ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоряна Замкова (1970) /
Проза
Наука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наука
- Ваша дочь Лина - как скатина, - в церковь не ходит, Богу не молится! – мало не щонеділі кривила рота до сусідки Марія Андріівна.
- Так і ваш Яків не ходить… - відказувала та, стримуючи себе, ковтала решту слів перед церковною брамою.
- Якову нельзя, он партейный, - напирала побожна сусідка і високо піднявши голову йшла спілкуватися з вищими силами у храмі.
Та «партійність» була треба Якову, як битому собаці кий. Він бачив свою приналежність до правлячої партії лише в одному керунку – писав на людей анонімки як «бдительный член общества».
Не минула участь спілкування з участковим і пойнятими голову колгоспу, ще кількох людей з контори, одним словом, усіх, хто в селі хоч трохи був начальством. Єдиним з робочого люду, на кого «стукав» Яків, був його сусід Василь.
Любив Васько добру самогонку і гнав її – як сльозу – з буряків, і зерна, сливок, грушок та іншої садовини. Якщо комусь в селі треба було доброї, двічі перегнаної самогонки чи на лікарство, чи так, на свято причаститись – йшли до Василя. А в того добра душа - не дер «сім шкір» за свій продукт, міг і просто так вгостити. Не терпів лише сусіда Якова, який слідкував за ним, як цербер – і вдень, і вночі. В участкового Балабаєва вже ноги вихиталися щотижня перевіряти «сигнали доброжелателя». Навіть довірився Василю у своїх здогадах, хто строчить ті доноси, бо добряче набрид той писака. І хоч знав участковий, що Василь таки жене первачок, так мало хто в селі не гнав.
Якось зговорилися вони про помсту анонімнику. Василь ще зранку почав рихтуватися – наче береться гнати самогонку. То жінку посилає по бутлі, то голосно кличе малого потримати за трубку. А Яків – на сторожі – відразу побіг телефонувати в міліцію. Так, мовляв, і так, злісний елемент Василь Півень знов жене зовсім не радянський продукт.
Василь тим часом тихенько злив у бутлі воду з ночов, з яких пили качки і закопав у сховок в садку. Та постарався так, щоб те місце було помітне.
Приходить за годину участковий Балабаєв, за пойнятого взяв «бдітельного» Якова.
- Гражданін Василь Півень. Чи гнав ти самогон? – почав допит з порогу.
- Та нє, - каже Васько, - не гнав.
Почали шукати в хаті, в садку, побачили свіжоскопану землю, відпорпали бутлі. Участковий взяв кружку:
- Пий. – до Василя.
- Не буду! – вперся той категорично.
Тоді участковий - до свідка: продегустуйте продукт і підтвердіть, чи це самогон.
Яків ковтнув каламутного пійла:
- Та ні, - каже подивовано, - звичайна вода.
Тоді участковий знов насідає на Василя: кажи, що то за баланда. Довго впирався Василь, нарешті скривлено розказав: є таке повір’я, коли близькі родичі помирають, то воду, якою обмивали ноги мерцям, треба закопати на обійстю, тоді щастя хати не покине. Ото, мовляв, недавно жінчина сестра померла, воду й закопали…
Якова, як почув про той трафунок, до кінця дня рвало.
Балабаєв та Василь тихцем потішалися з такої пригоди. Аж під вечір натякнули йому, що доносити на сусідів не варто. А жінка Якова, Марія Андріївна, більше не називала сусідську Ліну ніяким назвиськом.
- Так і ваш Яків не ходить… - відказувала та, стримуючи себе, ковтала решту слів перед церковною брамою.
- Якову нельзя, он партейный, - напирала побожна сусідка і високо піднявши голову йшла спілкуватися з вищими силами у храмі.
Та «партійність» була треба Якову, як битому собаці кий. Він бачив свою приналежність до правлячої партії лише в одному керунку – писав на людей анонімки як «бдительный член общества».
Не минула участь спілкування з участковим і пойнятими голову колгоспу, ще кількох людей з контори, одним словом, усіх, хто в селі хоч трохи був начальством. Єдиним з робочого люду, на кого «стукав» Яків, був його сусід Василь.
Любив Васько добру самогонку і гнав її – як сльозу – з буряків, і зерна, сливок, грушок та іншої садовини. Якщо комусь в селі треба було доброї, двічі перегнаної самогонки чи на лікарство, чи так, на свято причаститись – йшли до Василя. А в того добра душа - не дер «сім шкір» за свій продукт, міг і просто так вгостити. Не терпів лише сусіда Якова, який слідкував за ним, як цербер – і вдень, і вночі. В участкового Балабаєва вже ноги вихиталися щотижня перевіряти «сигнали доброжелателя». Навіть довірився Василю у своїх здогадах, хто строчить ті доноси, бо добряче набрид той писака. І хоч знав участковий, що Василь таки жене первачок, так мало хто в селі не гнав.
Якось зговорилися вони про помсту анонімнику. Василь ще зранку почав рихтуватися – наче береться гнати самогонку. То жінку посилає по бутлі, то голосно кличе малого потримати за трубку. А Яків – на сторожі – відразу побіг телефонувати в міліцію. Так, мовляв, і так, злісний елемент Василь Півень знов жене зовсім не радянський продукт.
Василь тим часом тихенько злив у бутлі воду з ночов, з яких пили качки і закопав у сховок в садку. Та постарався так, щоб те місце було помітне.
Приходить за годину участковий Балабаєв, за пойнятого взяв «бдітельного» Якова.
- Гражданін Василь Півень. Чи гнав ти самогон? – почав допит з порогу.
- Та нє, - каже Васько, - не гнав.
Почали шукати в хаті, в садку, побачили свіжоскопану землю, відпорпали бутлі. Участковий взяв кружку:
- Пий. – до Василя.
- Не буду! – вперся той категорично.
Тоді участковий - до свідка: продегустуйте продукт і підтвердіть, чи це самогон.
Яків ковтнув каламутного пійла:
- Та ні, - каже подивовано, - звичайна вода.
Тоді участковий знов насідає на Василя: кажи, що то за баланда. Довго впирався Василь, нарешті скривлено розказав: є таке повір’я, коли близькі родичі помирають, то воду, якою обмивали ноги мерцям, треба закопати на обійстю, тоді щастя хати не покине. Ото, мовляв, недавно жінчина сестра померла, воду й закопали…
Якова, як почув про той трафунок, до кінця дня рвало.
Балабаєв та Василь тихцем потішалися з такої пригоди. Аж під вечір натякнули йому, що доносити на сусідів не варто. А жінка Якова, Марія Андріївна, більше не називала сусідську Ліну ніяким назвиськом.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію