ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2018.01.20 22:28
заварити терпкого чаю…
чорнішого за всі ночі
і розпити себе… розлити
на тарелю місяця вповні…
а тобі було добре Овном
краще ніж мені Козерогом?
ми були відпущені Богом
як земля горіла під нами

Лесь Українець
2018.01.20 18:50
Рожева заграва
Мріє над селом,
Куштуємо страви
В хаті за столом.

На печі грайливий
Котик бавиться,
Коло печі вила,

Олександр Сушко
2018.01.20 17:16
Виноградник скніє без лози,
Вилито в багно солодкі вина.
Бачиш зморшки? Це убитий син.
Сивина - похована дружина.

А синочок мирний. Не солдат.
Просто українець. Без погонів.
У стодолу залетів снаряд -

Марта Январская
2018.01.20 16:11
Зима на юге вроде не зима –
Инверсия про осень мимоходом,
Так мягко стелит, чтобы жестче спать
И даром не растрачивать свободу.

Пути Господни неисповедимы –
Их жёстко стелят, мягче чтоб идти –
Ведут к тому, что зримо и незримо,

Сергій Гупало
2018.01.20 13:14
Сню і мрію, бо збулось…
Іншого не хочеться.
Не русалка йде у Рось –
Жіночка-пророчиця.

Хай без мене поживе
Наодинці з дійсністю,
І жадане БМВ

Сергій Гупало
2018.01.20 13:05
Ти у росах розгледів містичність –
Не сховаєш нестримну сльозу.
І привнесену долю трагічну
Передбачиш, як птах, у грозу.

В нагороду тобі – просвітління:
Визріває потужний секрет,
Що вчорашні налякані тіні

Олександр Сушко
2018.01.20 12:25
Давно молитись не ходив у храм.
Бурчали небеса "Грішити досить."
Наснилася бабуся. Та що пра...
Сиділа одесную од Христоса.

Апостоли жували коровай,
Ховали дулі моцні у свитини.
А муж шептав: - Маріє, утікай!

Серго Сокольник
2018.01.20 12:24
новаторська сюжетна еротика. авторські знахідки***

Ах, оголені плечі
У червонім сукнІ !..
Сукню цю ти, доречі,
Показала мені,
Як ото ми кохались...
Не у ній...) Наголо...)))

Василь Світлий
2018.01.20 11:27
На світанні ранок в поступу тілеснім
Босими ногами по росі небесній.
Крадькома, тихенько... зачепивсь за сонях,
Вітерець грайливо випурхнув спросоння.
Горобцем зухвалим фиркнув понад тином
І ґаздою вправним у город полинув.
Зашуміло

Марія Дем'янюк
2018.01.19 23:40
Виткане небо. Білі хмаринки.
З них вилітають тендітні сніжинки.
Мить, і сніжинка у мене в долоні.
Та не годиться їй бути в полоні:
Вільний політ - то сніжинкова доля.
Крапельку срібла дарує за волю.

Вітер повіяв... Летить сніговиця...

Оксана Мазур
2018.01.19 23:28
Чого тобі, хлопче, аж райдужна сіль у зіниці
Захлюпалась рибкою, легко пірнувши у блюз.
Донині лиш вітер торкався моєї спідниці –
Палючий і вірний. А ти… а тебе я боюсь…

Занадто блавату засіяла мама ув очі,
Задовгі співанки гойдали колиску малу:
О

Ігор Шоха
2018.01.19 22:48
Він капітан і порт його – Марсель.
У нього є ознаки забіяки.
Він пале трубку, п’є пекучий ель
І має пасію у Нагасакі.

У неї, як проказа на руках,
Її тату, її недолі знаки,
І вечорами джигу в кабаках

Володимир Бойко
2018.01.19 22:32
В кінці шляху оглянься, подорожній,
Задумайся, до чого ти дійшов,
Що твій багаж до прикрості порожній,
І весь твій слід – лише від підошов.

Який ти шлях в житті собі намріяв,
І як свій шанс безславно змарнував,
Що доброго на ниві ти посіяв?

Галина Гулієва
2018.01.19 21:32
Листопад стереже святих і стріляє в грішників,
поки вулиці сплять під злив неземною магією.
Мій Спасителю, я Твій хліб. Я щодня черствішаю.
І ніяка рука ніколи не розламає мене.

І голодні птахи по крихті мене не їстимуть
із долоні Твоєї, теплої і п

Ігор Шоха
2018.01.19 20:29
Не визначає час, кого пора забути,
а зобов'язує, яким ти маєш бути –
або його відповідаєш духу,
або про тебе ні байок, ні слуху.

***
Немає друга, що дає у лоб,
аби умів я праведником жити.

Іван Потьомкін
2018.01.19 19:22
Думал, что он обрадуется, услышав: – Гия, я написал рассказ о Тбилисо. А он, посмотрев на меня своими большущими, цвета морской воды глазищами, спросил так жалостно-жалостно: – Почему не Кутаиси? – Потому что я там никогда не был. – Ай как жаль, как
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лесь Українець (2016) / Поеми

 Історія України-Руси
Ой часи колись були
На землі Вкраїнській мирні,
Люди в злагоді жили,
Перед Богом усі рівні.

Був інакший то нарід,
Не руський, не український,
Та в культурі нашій слід
Досі лишився трипільський.

За трипільцями племен
Різних кочових чимало
Населяло наш терен
Проміжок часу тривалий.

Вирував широкий край -
Ще не пекло, вже не рай.

Кімерійці ж бойові
Сармати а також скіфи
Залишили по собі
Самі здогади та міфи.

Далі здаля прибули
Готи вельми войовничі,
Тут сторіччя пробули
Поки гуни їх знищили.

На той час в Європі Рим
Землі Середземномор'я
Звоювавши, підкорив
І народи поневолив.

Легіони йшли вперед,
Меч несли і арбалет.

Рим неволив і гнобив,
Завдавав пекельні муки,
Але греччину любив
І поширював науки.

Люд слов'янський коли Рим
На частини дві розпався
Державу свою створив -
Тоді й Київ заснувався.

Русь жила своїм умом,
Загрози не сподівалась;
Воювали всі кругом,
Братня дружба руйнувалась.

Не вернути давню згоду -
Горе бідному народу!

А скоро й нова біда
Підібралася нізвідки,
Бог нам клопоту завдав
За гріхи. Ворони - свідки!

Нас Монголія знайшла,
Завітала без запросин;
Зруйнувала все дотла,
Не шукала добрих зносин.

Каро, що нам принесла
Крім ненависті й жадоби?
Ні наук, ні ремесла,
Одні муки і хвороби.

Ходять люди у ярмі
По невидимій тюрмі.

Спини задарма гнемо,
Брови суплячи похмурі,
Чорну долю клянемо
У тюрмі без ґрат і мурів.

Часом московські князі
Ярлики пополучали,
Утвердились на Русі
А тоді й Орду здолали.

Чом не жити від тих пір
Брату дбаючи про брата?
Та непримиренний спір
За землю, гроші та владу

Охолоджує любов,
І тече братерська кров.

Після довгих лихоліть
Пеклом край увесь зробився;
Скрізь - насилля й ненаси́ть,
Брат на брата озлобився.

Цар Іван усім завдав
Злої, грізної науки,
Душу сатані продав,
Люд прирік на тяжкі муки.

Поки ж ляхи й москалі
На Вкраїну зазіхали,
З півдня бусурмани злі
Людей у неволю брали.

Божа кара й годі тут!
Як же вирватись із пут?!

Та не всякий те терпів
(Хіба дітись було ніде),
Шаблі замісто серпів
У руках стали ясніти.

Гуртувались на Дніпрі
Вільні, непокірні душі,
У тяжкій, нерівній прі
Опирались якнайдужче.

Не за скарб лилася кров,
Нам своєї волі досить!
Наламали ляхи дров,
Як земля їх тільки носить?!

А трикляті москалі
Знахабніли взагалі!

Так за батька, за Хмеля,
Збудувалася держава,
Та недовго пробула
Наша слава моложава;

У безвиході війни
Заблукав Мазепа-гетьман,
Перед царством завинив,
Понадіявся на шведів.

А чи ти, Петро, затим
Согрішив хіба не більше?
Таку кару напустив,
Що й не видумаєш гірше -

У Батурині дітей
І жінок рубали вдень!

Той антихрист, кажеш, хто
Розірвав нечесну згоду,
Чи буває не отой,
Хто пригноблює народи?

Катерина довела
Ваш свободожерський задум,
Зруйнувала Січ дотла,
Кріпосне вернула право.

Тяжко сумно в кайдани,
Бувши вільним, повертатись,
Та вже більше не могли
Ми як перше згуртуватись.

І над нами стало знов
Панувати зле кубло.

Не подумай, боже, й ми
Пред тобою небезгрішні,
Але гіршої чуми
Не терпіли ніхто інші.

Та з чорнезного ярма
Визріла душа пророча,
Правди щирої слова
Пролунали серед ночі.

Батьку! Добре, що й не знав,
Що нас далі дожидало,
Із могили мо б устав,
Так душа б твоя ридала!

Відійшли одні кати,
Щоб іще гіршим прийти.

Світова війна була,
Люди бачили нагоду
З-під обридлого ярма
Видерти свою свободу.

Заснували УНР:
Було військо, була рада.
Так жили б і дотепер,
Та дозволили попрати

Бандюкам свободи храм,
Потоптати наші стяги.
В кого совісті ні грам,
Хто неситий до нестями,

З тим не жити у добрі -
Запродасть за два рублі!

От же кара нас найшла!
Думала, ковтне до крихи.
Наробила злого зла,
Понакоювала лиха.

Поганяла батогом,
Висилала на край світу,
Виморила всіх кругом -
Не було людям просвіту.

Викосила роду цвіт
Із широкого розмаху,
Пробрехала стільки літ
І сама зазнала краху.

Знову жовто-синій стяг
Своє тіло розпростяг.

До свободи довга путь
Закривавлена тілами,
Що забули як і буть
Ми свободними орлами.

Зайняли крісла умить
Пихаті мордовороти -
За людей їм не болить,
А нажитися не проти.

Підлабузники Москви!
Кляті пішаки безвольні!
Коли ж буде уряд свій
Дбати про людей бездольних?!

Чи вам розум одняло,
Чи його і не було?

Україна - дім людей,
Чи колонія остання?
Все ніяк не одійдем,
Мабуть було недостатньо...

Слово наше нетверде,
Воля хиренная слабне,
Нема згоди, як ніде -
З того й живиться нахабний.

Люди! Нам усім разом
Будувати цю країну,
Дружнім станемо гуртом -
Подолаємо руїну.

Поки ж брат на брата злий -
Буде світ нам неясни́й!

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-01-20 15:43:36
Переглядів сторінки твору 190
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.781 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.631 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.737
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.01.21 00:43
Автор у цю хвилину присутній