ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Лаокоон
Ні, не Паріс і не Єлена тим паче – винуватці поразки Трої.
Вони лиш жертви сановних олімпійок, що люто ненавиділи одна одну.
Ну, що лишалось пастухові юному перед Герою, дружиною самого Зевса,
Перед Афіною, на вояка схожою більше, аніж на жінку,
Як не віддать трикляте яблуко справжній красуні – Афродиті.
А далі все пішло-поїхало, як і обіцяла дивовижна олімпійка: Паріс не викрав, а відібрав од Менелая закохану до нестями в себе Єлену.
Попри чвари грецькі царьки гуртуються , щоб збройно відомстить Трої і повернуть Єлену.
Десять літ три війна, а Троя всупереч намірам коаліції стоїть незрушно, захищена надійним муром.
Смертю обернувся б змайстрований ахейцями за порадою хитромудрого Одіссея дерев’яний кінь, в якому причаїлись оружні вояки, якби троянці не зчинили гамір довкола цього дива, що начебто олімпійці в дарунок за витримку їм принесли, а послухали жерця Аполлонового Лаокоона.
Ось він, сивоголовий, поспіша з синами і здалеку кричить: «Бідолашні! Як спало вам на думку, що ворог на сором своєму люду отак безславно залишить поле бою!? Не вірте, що кораблі ахейців знялися і начебто квапляться додому. А в коні оцьому ждуть-не діждуться слушної миті вої...»
Лаокоон вихопив в якогось троянця спис і пожбурив у дерев’яне диво.
Якби не гамір, можна було б почути брязкіт і гуркіт зброї.
Та де там!..
Он ведуть полоненого, а насправді залишеного як свідка поразки ахейця, довкола якого зібрався гамірливий гурт, аби почути про справжній відступ знеславлених героя на герої.
Радість ця змінюється одчайдушним жахом-криком: з моря повзуть два велетенські змії і кидаються спочатку на синів, а далі обплутують і самого Лаокоона. Пручається батько, напружуючи м’язи, щоб визволить синів. Намарне – нерівні сили. Ось і він уже й сам кричить останнім криком троянцям: «Не вірте!» І затиха навіки.
А змії поповзли до храму скривдженої Парісом Афіни Паллади.
«Це кара Лаокоонові,- кричать троянці,- що кинув спис в дарунок богині».
«Якомога швидше,- радять інші,- треба втягти коня в місто, аби не наразитись на ще більший гнів!»
І розбирають серед ночі мури, і падають без огляду дитина ти чи жінка, чи немічний старий...
І гине на віки вічні Троя.
P.S.
Дивлюсь на групу Лаокоона, що символізує долю Трої, а думаю про Вкраїну та її Лаокоонів.
Був ним Іван Виговський після Конотопської перемоги над Московією.
Був ним Петро Дорошенко за крок до об’єднання Лівобережжя й Правобережжя.
Був ним Іван Мазепа, чиї державотворчі плани розбилися об зраду старшини.
Був ним Симон Петлюра, знесилений нікчемною вольницею, за якою стояла озброєна більшовицька напасть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лаокоон
«Лаокоон страждає …
Його мука глибоко торкає струни нашої душі»
Г.Е.Лессінґ «Лаокоон,або про межі живопису та поезії»
Ні, не Паріс і не Єлена тим паче – винуватці поразки Трої.
Вони лиш жертви сановних олімпійок, що люто ненавиділи одна одну.
Ну, що лишалось пастухові юному перед Герою, дружиною самого Зевса,
Перед Афіною, на вояка схожою більше, аніж на жінку,
Як не віддать трикляте яблуко справжній красуні – Афродиті.
А далі все пішло-поїхало, як і обіцяла дивовижна олімпійка: Паріс не викрав, а відібрав од Менелая закохану до нестями в себе Єлену.
Попри чвари грецькі царьки гуртуються , щоб збройно відомстить Трої і повернуть Єлену.
Десять літ три війна, а Троя всупереч намірам коаліції стоїть незрушно, захищена надійним муром.
Смертю обернувся б змайстрований ахейцями за порадою хитромудрого Одіссея дерев’яний кінь, в якому причаїлись оружні вояки, якби троянці не зчинили гамір довкола цього дива, що начебто олімпійці в дарунок за витримку їм принесли, а послухали жерця Аполлонового Лаокоона.
Ось він, сивоголовий, поспіша з синами і здалеку кричить: «Бідолашні! Як спало вам на думку, що ворог на сором своєму люду отак безславно залишить поле бою!? Не вірте, що кораблі ахейців знялися і начебто квапляться додому. А в коні оцьому ждуть-не діждуться слушної миті вої...»
Лаокоон вихопив в якогось троянця спис і пожбурив у дерев’яне диво.
Якби не гамір, можна було б почути брязкіт і гуркіт зброї.
Та де там!..
Он ведуть полоненого, а насправді залишеного як свідка поразки ахейця, довкола якого зібрався гамірливий гурт, аби почути про справжній відступ знеславлених героя на герої.
Радість ця змінюється одчайдушним жахом-криком: з моря повзуть два велетенські змії і кидаються спочатку на синів, а далі обплутують і самого Лаокоона. Пручається батько, напружуючи м’язи, щоб визволить синів. Намарне – нерівні сили. Ось і він уже й сам кричить останнім криком троянцям: «Не вірте!» І затиха навіки.
А змії поповзли до храму скривдженої Парісом Афіни Паллади.
«Це кара Лаокоонові,- кричать троянці,- що кинув спис в дарунок богині».
«Якомога швидше,- радять інші,- треба втягти коня в місто, аби не наразитись на ще більший гнів!»
І розбирають серед ночі мури, і падають без огляду дитина ти чи жінка, чи немічний старий...
І гине на віки вічні Троя.
P.S.
Дивлюсь на групу Лаокоона, що символізує долю Трої, а думаю про Вкраїну та її Лаокоонів.
Був ним Іван Виговський після Конотопської перемоги над Московією.
Був ним Петро Дорошенко за крок до об’єднання Лівобережжя й Правобережжя.
Був ним Іван Мазепа, чиї державотворчі плани розбилися об зраду старшини.
Був ним Симон Петлюра, знесилений нікчемною вольницею, за якою стояла озброєна більшовицька напасть.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію