ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2017.12.17 17:37
Вставай, лебідко! Годі спати!
У ковбиках уже бурчить!
Неситий дуже. Бога ради
Розклепли око хоч на мить!

Щоночі я - гарячий мачо,
Удень працюю, аж худий.
А ти - зманіжена, ледача,

Олександр Сушко
2017.12.17 16:46
Я - простий, просолений моряк.
Лаятись не буду, браття, мир вам.
Кажуть, у жінок усе не так,
Почуття глибокі, наче прірва.

Корабель штормисько підганя,
Палубою пролітають хвилі.
А у ліжку тішиться жона,

Світлана Майя Залізняк
2017.12.17 16:27
Пасіонарій - завжди в небезпеці.
Крутяться шавки, хапають за п'яти.
Ловко живеться повсюд солопеці.
Нащо звичайне-осідле міняти?

Тхняве нахабство гілки вкорінило,
Гідність розтопчуть - збираєш самотньо.
Де ті криниці: поповнити сили?

Іван Потьомкін
2017.12.17 10:56
«Звідки взялась вона така»»
«Дивиться на всіх з погордою...»
«Не співає в нашім хорі...»
«Що ж дивного? Забули її батька?»
«Того, що луснув? Але від чого?»
«Пообіцяв, що, коли схоче, стане таким, як віл».
«Ви тільки гляньте, що витворя наша горд

Володимир Бойко
2017.12.17 01:04
Відчуття печалі і свободи,
Стогін муз на кладовищі мрій
І тяжке тавро прокляття роду –
Все змішав життєвий буревій.

Запливають кров'ю небокраї,
Всі шляхи ведуть на манівці.
В грішнім світі спокою немає –

Серго Сокольник
2017.12.16 23:41
Ми збираєм друзки від карафи кохання,
Що її аж по вінця собі налили.
Наостан залюбки налили "по останній"
І розбили минуле. Були?.. Не були?..

Пам"ятаєш, шалено сприймали отрути
Виноградовий хміль... Він, солодкий, мов ти,
Так серця лоскотав...

Олександр Сушко
2017.12.16 21:00
Що краще: косовиця в полі,
Чи телевізор і софа?
Труди фізичні - це мозолі,
А сите черево - лафа.

Коли ще був стрибучим шкетом
Щодня - гульня, дівки, синці.
А нині у руках планшети,

Сергій Гупало
2017.12.16 17:24
Радію римам і тобі
На тихій вулиці.
Слова минулої журби
До мене туляться.

Як не було, а ти – така
Реальна. Світу цім
Доречний сенс, що, мов ріка,

Ніна Виноградська
2017.12.16 15:56
Синочку наш, захиснику, солдате,
Не покидай так рано білий світ.
За тебе я молюся, рідна мати,
Щоб вижив і продовжив роду цвіт.

Ти плоть моя, оця душа єдина
Летить тобі у поміч, ніби птах.
Тобі в підтримку ціла Україна -

Ніна Виноградська
2017.12.16 15:53
Іще сніги не впали на охололу землю,
Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
Це передзим’я в світі, тому не відокремлю
Твої гарячі руки і льодяні слова.

Неначе не змінилось ніщо у нашій долі –
Робота, ліс і друзі, гітара на стіні.
Відчутне передзим

Лесь Українець
2017.12.16 15:24
Ох, мавочко, мавко,
Кохав тебе палко,
Сонце лягало,
Кохання палало,
Сонце прокидалось,
Серце калаталось...

Ой на полонині,

Ігор Шоха
2017.12.16 11:20
Поезія поезії – різниця.
У кожної пародії свої,
чужі жалі і чари нічиї.
А як душа душею освятиться?

І поки-що не відаю, чому
я читачеві не даю простою,
пишу усе, що видиться йому

Олександр Сушко
2017.12.16 09:21
Ми не лежали на Майдані,
І куля не попала в лоба.
Але в кишенях повно "мані":
Віват, Америко-Європо!

Ми не ходили у жалобі,
Дітей в могили не ховали.
При владі. А дурній худобі

Софія Кримовська
2017.12.15 22:05
Які п'янкі у тебе... Ні, та ні!
Твої цілунки не бентежать більше.
Не очі, ні! Не еротичні вірші....
П'янять мене оці солодкі вишні.
Натрусиш у полумисок мені?..

Марія Дем'янюк
2017.12.15 15:31
Все буде так як завжди:
Місяць,зорі, небо...
Тільки без тебе!
Улюблений святковий торт,
Солодкі апельсини,
І Дід Морз радіє без упину...
Тільки без тебе!!
На склі вікна сніжинки паперові,

Світлана Майя Залізняк
2017.12.15 14:57
Призабула, що таке любов...
Падають каркаси, град, колоси.
О жаго моя, ти де? Агов...
Так весталка храму, що в облозі,
Відчиняє двері всім вітрам.
Там за планом будуть каруселі.
Надрукую фото в Instagram...
І пошлю ідилію за Делі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гористеп Іван Кирчей (1964) / Поеми

 Гірська дорога.
Покинута гірська дорога…
Шлях серпантином повний небезпек
Чи приведе до рідного порога,
Чи десь загубиться поміж смерек?

Ішли ж цим путем над рікою,
Що берег рвала щовесни,
Горяни стомлені ходою,
Та з вірою за дня дійти.

А шлях збігав пасочком звивистим
З гори до бистрої ріки.
Між скелею і берегом обривистим
Затиснутий у два боки.

Ріка, мов горда бойківчанка,
Була з характером складним.
Часом дзюркоче тихо зранку,
Під вечір – ревом голосним

Важкими хвилями товклась,
Як в ревнощах у скелю гнівно, -
Гора ж дощем бо обнялась.
Б’є пристрасть блискавками грізно.

Та пройде кілька днів погідних,
І знов вздовж скелі мирно лине…
А шепіт річки – спів лагідний
Від гір луною в небо синє…

Коли не пройдеш шляхом цим –
Сил суперечних полігон.
Туман рікою – герцю дим.
Неспокій хвиль об скелі – сон…

Душа припавши відчуттями
До витоку правічних сил…
Натхнення й істини сльозами
Омиє серце, й мов вітрами,
Напнеться міць жаги – вітрил.








II

Якось весною, в час війни,
Коли Карпати гомоніли,
Що бойки глуму не знесли
І опором ворога стріли…
Дорогою везли повстанця,
Літа ще в нього молоді.
Мов не живого везли бранця
На кузові, з ним вартові.
Лежав він смирно, непорушно.
Здавалось й серця біг затих.
Молився Богу він беззвучно
І готувавсь до нових лих.
Дививсь на гори, мов в останнє…
А день буяв у всій красі!
Враз – спомин, як косив він зрання
На полонині, по росі…
Зібравши босими ногами
Нектар духмяний на траві.
І сходу сонця над плаями,
Спіймавши промінь на косі…
Згадав, всміхнувся, й ворухнувшись,
Відчув, що сила повернулась.
Весни розмаєм надихнувшись,
Надія в серце зазирнула.
На ворогів він озирнувся:
Безпечно самогонку п’ють,
Й так лаються, що й чорт жахнувся б,
Хоч знак його чолом несуть.
На нього й погляд не кидають, -
Вважають вже його мерцем,
За борт зі страхом поглядають
В весняних вод тривожний щем.
Натхнення гір, чужинцям скрите,
Жахає прірва повна вод.
Свій страх горілкою залити
І совість, звик безбожний люд.
Зібравшись з силами, повстанець
Зіп’явсь на ноги й в річку скочив.
Так швидко втік з-під носа бранець,
Що вартові лиш звели очі…
Шукали кулі надаремно
Утікача по мутних хвилях.
Врешті рішили – він напевно
Розбивсь об дно, в гострих каміннях…
Заскочивши в машину хутко
Солдати смертю й воскресінням
Залякані, лиш прагли швидко
Втекти і забутися сп’янінням…
А наш повстанець не загинув…
Ріка, мов сина понесла.
Він же ж довірливо поринув
В її обійми, щоб спасла.
Ще й хвилями прибила корінь
Сухого дерева до нього.
Від ворогів прикрився воїн
Гілляччям, що зросло розлого.
Коли ж затих гуркіт машини,
Енкаведистів п’яний гамір,
Повстанець захисток покинув,
І зморено присів на камінь.
І вп’явши погляд в хвилях річки,
Черпаючи у ній наснагу,
Він в голос, хоч не мав в те звички,
Став виголошувать присягу.
Він присягав водам священним,
Що хрестять береги Вітчизни,
За кров дітей її, вбієнних
По вбивцям справить помсти тризну.
Він присягав високим горам,
Що доки б’ються серця вірні
За них їм не пізнати сором:
В бою незламні – духом сильні.
Він присягався полонині,
Дорозі, що вела вздовж скелі,
І квітам, встеленим в долині,
І хатам, де відчинять двері…
Свій край Карпатський – Бойківщину,
Куточок рідної Вкраїни.
Він обіцяв, що не покине.
Не дасть змести його в руїну.
Допоки жив… Тут Божа воля…
Повстанець тихо помолився.
І в ліс до братства припустився.
Він йшов дорогою вузькою,
Де сонця відблиск від ріки
Пустуючи грався з горою.
І було, й буде так віки!















III

Кінця віків шалений гін
Прискорень, мов в кінці падіння.
У автострад неспинний плин.
З салону світ – мерехкотіння.

В асфальтово-бетоннім руслі –
Потік з пустого у порожнє.
Суєтність поглинає душі.
Спинися вічність придорожня!

Зійти б у трав спокій глибокий,
Поринути в їх сон пахучий,
Підняти зір до гір високих
На полонини їх квітучі.

І вслухавшись у шепіт річки,
У таємничий лісу гомін,
Почути в їх розмовах вічних
Подій прадавніх славний спомин.

Не спиниться! Нас мчить тривога
Й безумства звичка в дальній путь.
Забули шлях до рідного порога,
Не приведе й до храму ця дорога.
Із замкнутого кола не звернуть…


2010

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-04-20 16:18:10
Переглядів сторінки твору 234
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.669
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.11.29 00:16
Автор у цю хвилину відсутній