ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.02.27 03:25
Ми знаєм, що нині стоїть на кону,
І що відбувається нині.
Хто нам нав’язав цю криваву війну,
Та ми стоїмо до загину.

Не страшно під кулями впасти в бою,
Не біймось пролитої крові,
Та страшно утратити мову свою,

Серго Сокольник
2017.02.26 22:57
Ти прости мені, Ніч,
Що волію кохання бажати...
Щиросердно прости,
Бо бажання- у звичці людській.

Звичайнісінька річ-
Все говорячи, щось приховати,
Як ховає мотив

Світлана Майя Залізняк
2017.02.26 20:32
Він пише вірші, сам же коментує,
Запитує - чи краще... Сивий ас.
На статуї, що виліплена всує,
Висить планшет, у ньому аусвайс.

От-от поїде... Зметено тиночки,
У затінку червоні гарбузи.
Таркатий птах прокльовує сорочку...

Адель Станіславська
2017.02.26 18:42
Ламати стандарти.
І штампи, й себе.
Ламати...
Не світ, не устої,
а тільки по лезу йти
і жити десь поміж...
Довкруж ешафоти,
страти,

Олексій Кацай
2017.02.26 16:11
Під неба тьмяним пожарищем
вростають злісним багрецем
гілляччя вен в аорти тріщин
планети й кров’яним тільцем
її уносить непомітно
в судин космічних живопліт.
Червоного гіганту світлом
скривавило

Олександр Олехо
2017.02.26 09:18
Яка вона, дорога без вибоїн?
Яке воно, життя без гіркоти?
Приходить ніч і сниться світла воїн,
який воює морок і світи.

Але світи несхитні у гордині
і мороку достатньо ще снаги
бороти сяйво у душі людини,

Серго Сокольник
2017.02.26 00:09
експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми

Коханням, що безсмертними Богами

Марія Дем'янюк
2017.02.25 22:16
Зима вже плаче,бо весна перемагає,
і сірий смуток стріхою стікає...

Весніє квітка. Ніжність білосніжна
крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
А котики пухнасто-дивовижні
ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

Ярослав Чорногуз
2017.02.25 21:17
Над гаєм здіймались дими…
Я глянув – неначе жива
У небо злетіла сова
Із чорним і білим - крильми.

Відкрив я здивовано рот,
Чи в мене уява палка?!
Постав із сови тут вулкан,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.25 13:50
Знов підйом - на лису гору.
Панорама: яр, ковтьоби.
Поливала мандрагору.
Перенизано оздоби.

Обступали сонцелюби.
Угрузали в сніг обцаси.
Гекатомби. Смерть беззуба

Сергій Гупало
2017.02.25 13:26
Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
Мене також націлена, як

Леся Сидорович
2017.02.25 13:21
Весна…. І серце б`ється збуджено.
А сонце кимось вже пробуджено.
Сутужно зимоньці, незатишно,
лИбонь, хотіла владу мати ще.
Лопоче легіт по-весняному
сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
Кортить відчути справжнє літепло.
Усмішки дарувати, сміх. Стекл

Леся Геник
2017.02.25 12:03
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.

І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:39
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:24
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
Отримає багато покарань?!

Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
Оце тобі покращення і їдло,

Кристіан Грей
2017.02.25 11:13
Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже фа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05

Рту Рту
2015.12.31

Нарцис Оріана
2015.11.11

Клименко Петро Петро
2015.08.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Поеми

 Фатум (продовження завершальної частини)
П’ята дія

Центр Підгайців. На Ратуші – великий годинник, стрілки якого вказують на полудень. Заскрипіли колеса підводи, чути, як покотили бруківкою бочку, як з грюкотом зачинили вікно. Поправляючи наплічник, зупиняється перед ратушею Гриць Малюк. В ту ж мить доноситься покашлювання художника, яке насторожує Гриця Малюка, та коли художник потрапляє йому на очі, обидва чоловіки радо вітаються, начебто давні друзі.

Гриць Малюк

Запам’ятався пан мені словами,
що усміх повертають на вуста…

Художник

Ага, тоді… коли очима храму
дивився Бог і долічив до ста
жадань отих, які злітали вгору…

Гриць Малюк

З мішком на голові я мав одне:
як би хутчіше вмерти…

Художник

У вівторок?
Таке жадання в будень не нудне?

Гриць Малюк

О, пан уміє жартом підіперти,
коли снага – не подруга тобі.

Художник

Хто відмолився під рукою смерті –
як та дрібна комаха на стовпі,
що потребує поштовху легкого,
аби осоння знову віднайти.

Гриць Малюк

Свого сягнув я – певна перемога…
І пану зичу світлого…

Художник, поклавши руку на серце, вклоняється Грицю: так, мовчазно, виявляє свою вдячність, бо думками й зором уже сягає краси міських споруд, заради чого й затримався в Підгайцях.

Художник

Гостин
де б не бував, не полюблю коротких.
А тут Підгайці! Пензель застрибав!
Тут на картини просяться нівротки,*
такі, як Богом обрана мольба…
І п’ять церков як п’ятірня найкраща,
що простягнуло Небо, до душі
твоєму місту, діду.

Гриць Малюк

Пан без фальші…
Але стовпів завчасно не теши
для благодаті, пане, - заблукала
брукованими вулицями й між
високим замком, вежами з оскалом
і муром, що думок усіх крутіш.

Художник

Поляк я… Розумію українця…
Володар пензля, діду, - не меча,
вітаю шал, котрий уже улігся,
у душах – пісню, мудрість у речах…

Гриць Малюк

У тобі, пане, щось від Соломона**…
Живеш мистецтвом, що зігріє світ…

Художник (емоційно)

Розбурхав місто вчора хід іконний
од замкових укріплених воріт:
до Золотої*** люд подався, коло
окресливши аж ген поза потік,
земній красі з небесною дозволив
зійти на полотно моє - повік!
А ще змалюю Львівську браму-вежу,
на Галицькій, Широкій – менші дві.
Вони чудові в місті незалежнім,
що з магдебурзьким правом**** - злото!

Гриць Малюк

Свій
у міста лик, що до вподоби шляхті,
жиди, вірмени не перечать їй,
а українці ближче до Розп’яття,*****
бо на стежі, що з гідності та мрій…

Художник

Розсудить час…А нині очі храмів
у місті найщиріші.
(вказуючи рукою)
Бачить нас
Успенська церква.****** Світить куполами
туди, де темінь завше від образ.
І синагога******* – закликом до миру,
бере з дахівки сонце висоту…

Гриць Малюк

Не став би, пане, слухати прониру
або вельможу… Слухаю просту
і життєлюбну в помислах людину.

Художник

Вклонюся знову за слова такі…
(спантеличено)
Ошаленів на ратуші годинник:
заскреготав… і всі стрілки хиткі…

Гриць Малюк

Та зіпсувався, певно. Страхоміром
цей свідок часу був: міські жахи
і світле небо сповнювали сірим,
і хлопа крок, і пана тихе: пхи!..

Художник

Все марнота, коли ми боїмося, -
од вітру втеча і за вітром біг…
А спинишся – блохою у волоссі
надуманий для тебе кимось гріх,
бо судить небо…

Гриць Малюк

Все у пана просто –
за течією – тут, а небеса…

Художник

Вони – в гостях у нас… І нам у гості
до них довічно, з подивом…

Гриць Малюк

Не сам
ітимеш, пане, в небо на гостину –
ображені тобою всі – услід
крізь долі власні…

Художник

Страви там полинні…
для всіх, повір, та тільки різний піт
на чола хутко…

Гриць Малюк

Вельми загадково…

Художник (перекрикуючи гамір, що зчинився поблизу)

Я спробую… Я, може, й поясню…
Поглянь, гайнули ринком людолови
за кріпаком…

Гриць Малюк

Нещасний… З полину
йому – найперша страва…Так, здається…

Художник

Ну, звісно…Розлютився гурт міщан:
боронить бідолаху – кров на пиці
господаря його…

Гриць Малюк

Куштує пан
гіркотну страву другу…

Художник

Теж полинне -
пораненим жовнірам і жінкам.

Гриць Малюк

Різниться піт на чолах…

Художник

В когось – ринув,
а хтось намарно до чола рукав…

Гриць Малюк

Прозоряться поти, криваві – дужо…
Гарячі є, липкі…Збагнув… Авжеж,
на небесах, чого собі заслужиш,
того з чола ніколи не змахнеш….

Поза тим колотнеча поблизу посилюється, врешті долинає гучний сміх і свист.

Художник

Втекли жовніри…

Гриць Малюк

То пташки Зофії
прогнали їх і пана з Бережан:
той кріпака, що тут приживсь, намріяв
собі вернути і… шкода старань…

Художник

Зофія… Знаменита меценатка…
пташками називала лікарів…
(кивнувши в сторону ринку)
Рятують без пігулок справно…
(глянувши на ратушу)
Матко!
Годинник загарчав… чи я здурів…

Гриць Малюк

Загавкав, зашипів, закукурікав……
З-під ратуші усі врізнобіч….

Раптово настає темінь.

Художник

Ніч
у полудень у місті!

Гриць Малюк

Ще й без ліку
потвор усяких… Біси… Певна річ!
(художнику)
Сховаємось. Можливо, не помітять…

У світлі прожектора поволі – з ніг до голови виростає Дід, гном у барвистій одежі, що знову набув свого звичного вигляду. З темені на освітлене місце почергово вистрибують Земний дух і Морок, мамуни, які не приховують потворних облич, і василіски. Останнім до компанії понуро долучається Скарбівник.

Дід

Ах, нечисть зашарілася…

Демони (всі разом, кривляючись)

Ах! Ах!

Дід

Погоня за міщанами, кульбіти
і перемоги нотки в голосах…

Земний дух

Бо трапилося… Кров лилась… Різнею
образили татари скарб…

Дід (насмішкувато)

І що ж?

Морок (дражнячи Діда)

І що ж! І що ж… Тепер він під землею –
у схованці твоїй.

Земний дух (дипломатично, відсторонивши Морока)

Ну, ми також,
згадавши вмить закон тисячолітній,
коли скарби вертають…

Дід (поблажливо)

Волю всім
від полудня до полудня!.. Помітно,
що справу юридичну знаю? Втім
затриматися в місті важкувато…

Мамуни (хором)

Міщан кусати, щоб на брата брат!...

Дід

У кожної з вас – розуму палата,
то ж, пані, не потрібно вам порад,
але одна од мене, певно, втішить…
Не відцурайтесь шарму і краси,
бо мусить бути бісове милішим,
аби людське сідлати…

Одна з мамун ховається за спинами подруг і знову постає дівчиною в білому платті.

Мамуна

Шармом сим
і зваблю, і штовхатиму в безодню,
в яку спадає навіть сивина…

Дід

Безодня в місті здавна й до сьогодні…
десь між губами й чашею вина…

Земний дух (невдоволено)

Цитує Арістотеля, тримає
на клаптику бруківки, а для нас
потрібен простір…

Морок

З огнивом і лаєм!

Василіск (Дідові)

Та відпусти, старий, усіх – екстаз
передчуває кожен…

Дід

Всі – на лови!
(сердито)
Не маєте, пройдисвіти, терпцю…
(вхопивши за комір Скарбівника)
У підземеллі дав собі я слово
свинюку відбатожити оцю!

Земний дух, Морок, мамуни і василіски, здійнявши вихор, кидаються врізнобіч. У світлі прожектора Дід нещадно шмагає батогом Скарбівника, чий вереск довго не стихатиме. Художник і Гриць Малюк обережно підіймають зі сховку голови.

Художник

О, як Горацій запримітив мудро –
на всіх чекає ніч одна і та ж…

Гриць Малюк

Сплетіння міста – демони і люди –
відкрита добре небу нагота
і тих, і сих…
(схвильовано)
Пожежам вальсувати
завадити б якось…

Художник

Не гасять їх,
бо темінь роздирають, геть кошлату,
з потворами у закутках усіх.

Гриць Малюк

А василіскам закутки – колишнє.
Злякавши гурт дівчат і парубків, -
на куполи церковні – вище й вище
і… вниз нараз…

Художник

Стрілки вже не прудкі
в годинника на ратуші… Зворотнє
розпочалося, діду…

Гриць Малюк

Дав би Бог!
(відмахнувшись від Земного Духа й Морока, що зупинились навпроти)
Ух, войовничі!

Художник

Придивись – маркотні…
Здригнулися, сичать – переполох!

Гриць Малюк

І засинають… Сонними плетуться
до входу в підземелля.

Художник

Їм услід
жінки потворні… й Василіски куці…
Дрібніє сих півнеголових рід…

Гриць Малюк

О диво – сон усіх відконвоює
подалі від очей людських, а ми…
(протяжно, схиляючи голову)
при-ля-же-мо… спо-чи-немо, бо всу-є
зда-вати-му- ться не-чис-тю й ди-ми…

Гриць Малюк і художник засинають. На них натрапляють Теодор Ловецький і Кость Цимбаліст, проте розвідник більше переймається Дідом і Скарбівником, що останніми з демонів зникають у підземеллі.

Кость Цимбаліст

Вхопити б Діда за полу, чортяку,
до скарбу приведе і уві сні…

Теодор Ловецький

На скарбі, друже, ті криваві знаки,
що не зникають навіть на вогні.

Кость Цимбаліст

Потворне щось?

Теодор Ловецький

Загнуздане… Пекельне…
Всіх божевіль і перевтілень код…

Кость Цимбаліст

Але знання… Ви, отче, - непомильний,
ви нечисть всю приспали.

Теодор Ловецький

Сто колод
у власнім оці маю – не пилинку,
коли ядро пекельного за крок…
На цьому й зупинятимусь відтинку,
де час – пісочний і життя – пісок.

Кость Цимбаліст
На Золотій якісь вогненні стріли,
вся вулиця дрижить, гуде, як глек.

Теодор Ловецький

Там Чур у Пека блискавкою вцілив.
Хтозна тепер, чи не поцілить Пек…
(обійнявши розвідника)
За мною дзвони скучили церковні.
Пора й тобі –. до розвідки вертай…

Кость Цимбаліст (кивнувши на сонних чоловіків)

Прокинуться вони?

Теодор Ловецький

О, безумовно.
Візьмуть зі снів пророцтва на літа…

Священик і розвідник виходять. Розвиднюється. Невдовзі прокидаються художник і Гриць Малюк.

Художник

Яка велична тиша! Не століття
таку Господь по крихточці збирав?

Гриць Малюк

Для нас вона.

Художник

Мій сон крізь тишу світить,
не загубившись… Долі маляра
не обійти нащадкові моєму…
Його картини… Підгаєцький ряд….
Ім’я і славу в майбуття нестиме,
споріднивши у зрілі сімдесят…

Гриць Малюк

Наснилося також…Ковальським родом
уславляться Підгайці, а відтак
відкине молот найздібніший згодом,
що рідний край осмислити мастак…

Художник

Із небуття в буття – висока творчість,
коли рятуєш чи з віків береш…
На благо мудрість давню цю відточить
нащадок віршописця…

Гриць Малюк

Сон без меж,
хоча й короткий – дійства без упину,
збуватися котрим на новий лад,
та за старим цінитимуть людину:
завжди й усім убога серцем – кат.

Художник

Застерігали сни не бути катом
(в зал)
Дослухайтесь!

Гриць Малюк

І нечисть не будіть!
(художнику)
Повірять нам?

Художник

Там, у пророцтві, – фатум…
Там усмішки – не злото, тільки – мідь…

Завіса.

*Бідняки;
** один з найбільш могутніх, розумних та заможних царів давньої держави Ізраїль;
*** вулиця в давніх Підгайцях;
**** одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування у Центральній Європі в середні віки;
***** мова про сина Божого Ісуса;
****** мурована церква 1653 року, розташована у місті Підгайці Тернопільської області, ЇЇ оголошено пам'яткою архітектури національного значення: архітектурна конструкція не має аналогів в Україні. Інтер'єр, живопис і культура стилю бароко — Відродження (Ренесансу);
******* культова споруда в місті Підгайці Тернопільської області. Мурована, час спорудження відносять до кінця XVI — поч. XVII століття. Одна з найстаріших будівель міста, яку ще називають божницею.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-12-11 11:48:26
Переглядів сторінки твору 396
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.990 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.026 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.718
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Композиції для сцени
ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2017.02.25 10:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-12-11 12:05:15 ]
Дуже легко читається, цікаво. Зараз буду шукати початок. Надзвичай сподобалось.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-12-11 14:40:11 ]
Ларисо, дякую! Вирішив, що врешті потрібно закінчити те, що розпочав 10 років тому. Щоправда, від початкового задуму залишилися, як мовиться в народі, ніжки і ріжки...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2016-12-11 14:21:32 ]
... так, треба читати все... і є що читати!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-12-11 14:42:47 ]
Ярославе, наші Підгайці, все ж особливе місто... незбагненне до кінця...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-12-11 15:34:44 ]
Не наважилася в першому коментарі привіт передати Підгайцям) Багато разів проїжджала через нього (Носів - рідне село моєї мами), костел викликав завжди подив і зачарування якесь. Місто з аурою неповторною, сильною.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-12-11 16:48:26 ]
Ларисо, дуже приємно! Я теж народився в Носові, де вчителювали мої батьки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-12-11 21:49:14 ]
Знаю, що світ тісний, але вражена. Мені дуже приємно, Богдане, також.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2016-12-11 16:57:52 ]
Тепер зрозуміле твоє, Богдане, довге мовчання. Воно було того варте. Хотілося б зануритися у цілісну картину цього цікавого, історично-захопливого, майстерно виплетеного твору.
Браво!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-12-11 18:09:02 ]
Мирославе, дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Чепурко (Л.П./Л.П.) [ 2017-02-02 00:19:34 ]
Я теж влучила в епіцентр надзвичайних подій: отак подивилась останні твори- і ось маємо! Чудовий задум і несподіване перевтілення, Богдане!