ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
КОЛОРИТНИЙ СВІТ
Видумана казка
І
На етюди
Минають покаянні дні.
Гріхів уже немає,
та є Амур, що навесні
на інші спокушає.
Лукавий ангел у серцях
ламає перепони
і наяву, а не у снах
підсовує скоромне.
Перелопативши труди,
ідемо на етюди...
Праворуч – озеро, сади,
наліво – пересуди.
Життя малює аніме,
якого не буває,
і уявилося саме
біля хатини скраю.
Пейзаж – опалені кущі,
палітра Маріули…
Вона малює, як дощі
оплакують минуле.
І як не вірити у ці
видіння випадкові,
коли усмішка на лиці
і очі загадкові?
І як повірити у те,
що за межею раю
буває грішне і святе,
яке не спокушає?
І це тобі не фаберже,
омріяне весною.
Вона як писанка уже
мальована тобою.
І дивуватися не зле,
коли ми не ліниві
на несподіване, але
не видумане диво.
Нічого доля не дає,
аби минало всує.
У неї – кожному своє
у пам'яті ночує.
За ці омани нічиї,
і за оказію її,
і за дівочу вроду
дарує доля не одній,
але обіцяну не їй
мою поему-оду.
ІІ
У келію
І як воно зі сторони
не смішно виглядає,
а юну діву за тини
ніщо не заховає.
Одне, що лицаря нема
або набив оскому,
бо як би писанка сама
котилася із дому?
Язик відомий талалай.
Куди би не кортіло,
а от екскурсія у гай –
це благодійне діло.
Куди дорога не веде –
у келію, до лісу,
а не усидіти ніде
Діані і Уліссу.
А тут і пасіка, й рої,
і аромати цвіту,
і краєвиди нічиї,
і є чим напоїти.
Не розійтися на межі.
Ачей і діду не чужі
цяцянки молодої?
У неї – скельця-візажі.
У нього інші міражі.
І тішаться обоє.
ІІІ
Її візажі його очима
Ой не байдужі до любові
веселі шукачі пригоди,
які видумують умови
і не цінують епізоди.
І сивочолого Жуана
не полишає ще надія,
що оживе його кохана
із юності єдина мрія.
І ось – явилася весною
шукати рясту проти ночі.
Світили юною жагою
її азійські карі очі.
Вони сміялися, і гріли,
і научали йти по лезу,
і нагадали ночі білі
і сині аромати безу.
І ось воно! Не за горою –
уже не перше, й не останнє,
очарування тою грою,
що не дає розчарування.
І не біда, що одинокі.
Але – розділені літами.
Напій березового соку
не додає п'янкої тями.
Ачей забули Божу ласку
незрячі душі? Цього разу
нехай гуляє їхня казка
поза тини і перелази.
А небо супилось грозою
і рикошетило громами...
І одинокою сльозою
луна упала за лісами.
.......................................
Надія чорними ночами
живе минулою любов'ю.
ІV
Його міражі її очима
Вона художниця сама
і не одна у мами.
У неї донжуанів – тьма.
Малює їх ночами.
У кожного свої діла.
Не помічають жінку.
І кожному вона дала
уже свою оцінку.
Сивобороді як завжди
бажають в «Отченаші»
собі насущної їди –
березової каші.
Кубіта – юна як весна,
а він, тугий на вухо,
не добачає, що вона
живе за Божим Духом.
Картина маслом – сивий Дон
і Діва, що ні разу
не переходила кордон
такого перелазу.
І усміхається йому
тоненьке юне чудо.
А він боїться, – обійму,
що скажуть добрі люди?
І буде снитися обом,
які активні на підйом,
були вони щасливі.
Ой, не дається висота,
коли неміряні літа
вертають неможливе
04.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Видумана казка
« Що є любов…»
Риторичне запитання
На етюди
Минають покаянні дні.
Гріхів уже немає,
та є Амур, що навесні
на інші спокушає.
Лукавий ангел у серцях
ламає перепони
і наяву, а не у снах
підсовує скоромне.
Перелопативши труди,
ідемо на етюди...
Праворуч – озеро, сади,
наліво – пересуди.
Життя малює аніме,
якого не буває,
і уявилося саме
біля хатини скраю.
Пейзаж – опалені кущі,
палітра Маріули…
Вона малює, як дощі
оплакують минуле.
І як не вірити у ці
видіння випадкові,
коли усмішка на лиці
і очі загадкові?
І як повірити у те,
що за межею раю
буває грішне і святе,
яке не спокушає?
І це тобі не фаберже,
омріяне весною.
Вона як писанка уже
мальована тобою.
І дивуватися не зле,
коли ми не ліниві
на несподіване, але
не видумане диво.
Нічого доля не дає,
аби минало всує.
У неї – кожному своє
у пам'яті ночує.
За ці омани нічиї,
і за оказію її,
і за дівочу вроду
дарує доля не одній,
але обіцяну не їй
мою поему-оду.
У келію
І як воно зі сторони
не смішно виглядає,
а юну діву за тини
ніщо не заховає.
Одне, що лицаря нема
або набив оскому,
бо як би писанка сама
котилася із дому?
Язик відомий талалай.
Куди би не кортіло,
а от екскурсія у гай –
це благодійне діло.
Куди дорога не веде –
у келію, до лісу,
а не усидіти ніде
Діані і Уліссу.
А тут і пасіка, й рої,
і аромати цвіту,
і краєвиди нічиї,
і є чим напоїти.
Не розійтися на межі.
Ачей і діду не чужі
цяцянки молодої?
У неї – скельця-візажі.
У нього інші міражі.
І тішаться обоє.
Її візажі його очима
Ой не байдужі до любові
веселі шукачі пригоди,
які видумують умови
і не цінують епізоди.
І сивочолого Жуана
не полишає ще надія,
що оживе його кохана
із юності єдина мрія.
І ось – явилася весною
шукати рясту проти ночі.
Світили юною жагою
її азійські карі очі.
Вони сміялися, і гріли,
і научали йти по лезу,
і нагадали ночі білі
і сині аромати безу.
І ось воно! Не за горою –
уже не перше, й не останнє,
очарування тою грою,
що не дає розчарування.
І не біда, що одинокі.
Але – розділені літами.
Напій березового соку
не додає п'янкої тями.
Ачей забули Божу ласку
незрячі душі? Цього разу
нехай гуляє їхня казка
поза тини і перелази.
А небо супилось грозою
і рикошетило громами...
І одинокою сльозою
луна упала за лісами.
.......................................
Надія чорними ночами
живе минулою любов'ю.
Його міражі її очима
Вона художниця сама
і не одна у мами.
У неї донжуанів – тьма.
Малює їх ночами.
У кожного свої діла.
Не помічають жінку.
І кожному вона дала
уже свою оцінку.
Сивобороді як завжди
бажають в «Отченаші»
собі насущної їди –
березової каші.
Кубіта – юна як весна,
а він, тугий на вухо,
не добачає, що вона
живе за Божим Духом.
Картина маслом – сивий Дон
і Діва, що ні разу
не переходила кордон
такого перелазу.
І усміхається йому
тоненьке юне чудо.
А він боїться, – обійму,
що скажуть добрі люди?
І буде снитися обом,
які активні на підйом,
були вони щасливі.
Ой, не дається висота,
коли неміряні літа
вертають неможливе
04.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію