ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Рожко /
Проза
Привид Літературного музею
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Привид Літературного музею
… і раптом жах скував її погляд.
Тетяна побачила, як за спиною Ігоря , прямо крізь стіну, почав просотуватись Привид Літературного музею. Спочатку з’явилось худорляве зморшкувате обличчя, наполовину прикрите балахоном з грубого сірого полотна. Потім, наче нізвідки, матеріалізувалась кістлява стареча рука з порожнім гранчаком. Риси Привида чомусь нагадували зображення Павла Тичини з підручника для першого класу…
- Кхе, - Привид сором’язливо кашлянув, - а мені не наллєте? Закусь не потрібна. Я взагалі то не закусюю…
Кася і Настя синхронно хитнули головами, що означало: «Ні, не наллємо». Їхні красиві хвилясті коси закрили дівочі обличчя. Привид, що до цього допитливо дивився на Тетяну, саме в цей момент поглянув у бік Касі і Насті. Навіть під балахоном стало видно, як він раптово зблід. Від переляку розширились його запалені червоні очі. Гранчак випав з руки на підлогу, але не розбився, а покотився під книжкову шафу, на якій охайними рядочками стояли книжки класиків і укрсучліту.
- Чур мене, чур! – заволав Привид і, не роздумуючи, стрибнув у відкрите вікно, яке знаходилось на другому поверсі будівлі.
- Та ну шо за нафік! – відразу почулося знизу. – Вже і після зміни побухать спокійно не дають. - Два молоденькі полісмени, в яких нарешті скінчилось чергування, прямо під стінами Літмузею натюрмортно розклали цибульку, сальце, чорний хліб і пляшку з прозорою рідиною. І саме на цей художній шедевр прямо зверху гепнувся Привид музею, не пошкодивши пляшку, а лише прим’явши закусь.
- Добродію, ви розумієте, що навіть наявність балахону не дає вам право стрибати з другого поверху на голови нових охоронців правопорядку, особливо, якщо вони «прі ісполнєніі»? У вас є документи? Нема? Ну і що ж нам з вами робити? Може доправити вас у відділок? – Чорнявий полісмен суворо дивився на Привида.
Привид музею сором’язливо мовчав і нахабно не зводив очей з пляшки. Запанувала в'язка тиша. Було видно, що ППСники і не збирались повертатись до відділку. Мовчанку порушив білявий полісмен, у якого вже давно пересохло в роті.
- Ну теє… Давайте так, на перший раз ми вас вибачаємо і робимо попередження - більше не стрибати на голову поліцейським з вікон Літературного музею. Гараздоньки?
- Гараздоньки, - Привид відразу погодився, але навіть не рушив з місця, продовжуючи розглядати «натюрморт».
Щоб нарешті здолати незручне становище, чорнявий полісмен, напевно, згадав «класику жанру»:
- Третім будеш?
- Буду! – Привид Літературного музею інтенсивно закивав головою. – І закусь мені не потрібна. Я взагалі то не закусюю.
- Ну з цього ж і потрібно було починати! – чорнявий полісмен почав радісно відкорковувати пляшку з прозорою рідиною.
"Ніч музеїв" знову почала набирати оберти...
А над головою трійці, з відкритого освітленого вікна другого поверху в нічне прохолодне небо ще довго лунав чоловічий і жіночий сміх…
22/05/2016
Тетяна побачила, як за спиною Ігоря , прямо крізь стіну, почав просотуватись Привид Літературного музею. Спочатку з’явилось худорляве зморшкувате обличчя, наполовину прикрите балахоном з грубого сірого полотна. Потім, наче нізвідки, матеріалізувалась кістлява стареча рука з порожнім гранчаком. Риси Привида чомусь нагадували зображення Павла Тичини з підручника для першого класу…
- Кхе, - Привид сором’язливо кашлянув, - а мені не наллєте? Закусь не потрібна. Я взагалі то не закусюю…
Кася і Настя синхронно хитнули головами, що означало: «Ні, не наллємо». Їхні красиві хвилясті коси закрили дівочі обличчя. Привид, що до цього допитливо дивився на Тетяну, саме в цей момент поглянув у бік Касі і Насті. Навіть під балахоном стало видно, як він раптово зблід. Від переляку розширились його запалені червоні очі. Гранчак випав з руки на підлогу, але не розбився, а покотився під книжкову шафу, на якій охайними рядочками стояли книжки класиків і укрсучліту.
- Чур мене, чур! – заволав Привид і, не роздумуючи, стрибнув у відкрите вікно, яке знаходилось на другому поверсі будівлі.
- Та ну шо за нафік! – відразу почулося знизу. – Вже і після зміни побухать спокійно не дають. - Два молоденькі полісмени, в яких нарешті скінчилось чергування, прямо під стінами Літмузею натюрмортно розклали цибульку, сальце, чорний хліб і пляшку з прозорою рідиною. І саме на цей художній шедевр прямо зверху гепнувся Привид музею, не пошкодивши пляшку, а лише прим’явши закусь.
- Добродію, ви розумієте, що навіть наявність балахону не дає вам право стрибати з другого поверху на голови нових охоронців правопорядку, особливо, якщо вони «прі ісполнєніі»? У вас є документи? Нема? Ну і що ж нам з вами робити? Може доправити вас у відділок? – Чорнявий полісмен суворо дивився на Привида.
Привид музею сором’язливо мовчав і нахабно не зводив очей з пляшки. Запанувала в'язка тиша. Було видно, що ППСники і не збирались повертатись до відділку. Мовчанку порушив білявий полісмен, у якого вже давно пересохло в роті.
- Ну теє… Давайте так, на перший раз ми вас вибачаємо і робимо попередження - більше не стрибати на голову поліцейським з вікон Літературного музею. Гараздоньки?
- Гараздоньки, - Привид відразу погодився, але навіть не рушив з місця, продовжуючи розглядати «натюрморт».
Щоб нарешті здолати незручне становище, чорнявий полісмен, напевно, згадав «класику жанру»:
- Третім будеш?
- Буду! – Привид Літературного музею інтенсивно закивав головою. – І закусь мені не потрібна. Я взагалі то не закусюю.
- Ну з цього ж і потрібно було починати! – чорнявий полісмен почав радісно відкорковувати пляшку з прозорою рідиною.
"Ніч музеїв" знову почала набирати оберти...
А над головою трійці, з відкритого освітленого вікна другого поверху в нічне прохолодне небо ще довго лунав чоловічий і жіночий сміх…
22/05/2016
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію