіванки Анна остовпіла серед залитої запахом хліба хати. Із долонь повільно осипалося борошно. Орі без слів,підійшов і обняв жінку. Його погляд упав на пожовклі світлини в старій рамці на стіні. Одна з них кольнула в серце:дві веселі дівчини МАМА і подруга, що врятувала їй ЖИТТЯ. Пересиливши хвилювання видавив:
-Я дуже щасливий. Я шукав насолод в подорожах, дорогих винах,… а виявилось, що найвища насолода – обнімати жінку, що пахне хлібом.
- Значить, я виконую свою місію!- усміхнулась вона.
- Яку місію?- пошепки спитав Орі, не випускаючи Анну з обіймів.
- Моя місія - бути щасливою і робити щасливими всіх, хто поруч.
Зустріч подруг була в розпалі. До жіночого сміху і гамору додався телефонний дзвінок .
-Віро, тебе хтось хоче, – почувши його звук, жартома підколола одна із подруг.
-Ало. – сказала Віра. Через хвилину , здивовано стискаючи плечима, передала слухавку Анні. Та взяла, уважно слухала, загадково посміхаючись. Молодий чоловічий голос розповідав, що говорить за дорученням свого старшого знайомого, який не володіє російською мовою. Анні пропонували зустріч за філіжанкою кави.
Каву довелось смакувати трійкою, все було дуже мило і делікатно. Подальші зустрічі, вже без перекладача, густо рябіли непорозуміннями і частими курйозними ситуаціями.
Пройшов рік. Спілкуватись ставало дедалі простіше. Жінка з радістю розповідала про витівки внуків – двійнят, про країну, своє місто. Вони обмінювалися спогадами про своє минуле в якому були подібні переживання, проблеми. Завітавши якось до Орі в гості її увагу привернув портрет жінки. Обличчя було до щему знайоме.
- Хто це? Я звідкись її знаю, - сказала Анна , напружуючи пам'ять.
- Моя мамочка. Ти не могла її бачити, вона давно померла, – сказав він з трепетом в голосі.
Запанувала тиша, кожен полинув у свої спогади. Бій старовинного годинника перервав їхні думки .
- Він тобі не заважає?- спитала Анна, кинувши погляд на унікальний пристрій.
- Ні, я виріс під ці звуки.
Вони зготували вечерю. Накрили стіл білим обрусом. Анна вибрала кришталеві фужери, гарний посуд. Красиво сервірований стіл перетворив звичайну вечерю у романтичну.
Ситий Орі, напівсидячи, вмостився на диван, і поманив до себе Анну. Вони обоє опинились перед великою картою світу, яка висіла на стіні між картинами,і зовсім не вписувалась в інтер’єр.
- Навіщо вона тобі тут?- спитала жінка, поглядом вказуючи на географічне зображення.
- Я об’їздив цілий світ,правильніше, три рази об’їхав Земну кулю, дивлюсь і пригадую красиві місця. Я не тільки подорожував, а ще багато працював, маю не аби які статки, можу жити , тратити гроші і не лічити їх.- масно потягнувся,спитав Анну: -А що ти бачила у своєму житті?
- Я теж подорожувала, бачила багато цікавих місць, але віртуально : в книгах, по телевізору, тепер по інтернету.
Орі весело сміявся, відчуваючи свою вагомість зверхність. Вона, хвилинку поміркувавши, ніби зважувала на терезах,промовила:
-У мене була дуже важлива робота: я будувала сім’ю. Тепер маю усе: діти, рідню, а
гроші-набута річ .– Анна холодно зиркнула на веселого Орі, і продовжила: - А в тебе - нічого, крім грошей! Живеш без життя.
Сміх раптово обірвався, чоловік не сподівався,що ця чужинка однією реплікою пошле його в накаут.
Незважаючи на деякі прикрості, їхні стосунки продовжувались. Якось, прогулюючись парком, Анну вкусила комаха. Це її налякало.
- Не бійся, це не смертельно .- оглядаючи укус,сказав Орі.
- У мене алергія на укуси комах. А смерті не боюсь , я з нею уклала угоду.
- Що за угода?
- Жити , щоб виконувати місію.
- І яка твоя місія?
- Це, поки що , мій секрет.
Ідилія в їхніх сосунках обірвалась зненацька. Анну попередили, щоб вона в короткий термін залишила країну. Орі зустрів цю новину байдуже, чи може майстерно приховував смуток.
- Які спогади ти повезеш у свою країну?- спитав він.
- Я скажу, що у далекій країні, я залишила чоловіка, який сидить в самотності і плаче.
- Я не буду самотнім, і чого мені плакати?
- Бо не зумів утримати біля себе жінку, яка була йому послана.-і ніби для себе продовжила: - Нікому, крім мене , ти не потрібний.
***
Життя навколо Орі забурлило з новою силою: танці-шманці, дискотеки, і звичайно, нова подружка. І, як водиться в таких випадках, романтична вечеря. Накривали стіл разом. Посуду розставляла жінка, і вибрала ті самі бокали, які любила Анна. Вечеря. Відкоркували червоне вино, воно рубіном заграло в кришталі. Враз якась невидима сила з дзвоном перерізала ніжку бокала, верхня його частина покотилася по столі, як голова по пласі. Вино розтікалося по білому обрусі кровавою плямою. Подруга хотіла прибрати, він зловив її руку над столом :
-Не треба!
Сиділи мовчки. Щоб хоч якось розрядити напругу, жінка встала ,і направилась до кухні. Годинник, який десятки літ висів на стіні, з брязкотом звалився на підлогу, перегородивши дорогу.
-Тобі пора іти. – сказав Орі, сидячи непорушно за столом.
Всю ніч провалявся без сну, лиш на світанку подрімав у позі ембріона. Ранком переходячи дорогу, помітив червону пляму на рукаві сорочки: « От тобі на, кров із носа…»
****
Орі отямився у незнайомому, дивному приміщенні. До нього підійшла жінка приємної зовнішності, одягнена в довгу блідо сіру лянну сукню. Неподалік беззвучно снували людські постаті в довгих чорних одежах з капорами.
- Подай його Книгу Життя, - звернулась жінка до одного із них.
Той взяв драбину , щоб дістати її з полиці.
- Ви хто? Лікар?- поцікавився Орі.
- В якійсь мірі так, бо позбавляю людей болю. Я-Смерть,- чітко і просто вимовила вона.
-Вибачте, але я не християнин ,- бажаючи допомогти особі в чорному, зауважив Орі.
-Це не має різниці, ми ведемо облік за іншими критеріями,- заспокоїла Смерть.
Особа довго рилася серед рукописних книг.
- Будь ласка, пані Бос.
- Треба терміново міняти штат,роботи багато,необхідна комп’ютеризація, а нормальний програміст не попадався, -невдоволена затримкою проказала та.
- Пані Бос?
- Так, я тут головна,- і продовжила:- Для кожної людини ми заводимо книгу, де записуємо думки, справи - все , що стосується її життя. Коли я їх читаю, мене вражає людське марнотратство часу, сил, здоров’я .Я ніби вчителька, молодих лякаю, навіть калічу. В більшості, хто як жив, так і відходить. Я радо приймаю стареньких людей, особливо тих, хто жив по совісті. Вони не бояться смерті, приходять з молитвою , нагадують барвисті осінні айстри.
Орі відволікся від розмови, бо його вкрай зацікавила дивна споруда.
- Що це таке?- Спитав він вказуючи на скляний витвір в центрі приміщення.
- Це - ворота, через які приходять до мене. Я їх недавно трохи модернізувала, … правда ворота «Життя» все ж таки цікавіші від моїх, - хихикнула Смерть.
-Ну і жартівниця ,- подумав Орі.- Досить мила жіночка, чому її зображають кістлявою і з косою?..
Раптом світлі тіні ввірвалось у напівтемінь. Смерть стала на коліна, немов перед іконою.
- Це …?
- Ні, це душі героїв, що полягли за свою батьківщину.
- Чому ти їх забрала?
- Це не є моя вотчина.
- А чия?
- Мій відділ заносить дані в Книгу Життя, а рішення приймають ТАМ…. Звичайно, я можу звернутись з клопотанням: «Продовжити», «Вкоротити»…а так, то у мене робота творча - вирішую «ЯК». «Ламаю голову» у постійних пошуках, щоб не допустити повторень…
Посеред кімнати появилась постать жінки. Вона була прозора ніби створена із води, або витесана із льоду. В прохолодному приміщенні стало ще холодніше.
-Знову ти! – вигукнула Смерть, а потім продовжила:-Я знала, що прийдеш. Це твоє останнє трете бажання, невже його потратиш на цього лобуряку. Ах, мами, мами, кожен раз жертвуєте ради дітей… Перше бажання ти потратила на жінку, пам’ятаєш, ту що потрапила сюди після укусу оси. Знаю, за життя віддячилась життям… Друге-ти терміново захотіла побувати у себе вдома…Ти мене дивуєш: розбила фужер, розлила вино і мало не покалічила молоду особу. Що тепер ти хочеш?
Орі не зводив очей із світлої постаті, і відчував тепло, що випромінював холод.
- Мама!- промайнуло в голові. Він не чув її голосу, але із монологу Смерті догадався , що це вона прийшла заступитися за нього.
- Просиш відпустити. - продовжила Господиня.-Кажеш, що єдиний… ох, одинак, одинак, як не злодій, то пияк .– закінчила вона, чи жартуючи, чи співчуваючи.
Тінь погасла. Смерть повернулась до Орі:
- Це був справжній Ангел, навіть тут турбується про свою дитину. Відпущу, виконаю її волю, проте, спочатку подивишся на все своє життя .
Вона ,наче ілюзіоніст, розмістила його в горизонтальне положення, де він лежав у невагомості. Перед очами попливли чорно-білою кінострічкою картини минулого від першого крику…
- Ну, що? Сподобалось?- спитала Смерть, помітивши, що перегляд закінчився.
Орі мовчав. Через хвилину, оговтавшись, запитав:
- Я бачив, як новонароджені, прийшовши в світ, одержують чашу. Навіщо це?
- Це Чаша Життя.
- Чому в одних велика, а в других мала? Так не справедливо.
- Тут все справедливо. Кожному Чаша заповнюється по вінця, а величина Чаші залежить від справ і думок дідів-прадідів.
- А чому, одним Книга Життя починається з чистого листа, а один малюк отримав том з гріхами?
- Бо пра-прадід був злодій-душогубець. Ми не могли для нього придумати кари, тому уже сьоме покоління покутує його гріхи.
- Значить від НАС залежить доля нащадків!- визнав Орі.
- Ви, люди, ніяк не зрозумієте, що нічого у Всесвіті не відбувається просто так, що навіть камінь, який перемістив ваш черевик ,змінює все за законом всесвітньго притягання. Ви часто не контролюєте свої думки,слова, дії. Забуваєте, що добро і зло повертається до вас, ваших дітей, внуків . Ви думаєте, що життя безконечне, що встигнете виправити всі помилки, попросите вибачення у всіх ображених вами, сплатите всі борги. Це буде колись, потім,не тепер…завтра. На світанку, до сходу сонця, прийду Я.
***
Із далека долинали людські голоси. Орі напружив усі сили, щоб зрозуміти що твориться.
-Хворий, ви мене чуєте? Попробуйте відкрити очі,- настирливо просила медсестра.
Лікарі не виявили ніякої недуги, яка б загрожувала життю.
- Додому, а хіба у мене є дім? Є приміщення, де я їм, сплю, миюся, але не живу, а перебуваю немов у пустці, де немає ЖИТТЯ. Втішаючись свободою, став нікому не потрібним. Нікому!...Нікому?
***
- … пані і панове вас вітає чарівне старовинне місто…
Він знав назву міста в якому вона живе. Пригадуючи її розповіді, він в думках гуляв вулицями, відвідував маленький риночок. Дав собі установку: не забути купити її улюблені жовті, як сонце троянди. Чоловік був впевнений, що хоч не знає адреси і мови, Анну знайде без проблем .
Стривожені онуки -двійнята , як два горобці впурхнули в хату. Навперебій,запинаючись, плутаною мовою доповідали про новину. Проте, новина власною персоною уже стояла на порозі.
Вражена від несподіванки Анна остовпіла серед залитої запахом хліба хати. Із долонь повільно осипалося борошно. Орі без слів,підійшов і обняв жінку. Його погляд упав на пожовклі світлини в старій рамці на стіні. Одна з них кольнула в серце:дві веселі дівчини МАМА і подруга, що врятувала їй ЖИТТЯ. Пересиливши хвилювання видавив:
-Я дуже щасливий. Я шукав насолод в подорожах, дорогих винах,… а виявилось, що найвища насолода – обнімати жінку, що пахне хлібом.
- Значить, я виконую свою місію!- усміхнулась вона.
- Яку місію?- пошепки спитав Орі, не випускаючи Анну з обіймів.
- Моя місія - бути щасливою і робити щасливими всіх, хто поруч.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію