ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.06.28 19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.

Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,

Микола Соболь
2017.06.28 17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.

Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за пройдешній вік.
Бо краплі крові крапають потрохи

Ірина Вовк
2017.06.28 14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш

Ірина Вовк
2017.06.28 13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…

Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!

Олександр Сушко
2017.06.28 09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.

Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,

Микола Соболь
2017.06.28 05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як твої справи? –
Тільки на словах.

Галопом жити – це є модний стиль!
Біжиш і ти, не до снаги є кволе,

Олександр Сушко
2017.06.28 05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -

Микола Дудар
2017.06.28 00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня

Іван Потьомкін
2017.06.27 21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Сушко
2017.06.27 20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,

Вітер Ночі
2017.06.27 14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.

Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову

Петро Скоропис
2017.06.27 14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.

Микола Дудар
2017.06.27 13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…

Микола Дудар
2017.06.27 10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…

ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці

Ірина Вовк
2017.06.27 10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро

Ірина Вовк
2017.06.27 10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...

У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Вовк
2017.06.10

Полу Профік
2017.06.06

Наталія Ярема Стисло
2017.05.26

Степовий Сергій Ханенко Сергій
2017.04.25

Іцхак Скородінський
2017.04.24

Вікторія Гнепа
2017.04.05

Зоряна Інша
2017.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Гойфренд

– Оксана, ты слышала, что Путин просил Шарона выдать России трех олигархов?
– Ну и что? – переспросила она, русская во всех поколениях, с присущей евреям непосредственностью.
– А то, что Шарон согласился.
– Не может быть.
– Да, но при одном условии.
– Это каком же?
– Что Россия отправит в Израиль твоего мужа.
– Лучше бы Шарон отдал мне одного из олигархов...
...По своей наверняка уже неистребимой журналистской привычке знать все и вся по крупицам собирал я материал о горемычной судьбе Оксаны в Израиле, куда завел ее всяческими посулами и искусами еврейский муж. Главным аргументом было даже не то, что их сыну, отправленному ранее в Страну Обетованную по программе Сохнута, было хорошо, а то, что супруг уже дальше не мог находиться среди всеобщего российского бедлама.
И Оксана не могла устоять перед этим. Да и муженек-адвокат в атмосфере беззакония мало-помалу все чаще и чаще приобщался к испытанному средству россиян обретать душевное равновесие – спиртному.
– Знаешь что, поезжай-ка ты в Израиль, узнай не по книгам, как там живется. А потом уж и я приеду. И не с пустыми руками, а с долларами за квартиру.
Ничего утешительного, кроме успехов сына в школе, не нашла Оксана, приехав в Израиль. Адвокатура мужу не светила, так как вместо того, чтобы получить разрешение на работу по специальности, он пошел в охрану. Но и там не задерживался на одном месте. Никак не мог смириться с тем, что им, обладателем двух университетских дипломов, помыкали ” какие-то полуграмотные мароккашки”.
Словом, через несколько месяцев бывший сионист, не дождавшись получения супругой израильского гражданства, но прихватив с собой часть привезенных ею долларов, укатил в Северную Палестину, чтобы работать по специальности. Оксана не возражала, так как и здесь, в казалось бы неестественных для себя условиях обитания, начал поднимать голову Зеленый Змий.
Но прошло уже несколько лет, а ожидаемого вызова ехать в Россию от мужа все нет и нет. В израильском гражданстве Оксане отказали. Вот и вынуждена соломенная вдова перебиваться уборками...
...Я слушал эту еще молодую привлекательную женщину, а память диктовала совсем другую судьбу. Тот же национальный расклад, но с другим финалом.
Их познакомили матери – украинка и еврейка. И хоть невеста была на пять лет старше, Николай влюбился в Фаину с первой встречи и слышать не хотел о киевских сокурсницах из сельхозакадемии, где в то время учился. Они стали мужем и женой.
Желание как можно больше взять из лекций для будущей работы, серьезные занятия десятиборьем хоть и забирали много времени, но чуть ли не каждый день Николай бежал на переговорный пункт, чтобы справиться о здоровье супруги, ожидавшей ребенка. Он так любил ее, что не захотел еще на несколько лет оставаться в Киеве в аспирантуре и отправился на работу в село. Там у семейства ветеринара и бухгалтера к дочери прибавился еще и сын.
Сегодня все они в Израиле. Дети приехали раньше, а потом и родителям посоветовали сделать то же. Не сразу Николай и Фаина нашли работу по специальности. Несколько лет зарабатывали на жизнь уборками, сполна хлебнув прелестей неприкрытой эксплуатации. Но в отличие от тех, кто, кажется, навсегда примирился с этим, Николай пошел на курсы ветеринаров, доказал, что диплом у него не липовый, а настоящий, и вот уже несколько лет трудится на фабрике по убою скота и птицы. Рука об руку с представителями раввината этот крещеный гой следит за тем, чтобы на столе евреев была только кошерная пища...
Каждый раз встречаясь с ним, уже перешагнувшим половину века, не могу удержаться от восхищения при виде этого ладно скроенного мужчины. Ведь, кроме любимой специальности, Николай до сих пор продолжает заниматься спортом. В своей возрастной группе завоевал уже несколько золотых медалей, а в толкании ядра входит в двадцатку сильнейших атлетов страны. Так и хочется сказать любимое украинцами: “Козацькому роду нэма переводу!” И почему-то думается, что, побывав в наших краях и увидев Николая, свою бессмертную оперу Гулак-Артемовский переименовал бы в “Запорожец за Иорданом “.









Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-12-24 09:49:47
Переглядів сторінки твору 191
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.909 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.860 / 5.6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.06.28 19:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./Л.П.) [ 2016-12-24 22:36:02 ]
З одного боку нібито гордість: "Запорожець - він хоч в Африці запорожець!" Але з іншого боку - можливо невдовзі нас подивує "Запорожець за Дніпром". Як казав відомий кіногерой: "Если так дальше пойдет, я тоже разбегусь в разные стороны".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-12-25 12:14:08 ]
Так, зовніщнє - відображає внутрішнє.
Тому й такі різні долі.