ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Шинкаренко (1975) /
Проза
Остання ніч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання ніч
Ховаючись від світла ліхтаря, я стою в тіні двоповерхової будівлі клубу, за п’ять кроків від бібліотеки. Грію за пазухою пляшку вина, чекаю на Лілю. Вітер дме північний. Добряче допікає. Зараз – за п’ять перша. Ліля повинна прийти о пів на другу, з ключем від бібліотеки, який обіцяла взяти у своєї тітки. Я чекаю. Починаю тупцювати...
Так, ранувато я приперся – не терпілося дурню. Хоча як тут всидіти на місці? Вже вчора завалився в гуртожиток, включив магнітофон, завів будильник (пацани гуртом посунули до бару, відзначати майбутній від’їзд), а думки всі про Лілю та нашу останню ніч. Лежав і думав: «Це класно, що три свічки купив. У нас все повинно бути, як у найкращому любовному романі, як у найсльозливішій мелодрамі». Зараз я ті свічки тасую в кишені. Я трохи хвилююся, це ж не жарти. Це серйозно. Я вже дорослий. Навіть придумав, що скажу Лілі, коли вона прийде. Я скажу, пригортаючи її: «Люба, тобі не потрібно було наражати себе на небезпеку і приходити сюди. Я не вартий того. Не дай Боже, хтось побачить нас. Мені то все одно, а от тобі... Я оце стояв і тільки те й робив, що благав Господа, аби ти не прийшла.. Я боюся за тебе, бо сильно тебе кохаю»!
А не прийде – вип’ю пляшку вина та й піду назад. Звичайно, ображений. Можливо, навіть буду думати: «Ну, лярва, не прийшла! Я теліпав хтозна звідкіля, три години мерз, а вона під теплою ковдрою дрихне і у вус не дме».
Несподівано мене немов добрячим зарядом струму тіпнуло. Я так ясно побачив картину, в якій ми з Лілею у приміщенні бібліотеки цілуємося... Горять три свічки. На столі стоїть недопита пляшка вина, два бокали. Нас оточують тільки книги, море книжок. Десь там знаходяться і томи моєї улюбленої Джоан Джонсон. Яка сцена для її роману?!
Я стис кулаки, оце клас! Без сумніву, це знак зверху. Це мені колись снився віщий сон, просто я його забув, а тепер, в умовах, наближених до реальних, згадав. Я ледь не застрибав на радощах. Глянув на годинник. Ліля повинна бути з хвилини на хвилину...
Невже?! Так, це вона! Я майже кричу:
– Ліля, ти прийшла!
Ліля схвильовано:
– Тихше, Саша, не валуй.
Я затискаю Лілю в обіймах. Цілую їй губи, шоку, лоб, вухо. Цілую її запашне волосся. Кажу:
– Відчиняй скоріше ці двері...
Ліля звільняється з моїх обіймів. Витримує паузу. Потім каже:
– Я не взяла ключа.
Тепер мовчу я - до мене не відразу доходить значення її слів. Ліля дивиться на мене широко відкритими очима. В неї довірливий погляд. Вона щиро питає:
– Саша, навіщо я тобі?
Я заперечую:
– Цього не може бути! Я тільки що бачив знак. Твоя відповідь суперечить всім канонам... Значить, двері треба виламати!
Ступаю крок до бібліотеки. Ліля затримує мене.
– Ти що, здурів?! Не треба, Саша, - каже вона.
Я не пручаюсь. Почуваю себе кепсько. Мене щойно ніби кинули на сто долярів. Я кажу:
– А я пляшку вина купив, такого, як ти любиш - «Ізабеллу».
– Ти серйозно?
– Куди серйозніше?
– Та я ж жартувала.
– А я по гривчику у хлопців збивав.
Ліля горнеться до мене, цілує, кладе мені на груди голову. Ми стоїмо якийсь час мовчки, непорушно. Б’ються тільки наші серця.
Я думаю: «Все пропало. Я здаюся. Я слабак». Мені хочеться вина.
Ліля питає:
– Що ти мені хотів сказати?
– Ми так і будемо тут стоять?
Ліля веде мене за ріг будівлі. Ми піднімаємося широкими залізни¬ми сходами, зупиняємось на переході до другого поверху. Тут затишно. Ліля дістає і намагається розстелити якийсь шмат матерії, щоб сісти. Я знімаю куртку.
Ліля протестує:
– Замерзнеш.
Я кажу:
– Не замерзну. У мене є ти і пляшка вина.
Кладу куртку на сходи.
Ліля каже:
– Я не сяду. Ти ж забрудниш її.
Я кажу:
– Ну ти й дріб’язкова.
Дістаю пляшку. Починаю її розкорковувати зубами.
Ліля каже:
– Ти так не відкриєш її. Тільки зуби поламаєш.
Я силкуюсь витягти корок.
Ліля каже:
– Перестань, Сашко. Мені боляче на тебе дивитися.
Нарешті горловина вільна. Я вмощуюся на куртці. Подаю руку Лілі. Вона сідає поряд. Простягаю їй пляшку, кажу:
– Починай.
Ліля каже:
– Я не буду.
– Чому?!
– Я з пляшки не п’ю, – відповідає, усміхаючись. – А якщо серйозно, то мені не хочеться пити, чесно, Саша.
– Та бери пий. Що ти викаблучуєшся?
– Я ж сказала – не хочу.
– Для кого я її тоді купував?
– Дякую тобі, Сашо, але я не буду...
– Ну, Ліля, ну хоча б символічно, – благаю я.
Ліля відпиває ковток і передає пляшку мені. Я видудлюю мабуть грам з двісті, не менше. Закурюю.
Ліля питає:
– Ну, що ти мені хотів сказати?
Я кажу:
– Не дави на мене.
Від випитого вина мені стає хороше. Я пригортаю Лілю. Кажу:
– Я тебе обожнюю, Ліля!
Цілую її в чоло.
Внизу грюкають двері під’їзду. Ліля відсторонюється від мене.
– Не треба, Саша, – каже вона.
– Чого? – питаю я.
– Того, – відповідає вона.
Що я можу вдіяти? Я беру пляшку вина.
– Будеш? – питаю у Лілі.
Ліля крутить головою. Я п’ю. Добре вино.
Мерзле гілля дерева шкребе перило сходів.
Я кажу:
– Завтра я їду... вірніше, сьогодні вже.
– Куди?
– Додому.
Ліля нервово сміється. Робить якийсь непевний жест рукою. Я думав, що мені стане легше, коли скажу їй це, але навпаки – стало ще гірше.
– Сам вчора тільки взнав, – кажу я.
Ліля каже:
– І що далі?
Я кажу:
– Нічого.
Пауза. Ліля піднімає голову і, здається, дивиться в небо. Я теж з-під лоба зиркаю на небо. Не видно жодної зірки, жодної світлої прогалини.
Ліля каже:
– Подай мені пляшку.
– А як чоловік вранці у нюхає? – бовкаю я не думаючи.
Ліля п’є. А я вже п’яний. Добре захмелів від випитого. Я кажу:
– Ліля, я з тобою завжди був щирим. Я тобі казав, що не буду жити з батьками. Я відразу думав, що можна зняти квартиру, грошей на перший час вистачить, але ти розумієш... не мені тобі пояснювати. Сім’я – це дуже серйозно. Та ще й дитина.. Ти не подумай - я полюблю Марічку, як власну дитину... але...
– Не треба, не продовжуй далі, – каже Ліля.
Я кажу, ледь не б’ючи себе кулаком у груди:
– Присягаю, Ліль, через півроку я вас заберу. За цей час все владнаю, знайду...
– Сашко, ти замовкнеш нарешті!? Бо я можу на тебе й образитись.
Я змовкаю.
Ліля питає:
– Котра вже година?
– Без двадцяти три, - кажу я.
– Ну що, будемо розходитися?
Вона піднімається . Я теж встаю. Вдягаю куртку.
Ліля каже:
– Повернися, обтрушу куртку.
Вона обтрушує мою куртку. Ми спускаємося сходинками. Десь кричить півень.
– Ну, що? – якось занадто бадьоро починає Ліля. – Прощавай, Саша. Дай Бог хоч тобі знайти половину, з якою будеш щасливий.
Ліля цілує мене, розвертається і йде. Я стою мов вкопаний. Я кричу їй вслід:
– Не треба мені ніяка друга половина. Я люблю тебе, тільки тебе, чуєш?! Я завжди буду тебе любить...
Північний вітер доносить до моїх вух схлипування Лілі. Я стою і кришу в кишені свічки. Я теж плачу...
Так, ранувато я приперся – не терпілося дурню. Хоча як тут всидіти на місці? Вже вчора завалився в гуртожиток, включив магнітофон, завів будильник (пацани гуртом посунули до бару, відзначати майбутній від’їзд), а думки всі про Лілю та нашу останню ніч. Лежав і думав: «Це класно, що три свічки купив. У нас все повинно бути, як у найкращому любовному романі, як у найсльозливішій мелодрамі». Зараз я ті свічки тасую в кишені. Я трохи хвилююся, це ж не жарти. Це серйозно. Я вже дорослий. Навіть придумав, що скажу Лілі, коли вона прийде. Я скажу, пригортаючи її: «Люба, тобі не потрібно було наражати себе на небезпеку і приходити сюди. Я не вартий того. Не дай Боже, хтось побачить нас. Мені то все одно, а от тобі... Я оце стояв і тільки те й робив, що благав Господа, аби ти не прийшла.. Я боюся за тебе, бо сильно тебе кохаю»!
А не прийде – вип’ю пляшку вина та й піду назад. Звичайно, ображений. Можливо, навіть буду думати: «Ну, лярва, не прийшла! Я теліпав хтозна звідкіля, три години мерз, а вона під теплою ковдрою дрихне і у вус не дме».
Несподівано мене немов добрячим зарядом струму тіпнуло. Я так ясно побачив картину, в якій ми з Лілею у приміщенні бібліотеки цілуємося... Горять три свічки. На столі стоїть недопита пляшка вина, два бокали. Нас оточують тільки книги, море книжок. Десь там знаходяться і томи моєї улюбленої Джоан Джонсон. Яка сцена для її роману?!
Я стис кулаки, оце клас! Без сумніву, це знак зверху. Це мені колись снився віщий сон, просто я його забув, а тепер, в умовах, наближених до реальних, згадав. Я ледь не застрибав на радощах. Глянув на годинник. Ліля повинна бути з хвилини на хвилину...
Невже?! Так, це вона! Я майже кричу:
– Ліля, ти прийшла!
Ліля схвильовано:
– Тихше, Саша, не валуй.
Я затискаю Лілю в обіймах. Цілую їй губи, шоку, лоб, вухо. Цілую її запашне волосся. Кажу:
– Відчиняй скоріше ці двері...
Ліля звільняється з моїх обіймів. Витримує паузу. Потім каже:
– Я не взяла ключа.
Тепер мовчу я - до мене не відразу доходить значення її слів. Ліля дивиться на мене широко відкритими очима. В неї довірливий погляд. Вона щиро питає:
– Саша, навіщо я тобі?
Я заперечую:
– Цього не може бути! Я тільки що бачив знак. Твоя відповідь суперечить всім канонам... Значить, двері треба виламати!
Ступаю крок до бібліотеки. Ліля затримує мене.
– Ти що, здурів?! Не треба, Саша, - каже вона.
Я не пручаюсь. Почуваю себе кепсько. Мене щойно ніби кинули на сто долярів. Я кажу:
– А я пляшку вина купив, такого, як ти любиш - «Ізабеллу».
– Ти серйозно?
– Куди серйозніше?
– Та я ж жартувала.
– А я по гривчику у хлопців збивав.
Ліля горнеться до мене, цілує, кладе мені на груди голову. Ми стоїмо якийсь час мовчки, непорушно. Б’ються тільки наші серця.
Я думаю: «Все пропало. Я здаюся. Я слабак». Мені хочеться вина.
Ліля питає:
– Що ти мені хотів сказати?
– Ми так і будемо тут стоять?
Ліля веде мене за ріг будівлі. Ми піднімаємося широкими залізни¬ми сходами, зупиняємось на переході до другого поверху. Тут затишно. Ліля дістає і намагається розстелити якийсь шмат матерії, щоб сісти. Я знімаю куртку.
Ліля протестує:
– Замерзнеш.
Я кажу:
– Не замерзну. У мене є ти і пляшка вина.
Кладу куртку на сходи.
Ліля каже:
– Я не сяду. Ти ж забрудниш її.
Я кажу:
– Ну ти й дріб’язкова.
Дістаю пляшку. Починаю її розкорковувати зубами.
Ліля каже:
– Ти так не відкриєш її. Тільки зуби поламаєш.
Я силкуюсь витягти корок.
Ліля каже:
– Перестань, Сашко. Мені боляче на тебе дивитися.
Нарешті горловина вільна. Я вмощуюся на куртці. Подаю руку Лілі. Вона сідає поряд. Простягаю їй пляшку, кажу:
– Починай.
Ліля каже:
– Я не буду.
– Чому?!
– Я з пляшки не п’ю, – відповідає, усміхаючись. – А якщо серйозно, то мені не хочеться пити, чесно, Саша.
– Та бери пий. Що ти викаблучуєшся?
– Я ж сказала – не хочу.
– Для кого я її тоді купував?
– Дякую тобі, Сашо, але я не буду...
– Ну, Ліля, ну хоча б символічно, – благаю я.
Ліля відпиває ковток і передає пляшку мені. Я видудлюю мабуть грам з двісті, не менше. Закурюю.
Ліля питає:
– Ну, що ти мені хотів сказати?
Я кажу:
– Не дави на мене.
Від випитого вина мені стає хороше. Я пригортаю Лілю. Кажу:
– Я тебе обожнюю, Ліля!
Цілую її в чоло.
Внизу грюкають двері під’їзду. Ліля відсторонюється від мене.
– Не треба, Саша, – каже вона.
– Чого? – питаю я.
– Того, – відповідає вона.
Що я можу вдіяти? Я беру пляшку вина.
– Будеш? – питаю у Лілі.
Ліля крутить головою. Я п’ю. Добре вино.
Мерзле гілля дерева шкребе перило сходів.
Я кажу:
– Завтра я їду... вірніше, сьогодні вже.
– Куди?
– Додому.
Ліля нервово сміється. Робить якийсь непевний жест рукою. Я думав, що мені стане легше, коли скажу їй це, але навпаки – стало ще гірше.
– Сам вчора тільки взнав, – кажу я.
Ліля каже:
– І що далі?
Я кажу:
– Нічого.
Пауза. Ліля піднімає голову і, здається, дивиться в небо. Я теж з-під лоба зиркаю на небо. Не видно жодної зірки, жодної світлої прогалини.
Ліля каже:
– Подай мені пляшку.
– А як чоловік вранці у нюхає? – бовкаю я не думаючи.
Ліля п’є. А я вже п’яний. Добре захмелів від випитого. Я кажу:
– Ліля, я з тобою завжди був щирим. Я тобі казав, що не буду жити з батьками. Я відразу думав, що можна зняти квартиру, грошей на перший час вистачить, але ти розумієш... не мені тобі пояснювати. Сім’я – це дуже серйозно. Та ще й дитина.. Ти не подумай - я полюблю Марічку, як власну дитину... але...
– Не треба, не продовжуй далі, – каже Ліля.
Я кажу, ледь не б’ючи себе кулаком у груди:
– Присягаю, Ліль, через півроку я вас заберу. За цей час все владнаю, знайду...
– Сашко, ти замовкнеш нарешті!? Бо я можу на тебе й образитись.
Я змовкаю.
Ліля питає:
– Котра вже година?
– Без двадцяти три, - кажу я.
– Ну що, будемо розходитися?
Вона піднімається . Я теж встаю. Вдягаю куртку.
Ліля каже:
– Повернися, обтрушу куртку.
Вона обтрушує мою куртку. Ми спускаємося сходинками. Десь кричить півень.
– Ну, що? – якось занадто бадьоро починає Ліля. – Прощавай, Саша. Дай Бог хоч тобі знайти половину, з якою будеш щасливий.
Ліля цілує мене, розвертається і йде. Я стою мов вкопаний. Я кричу їй вслід:
– Не треба мені ніяка друга половина. Я люблю тебе, тільки тебе, чуєш?! Я завжди буду тебе любить...
Північний вітер доносить до моїх вух схлипування Лілі. Я стою і кришу в кишені свічки. Я теж плачу...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію