ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вітер Ночі
2017.08.17 21:07
Говорим все чаще о погоде –
Нет других у нас с тобой проблем.
«Летний зной» давно уже не в моде,–
Проще избегать тревожных тем.

Кофе вреден, пьешь его с опаской,
Шоколад – каприз хмельного рта.
С головой пропасть в любовных ласках

Іван Потьомкін
2017.08.17 20:57
Гай Фабрицій Лусцин – цю історичну постать найчастіше пов’язують з уславленим Пірром. З тим, кого уславлений Ганнібал ставив вище над себе,чиє застереження: «Якщо ми отримаємо ще одну таку перемогу над римлянами, то остаточно загинемо» не втратило своєї

Микола Дудар
2017.08.17 20:44
Я облию тебе наймилішим із
світла
і всаджу на стілець під вербовим шатром
будем тихо печаль відгортати від літа
предосінній етюд - саме впору обом
і тепло наше спільне підійметься вгору
там далеко-далеко такі ж як і ми…
а як вийде на берег загубле

Лариса Пугачук
2017.08.17 20:26
Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї. Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню

Петро Скоропис
2017.08.17 12:40
Узимку смеркає зразу після обіду.
У цю пору голодних неважко мати за ситих.
Зівок заганяє в барлогу словесну форму.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння та на досяжність зору

уві млі. Розі і неза

Анонім Я Саландяк
2017.08.17 11:39
Аргумент дванадцять (спроба простої логічної схеми) З Канта. Математика і філософія в реальному світі... ... найпростіший приклад, якщо іде про математику: число два... Два додати два дорівнює чотири, чотири поділити на два дорівнює два, чотири

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочка хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст

Марія Дем'янюк
2017.08.16 21:37
На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...

Олександр Сушко
2017.08.16 17:43
Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-

Катя Тихонова
2017.08.16 16:02
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі да

Ірина Вовк
2017.08.16 15:55
ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.) "Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує". До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пі

Катя Тихонова
2017.08.16 15:23
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики б

Вітер Ночі
2017.08.16 12:59
Ще трохи, потерпи. Вже скоро відболить.
Прозрієш без вини і без напасті.
І стане легко враз, щоб іншого любить,
Як всі – у звичайнісінькому щасті.

І знову возведеш на припічок життя
Благополуччя хатньої родини,
І попіл скинеш геть – огидні відчутт

Ніна Виноградська
2017.08.16 11:38
Душа летить, скоріш за потяг плине,
З вікна вагона літо вигляда.
Додому, в Піски, я на батьківщину,
До рідного родинного гнізда.

До вулиці, до саду і до хати,
Яких, на жаль, сьогодні вже нема.
І нікому тепер мене стрічати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гористеп Іван Кирчей (1964) / Поеми

 Гірська дорога.
Покинута гірська дорога…
Шлях серпантином повний небезпек
Чи приведе до рідного порога,
Чи десь загубиться поміж смерек?

Ішли ж цим путем над рікою,
Що берег рвала щовесни,
Горяни стомлені ходою,
Та з вірою за дня дійти.

А шлях збігав пасочком звивистим
З гори до бистрої ріки.
Між скелею і берегом обривистим
Затиснутий у два боки.

Ріка, мов горда бойківчанка,
Була з характером складним.
Часом дзюркоче тихо зранку,
Під вечір – ревом голосним

Важкими хвилями товклась,
Як в ревнощах у скелю гнівно, -
Гора ж дощем бо обнялась.
Б’є пристрасть блискавками грізно.

Та пройде кілька днів погідних,
І знов вздовж скелі мирно лине…
А шепіт річки – спів лагідний
Від гір луною в небо синє…

Коли не пройдеш шляхом цим –
Сил суперечних полігон.
Туман рікою – герцю дим.
Неспокій хвиль об скелі – сон…

Душа припавши відчуттями
До витоку правічних сил…
Натхнення й істини сльозами
Омиє серце, й мов вітрами,
Напнеться міць жаги – вітрил.








II

Якось весною, в час війни,
Коли Карпати гомоніли,
Що бойки глуму не знесли
І опором ворога стріли…
Дорогою везли повстанця,
Літа ще в нього молоді.
Мов не живого везли бранця
На кузові, з ним вартові.
Лежав він смирно, непорушно.
Здавалось й серця біг затих.
Молився Богу він беззвучно
І готувавсь до нових лих.
Дививсь на гори, мов в останнє…
А день буяв у всій красі!
Враз – спомин, як косив він зрання
На полонині, по росі…
Зібравши босими ногами
Нектар духмяний на траві.
І сходу сонця над плаями,
Спіймавши промінь на косі…
Згадав, всміхнувся, й ворухнувшись,
Відчув, що сила повернулась.
Весни розмаєм надихнувшись,
Надія в серце зазирнула.
На ворогів він озирнувся:
Безпечно самогонку п’ють,
Й так лаються, що й чорт жахнувся б,
Хоч знак його чолом несуть.
На нього й погляд не кидають, -
Вважають вже його мерцем,
За борт зі страхом поглядають
В весняних вод тривожний щем.
Натхнення гір, чужинцям скрите,
Жахає прірва повна вод.
Свій страх горілкою залити
І совість, звик безбожний люд.
Зібравшись з силами, повстанець
Зіп’явсь на ноги й в річку скочив.
Так швидко втік з-під носа бранець,
Що вартові лиш звели очі…
Шукали кулі надаремно
Утікача по мутних хвилях.
Врешті рішили – він напевно
Розбивсь об дно, в гострих каміннях…
Заскочивши в машину хутко
Солдати смертю й воскресінням
Залякані, лиш прагли швидко
Втекти і забутися сп’янінням…
А наш повстанець не загинув…
Ріка, мов сина понесла.
Він же ж довірливо поринув
В її обійми, щоб спасла.
Ще й хвилями прибила корінь
Сухого дерева до нього.
Від ворогів прикрився воїн
Гілляччям, що зросло розлого.
Коли ж затих гуркіт машини,
Енкаведистів п’яний гамір,
Повстанець захисток покинув,
І зморено присів на камінь.
І вп’явши погляд в хвилях річки,
Черпаючи у ній наснагу,
Він в голос, хоч не мав в те звички,
Став виголошувать присягу.
Він присягав водам священним,
Що хрестять береги Вітчизни,
За кров дітей її, вбієнних
По вбивцям справить помсти тризну.
Він присягав високим горам,
Що доки б’ються серця вірні
За них їм не пізнати сором:
В бою незламні – духом сильні.
Він присягався полонині,
Дорозі, що вела вздовж скелі,
І квітам, встеленим в долині,
І хатам, де відчинять двері…
Свій край Карпатський – Бойківщину,
Куточок рідної Вкраїни.
Він обіцяв, що не покине.
Не дасть змести його в руїну.
Допоки жив… Тут Божа воля…
Повстанець тихо помолився.
І в ліс до братства припустився.
Він йшов дорогою вузькою,
Де сонця відблиск від ріки
Пустуючи грався з горою.
І було, й буде так віки!















III

Кінця віків шалений гін
Прискорень, мов в кінці падіння.
У автострад неспинний плин.
З салону світ – мерехкотіння.

В асфальтово-бетоннім руслі –
Потік з пустого у порожнє.
Суєтність поглинає душі.
Спинися вічність придорожня!

Зійти б у трав спокій глибокий,
Поринути в їх сон пахучий,
Підняти зір до гір високих
На полонини їх квітучі.

І вслухавшись у шепіт річки,
У таємничий лісу гомін,
Почути в їх розмовах вічних
Подій прадавніх славний спомин.

Не спиниться! Нас мчить тривога
Й безумства звичка в дальній путь.
Забули шлях до рідного порога,
Не приведе й до храму ця дорога.
Із замкнутого кола не звернуть…


2010

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-04-20 16:18:10
Переглядів сторінки твору 213
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.669
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.07.11 00:36
Автор у цю хвилину відсутній