ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
2024.03.28
22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна
2024.03.28
22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гористеп Іван Кирчей (1964) /
Поеми
Гірська дорога.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гірська дорога.
Покинута гірська дорога…
Шлях серпантином повний небезпек
Чи приведе до рідного порога,
Чи десь загубиться поміж смерек?
Ішли ж цим путем над рікою,
Що берег рвала щовесни,
Горяни стомлені ходою,
Та з вірою за дня дійти.
А шлях збігав пасочком звивистим
З гори до бистрої ріки.
Між скелею і берегом обривистим
Затиснутий у два боки.
Ріка, мов горда бойківчанка,
Була з характером складним.
Часом дзюркоче тихо зранку,
Під вечір – ревом голосним
Важкими хвилями товклась,
Як в ревнощах у скелю гнівно, -
Гора ж дощем бо обнялась.
Б’є пристрасть блискавками грізно.
Та пройде кілька днів погідних,
І знов вздовж скелі мирно лине…
А шепіт річки – спів лагідний
Від гір луною в небо синє…
Коли не пройдеш шляхом цим –
Сил суперечних полігон.
Туман рікою – герцю дим.
Неспокій хвиль об скелі – сон…
Душа припавши відчуттями
До витоку правічних сил…
Натхнення й істини сльозами
Омиє серце, й мов вітрами,
Напнеться міць жаги – вітрил.
II
Якось весною, в час війни,
Коли Карпати гомоніли,
Що бойки глуму не знесли
І опором ворога стріли…
Дорогою везли повстанця,
Літа ще в нього молоді.
Мов не живого везли бранця
На кузові, з ним вартові.
Лежав він смирно, непорушно.
Здавалось й серця біг затих.
Молився Богу він беззвучно
І готувавсь до нових лих.
Дививсь на гори, мов в останнє…
А день буяв у всій красі!
Враз – спомин, як косив він зрання
На полонині, по росі…
Зібравши босими ногами
Нектар духмяний на траві.
І сходу сонця над плаями,
Спіймавши промінь на косі…
Згадав, всміхнувся, й ворухнувшись,
Відчув, що сила повернулась.
Весни розмаєм надихнувшись,
Надія в серце зазирнула.
На ворогів він озирнувся:
Безпечно самогонку п’ють,
Й так лаються, що й чорт жахнувся б,
Хоч знак його чолом несуть.
На нього й погляд не кидають, -
Вважають вже його мерцем,
За борт зі страхом поглядають
В весняних вод тривожний щем.
Натхнення гір, чужинцям скрите,
Жахає прірва повна вод.
Свій страх горілкою залити
І совість, звик безбожний люд.
Зібравшись з силами, повстанець
Зіп’явсь на ноги й в річку скочив.
Так швидко втік з-під носа бранець,
Що вартові лиш звели очі…
Шукали кулі надаремно
Утікача по мутних хвилях.
Врешті рішили – він напевно
Розбивсь об дно, в гострих каміннях…
Заскочивши в машину хутко
Солдати смертю й воскресінням
Залякані, лиш прагли швидко
Втекти і забутися сп’янінням…
А наш повстанець не загинув…
Ріка, мов сина понесла.
Він же ж довірливо поринув
В її обійми, щоб спасла.
Ще й хвилями прибила корінь
Сухого дерева до нього.
Від ворогів прикрився воїн
Гілляччям, що зросло розлого.
Коли ж затих гуркіт машини,
Енкаведистів п’яний гамір,
Повстанець захисток покинув,
І зморено присів на камінь.
І вп’явши погляд в хвилях річки,
Черпаючи у ній наснагу,
Він в голос, хоч не мав в те звички,
Став виголошувать присягу.
Він присягав водам священним,
Що хрестять береги Вітчизни,
За кров дітей її, вбієнних
По вбивцям справить помсти тризну.
Він присягав високим горам,
Що доки б’ються серця вірні
За них їм не пізнати сором:
В бою незламні – духом сильні.
Він присягався полонині,
Дорозі, що вела вздовж скелі,
І квітам, встеленим в долині,
І хатам, де відчинять двері…
Свій край Карпатський – Бойківщину,
Куточок рідної Вкраїни.
Він обіцяв, що не покине.
Не дасть змести його в руїну.
Допоки жив… Тут Божа воля…
Повстанець тихо помолився.
І в ліс до братства припустився.
Він йшов дорогою вузькою,
Де сонця відблиск від ріки
Пустуючи грався з горою.
І було, й буде так віки!
III
Кінця віків шалений гін
Прискорень, мов в кінці падіння.
У автострад неспинний плин.
З салону світ – мерехкотіння.
В асфальтово-бетоннім руслі –
Потік з пустого у порожнє.
Суєтність поглинає душі.
Спинися вічність придорожня!
Зійти б у трав спокій глибокий,
Поринути в їх сон пахучий,
Підняти зір до гір високих
На полонини їх квітучі.
І вслухавшись у шепіт річки,
У таємничий лісу гомін,
Почути в їх розмовах вічних
Подій прадавніх славний спомин.
Не спиниться! Нас мчить тривога
Й безумства звичка в дальній путь.
Забули шлях до рідного порога,
Не приведе й до храму ця дорога.
Із замкнутого кола не звернуть…
2010
Шлях серпантином повний небезпек
Чи приведе до рідного порога,
Чи десь загубиться поміж смерек?
Ішли ж цим путем над рікою,
Що берег рвала щовесни,
Горяни стомлені ходою,
Та з вірою за дня дійти.
А шлях збігав пасочком звивистим
З гори до бистрої ріки.
Між скелею і берегом обривистим
Затиснутий у два боки.
Ріка, мов горда бойківчанка,
Була з характером складним.
Часом дзюркоче тихо зранку,
Під вечір – ревом голосним
Важкими хвилями товклась,
Як в ревнощах у скелю гнівно, -
Гора ж дощем бо обнялась.
Б’є пристрасть блискавками грізно.
Та пройде кілька днів погідних,
І знов вздовж скелі мирно лине…
А шепіт річки – спів лагідний
Від гір луною в небо синє…
Коли не пройдеш шляхом цим –
Сил суперечних полігон.
Туман рікою – герцю дим.
Неспокій хвиль об скелі – сон…
Душа припавши відчуттями
До витоку правічних сил…
Натхнення й істини сльозами
Омиє серце, й мов вітрами,
Напнеться міць жаги – вітрил.
II
Якось весною, в час війни,
Коли Карпати гомоніли,
Що бойки глуму не знесли
І опором ворога стріли…
Дорогою везли повстанця,
Літа ще в нього молоді.
Мов не живого везли бранця
На кузові, з ним вартові.
Лежав він смирно, непорушно.
Здавалось й серця біг затих.
Молився Богу він беззвучно
І готувавсь до нових лих.
Дививсь на гори, мов в останнє…
А день буяв у всій красі!
Враз – спомин, як косив він зрання
На полонині, по росі…
Зібравши босими ногами
Нектар духмяний на траві.
І сходу сонця над плаями,
Спіймавши промінь на косі…
Згадав, всміхнувся, й ворухнувшись,
Відчув, що сила повернулась.
Весни розмаєм надихнувшись,
Надія в серце зазирнула.
На ворогів він озирнувся:
Безпечно самогонку п’ють,
Й так лаються, що й чорт жахнувся б,
Хоч знак його чолом несуть.
На нього й погляд не кидають, -
Вважають вже його мерцем,
За борт зі страхом поглядають
В весняних вод тривожний щем.
Натхнення гір, чужинцям скрите,
Жахає прірва повна вод.
Свій страх горілкою залити
І совість, звик безбожний люд.
Зібравшись з силами, повстанець
Зіп’явсь на ноги й в річку скочив.
Так швидко втік з-під носа бранець,
Що вартові лиш звели очі…
Шукали кулі надаремно
Утікача по мутних хвилях.
Врешті рішили – він напевно
Розбивсь об дно, в гострих каміннях…
Заскочивши в машину хутко
Солдати смертю й воскресінням
Залякані, лиш прагли швидко
Втекти і забутися сп’янінням…
А наш повстанець не загинув…
Ріка, мов сина понесла.
Він же ж довірливо поринув
В її обійми, щоб спасла.
Ще й хвилями прибила корінь
Сухого дерева до нього.
Від ворогів прикрився воїн
Гілляччям, що зросло розлого.
Коли ж затих гуркіт машини,
Енкаведистів п’яний гамір,
Повстанець захисток покинув,
І зморено присів на камінь.
І вп’явши погляд в хвилях річки,
Черпаючи у ній наснагу,
Він в голос, хоч не мав в те звички,
Став виголошувать присягу.
Він присягав водам священним,
Що хрестять береги Вітчизни,
За кров дітей її, вбієнних
По вбивцям справить помсти тризну.
Він присягав високим горам,
Що доки б’ються серця вірні
За них їм не пізнати сором:
В бою незламні – духом сильні.
Він присягався полонині,
Дорозі, що вела вздовж скелі,
І квітам, встеленим в долині,
І хатам, де відчинять двері…
Свій край Карпатський – Бойківщину,
Куточок рідної Вкраїни.
Він обіцяв, що не покине.
Не дасть змести його в руїну.
Допоки жив… Тут Божа воля…
Повстанець тихо помолився.
І в ліс до братства припустився.
Він йшов дорогою вузькою,
Де сонця відблиск від ріки
Пустуючи грався з горою.
І було, й буде так віки!
III
Кінця віків шалений гін
Прискорень, мов в кінці падіння.
У автострад неспинний плин.
З салону світ – мерехкотіння.
В асфальтово-бетоннім руслі –
Потік з пустого у порожнє.
Суєтність поглинає душі.
Спинися вічність придорожня!
Зійти б у трав спокій глибокий,
Поринути в їх сон пахучий,
Підняти зір до гір високих
На полонини їх квітучі.
І вслухавшись у шепіт річки,
У таємничий лісу гомін,
Почути в їх розмовах вічних
Подій прадавніх славний спомин.
Не спиниться! Нас мчить тривога
Й безумства звичка в дальній путь.
Забули шлях до рідного порога,
Не приведе й до храму ця дорога.
Із замкнутого кола не звернуть…
2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію