ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Притча про ціну боротьби
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притча про ціну боротьби
Якось на одній війні, де не цілком було зрозуміло, хто проти кого виступає і за що, взяли у полон групу ворожих снайперів. Ще дісталося більше десятка вишколених військових собак противника. Псів вирішили використовувати для потреб своєї армії. Снайперів розділили по одному і поставили умову: або військовий суд, або хай тепер воюють на протилежному боці.
Ще до тижня шестеро з дев’яти снайперів погодилися. Троє з них відразу виявили готовність до співпраці. Ще троє – зажадали великої платні. Решта лише через місяць чи два все ж згодилися перейти на службу до противника на загальних умовах армії.
Тож їм почали давати бойові завдання, де були затребувані переважно по троє людей у групі, так, як самі поділилися. Одначе вони знали про інших. Через півроку зійшлися усі разом. Під час обіду за загальним столом той, хто погодився останнім, зауважив:
– Навіть собаки не відразу зреагували на команди ворога. Їх довелося довго перевчати. А дехто з наших відразу на другий день згодився.
Інший поколупався виделкою у своїй тарілці, спідлоба глянув на того, що говорив, і відповів:
– Звичайно, що я згодився відразу. Бо я – не собака. Собаці вистачає їжі і вольєри. А мені треба більше. Я погодився за платню, вдвоє вищу від тої, яку мав там. А ти – через безвихідь, як і собаки. – Запанувала мовчанка. Кожен обдумував почуте. А той провадив далі. – Але це не найгірше. Троє з нас першими побігли до вчорашніх ворогів, аби воювати майже безплатно.
Більшість злегка усміхнулася. Після паузи один із тих, кого зачепила остання репліка, неголосно відповів:
– Коли я вирішив стати снайпером, то думав, що буду виводити зі строю терористів, електроніку і вибухові пристрої, прострілюватиму шини машинам, аби не допустити поширення агресії. Але довелося цілитися й у цивільних людей. І тоді зрозумів, що воюю не на тому боці, який справді захищає мирних жителів. Їх захищали ті, в кого я цілився. А ще війна – не Божа справа і тому неприйнятна взагалі. Тоді почав думати над тим, як усе виправити.
Не перейшов на бік ворога, я перейшов на бік Бога. І тут тепер мене посилатимуть не на вбивства, а на попередження і ліквідацію можливих злочинів. Так було домовлено. Я досяг того, чого хотів, на тому рівні, який мені зараз доступний.
А собаки – не люди, щоби на них рівнятися: вони не мають духу, який би ними керував. Але й ними іноді можна захоплюватися. Не всі з цих собак піддалися на повторне дресирування. Одна настільки прив’язалася до першого господаря, що так і не прийняла нового. Її або присплять, або відпустять. Вона піднялася на вищий рівень: замість вольєри і їжі вибрала любов до людини. І що з нею зараз не зробили б, її собача душа залишиться спокійною. А ти свою продав за великі гроші. Твоя душа піде в пекло, а це нижче рівня собаки.
– Ми можемо загинути вже завтра, – скипів військовий, який вибрав високу оплату. – Продавай своє вміння і насолоджуйся життям. А що буде по смерті – точно буде видно вже там. Живи нинішнім.
На що попередній відповів:
– Я живу нинішнім. Але для кращого майбутнього. А ти живеш для гіршого. Кожен помре рано чи пізно. Та вічність – не тут, вічність – там. Нам треба думати про те, куди підемо після цього життя. І кожен вибирає своє вже зараз. Для одних війна – повільний і вимушений хід вперед, для інших – особистий ріст, а ще для когось – особисте падіння. Війна – місце великого поділу. І на ній треба ставати на сторону Бога.
Дев’ять світлих ангелів, які невидимо перебували за правим плечем кожного чоловіка, усміхнено переглянулися: їм наказують не оберігати від смертельних куль тих, перед якими – сама лише духовна деградація. Якщо троє із оцих задумаються і зміняться, то є шанс, що виживуть. Не тільки для земного життя, але і для нового, радість якого чекає на всіх без винятку людей, котрі обирають світле майбутнє, живуть і борються задля нього.
19. 02. 2017р.
Ще до тижня шестеро з дев’яти снайперів погодилися. Троє з них відразу виявили готовність до співпраці. Ще троє – зажадали великої платні. Решта лише через місяць чи два все ж згодилися перейти на службу до противника на загальних умовах армії.
Тож їм почали давати бойові завдання, де були затребувані переважно по троє людей у групі, так, як самі поділилися. Одначе вони знали про інших. Через півроку зійшлися усі разом. Під час обіду за загальним столом той, хто погодився останнім, зауважив:
– Навіть собаки не відразу зреагували на команди ворога. Їх довелося довго перевчати. А дехто з наших відразу на другий день згодився.
Інший поколупався виделкою у своїй тарілці, спідлоба глянув на того, що говорив, і відповів:
– Звичайно, що я згодився відразу. Бо я – не собака. Собаці вистачає їжі і вольєри. А мені треба більше. Я погодився за платню, вдвоє вищу від тої, яку мав там. А ти – через безвихідь, як і собаки. – Запанувала мовчанка. Кожен обдумував почуте. А той провадив далі. – Але це не найгірше. Троє з нас першими побігли до вчорашніх ворогів, аби воювати майже безплатно.
Більшість злегка усміхнулася. Після паузи один із тих, кого зачепила остання репліка, неголосно відповів:
– Коли я вирішив стати снайпером, то думав, що буду виводити зі строю терористів, електроніку і вибухові пристрої, прострілюватиму шини машинам, аби не допустити поширення агресії. Але довелося цілитися й у цивільних людей. І тоді зрозумів, що воюю не на тому боці, який справді захищає мирних жителів. Їх захищали ті, в кого я цілився. А ще війна – не Божа справа і тому неприйнятна взагалі. Тоді почав думати над тим, як усе виправити.
Не перейшов на бік ворога, я перейшов на бік Бога. І тут тепер мене посилатимуть не на вбивства, а на попередження і ліквідацію можливих злочинів. Так було домовлено. Я досяг того, чого хотів, на тому рівні, який мені зараз доступний.
А собаки – не люди, щоби на них рівнятися: вони не мають духу, який би ними керував. Але й ними іноді можна захоплюватися. Не всі з цих собак піддалися на повторне дресирування. Одна настільки прив’язалася до першого господаря, що так і не прийняла нового. Її або присплять, або відпустять. Вона піднялася на вищий рівень: замість вольєри і їжі вибрала любов до людини. І що з нею зараз не зробили б, її собача душа залишиться спокійною. А ти свою продав за великі гроші. Твоя душа піде в пекло, а це нижче рівня собаки.
– Ми можемо загинути вже завтра, – скипів військовий, який вибрав високу оплату. – Продавай своє вміння і насолоджуйся життям. А що буде по смерті – точно буде видно вже там. Живи нинішнім.
На що попередній відповів:
– Я живу нинішнім. Але для кращого майбутнього. А ти живеш для гіршого. Кожен помре рано чи пізно. Та вічність – не тут, вічність – там. Нам треба думати про те, куди підемо після цього життя. І кожен вибирає своє вже зараз. Для одних війна – повільний і вимушений хід вперед, для інших – особистий ріст, а ще для когось – особисте падіння. Війна – місце великого поділу. І на ній треба ставати на сторону Бога.
Дев’ять світлих ангелів, які невидимо перебували за правим плечем кожного чоловіка, усміхнено переглянулися: їм наказують не оберігати від смертельних куль тих, перед якими – сама лише духовна деградація. Якщо троє із оцих задумаються і зміняться, то є шанс, що виживуть. Не тільки для земного життя, але і для нового, радість якого чекає на всіх без винятку людей, котрі обирають світле майбутнє, живуть і борються задля нього.
19. 02. 2017р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Тризуб – символ вселенської світобудови та розвитку духовності людства"
• Перейти на сторінку •
"Про чотирьох подорожніх"
• Перейти на сторінку •
"Про чотирьох подорожніх"
Про публікацію