ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.03.26 18:11
Мовчу. З-за тину чується: - Ау!
Ходи до мене, поджергочем,- просить.
Не відповім - одразу виє "У-у-у-у!",
Влупити, мо", ляпачкою по носі?

Вже ж товк. Були і довбні, і киї,
Душив почвару голими руками.
Безсилий тут і ангел Джебраїл,

Світлана Майя Залізняк
2019.03.26 15:43
Набубнявів бузочок... весна.
Ген верблюди пливуть - до Сахари...
Ой ти музо моя навісна,
причаруй Лукаша, не почвару...

Йде Килина, ще ринок гуде,
бідна Мавка - столихо на плечі.
Циганчатко старцює руде,

Лесь Українець
2019.03.26 10:30
Ой не в грошах щастя,
Та тяжко без них.
Не лягає карта,
Ні в будень, ні на вихідних.

"Оце так ледащо!" -
Не похвалять люди.
"Руки тобі нащо?

Лесь Українець
2019.03.26 10:28
Доле бурлацька,
Талане худий,
Не коси зненацька
Явір* молодий.

Не рубай, сокиро,
Дерево живе,
Хай воно розкине

Світлана Майя Залізняк
2019.03.26 10:16
Розлад особистості: полум'я і лід.
Наближайся, грійся... таці - на шматочки.
Хочеш бути вище, а не зроду під...
По-англійськи втеча, у стосунках - точка.

"...я тебе зондую... найсильніша ти!
Де таку наснагу віднайду, о Майє?..".

Іван Потьомкін
2019.03.26 09:57
Таану хітін вегода бісеорін Хто про Хому, а він про Ярему. Ти йому про образи, а він тобі про гарбузи. Таану - ми твердимо Хітін - пшениця Вегода - а він доводить Сеорін - ячмінь

Любов Бенедишин
2019.03.26 09:11
Листівки, пазлики, картинки,
спогАдки, домисли, слова…
З надії здмухую пилинки
і прислухАюся: жива?...

03.2019

Ярослав Чорногуз
2019.03.25 23:20
Не сумуй, моя кохана,
Днів печальних не лічи.
Ще твоя сердечна рана
Тихо заживе вночі.

Йде по струнах душ гліссандо,
Знову разом квіти ці –
Оксамитова троянда

Юрій Сидорів
2019.03.25 21:06
Голубить повітряна свита,
Чарує місцеве тепло,
І зелень росте соковита.
Нехай би так само й було:

Не тільки сьогодні чи завтра,
А вічно - без шоків і змін.
Горіла би сонячна ватра

Світлана Майя Залізняк
2019.03.25 10:38
Гадання на кавовій гущі
осилила - знаю, що нині.
Пручається-коле минуще.
У кошику зайчики, свині,

виблискує мідь... порцеляна...
Так затишно мило і любо!
Цілують іуди... уляни...

Галина Михайлик
2019.03.25 10:19
У час весняних рівнодень
Лунає світом «Дзень-дзелень!» -
Поезії всесвітній день
І уродини у Поета!

- Між днями бузьків і Галин
Він серед нас такий один! -
у сяйві сонячних краплин

Олександр Сушко
2019.03.25 09:29
Час іти, відкрилася тюрма,
Змив з душі брудні шматочки піни.
Тут мого нічого вже нема,
Все віддав, що мав, нарешті вільний.

Діти - врозтіч, внуки - хто куди,
Висипав дружини прах у море.
Власний гроб пропив, вінки, сатин,

Ольга Паучек
2019.03.25 08:45
Дощ розписав у срібну смужку світ,
Упало небо в хмари... соковиті...
Забувши свій міжзоряний політ,
Душа блукає, смутком оповита.

Вона шукає: світла і тепла,
Яскавих вражень, щастя і... любові,
Правдивості, натхненного добра

Світлана Майя Залізняк
2019.03.25 02:06
Я не вельми жалкую, що залишаю сайт. У моєму віці і статусі перебувати тут можна лише за умови підтримки адміністрації.

Коли я у 2009 році прийшла на майстерні, мені зауважували, я дослухалася, зростав коефіцієнт прозорості.
Мені дали статус майстра

Ярослав Чорногуз
2019.03.25 01:03
Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
Боги дозовано дали тепла,
Чи наших зустрічей вони не хочуть?

Чи хочуть, щоб ми друзями були?
Ми ними й так уже віддавна стали.
Та більше не ходжу, на долю злий,

Віктор Кучерук
2019.03.25 00:17
Тремтять зіщулені дерева
Іще в притишених садах,
А вже кохання березневе
Проторувало в душу шлях.
І так уміло розбудило
Поснулі міцно почуття,
Що побіліли почорнілі
Убогі залишки життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Арсен Гребенюк (1993) / Проза

 Рішення Адама
У Вавилоні було тихо. Це був уже сотий Вавилон, останній на білому світі. Вулицями й естакадами між кутастих хмарочосів нечутний вітер носив дрібну жовту пилюку. Вона, перемішана з сухим сміттям, збивалася у ніким не прибирані мініатюрні дюни попід стінами. Згори світило червонувате, на пів неба, сонце крізь прозорий, складений з шестикутників купол, який накривав місто. Люди в потертих туніках непорушно дивилися в його приглушене світло, чогось чекаючи.
Позаду одного з вавилонян почувся обережний крок. Той обернувся і побачив між колон, покритих клинописом, знайому постать – точну копію себе.
– Чого знов прийшов? – втомлено промовив чоловік до непроханого гостя.
– Я нікуди і не відходив. – м'яко відповів прибулий. – Просто хочу подивитися як ти, Адаме, зустрінеш свій кінець.
– Ти зникнеш так само, Дияволе. – відказав на те Адам. – Сподіваюсь, це наша остання зустріч.
– Тоді принаймні з відчуттям виконаної справи. Я довів тобі, людино, твою нікчемність. А ти як не силувався останні п'ять мільярдів років, до свого Творця нічим подібний не став. І Його найдосконаліше творіння зараз згорить у вогні творіння незмірно менш досконалого. Мабуть всемогутність то просто красиве слово, чи не так? От якби тебе робив я, то зробив би доладніше.
Адам промовчав. Диявол же підійшов до високої камінної стели, заповненої вирізьбленими письменами, та окинув її поглядом.
– Цей клинопис не змінився відколи ти його винайшов. Маю сказати, ти майже вічний. Ах, Адаме, ти міг би досі стати володарем Всесвіту, обжити сотні галактик... А, пробач, ти ж навіть не вигадав назви для цих утворів, коли я підказав тобі створити телескоп. Добре-добре, мовчу. Скажи лиш, ти не шкодуєш про свій вибір тоді? Коли захотів єдину душу для всіх людей? Чи знов скажеш, що це я тебе спокусив?
Поки тривала розмова, сонце побільшало. Адам щось відчув і спинився на півслові. Почувся зростаючий гул, потім двигтіння. Стела з клинописом раптом тріснула, а в далині стали падати й розсипатися хмарочоси. З купола вивалилося кілька шестикутників і на Вавилон впало сліпуче проміння, від якого запалали пожежі, нищачи останні на Землі дерева й випаровуючи басейни. На обрії в небо злітали вирвані тяжінням Сонця скелі, а за мить весь купол впав, світло поглинуло Вавилон, спікаючи його у скло.
Адам стояв один на галявині, по пояс у високій траві. Сьогодні зранку в його вже людській з вигляду та досі звіриній за помислами голові спалахнула іскра розуму. Його увагу привертала сфера дрижачого повітря, зависла над деревами. Це вона влила у нього душу і промовила кількома годинами раніше "Нарікаю тебе Адамом".
– Адаме! – донісся зі сфери могутній чистий голос.
– Я? – розгублено спитав перший чоловік.
– Хіба ти знаєш інших? – жартівливо відповів голос.
– Н-ні. – мовив винувато Адам, озираючись на всі боки, ніби сумнівався в сказаному.
– Ти – перша людина, наділена душею. З душі ітимуть всі твої думки і високі прагнення, невідомі жодному звіру. З душею ти володітимеш світом і уподібнишся Мені. Я доручаю це тобі.
– Але я один. – злякався Адам. – як я можу володіти всім цим? Я навіть... – він прибив долонею комаря, що сів на руку, – навіть не можу прогнати від себе цих комах.
– Не бійся, моє дитя. Я дам тобі жінку, Єву. Ви розмножитеся і разом створите незліченне число таких самих. Я Бог у однині, ви ж будете Богом у множині. Такого творіння в Мене ще не було. Приляж і поспи, а я потурбуюся про твою пару.
Сфера зникла і Адам попрямував до старої, проте пишної смоківниці. Раптом позаду щось хруснуло. Ще будучи зі звіриним розумом, Адам запам'ятав ходу усіх тварин. Це було щось інше, навіть не крок дикої людини. Він обернувся – там стояв такий самий чоловік, проте вичесаний, з акуратною гострою борідкою і огорнений ледве вловимим сяйвом.
– Хто ти? – спитав Адам, вже не маючи страху, натхненний божими словами.
– Я ще одна дитина Бога. Така ж, як ти. — промовив невідомий так, ніби казав щось усім відоме.
– Що? Мій Творець сказав, я поки єдина людина з душею.
– А я не людина. Я – один з тих, хто називає себе ангелами, і знаю багато чого про Його замисли. Стережися, Адаме. Твою силу буде так само розбито, як і нашу, між тьомою тобі подібних.
– Ти про що? – не второпав чоловік.
– Подумай, навіщо Йому давати душі багатьом людям? Він-то один і немає інших богів. Є ще тільки ми, ангели, але ми незрівнянно слабші. Ми не розуміємо одне одного, бо душа кожного спонукає робити по-різному, думати по-різному, говорити по-різному. Навіть мене, одного з найсильніших, побратими не завжди слухають. Доводиться в усьому коритися Творцеві аби був хоч якийсь лад. Ну-ну? Невже не здогадався? Він боїться тебе. Боїться, що людина стане сильнішою за Нього, як старий вовк боїться молодого. Ось буде ще Єва. Як ви зрозумієте одне одного? Ти думатимеш і хотітимеш одного, вона іншого. Ти назвеш он-ту пташку так, а вона інакше. Ви ніколи не зрозумієте одне одного і ти, дитина Бога, ніколи не вивищишся над звіром. А можеш вивищитися над Богом. У тебе це ще попереду, на відміну від нас.
– Дійсно. Я не думав про це. – промовив Адам. – Що ж робити? Підкажи, коли ти стільки знаєш.
– Ти повинен зберегти свою душу єдиною. Повернися до он-того стада бездушних людей, з якого ти сьогодні втік. Ти тепер маєш душу, тобі буде легко винаходити, думати. Ти просто завоюєш самиць і в твоїх дітях твоя душа зростатиме. Бо тіло від тіла є тіло, і душа від душі є душа. Припини марне плодіння душ, тоді буде одна твоя в багатьох тілах. Уяви яку силу ти отримаєш, станеш Богом! Зараз у тебе два ока і дві руки, а будуть сотні і тисячі! Я та інші ангели із задоволенням послужили б тобі вже через кілька поколінь, молодий Боже.
Гість зник так само несподівано, як і з'явився. Адам, сповнений рішучості, розвернувся і пішов назад.
Все це пронеслося перед ним в останні миті світу. Диявол обманув Адама. Його душа дійсно з часом заповнила всі людські тіла, однак вони так само, як і доти, помирали й хворіли. Всі люди думали однаково, хотіли того самого. Вони навіть звалися всі Адамами, як і предок. Так себе назвали ці істоти. На початках це здавалося чудовим, всі трудилися разом, живучи в мирі та порозумінні. Люди винайшли сокиру, сівбу, письмена, колесо. Але так само разом припускалися тих самих помилок. Десятки тисячоліть виповзали з багна марновірств, власних ілюзій, вбивалися раз за разом, прагнучи здобути чергове досягнення. Єдина писемність і мова зберігали пам'ять про старе, та не могли описати нове. Адами закостеніли, не приймаючи змін. Лічба, наука, все це буксувало і насилу протискувалося в голови нових Адамів. Люди пам'ятали все на поверхнях сувоїх і стел і минуле пропливало перед ними у міріадах повторень. На сотні тисяч років розвиток застигав, поки черговий катаклізм не спонукав до дій. А доти існування кожного з мільйонів плинуло і зникало, без пошуків, без сумнівів, без амбіцій. Наче трава рік за роком, люди виростали і марніли впродовж космічних циклів. Материки розбивалися і сплавлялися разом, зорі ставали у нові сузір'я, а людство наче бігло на місці. Лиш коли океани стали мілішати, а сонячні затемнення замість чорного диска набули вигляду яскравого кільця, Адами відкрили ядерну енергію та подивилися на Землю з космосу.
Розчарування у власній силі замкнуло Адамів на планеті. Спроби покинути її давалися надто повільно, надто дрібно. І то лише в часи нагальної потреби, коли загрожував черговий астероїд. Душа людства втомилася. Підправляючи стародавні споруди, люди все ще інстинктивно ховалися туди, де залишалися вода і тінь. Врешті останній Вавилон постав там, де Адам розвернувся й пішов хибним шляхом. Це було місце чекання фіналу, де під розгорання Сонця згасли останні людські прагнення. Кілька останніх поколінь вавилоняни лиш чекали коли крапку в їхній історії буде поставлено.
Адам стояв один на галявині, по пояс у високій траві. Сьогодні зранку в його вже людській з вигляду та досі звіриній за помислами голові спалахнула іскра розуму.
– Саме так все може статися, якщо ти послухаєшся Диявола. – завершила свій показ дрижачих образів сфера над деревами.
– Я нізащо такого не зроблю. Обіцяю. – впевнено промовив Адам. — Я з Євою наповнимо світ душами і довіку не забудемо Твого попередження.
Сфера наостанок утворила незрозуміле видовище, до якого перший чоловік прикипів поглядом. Він не розумів що це, але в сяйливих завитках на фоні оксамитової чорноти відчував обіцяне божественне життя. Те, яке все ще може втратити.
Коли сфера розтала, перший чоловік швидкою ходою рушив до дерева. Здалося, за кущами щось промайнуло, але це не цікавило рішуче налаштованого Адама. Схрестивши руки на грудях, він ліг на м'яку траву і заплющив очі. Він уявив яким буде житя, коли кожна людина володітиме власною душею. Як їм порозумітися? Чи буть люди схожі на ангелів? Та й Диявол напевно вигадає іншу брехню аби погубити людський рід. Мабуть Адам щось придумає, а потім його нащадки і від кінця світу втечуть. Разом.
Занурившись у мрії про прийдешнє, Адам незчувся як заснув.
– Аххх, люди. Почекайте-но мої янголята трохи. Що в людей не відняти, то це сссамовпевненісссть. – донісся з крони дерева насмішкуватий шиплячий голос.
— Але цього разу буде важче. – прицмокнув хтось незримий поруч. – Вибір-то тепер не тільки в Адама.

2016





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-01-27 19:28:45
Переглядів сторінки твору 370
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ФЕНТЕЗІ
Автор востаннє на сайті 2018.08.13 13:52
Автор у цю хвилину відсутній