ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дві долі, що в одну сплелися
Якби маленьке деревце,
Що на Алеї праведників миру в Яд-вашемі ,
Дещо більше, ніж оповіда табличка,
Могло розповісти про того,
Хто удостоївся такої честі в Єрусалимі,
Може б дізнались ми, що Михайличенко Федір -
Нащадок козаків, котрих із Запорожжя
Вигнала козацька мачуха - премудра Катерина .
І те, що лиш десятьма роками старший
Був він од того, кого в далекім сорок п’ятім
У Бухенвальді звав просто Юрчиком
І в брати йому годився, навіть усиновить збирався,
Якби вдалося вийти живим із того пекла.
А зараз стоїть побіля того деревця
Відомий на весь світ посивілий рабин
І з ним – розлоге дерево родинне:
Восьмеро дітей, онуків п’ятдесят і правнуків чотири…
В дитячім блоці приречених на смерть сиріт
Найменшому спосеред них богатирем здавався Федір
Ще б пак: як кажуть, без п’яти хвилин моряк
(Не видала б сусідка курсанта мореходки,
Юнак громив би наволоч фашистську ,
А не виснажував себе у понадлюдській праці
Та в дослідах мерзенних ескулапів,
Яким дорожчі миші й пацюки, ніж люди).
Федір також одразу потягнувсь до того,
Чиї пекучі оченята говорили більше, ніж слова.
Юрчик осявав йому той безпросвітний морок,
Скеровував думки в одне лиш русло:
«Вижити самому і врятувати од наруги сироту».
Картоплю Федір крав і супчик варив малому.
А то з покійника зняв светер і шапочку зв’язав,
Бо ж лютували не тільки людоїди, а й морози.
Під конвоєм гнали дітвору до праці,
А ввечері, як випаде нагода, знесилених
Їх розважав невтомний дядько Гофман
(Із того ж-таки, що й Федір, далекого Ростова-на-Дону).
Чого торкнуться циркачеві руки
(Байдуже: цурупалок чи пилка, чи просто гребінець),
Все грає й веселить хлоп’ят.
А то проснулись вранці,- ялинка виграє вогнями .
І Дід Мороз справдешній. Звичайно ж, Федір.
А ще була негласна школа, де Юрчик
Не одразу навчивсь писать зліва-направо...
Отак у праці, голоді й побоях жили вони,
Не відаючи, коли жовтавим димом вознесуться в небо.
Та в мить останню Всевишній вирвав їх з лабетів смерті.
...Шукали один одного впродовж всього життя
Федір і Юрчик. Завадили кордони, а надто ті,
Хто сіяв зненависть і розбрат між людьми уже після війни.
Так і не змогли вони обнятись, припасти до грудей,
Сльозами загасити спогад про гірке минуле.
І ось тепер колишній Юрчик - Їсраель-Меїр Лау ,
Плекає деревце, щоб на Святій Землі
Тяглось воно все вище й вище туди,
Куди так передчасно відійшла душа рятівника.
-----------------------------------------------------------------------------
Яд-вашем – національний меморіальний комплекс Катастрофи та Героїзму європейського єврейства.
Федір Михайличенко (1927-1993), колишній вязень, кандидат наук.
Йдеться про царицю Катерину другу.
Бухенвальд – німецький концентраційний табір в Тюрінгії.
Ісраель-Меїр Лау (1937) – головний ашкеназький рабин Ізраїлю (1993-2003), головний рабин Тель-Авіва, лауреат Державної премії Ізраїлю, голова Ради директорів Яд-вашему.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дві долі, що в одну сплелися
«Хто згубив одну душу, начебто згубив увесь світ,
а хто врятував одну душу, начебто врятував увесь світ»
Масехет Сангедрін, розділ четвертий
Якби маленьке деревце,
Що на Алеї праведників миру в Яд-вашемі ,
Дещо більше, ніж оповіда табличка,
Могло розповісти про того,
Хто удостоївся такої честі в Єрусалимі,
Може б дізнались ми, що Михайличенко Федір -
Нащадок козаків, котрих із Запорожжя
Вигнала козацька мачуха - премудра Катерина .
І те, що лиш десятьма роками старший
Був він од того, кого в далекім сорок п’ятім
У Бухенвальді звав просто Юрчиком
І в брати йому годився, навіть усиновить збирався,
Якби вдалося вийти живим із того пекла.
А зараз стоїть побіля того деревця
Відомий на весь світ посивілий рабин
І з ним – розлоге дерево родинне:
Восьмеро дітей, онуків п’ятдесят і правнуків чотири…
В дитячім блоці приречених на смерть сиріт
Найменшому спосеред них богатирем здавався Федір
Ще б пак: як кажуть, без п’яти хвилин моряк
(Не видала б сусідка курсанта мореходки,
Юнак громив би наволоч фашистську ,
А не виснажував себе у понадлюдській праці
Та в дослідах мерзенних ескулапів,
Яким дорожчі миші й пацюки, ніж люди).
Федір також одразу потягнувсь до того,
Чиї пекучі оченята говорили більше, ніж слова.
Юрчик осявав йому той безпросвітний морок,
Скеровував думки в одне лиш русло:
«Вижити самому і врятувати од наруги сироту».
Картоплю Федір крав і супчик варив малому.
А то з покійника зняв светер і шапочку зв’язав,
Бо ж лютували не тільки людоїди, а й морози.
Під конвоєм гнали дітвору до праці,
А ввечері, як випаде нагода, знесилених
Їх розважав невтомний дядько Гофман
(Із того ж-таки, що й Федір, далекого Ростова-на-Дону).
Чого торкнуться циркачеві руки
(Байдуже: цурупалок чи пилка, чи просто гребінець),
Все грає й веселить хлоп’ят.
А то проснулись вранці,- ялинка виграє вогнями .
І Дід Мороз справдешній. Звичайно ж, Федір.
А ще була негласна школа, де Юрчик
Не одразу навчивсь писать зліва-направо...
Отак у праці, голоді й побоях жили вони,
Не відаючи, коли жовтавим димом вознесуться в небо.
Та в мить останню Всевишній вирвав їх з лабетів смерті.
...Шукали один одного впродовж всього життя
Федір і Юрчик. Завадили кордони, а надто ті,
Хто сіяв зненависть і розбрат між людьми уже після війни.
Так і не змогли вони обнятись, припасти до грудей,
Сльозами загасити спогад про гірке минуле.
І ось тепер колишній Юрчик - Їсраель-Меїр Лау ,
Плекає деревце, щоб на Святій Землі
Тяглось воно все вище й вище туди,
Куди так передчасно відійшла душа рятівника.
-----------------------------------------------------------------------------
Яд-вашем – національний меморіальний комплекс Катастрофи та Героїзму європейського єврейства.
Федір Михайличенко (1927-1993), колишній вязень, кандидат наук.
Йдеться про царицю Катерину другу.
Бухенвальд – німецький концентраційний табір в Тюрінгії.
Ісраель-Меїр Лау (1937) – головний ашкеназький рабин Ізраїлю (1993-2003), головний рабин Тель-Авіва, лауреат Державної премії Ізраїлю, голова Ради директорів Яд-вашему.
Сьогодні за рішенням ООН світ відзначає Катастрофу європейського єврейства.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію