ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександра Камінчанська
2018.06.24 00:45
шалений вік летовищ і торговища –
кудись летять, крамують, десь крадуть.
між молитов набожника і покруча,
немов гриби, святилища ростуть.
і невідомо Боже чи не Богове,
оте усе в золочених вбраннях.
то лиш до свят – поезіями, догмами,
а далі: хто ку

Ярослав Чорногуз
2018.06.24 00:31
Неначе в задницю оса,
Вкусила, мовби хмар омана.
Поблякли раптом небеса,
Немовби очі в графомана.

Йому неначе, мовби, мов
І наче стало - ніби мати...
Збагнув - дурницю він впоров -

Ігор Шоха
2018.06.23 21:28
Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
                                    Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
                                    Чого,

Володимир Бойко
2018.06.23 20:42
Хазяїн мій мене на шанував,
Не чув, не бачив, не хотів і знати,
Проте мене він, як вогню, боявсь,
Ненавидів похмуро і затято.

Як перед ним я голову схиляв,
Йому здавалось: посмішку ховаю,
Як плакати мене він спонукав,

Микола Дудар
2018.06.23 20:20
Не жури і пробач, що проліз крізь затвірок
Екскурсійний заплив на столичну красу
Хай загнали у стрій і водили як звіра
Хай крутили по колу наче літо осу…
Ти гнучкий як і батько, як мати, як Травень…
Свій окремий підручник… і свій Поводир
Ти злітаєш

Леся Геник
2018.06.23 16:55
Цей дощ затягнувся надовго.
Небесний розгойдано дзвін.
Втонула в калюжах дорога.
І річка набрала розгін.

Вдягнулися гори в корону
важких нерозчесаних хмар.
З горішнього стиглого лона

Олександр Сушко
2018.06.23 15:02
Кохану муха укусили,
Чи, гейби, зголоднілий гедзь.
Од гніву стала синя мила!
Вже думав, що ухопить грець.

Сказав: - Дружино, годі, пробі!
Не варто брать пера до рук!
Немовби, начебто і мовби

Світлана Майя Залізняк
2018.06.23 08:59
Приклади мене подорожником,
шепочи: "Не для всіх... о ні"...
Тектонічними, надтривожними
проростають слова рясні.

Ти - то птах з-понад Псла, то ящірка.
Рань циноброва... явори...
Як же сіро поміж путящими

Сергій Гупало
2018.06.22 21:11
Вгамуй себе, коли проходиш поруч.
Я більшого у тебе не прохав.
Ніщо твоя таємна непокора,
Бо знаю: скрізь незмигні очі ґав.

Навколо нас оземлено кружляє
Цей дивосвіт, де від початку ми.
І подорожником, і молочаєм

Іван Потьомкін
2018.06.22 18:56
Такого ще не знали в цьому краї...
З гори, що підпирала крайні хати.
Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
Ряднину начебто накинули на небо.
Впали люди на коліна непритомні...
І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
Настала тиша: гуркіт сердець лиш

Наталка Пілігрим
2018.06.22 12:43
Квадрат апельсинного сонця у рамі моєї кватирки
Сполохує тінь в зіницях, цяткує полотна щік,
І полудень згорда дивить, і вечір з-під лоба зирка,
А стіни, вуста і очі заляпав сонцевий сік.

Так липко і мляво-жовтаво стікає по тілу повітря,
Здається,

Світлана Майя Залізняк
2018.06.22 10:50
Жертовна зона розрослась...
Тебе спонукують до вчинку.
Вовки - між тлустих вань та ась -
деруть сім шкур... одну овчинку.

За що загинули оті,
що мали б чистити картоплю -
десь у солдатському куті

Кристіан Грей
2018.06.22 09:06
Твоє тіло – наче пахлава медова,
Яку пропонують галасливі торговці на кримських пляжах.
Хоча я її ніколи так і не спробував.
Як і твоє тіло.
І ніколи вже не спробую, бо
Ти сказала: «Ти втратив свій шанс».
І вбила в мені віру, надію і любов.
Що д

Ярослав Чорногуз
2018.06.22 08:13
Неначе диво в Божім раю,
В гаю троянду я стрічаю...
Не відвести очей, та й годі!
Таку красу не бачив зроду!

Коханням серце зайнялося
І до троянди потяглося...
Душа, та й тіло, аж тремтіли.

Олександр Сушко
2018.06.22 07:28
Без фітнесу сьогодні пропадеш,
Не знає люд ні рала, ні лопати.
У руки чоловік стромляє кеш:
- Іди качати жир! Шуруй із хати!

В сучасників хороший апетит,
Дитятко увіпхнути важко в двері.
Півкабана – легесенький обід,

Серго Сокольник
2018.06.21 23:49
Золотом сонця слід
Зблисками по воді.
Сколоте донце від
Чари минулих діб...

Світлом зоріє день.
Світло стіка у ніч.
Де відшукати, де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Александра Макуха
2018.06.14

Ясен Лад
2018.06.08

Юлія Джа
2018.05.24

Настя Камінська
2018.05.20

Лія Олексієнко
2018.04.20

Володимир Дубровський
2018.03.23

Тамара Швець
2018.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Арсен Віщун (1993) / Проза

 Рішення Адама
У Вавилоні було тихо. Це був уже сотий Вавилон, останній на білому світі. Вулицями й естакадами між кутастих хмарочосів нечутний вітер носив дрібну жовту пилюку. Вона, перемішана з сухим сміттям, збивалася у ніким не прибирані мініатюрні дюни попід стінами. Згори світило червонувате, на пів неба, сонце крізь прозорий, складений з шестикутників купол, який накривав місто. Люди в потертих туніках непорушно дивилися в його приглушене світло, чогось чекаючи.
Позаду одного з вавилонян почувся обережний крок. Той обернувся і побачив між колон, покритих клинописом, знайому постать – точну копію себе.
– Чого знов прийшов? – втомлено промовив чоловік до непроханого гостя.
– Я нікуди і не відходив. – м'яко відповів прибулий. – Просто хочу подивитися як ти, Адаме, зустрінеш свій кінець.
– Ти зникнеш так само, Дияволе. – відказав на те Адам. – Сподіваюсь, це наша остання зустріч.
– Тоді принаймні з відчуттям виконаної справи. Я довів тобі, людино, твою нікчемність. А ти як не силувався останні п'ять мільярдів років, до свого Творця нічим подібний не став. І Його найдосконаліше творіння зараз згорить у вогні творіння незмірно менш досконалого. Мабуть всемогутність то просто красиве слово, чи не так? От якби тебе робив я, то зробив би доладніше.
Адам промовчав. Диявол же підійшов до високої камінної стели, заповненої вирізьбленими письменами, та окинув її поглядом.
– Цей клинопис не змінився відколи ти його винайшов. Маю сказати, ти майже вічний. Ах, Адаме, ти міг би досі стати володарем Всесвіту, обжити сотні галактик... А, пробач, ти ж навіть не вигадав назви для цих утворів, коли я підказав тобі створити телескоп. Добре-добре, мовчу. Скажи лиш, ти не шкодуєш про свій вибір тоді? Коли захотів єдину душу для всіх людей? Чи знов скажеш, що це я тебе спокусив?
Поки тривала розмова, сонце побільшало. Адам щось відчув і спинився на півслові. Почувся зростаючий гул, потім двигтіння. Стела з клинописом раптом тріснула, а в далині стали падати й розсипатися хмарочоси. З купола вивалилося кілька шестикутників і на Вавилон впало сліпуче проміння, від якого запалали пожежі, нищачи останні на Землі дерева й випаровуючи басейни. На обрії в небо злітали вирвані тяжінням Сонця скелі, а за мить весь купол впав, світло поглинуло Вавилон, спікаючи його у скло.
Адам стояв один на галявині, по пояс у високій траві. Сьогодні зранку в його вже людській з вигляду та досі звіриній за помислами голові спалахнула іскра розуму. Його увагу привертала сфера дрижачого повітря, зависла над деревами. Це вона влила у нього душу і промовила кількома годинами раніше "Нарікаю тебе Адамом".
– Адаме! – донісся зі сфери могутній чистий голос.
– Я? – розгублено спитав перший чоловік.
– Хіба ти знаєш інших? – жартівливо відповів голос.
– Н-ні. – мовив винувато Адам, озираючись на всі боки, ніби сумнівався в сказаному.
– Ти – перша людина, наділена душею. З душі ітимуть всі твої думки і високі прагнення, невідомі жодному звіру. З душею ти володітимеш світом і уподібнишся Мені. Я доручаю це тобі.
– Але я один. – злякався Адам. – як я можу володіти всім цим? Я навіть... – він прибив долонею комаря, що сів на руку, – навіть не можу прогнати від себе цих комах.
– Не бійся, моє дитя. Я дам тобі жінку, Єву. Ви розмножитеся і разом створите незліченне число таких самих. Я Бог у однині, ви ж будете Богом у множині. Такого творіння в Мене ще не було. Приляж і поспи, а я потурбуюся про твою пару.
Сфера зникла і Адам попрямував до старої, проте пишної смоківниці. Раптом позаду щось хруснуло. Ще будучи зі звіриним розумом, Адам запам'ятав ходу усіх тварин. Це було щось інше, навіть не крок дикої людини. Він обернувся – там стояв такий самий чоловік, проте вичесаний, з акуратною гострою борідкою і огорнений ледве вловимим сяйвом.
– Хто ти? – спитав Адам, вже не маючи страху, натхненний божими словами.
– Я ще одна дитина Бога. Така ж, як ти. — промовив невідомий так, ніби казав щось усім відоме.
– Що? Мій Творець сказав, я поки єдина людина з душею.
– А я не людина. Я – один з тих, хто називає себе ангелами, і знаю багато чого про Його замисли. Стережися, Адаме. Твою силу буде так само розбито, як і нашу, між тьомою тобі подібних.
– Ти про що? – не второпав чоловік.
– Подумай, навіщо Йому давати душі багатьом людям? Він-то один і немає інших богів. Є ще тільки ми, ангели, але ми незрівнянно слабші. Ми не розуміємо одне одного, бо душа кожного спонукає робити по-різному, думати по-різному, говорити по-різному. Навіть мене, одного з найсильніших, побратими не завжди слухають. Доводиться в усьому коритися Творцеві аби був хоч якийсь лад. Ну-ну? Невже не здогадався? Він боїться тебе. Боїться, що людина стане сильнішою за Нього, як старий вовк боїться молодого. Ось буде ще Єва. Як ви зрозумієте одне одного? Ти думатимеш і хотітимеш одного, вона іншого. Ти назвеш он-ту пташку так, а вона інакше. Ви ніколи не зрозумієте одне одного і ти, дитина Бога, ніколи не вивищишся над звіром. А можеш вивищитися над Богом. У тебе це ще попереду, на відміну від нас.
– Дійсно. Я не думав про це. – промовив Адам. – Що ж робити? Підкажи, коли ти стільки знаєш.
– Ти повинен зберегти свою душу єдиною. Повернися до он-того стада бездушних людей, з якого ти сьогодні втік. Ти тепер маєш душу, тобі буде легко винаходити, думати. Ти просто завоюєш самиць і в твоїх дітях твоя душа зростатиме. Бо тіло від тіла є тіло, і душа від душі є душа. Припини марне плодіння душ, тоді буде одна твоя в багатьох тілах. Уяви яку силу ти отримаєш, станеш Богом! Зараз у тебе два ока і дві руки, а будуть сотні і тисячі! Я та інші ангели із задоволенням послужили б тобі вже через кілька поколінь, молодий Боже.
Гість зник так само несподівано, як і з'явився. Адам, сповнений рішучості, розвернувся і пішов назад.
Все це пронеслося перед ним в останні миті світу. Диявол обманув Адама. Його душа дійсно з часом заповнила всі людські тіла, однак вони так само, як і доти, помирали й хворіли. Всі люди думали однаково, хотіли того самого. Вони навіть звалися всі Адамами, як і предок. Так себе назвали ці істоти. На початках це здавалося чудовим, всі трудилися разом, живучи в мирі та порозумінні. Люди винайшли сокиру, сівбу, письмена, колесо. Але так само разом припускалися тих самих помилок. Десятки тисячоліть виповзали з багна марновірств, власних ілюзій, вбивалися раз за разом, прагнучи здобути чергове досягнення. Єдина писемність і мова зберігали пам'ять про старе, та не могли описати нове. Адами закостеніли, не приймаючи змін. Лічба, наука, все це буксувало і насилу протискувалося в голови нових Адамів. Люди пам'ятали все на поверхнях сувоїх і стел і минуле пропливало перед ними у міріадах повторень. На сотні тисяч років розвиток застигав, поки черговий катаклізм не спонукав до дій. А доти існування кожного з мільйонів плинуло і зникало, без пошуків, без сумнівів, без амбіцій. Наче трава рік за роком, люди виростали і марніли впродовж космічних циклів. Материки розбивалися і сплавлялися разом, зорі ставали у нові сузір'я, а людство наче бігло на місці. Лиш коли океани стали мілішати, а сонячні затемнення замість чорного диска набули вигляду яскравого кільця, Адами відкрили ядерну енергію та подивилися на Землю з космосу.
Розчарування у власній силі замкнуло Адамів на планеті. Спроби покинути її давалися надто повільно, надто дрібно. І то лише в часи нагальної потреби, коли загрожував черговий астероїд. Душа людства втомилася. Підправляючи стародавні споруди, люди все ще інстинктивно ховалися туди, де залишалися вода і тінь. Врешті останній Вавилон постав там, де Адам розвернувся й пішов хибним шляхом. Це було місце чекання фіналу, де під розгорання Сонця згасли останні людські прагнення. Кілька останніх поколінь вавилоняни лиш чекали коли крапку в їхній історії буде поставлено.
Адам стояв один на галявині, по пояс у високій траві. Сьогодні зранку в його вже людській з вигляду та досі звіриній за помислами голові спалахнула іскра розуму.
– Саме так все може статися, якщо ти послухаєшся Диявола. – завершила свій показ дрижачих образів сфера над деревами.
– Я нізащо такого не зроблю. Обіцяю. – впевнено промовив Адам. — Я з Євою наповнимо світ душами і довіку не забудемо Твого попередження.
Сфера наостанок утворила незрозуміле видовище, до якого перший чоловік прикипів поглядом. Він не розумів що це, але в сяйливих завитках на фоні оксамитової чорноти відчував обіцяне божественне життя. Те, яке все ще може втратити.
Коли сфера розтала, перший чоловік швидкою ходою рушив до дерева. Здалося, за кущами щось промайнуло, але це не цікавило рішуче налаштованого Адама. Схрестивши руки на грудях, він ліг на м'яку траву і заплющив очі. Він уявив яким буде житя, коли кожна людина володітиме власною душею. Як їм порозумітися? Чи буть люди схожі на ангелів? Та й Диявол напевно вигадає іншу брехню аби погубити людський рід. Мабуть Адам щось придумає, а потім його нащадки і від кінця світу втечуть. Разом.
Занурившись у мрії про прийдешнє, Адам незчувся як заснув.
– Аххх, люди. Почекайте-но мої янголята трохи. Що в людей не відняти, то це сссамовпевненісссть. – донісся з крони дерева насмішкуватий шиплячий голос.
— Але цього разу буде важче. – прицмокнув хтось незримий поруч. – Вибір-то тепер не тільки в Адама.

2016





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-01-27 19:28:45
Переглядів сторінки твору 298
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2018.04.14 18:43
Автор у цю хвилину відсутній