ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дерій (1959) /
Критика | Аналітика
Неповторні поезії Романа Вархола
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Неповторні поезії Романа Вархола
До півстолітнього ювілею поета
З відомим українським поетом і сучасним творцем віршів на лемківській мові Романом Вархолом я знайомий з дитинства. Ми односельчани. Правда, він старший за мене на два з половиною роки.
Роман Вархол, як старшокласник, а пізніше студент – філолог нерідко бував у Хом’яківській сільській бібліотеці, де працювала моя мама. Я завжди радів, коли Роман приходив за книгами, адже була нагода поспілкуватися про поезію. Саме йому я довірив свої перші поетичні спроби і він став моїм поблажливим критиком, мудрим порадником. На жаль, наші шляхи розійшлися у різні сторони: його у Львів, а мій - у Київ, а згодом у Тернопіль.
Роман Степанович Вархол народився 2 січня 1957 року в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області в лемківській родині. Його батьки в середині 1940-х років були примусово переселені з Лемківщини в період масового переселення українців з Польщі.
У родині Роман був другим сином. Брат Ярослав старший за нього на 12 років, був для Романа авторитетом, котрого він намагався наслідувати. Ярослав успішно закінчив Чернівецьке музичне училище, Львівську консерваторію. Працював викладачем у Тернопільському музичному училищі. Як композитор, мав чималий доробок власних пісень. Життя його обірвалось трагічно у 1970 році під час відпочинку на морі. Смерть Ярослава стала страшним ударом для родини, а особливо для матері, котра почала дуже хворіти.
Вірші Роман почав писати ще у початкових класах, а вже будучи старшокласником публікував свої твори у Чортківській районній газеті “Зоря комунізму”. Хлопець спочатку навчався у Нагірянській початковій, а пізніше у Ягільницькій середній школі, яку закінчив у 1974 році. У тому ж році Роман вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, котрий закінчив у 1979 році.
Від часу закінчення університету і дотепер Роман Степанович Вархол працює вчителем української мови і літератури у школах Львова. Душа поета переповнена болем про трагедію вітцівської Лемківщини, котру він оспівує у своїх поезіях. Через своє серце і душу Роман пропускає історію давніх світів, пробує пізнати культуру античного світу і українську міфологію.
Перша поетична збірка Романа Вархола “Мозаїка” вийшла із запізненням, принаймі на 8 – 10 років, аж у 1989 році, коли поетові було вже за тридцять. Причина цього запізнення політична – Роман писав вірші, в основному, на історичну туматику і він свідомо не хотів писати віршів про компартію і її вождів.
У поетичній збірці “Мозаїка” 76 віршів. Читач тут знайде вірші про Лемківщину (спогади баби Ханки), Нагірянку, художника Никифора, тету Параску і Анничку…, а ще вірші про птахів, вечір, ніч, квіти.
Пізніше з’явилися наступні поетичні збірки “Будити райдугу пора” (1992 р.), ”Полювання без сокола” (1993 р.), “Вівтар Бескидів” і “Тихий Дунай” обидві у 1994 р. У цьому ж році Романа Вархола прийняли у Національну Спілку письменників України.
Далі побачили світ поетичні збірки “Чардаш” (1995р.), “Ружа – лелія” (1996 р.), “Діти Пантократора” (1997 р.), “Погар і пінязь” (1998 р.), “Кирилиця Карпат” (1999 р.), “Черемховий човен” (2000 р.), “Солов’їна філігрань (2001 р.).
З останньої збірки наведу декілька віршів: “/Ходив мороз по лезу бритви, аж лід на озері розтав./ Слова священної молитви / натхненно жайвір проказав./; “/ В гавань саду без вагань /завітав я на світанні. / Солов’їна філігрань – промінь сонця у тумані./”;”/На ярмарку бджоли / купили гринджоли / і мчать на моріг, / розсипаючи сміх /”; “Північній короні / дерева шапкують,/ доземних поклонів /гілки не шкодують./”.
В 2001 р. Роман Степанович отримав літературну премію “Світлослов”.
Згодом поет видав поетичні збірки: “Квітка Хорса” (2002 р.), “Боянові гуслі” , “Писаний терем” та “Марсове поле” (всі три у 2003р.), “Бджолина келія в пущі”, “Троянова тропа” (обидві у 2004 р.) “Бармиця барв” і “Чари волхва” ( обидві в 2005 р.).
Усі свої поетичні збірки Р.Вархол видавав у львівських видавництвах: “Каменяр”, “Вільна Україна”, “Кобзар”, “Штабар”, “Край”.
Пропоную ще на розгляд читача окремі вірші нашого земляка, відомого і надзвичайно талановитого українського поета Романа Вархола, що нині мешкає у с. Зимна Вода поблизу Львова: “ /Вили-вається час/ із чаш / напуває нектаром / краль вередливих / і лавровим вінком / дражнить віників, / не шкодує нітрохи / Елладі оливок, / А Фінікії - / фініків. / “ ; “Від Росі краса Русі, / а сила її – від Славути…/ Стрибає вона по росі / у лоді пливе без осмути / до райдужних берегів, / де суру п’є бог богів/ “.
Ведучи розмову про поетичну творчість Р.Вархола доцільно згадати десятки віршів, які він написав лемківською мовою і, за словами Романа, в майбутньому буде писати вірші тільки на мові своїх предків – лемківській.
Прочитай, читачу, вірші на лемківській мові і , можливо, ти вперше почуєш і проймешся симпатією до цієї милозвучної мови: “ / На вранім конику / по злото осени / поїдеме, колего мій. / Дванадцетголовый змый / на красні принцесі / ся женит / ( заб’єме го камеником, / принцесу і злото возмеме сой.) / “; “ / Вітор / бавітся листкамі, / летит за каретов…/ З лісковыма орішкамі / придте до ня, тето. / … Бо я дальше – дітвак малый / ( душа байок просит). / Моє серце коник чалый / на кычеру носит” / .
Ім’я Романа Вархола, на думку голови творчого об’єднання поетів Київської організації НСПУ Ігора Павлюка, належить до неповторних імен репрезентантів української національної поезії. Про це пан Ігор заявив на П’ятому з’їзді письменників України, що відбувся в Києві 17-18 жовтня 2006 року.
Тож можемо справедливо гордитися тим, що Р.Вархол виріс та отримав перший поетичний досвід у нас, на Тернопіллі. З роси і води тобі, дорогий друже Романе!
Василь Дерій,
поет, лауреат Всеукраїнської
літературно – мистецької
премії ім. Іванни Блажкевич.
м. Тернопіль.
Газета “ Вільне життя ”. – 20 січня 2007 року. – С. 8.
З відомим українським поетом і сучасним творцем віршів на лемківській мові Романом Вархолом я знайомий з дитинства. Ми односельчани. Правда, він старший за мене на два з половиною роки.
Роман Вархол, як старшокласник, а пізніше студент – філолог нерідко бував у Хом’яківській сільській бібліотеці, де працювала моя мама. Я завжди радів, коли Роман приходив за книгами, адже була нагода поспілкуватися про поезію. Саме йому я довірив свої перші поетичні спроби і він став моїм поблажливим критиком, мудрим порадником. На жаль, наші шляхи розійшлися у різні сторони: його у Львів, а мій - у Київ, а згодом у Тернопіль.
Роман Степанович Вархол народився 2 січня 1957 року в селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області в лемківській родині. Його батьки в середині 1940-х років були примусово переселені з Лемківщини в період масового переселення українців з Польщі.
У родині Роман був другим сином. Брат Ярослав старший за нього на 12 років, був для Романа авторитетом, котрого він намагався наслідувати. Ярослав успішно закінчив Чернівецьке музичне училище, Львівську консерваторію. Працював викладачем у Тернопільському музичному училищі. Як композитор, мав чималий доробок власних пісень. Життя його обірвалось трагічно у 1970 році під час відпочинку на морі. Смерть Ярослава стала страшним ударом для родини, а особливо для матері, котра почала дуже хворіти.
Вірші Роман почав писати ще у початкових класах, а вже будучи старшокласником публікував свої твори у Чортківській районній газеті “Зоря комунізму”. Хлопець спочатку навчався у Нагірянській початковій, а пізніше у Ягільницькій середній школі, яку закінчив у 1974 році. У тому ж році Роман вступив на філологічний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, котрий закінчив у 1979 році.
Від часу закінчення університету і дотепер Роман Степанович Вархол працює вчителем української мови і літератури у школах Львова. Душа поета переповнена болем про трагедію вітцівської Лемківщини, котру він оспівує у своїх поезіях. Через своє серце і душу Роман пропускає історію давніх світів, пробує пізнати культуру античного світу і українську міфологію.
Перша поетична збірка Романа Вархола “Мозаїка” вийшла із запізненням, принаймі на 8 – 10 років, аж у 1989 році, коли поетові було вже за тридцять. Причина цього запізнення політична – Роман писав вірші, в основному, на історичну туматику і він свідомо не хотів писати віршів про компартію і її вождів.
У поетичній збірці “Мозаїка” 76 віршів. Читач тут знайде вірші про Лемківщину (спогади баби Ханки), Нагірянку, художника Никифора, тету Параску і Анничку…, а ще вірші про птахів, вечір, ніч, квіти.
Пізніше з’явилися наступні поетичні збірки “Будити райдугу пора” (1992 р.), ”Полювання без сокола” (1993 р.), “Вівтар Бескидів” і “Тихий Дунай” обидві у 1994 р. У цьому ж році Романа Вархола прийняли у Національну Спілку письменників України.
Далі побачили світ поетичні збірки “Чардаш” (1995р.), “Ружа – лелія” (1996 р.), “Діти Пантократора” (1997 р.), “Погар і пінязь” (1998 р.), “Кирилиця Карпат” (1999 р.), “Черемховий човен” (2000 р.), “Солов’їна філігрань (2001 р.).
З останньої збірки наведу декілька віршів: “/Ходив мороз по лезу бритви, аж лід на озері розтав./ Слова священної молитви / натхненно жайвір проказав./; “/ В гавань саду без вагань /завітав я на світанні. / Солов’їна філігрань – промінь сонця у тумані./”;”/На ярмарку бджоли / купили гринджоли / і мчать на моріг, / розсипаючи сміх /”; “Північній короні / дерева шапкують,/ доземних поклонів /гілки не шкодують./”.
В 2001 р. Роман Степанович отримав літературну премію “Світлослов”.
Згодом поет видав поетичні збірки: “Квітка Хорса” (2002 р.), “Боянові гуслі” , “Писаний терем” та “Марсове поле” (всі три у 2003р.), “Бджолина келія в пущі”, “Троянова тропа” (обидві у 2004 р.) “Бармиця барв” і “Чари волхва” ( обидві в 2005 р.).
Усі свої поетичні збірки Р.Вархол видавав у львівських видавництвах: “Каменяр”, “Вільна Україна”, “Кобзар”, “Штабар”, “Край”.
Пропоную ще на розгляд читача окремі вірші нашого земляка, відомого і надзвичайно талановитого українського поета Романа Вархола, що нині мешкає у с. Зимна Вода поблизу Львова: “ /Вили-вається час/ із чаш / напуває нектаром / краль вередливих / і лавровим вінком / дражнить віників, / не шкодує нітрохи / Елладі оливок, / А Фінікії - / фініків. / “ ; “Від Росі краса Русі, / а сила її – від Славути…/ Стрибає вона по росі / у лоді пливе без осмути / до райдужних берегів, / де суру п’є бог богів/ “.
Ведучи розмову про поетичну творчість Р.Вархола доцільно згадати десятки віршів, які він написав лемківською мовою і, за словами Романа, в майбутньому буде писати вірші тільки на мові своїх предків – лемківській.
Прочитай, читачу, вірші на лемківській мові і , можливо, ти вперше почуєш і проймешся симпатією до цієї милозвучної мови: “ / На вранім конику / по злото осени / поїдеме, колего мій. / Дванадцетголовый змый / на красні принцесі / ся женит / ( заб’єме го камеником, / принцесу і злото возмеме сой.) / “; “ / Вітор / бавітся листкамі, / летит за каретов…/ З лісковыма орішкамі / придте до ня, тето. / … Бо я дальше – дітвак малый / ( душа байок просит). / Моє серце коник чалый / на кычеру носит” / .
Ім’я Романа Вархола, на думку голови творчого об’єднання поетів Київської організації НСПУ Ігора Павлюка, належить до неповторних імен репрезентантів української національної поезії. Про це пан Ігор заявив на П’ятому з’їзді письменників України, що відбувся в Києві 17-18 жовтня 2006 року.
Тож можемо справедливо гордитися тим, що Р.Вархол виріс та отримав перший поетичний досвід у нас, на Тернопіллі. З роси і води тобі, дорогий друже Романе!
Василь Дерій,
поет, лауреат Всеукраїнської
літературно – мистецької
премії ім. Іванни Блажкевич.
м. Тернопіль.
Газета “ Вільне життя ”. – 20 січня 2007 року. – С. 8.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію