Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
використовували різноманітні носії,
на яких можна було б
залишити видбиток,
бо мова носить видбиток усього життя нації.
Та у кожного племя існує свій
- живий носій праслов'янської мови,
які мігрували.
Рівнодення ніч
в рівноважному положенні знаходяться
до годин, до хвилин,
до секунд, точнісінько
завмирають у сезонному зближенні
забезпечено рівність
ночі та дня
Вся земля горить у війні
Рідну землю Російські вороги знищуюють
Руйнують міста
Світлих дітей вбивають
і ґвалтують та мирних людей вбивають,
калічать і катують
Наче нема Бога на землі
І парили ми у бездонному Всесвіті у двох…
Я шаленію, божеволію від тебе…
Розум втрачаю від космічних почуттів,
Які ти даруєш мені у ночі…
Дивлюсь на тебе
І не можу надивитись
Насолоджуюсь твоїми теплими поцілунками
Одночасно - два неподільні божества,
Рухлива примарна грань,
Великої межі Інь та Янь.
В цих Інь та Янь є рівновага,
Гармонія світів присутня.
Прагнення брати і віддавати,
І доповнюючи - продовжувати,
І кошовий отаман стояли.
Їх обирали козаки…
Вони дивилися на краєвид своєї землі
Та на козаків…
Могутні козаки жили там.
Бо козаки воїни величні,
прославлені у віках.
Стали місцем проживання,
І кожне плем’я очолювали різні князі,
Кожний князь судив, водив на бій очолених людей,
Перший був князь у відвазі
І у мудрості своїй,
А коли ставав не здатним до ладу
І боротьби,
Розкидаючи свої оселі
на різних куточках землі.
Племена оселялися цілим родом
І мали різні імена ці племена:
Різні племена складали свій рід
Наймудріший,
найстаріший вождь цілим родом керував
Зібралися три духа:
Бог триєдиний господь, Бог - син і Бог - дух святий вітають
Над Україною в небі,
Допомогти хочуть.
Так святиться вся природа.
Бог - батько творить мир чудовий,
Бог - син спокутує гріхи,
more than need to know
Stop telling people your business.
Some people talk to you
so they can talk about you
Stop explaining yourself
Мені прийшло видіння,
Щось у темряві світилось.
Я спочатку не повірила своїм очам,
Але уві сні з’явилася Свята Марія,
Яка сяяла мов сонце
І очима розмовляє,
Яке диво на Україну чекає
Love you the way you
deserve to be loved
And you won't have to
fight for it.
Your smile, your eyes,
the way you laugh,
якщо я зроблю хід уперед
скажіть люди, а що мені буде,
якщо я зроблю хід назад.
Так я веду гру світів...
Гра і знову крок та мат!
летять на підлогу шахові фігури.
роблю фігурами хід на угад
А хто знайде його — підкорить відьму собі.
Якщо ти і відьма, то я стану володарем зла.
Відьмине щастя – з вітрами злитися,
Свободу – птаха, в себе впустити.
Відьмине щастя – до смерті битися
вона приходила на землю один раз.
Душа не вмирає. Залишаючи колишнє місцеперебування,
вони живуть в інших місцях, які знову приймають їх
Без випробувань і бід не минає життя людське
і не буває спасіння душі.
Я слухаю та дивлюся на тебе щоночі
Ти випромінюєш життя в своїх очах,
В твої очі світяться від щастя.
На тебе бути схожою хочу.
Навчи мене воювати,
Щоб могла захищати я
Та бути героєм своєї країни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Переклад з поеми "Бернт Нортон" Т. С. Еліота
І теперішнє, і минуле,
Можливо, присутні в майбутньому,
І майбутнє присутнє в минулому.
Якщо увесь часоплин триває неодмінно в теперішньому,
То час – непоправний.
Те, що могло статись – вигадка,
Що лишається здійсненною
Лише подумки.
Те, що могло статись і те, що сталося –
Завше впирається у теперішнє.
Кроки відлунюють у пам’яті –
Уздовж коридору, який ми не обрали,
У напрямку дверей, котрі не прочинили –
До трояндового саду. Себто
Мої слова відлунюють
У твоїй голові.
Але навіщо
Тривожити пил на вазі, де по вінця трояндових пелюсток –
Я не знаю.
Інші відлунки
Живуть у саду. Підемо за ними слідом?
Хутчіш, кличе пташка, знайдіть їх, знайдіть їх –
Отам, за рогом. Крізь першу браму,
До нашого першого життя, чи варто нам повірити
Омані дрозда? До нашого першого життя.
Вони там, величні, незримі,
У безгомінному кружелянні понад мертвим листям,
В осінній жароті, у мерехкому повітрі,
І пташка заспівала – у відповідь на
Непочуті заспіви з чагарів,
І промайнув непомічений погляд, бо троянди
Мали вигляд квітів, на котрі спозирають.
Вони були мов наші гості, прохані та прихильні.
Тож ми йшли – і вони, урочистою ходою,
Пустою алеєю, до кругловидої площі, обмеженої самшитом -
Аби зазирнути до пересохлої водойми.
Порожній ставок, сухий бетон, іржею обведений,
І ставок сповнився рідким сонцем,
І лотос тягнувся вгору безмовно, безмовно,
Поверхня блискотіла у серці світла,
І вони були позаду нас, відбиті у поверхні.
Відтак зійшла заволока, і ставок – порожній.
Мерщій, кличе пташка, бо діти ховаються поміж листям,
Тамуючи захоплений сміх.
Іди, йди, йди, кличе пташка: людська істота
Не знесе забагато дійсності.
Час минулий і час майбутній,
Що могло статись і що сталось,
Завше впирається у теперішнє.
04. 02. 2017
From "Burnt Norton" by T. S. Eliot
I
Time present and time past
Are both perhaps present in time future
And time future contained in time past.
If all time is eternally present
All time is unredeemable.
What might have been is an abstraction
Remaining a perpetual possibility
Only in a world of speculation.
What might have been and what has been
Point to one end, which is always present.
Footfalls echo in the memory
Down the passage which we did not take
Towards the door we never opened
Into the rose-garden. My words echo
Thus, in your mind.
But to what purpose
Disturbing the dust on a bowl of rose-leaves
I do not know.
Other echoes
Inhabit the garden. Shall we follow?
Quick, said the bird, find them, find them,
Round the corner. Through the first gate,
Into our first world, shall we follow
The deception of the thrush? Into our first world.
There they were, dignified, invisible,
Moving without pressure, over the dead leaves,
In the autumn heat, through the vibrant air,
And the bird called, in response to
The unheard music hidden in the shrubbery,
And the unseen eyebeam crossed, for the roses
Had the look of flowers that are looked at.
There they were as our guests, accepted and accepting.
So we moved, and they, in a formal pattern,
Along the empty alley, into the box circle,
To look down into the drained pool.
Dry the pool, dry concrete, brown edged,
And the pool was filled with water out of sunlight,
And the lotos rose, quietly, quietly,
The surface glittered out of heart of light,
And they were behind us, reflected in the pool.
Then a cloud passed, and the pool was empty.
Go, said the bird, for the leaves were full of children,
Hidden excitedly, containing laughter.
Go, go, go, said the bird: human kind
Cannot bear very much reality.
Time past and time future
What might have been and what has been
Point to one end, which is always present.
1936
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)