ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гористеп Іван Кирчей (1964) /
Вірші
Сини спасителі Вкраїни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сини спасителі Вкраїни
В століття раз над Україною
Щаслива зірка пролітає.
В ту ніч Спасителем, дитиною,
За вірність Бог нас причащає.
Було… Богдана повивала,
ЇЇ від сну він розбудив,
Звільнив від польської навали
Та, впившись хмелем, в рабство вів.
Віддав він Матір-Україну
Чужинським варварським ордам.
Чому в народ свій втратив віру,
Московським вірячи царям?!
Пройшло століття поки знову
Родився в Неньки син Іван.
Й підняв булаву за віднову
Держави вільним козакам.
Та не судилось… Розділилась
Тоді Україна навпіл.
Слуги Москви – хохли з’явились,
Мов пси, що з кісткою під стіл.
А на кістках козаків вірних
Звели столицю на Неві.
Попи ж, пришельці, в церквах білих
Анафему – гетьманові.
Згубилась воля й рідна мова,
Забулась слава Січова.
Тоді лиш муза Тарасова
Козацьку шаблю піднесла.
Тарас вкраїнцям силу й честь
Натхненим словом відновив.
Пречистим Духом Малорось
Знов в Україну охрестив.
Хоч силу мали – не зібрали.
Хоч злість була – та на своїх.
І хоч державу вже заклали,
Не вберегли, забракло їх.
Ще гірша нашесть на Вкраїну
Зі сходу суне, смерть несе.
Комуни пошесть в Батьківщину
Москаль штиками приведе.
На заході чума нацистська,
Що пів-Європи повалила,
Нутро брехливе і расистське
В червні, тридцятого, відкрила.
І звірі два, що з пекла вийшли,
На лоні Матері зійшлись.
Св'ятую землю кров’ю вмили
Й з дітей невинних напились.
Здригнулась Мати з болі й жаху
Й Степана сина підвела.
- Не дай голівоньку під плаху!
Борись, щоб Вкраїна жила!
В нерівний бій благословила
Супроти нелюдів – катів,
Щоби без жалю відомстили!
Й зібрав Степан в УПА братів…
І німця били, - жаль, що мало.
Та й з москалем жорстокий бій.
Йому охота вже відпала
Всіх українців спхнуть в Сибір.
Нерівний бій… Та вічна слава!
І гідна відсіч ворогам.
Міцний підмурівок держави
Звела УПА, підняти ж нам.
Що полягло синів за Неї
Не знає матір. Без числа…
Степана ж берегла в надії,
Що звершить волю. Не спасла…
Ховала від чужих очей,
А свій же син, хохол триклятий,
Продавшись в жадобі грошей
Псам КаДеБе, застрілив брата.
Пройшли роки… Здається воля
І незалежність в Україні.
Хіба не вивела нас доля,
Чому сумуєш, Мамо, нині?
Так. Є вже в нас уряд і держава.
Нема лиш Духу України.
Хохляцька в нас керує влада,
Хоч прапори вже жовто-сині.
За гріш продали б рідну маму,
За долар землю і ліси.
І чи в Росію, чи в Панаму
Крадуть хохли її скарби.
Але століття вже минає.
Молімось, щоб родився днесь,
Той син Вкраїни, що втримає
Її добробут, волю й честь.
Щаслива зірка пролітає.
В ту ніч Спасителем, дитиною,
За вірність Бог нас причащає.
Було… Богдана повивала,
ЇЇ від сну він розбудив,
Звільнив від польської навали
Та, впившись хмелем, в рабство вів.
Віддав він Матір-Україну
Чужинським варварським ордам.
Чому в народ свій втратив віру,
Московським вірячи царям?!
Пройшло століття поки знову
Родився в Неньки син Іван.
Й підняв булаву за віднову
Держави вільним козакам.
Та не судилось… Розділилась
Тоді Україна навпіл.
Слуги Москви – хохли з’явились,
Мов пси, що з кісткою під стіл.
А на кістках козаків вірних
Звели столицю на Неві.
Попи ж, пришельці, в церквах білих
Анафему – гетьманові.
Згубилась воля й рідна мова,
Забулась слава Січова.
Тоді лиш муза Тарасова
Козацьку шаблю піднесла.
Тарас вкраїнцям силу й честь
Натхненим словом відновив.
Пречистим Духом Малорось
Знов в Україну охрестив.
Хоч силу мали – не зібрали.
Хоч злість була – та на своїх.
І хоч державу вже заклали,
Не вберегли, забракло їх.
Ще гірша нашесть на Вкраїну
Зі сходу суне, смерть несе.
Комуни пошесть в Батьківщину
Москаль штиками приведе.
На заході чума нацистська,
Що пів-Європи повалила,
Нутро брехливе і расистське
В червні, тридцятого, відкрила.
І звірі два, що з пекла вийшли,
На лоні Матері зійшлись.
Св'ятую землю кров’ю вмили
Й з дітей невинних напились.
Здригнулась Мати з болі й жаху
Й Степана сина підвела.
- Не дай голівоньку під плаху!
Борись, щоб Вкраїна жила!
В нерівний бій благословила
Супроти нелюдів – катів,
Щоби без жалю відомстили!
Й зібрав Степан в УПА братів…
І німця били, - жаль, що мало.
Та й з москалем жорстокий бій.
Йому охота вже відпала
Всіх українців спхнуть в Сибір.
Нерівний бій… Та вічна слава!
І гідна відсіч ворогам.
Міцний підмурівок держави
Звела УПА, підняти ж нам.
Що полягло синів за Неї
Не знає матір. Без числа…
Степана ж берегла в надії,
Що звершить волю. Не спасла…
Ховала від чужих очей,
А свій же син, хохол триклятий,
Продавшись в жадобі грошей
Псам КаДеБе, застрілив брата.
Пройшли роки… Здається воля
І незалежність в Україні.
Хіба не вивела нас доля,
Чому сумуєш, Мамо, нині?
Так. Є вже в нас уряд і держава.
Нема лиш Духу України.
Хохляцька в нас керує влада,
Хоч прапори вже жовто-сині.
За гріш продали б рідну маму,
За долар землю і ліси.
І чи в Росію, чи в Панаму
Крадуть хохли її скарби.
Але століття вже минає.
Молімось, щоб родився днесь,
Той син Вкраїни, що втримає
Її добробут, волю й честь.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію