ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ксенія Згура (1985) /
Проза
Чуже весілля
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чуже весілля
Суцільна темрява спускалась на землю. Ніч вступала в свої права. Зірок на небі не було, лише повний місяць освічував все навкруги, одиноко, холодно блукаючи по небу, даючи Землі не так тепло, як світло – надію на те, що з безвихідної ситуації є вихід.
Вона стояла одна, така ж самотня, як цей місяць, прихилившись до акації, яка стояла в Нього біля двору. Дівчина не бачила нічого навкруги, її погляд був звернений на подвір’я, точніше, вже на чуже подвір’я. З очей лилися сльози. Вона не хотіла плакати, а вони самі по собі котилися маленькими, дрібненькими і холодними горошинками.
Така сильна!!.. Де взялися ці сльози? Чому вона взагалі тут?
…Не могла, не мала сили відвернути очі від того, що відбувалося на цьому, колись такому рідному, а тепер чужому обійсті.
Він одягнений в святковий костюм, з квіткою білого кольору збоку, з дівчиною в довгій білій сукні. Наречений і наречена… А точніше, вже чоловік і дружина…
Біля них стояли боярин і дружка. А вони такі щасливі не помічали нікого, лише щасливо посміхалися один одному.
«А наречена – красуня.» - промайнуло в голові.
Всі веселилися, кричали «Гірко», але вже не їм:не їй, а іншій і Йому. А здавалося, що їхнє щастя ніколи не померкне…
Перед очима пропливали картини з їхнього спільного життя: коли вона вперше його побачила і подумала: «такий кумедний і смішний»; зустріч, під час якої вони познайомились, а в неї при знайомстві з’явилося відчуття, ніби вона знайшла якусь особливо рідну людину; згадала як боялась перший раз йому подзвонити; миті, коли вони гуляли вечорами і для них не існувало більше нікого, згадала перший поцілунок… При цій солодкій згадці губи боляче запеклися гарячим вогнем, а серцю стало водночас так млосно та боляче, і щось важко стиснулось всередині.
Треба забути, забути Його і втікати якнайдальші… Але ноги не тримали її, вхопилась за дерево, як за останню соломинку від якої залежало її життя. І все стояла… Затуманений розум в надії чекав, що щось от-от зміниться.
А веселі гості все неслися в щасливому хороводі. І нікому не було до неї діла.
Отак і її життя неслося в якомусь несамовитому хороводі. Вона навіть не помітила коли все змінилось. Він почав віддалятися, уникати її. А потім дізналась: в Нього є інша.
Вона ж була готова заради Нього на все: покинути рідну сім’ю і поїхати далеко, куди він скаже, відмовитися від свого звичайного життя, і присвятити своє життя Коханому, лише б бути поряд з ним. Як же вона мріяла про їхнє весілля, про те, що кожного ранку прокидатиметься в ніжних обіймах коханого, готуватиме для нього сніданки, з нетерпінням чекатиме з роботи.
А Йому, певно, це було не треба… Так, втеча від самотності на певний період. Чергова зупинка в його житті…Але все тимчасове колись закінчується. Чому ж вона цього не побачила, не відчула, що це все лише його гра? Мабуть, кохання окриляє і засліплює водночас.
Скільки коштують справжні почуття і яка ціна зради? Скільки часу треба, щоб забути рідну людину? Чому, іноді, ми ніби не самі, а в душі – одинокі? І, що таке щастя? Вона довго шукала відповіді на ці питання…
За ці роки їй здавалось, що принаймні на одне з цих питань вона відповіла: забула про почуття до того, хто так нещадно розтоптав їхнє кохання. Спочатку їй не хотілося жити і здавалося, що всередині неї поселився біль, який терзав її день за днем. Та прийшов день, коли поглянула на себе в дзеркалі і злякалась: у відображенні стояла молода, але худа, замучена, занедбана дівчина. А в голові з’явилась думка: «Ти страждаєш, а він радіє, і його не хвилюють твої переживання. »
І тоді вона вирішила, що житиме! Вона досягне всього, чого бажала, і докаже йому, а може, більше собі, що може жити і без нього. Дівчина отримала вищу освіту, вийшла заміж, влаштувалась на улюблену роботу, народила доньку. Чоловік у неї був хороший, вона любила його, але це була вже не любов, а скоріше , вдячність за постійну підтримку, допомогу, тепло. Від нього до неї передавалася наснага до життя, він був для неї сонцем, яке своїм промінням оживляє замерзлу квітку після холодних морозів.
Почувши, що в нього сьогодні весілля, довго вагалася та не витримала, вирішила піти подивитися на Нього.
Ні!!! Не забула! Серце по-зрадницькому підстрибувало всередині, відчувала, що ота пустота в душі, яка жила в ній стільки років, заповнюється гарячим вмістом, а по венах ллється, струмує, грає кров. Вона досі Його любить… Навіть, зараз, коли Він одружився на іншій. Вона кохає Його…
І сльози знов покотилися з очей, а з грудей виривався зойк відчаю, вона стримувала його і все дивилась на Нього.
Нехай! Востаннє вона ще раз на нього погляне, запам’ятає таким щасливим, хоч вже і не на її, на чужого коханого.
Місяць яскраво освітив місцевість і почав помалу ховатися за хмарами. Наближався ранок.
Їй треба вже йти. Вдома чекає малесенька донечка і чоловік. Тепер в неї інше життя, своє. І завтра зранку, вона прокинеться, знову посміхаючись. І йтимуть день за днем її життя, але вже без Нього. Та Він завжди житиме в її серці, бо справжнє кохання не бачить недоліків, вад, але воно і не вибачає зради.
Вона зникне і більше не з’явиться в його житті.
А він, гуляючи на весіллі, весь час поглядатиме на хвірточку і чекатиме когось, сам не розуміючи кого, але ніхто так і не ввійде.
І все в його житті складеться добре, крім кохання. Лише він знав, що одружився, бо його наречена була вагітна, а залишити дитину без батька він не міг. Не любив він її, не любив…
«Може, пізніше, звикну.» - зітхав сам про себе.
Та кохання так і не ввійде у його серце, оминатиме його; як він за ним не гнатиметься, не прийде до нього. Бо одного разу воно пішло від нього, він зрадив і прогнав його, не зупинив , а доля такого не прощає.
Кохання назавжди залишиться для нього в образі милої, вірної дівчини, яку він колись зрадив. А він же Її кохав… Кохав… Як багато, тепер, він хотів їй сказати, та не встиг. Вона відреклася від нього.
І коли він це зрозуміє, вперше зронить сльозу, від безсилля щось повернути. А в серці поселиться лише біль втрати і самотність.
В один такий сірий, марний день, схожий на інші, до нього в кімнату ввірветься син з сяючими очима і мрійливим поглядом і скаже: «Тату! Я люблю і не відмовлюсь від коханої ніколи! Ми одружуємось!»
А на вулиці, як і колись, будуть цвісти вишні, в повітрі буде чутно запах бузку, закохані рахуватимуть зорі, а над ними в нічній прозорій імлі, витатиме рожевими мріями кохання, і творитиме чудеса. Лише б не проґавити його!
2012
Вона стояла одна, така ж самотня, як цей місяць, прихилившись до акації, яка стояла в Нього біля двору. Дівчина не бачила нічого навкруги, її погляд був звернений на подвір’я, точніше, вже на чуже подвір’я. З очей лилися сльози. Вона не хотіла плакати, а вони самі по собі котилися маленькими, дрібненькими і холодними горошинками.
Така сильна!!.. Де взялися ці сльози? Чому вона взагалі тут?
…Не могла, не мала сили відвернути очі від того, що відбувалося на цьому, колись такому рідному, а тепер чужому обійсті.
Він одягнений в святковий костюм, з квіткою білого кольору збоку, з дівчиною в довгій білій сукні. Наречений і наречена… А точніше, вже чоловік і дружина…
Біля них стояли боярин і дружка. А вони такі щасливі не помічали нікого, лише щасливо посміхалися один одному.
«А наречена – красуня.» - промайнуло в голові.
Всі веселилися, кричали «Гірко», але вже не їм:не їй, а іншій і Йому. А здавалося, що їхнє щастя ніколи не померкне…
Перед очима пропливали картини з їхнього спільного життя: коли вона вперше його побачила і подумала: «такий кумедний і смішний»; зустріч, під час якої вони познайомились, а в неї при знайомстві з’явилося відчуття, ніби вона знайшла якусь особливо рідну людину; згадала як боялась перший раз йому подзвонити; миті, коли вони гуляли вечорами і для них не існувало більше нікого, згадала перший поцілунок… При цій солодкій згадці губи боляче запеклися гарячим вогнем, а серцю стало водночас так млосно та боляче, і щось важко стиснулось всередині.
Треба забути, забути Його і втікати якнайдальші… Але ноги не тримали її, вхопилась за дерево, як за останню соломинку від якої залежало її життя. І все стояла… Затуманений розум в надії чекав, що щось от-от зміниться.
А веселі гості все неслися в щасливому хороводі. І нікому не було до неї діла.
Отак і її життя неслося в якомусь несамовитому хороводі. Вона навіть не помітила коли все змінилось. Він почав віддалятися, уникати її. А потім дізналась: в Нього є інша.
Вона ж була готова заради Нього на все: покинути рідну сім’ю і поїхати далеко, куди він скаже, відмовитися від свого звичайного життя, і присвятити своє життя Коханому, лише б бути поряд з ним. Як же вона мріяла про їхнє весілля, про те, що кожного ранку прокидатиметься в ніжних обіймах коханого, готуватиме для нього сніданки, з нетерпінням чекатиме з роботи.
А Йому, певно, це було не треба… Так, втеча від самотності на певний період. Чергова зупинка в його житті…Але все тимчасове колись закінчується. Чому ж вона цього не побачила, не відчула, що це все лише його гра? Мабуть, кохання окриляє і засліплює водночас.
Скільки коштують справжні почуття і яка ціна зради? Скільки часу треба, щоб забути рідну людину? Чому, іноді, ми ніби не самі, а в душі – одинокі? І, що таке щастя? Вона довго шукала відповіді на ці питання…
За ці роки їй здавалось, що принаймні на одне з цих питань вона відповіла: забула про почуття до того, хто так нещадно розтоптав їхнє кохання. Спочатку їй не хотілося жити і здавалося, що всередині неї поселився біль, який терзав її день за днем. Та прийшов день, коли поглянула на себе в дзеркалі і злякалась: у відображенні стояла молода, але худа, замучена, занедбана дівчина. А в голові з’явилась думка: «Ти страждаєш, а він радіє, і його не хвилюють твої переживання. »
І тоді вона вирішила, що житиме! Вона досягне всього, чого бажала, і докаже йому, а може, більше собі, що може жити і без нього. Дівчина отримала вищу освіту, вийшла заміж, влаштувалась на улюблену роботу, народила доньку. Чоловік у неї був хороший, вона любила його, але це була вже не любов, а скоріше , вдячність за постійну підтримку, допомогу, тепло. Від нього до неї передавалася наснага до життя, він був для неї сонцем, яке своїм промінням оживляє замерзлу квітку після холодних морозів.
Почувши, що в нього сьогодні весілля, довго вагалася та не витримала, вирішила піти подивитися на Нього.
Ні!!! Не забула! Серце по-зрадницькому підстрибувало всередині, відчувала, що ота пустота в душі, яка жила в ній стільки років, заповнюється гарячим вмістом, а по венах ллється, струмує, грає кров. Вона досі Його любить… Навіть, зараз, коли Він одружився на іншій. Вона кохає Його…
І сльози знов покотилися з очей, а з грудей виривався зойк відчаю, вона стримувала його і все дивилась на Нього.
Нехай! Востаннє вона ще раз на нього погляне, запам’ятає таким щасливим, хоч вже і не на її, на чужого коханого.
Місяць яскраво освітив місцевість і почав помалу ховатися за хмарами. Наближався ранок.
Їй треба вже йти. Вдома чекає малесенька донечка і чоловік. Тепер в неї інше життя, своє. І завтра зранку, вона прокинеться, знову посміхаючись. І йтимуть день за днем її життя, але вже без Нього. Та Він завжди житиме в її серці, бо справжнє кохання не бачить недоліків, вад, але воно і не вибачає зради.
Вона зникне і більше не з’явиться в його житті.
А він, гуляючи на весіллі, весь час поглядатиме на хвірточку і чекатиме когось, сам не розуміючи кого, але ніхто так і не ввійде.
І все в його житті складеться добре, крім кохання. Лише він знав, що одружився, бо його наречена була вагітна, а залишити дитину без батька він не міг. Не любив він її, не любив…
«Може, пізніше, звикну.» - зітхав сам про себе.
Та кохання так і не ввійде у його серце, оминатиме його; як він за ним не гнатиметься, не прийде до нього. Бо одного разу воно пішло від нього, він зрадив і прогнав його, не зупинив , а доля такого не прощає.
Кохання назавжди залишиться для нього в образі милої, вірної дівчини, яку він колись зрадив. А він же Її кохав… Кохав… Як багато, тепер, він хотів їй сказати, та не встиг. Вона відреклася від нього.
І коли він це зрозуміє, вперше зронить сльозу, від безсилля щось повернути. А в серці поселиться лише біль втрати і самотність.
В один такий сірий, марний день, схожий на інші, до нього в кімнату ввірветься син з сяючими очима і мрійливим поглядом і скаже: «Тату! Я люблю і не відмовлюсь від коханої ніколи! Ми одружуємось!»
А на вулиці, як і колись, будуть цвісти вишні, в повітрі буде чутно запах бузку, закохані рахуватимуть зорі, а над ними в нічній прозорій імлі, витатиме рожевими мріями кохання, і творитиме чудеса. Лише б не проґавити його!
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію