Тут скоріше жартівливо та по-дружньому)
А шанувати тіло треба, згодна з Вами.

Мружуся радісно від Ваших побажань!))

ну, коли кажу, що тішиш відсутністю пошлості міщанської - ну, от такі гарні реакції, мружуся радісно - гарна інверсія, здорова тілесність, все разом змушує усміхнутись, хм, уявити, як мружишся, радісна

таке ніколи не завадить)

приємно, дякую, передам наказ непокірному тілу)

другому рядку мені сумнівне "то в-то із", буду думати, дякую.
А відносно лелеки, то щось дійсно в мене забагато їх у творах, правильно зауважив, але переросту) А от в конкретному вірші таки в тему цей птах, але то попередні лелеки тебе з пантелику збили)
і згодна з тобою, що автору читач потрібен, при тому уважний читач

о, бач, сама відчуваєш, що не айс - але публікуєш - кокетуєш, Ларисо, і легковажиш. я канєшна, пірат пєра і різкий нахаба, но сказати мушу - нє, це хибна метода, хіба направду хочеш який експеремент перевірити, но тоді моєш дослідну групу виокремити, ібо тут дехто і очі-дівочі похвалить, ібо - щиро.
а чо тут - лелека в тему? в сенсі, того що подумав я, вагітність як стресовий спосіб оздоровити, чи маєш яке своє міркування?

Одна справа відчувати помилки та щиро прагнути їх виправити, друга - брак вміння, а деколи дійсно думка, а раптом не дуже видно буде, що мілко виорано (все пригадую цю твою класнючу річ). Більше працювати треба, згодна з тобою і прошу на майбутнє не давати мені забувати цю істину)))
Відносно лелеки. то в мить написання літали думки, що в СПРОБАХ)) докликатися цього птаха тілу, як не легше стане, то хоча б приємно).

подобається мені ця твоя чуттєвість така, грайливість без такої любої і милої декому міщанської пошлості, яку невідь з якого дива трактують яко еротику, власне цієї пошлості, що її інша Лариса, Лариса Петрівна Косач, вважала противною духу людському.
от, а ця думка - ну, і так зійде - хм, вона більше кондитеру личить, що збитими вершками недоліки тіста прикриває, а не автору, що мав би показати своє м'ясо , здерши не тільки одяг, але й шкіру. во бля, як мене в патос понесло, того й гляди, почну франциска асізького косплеїти

Допрацювала другий рядок. Ради нього весь стовпчик практично змінила. А як воно вийшло, завтра уважно подивлюсь)
Таки варто не лінуватися та бути уважнішим до слова. Брак він всюди брак...
А відносно "міщанської пошлості", то в мене є її, особливо в перших творах, та й зараз не завжди розумію, що пишу.
І про "здерши шкіру", то іноді й здираю, а поки нова наростає, бережусь)
Дякую тобі.

*консервування, напевно. хм. тільки он що - окріп не пхається, а л'ється, пхають огірки-помідори. так що - ще думай

є окріп - гаряча вода, а є окріп - рослина. От його я в банку і запихувала)
Перевірила по словнику - таки є.

цей вірш є простою реакцією на скарження спини, тому діалект допустимий, тим більше, що ніколи не вживала "кріп", а тільки "окріп", ну виросла в селі, де тільки так і кажуть