ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.02.25 01:26
Я пригощу тебе морозивом…
І замалюю твій анфас
Велібром, віршем, встигну - прозою
І віддішлю в майбутнє нас…
На себе звідти споглядатимо
Найкраще буде олівцем.
Хто зна, щось може ми і втратимо?
Але сьогодні не про це…

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 22:19
І (ХІІІ)
Найвища краса – це краса вірності.

Олесь Гончар

Імлу прониже ніжний сонця спис –
На луках бродять красені Пегаси –
Зберігачі кохання таємниць,

Марґо Ґейко
2018.02.24 21:56
Передсердя одне з двох належить мені?!
Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
Я незручні питання поставлю, pardon!
Ви - Галантний Жуан, Маньєристе, Ви - Дон?

Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
Пророст

Олександр Сушко
2018.02.24 20:46
Не писатиму усе підряд,
Гонорари дуже мені любі.
Ставить видавець дезидерат*:
Казочка дитяча - з морем трупів.

Хай од жаху гикає читач
І ковтає безупину ліки.
Зароблю тоді лише на харч,

Володимир Бойко
2018.02.24 18:19
Король без почту – не король,
Придворних завжди вистачає.
Та при дворі найпершу роль
Не кожен підданий зіграє.

Принцесо всіх двірських інтриг,
Балів придворних королево,
Де твоя щирість кришталева,

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 12:36
Чи винна з інтернету аватарка,
Чи віршів начиталась моїх ти?!
У мене закохалася поштарка
І шле мені закохані листи.

ПРИСПІВ:

Поштарочка, поштарочка, поштарка

Вікторія Торон
2018.02.24 12:33
ПІДСУМОК Дороті Паркер

Порізи болять,
Вода в ріці мочить,
Кислоти бруднять,
Від «хімії» корчить.
За зброєю стежать,
Газ буде смердіти,

Іван Потьомкін
2018.02.24 11:39
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість весні?

Сергій Гупало
2018.02.24 11:19
Шпаркий мороз. До тебе хочу.
Удвох ми завжди непитущі.
Згадаємо і землю отчу,
І польсько-білоруські пущі.

У шибку стукається смуток.
А нас – не можна похилити.
Нас намагаються забути

Василь Світлий
2018.02.24 10:52
Сьогодні зима зразкова,
Вродлива така, казкова.
Пухнастий сніжок рипить.
День, сонце, мороз, блакить.
Що вдієш, пора-порою.
Прощаємось із тобою.
Теплінню брунькує вись.
Ой, зимонько, не барись!

Валерія Скайлайн
2018.02.24 09:51
Піввіку разом –
звучить романтично.
Але на справді
все досить трагічно.

За стільки років
переплутались долі –
Вона не хоче

Олена Кримнець
2018.02.24 09:18
Доторком віддиху тиші мені не поймай,
Крайкою слова безсоння терпкого не руш.
Бачиш, як тіло хвоїнкою тане, сліпма
В жар летячи – в течію твоїх сонячних рук?

Що ж – оберни мене в попіл, у персть угорни,
Профіль солоний мій випий повільно до дна!
К

Микола Соболь
2018.02.24 04:45
Кажете - люди? –
Небо ховає.
Горе усюди.
Миру немає.
Танки, гармати…
Траками поле
Зоране. Мати
Сина ніколи

Домінік Арфіст
2018.02.24 00:53
ранковий ритуал міцної кави…
і сни гірчать якими я блукаю…
і пам'ять – чорний осад ворожіння –
ганьбить закони часу і тяжіння…

усе розмови і хитросплетіння …
побудь іще – я знаю стільки світла…
я розкажу усі мої видіння:

Олексій Кацай
2018.02.23 20:57
Радіаційний, наче стронцій,
і карколомно різномовний,
запертий в черепній коробці,
усесвіт проситься назовні,
туди, де будь-яка істота,
по суті, є Великий Вибух,
де слів обвуглена марнота
міцна, неначе той запридух,

Мирослав Артимович
2018.02.23 20:42
О едем!
Милий спогад – учорашній день,
стук сердець у маєві пісень.
О, як п’янить вчорашній день.

Вчора ще
ми ховались під моїм плащем,
з ніжних уст, захмелених дощем,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Человек Песок
2018.02.20

Інеса Завялова
2018.02.17

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Шон Маклех / Проза

 Чорний кінь Гіх Дув

«Я розповім вам, а ви запишіть,
аби прийдешні покоління знали ці речі.
Нехай Знання буде на Заході, Битва на Півночі,
Процвітання на Сході, Музика на Півдні,
а королівська влада посередині...»

(Фінтан Провидець)

Образ твору Колись давно – десь так років сорок тому, навіть більше, якщо не помиляюсь, у вересні 1973 року я подорожував графством Клер і відвідав руїни замку Ліманех. Добирався я до цього замку довго і тяжко. Замок як і тоді, так і нині лежав в руїнах і стояв на приватній землі. Мені довелось у власника цих земель – містера N – огрядного пана з бакенбардами і грубим мужицьким голосом (він не хотів, щоб я згадував його ім’я у своїх рукописах, то його справа, зрештою він виявився порядним джентльменом) просити дозволу на відвідування замку. Він люб’язно дозволив і з розумінням кивнув. Певно, не я перший цікавився цими руїнами. Але коли я попросив дозволити мені відвідати ці руїни ще й вночі, він дуже здивувався і довго дивився на мене пильним і якимось недоброзичливим поглядом. Зрештою, махнув рукою: «Ви дивна людина, Шоне! Мало хто наважиться зайти в цей замок поночі, ще й коли місяць оповні! Але якщо вже є у Вас таке бажання, можете зайти і вдень, і вночі. Я думаю, Ви теж дещо знаєте про цей замок. І Ви не з тих, чию волю може знищити страх...» Замок справив враження моторошної пустки. Вціліла тільки вежа початку XVI століття і руїни житлового корпусу замку початку XVII століття. Свистав осінній вітер, небо супилось і сердилось. Я стояв серед руїн і думав про минуле цих стін, змурованих з дикого каменю. Вітер заносив до замку обірвані листки ранньої осені. яких ледь торкнулася золота жовтизна і кидав мені до ніг.

Цей замок у 1630 році замок успадкував Конор О’Браєн, дружиною якого була грізна Майре Руа (Майре ні Магон), або як її ще називали Руда Майре чи Руда Мері, про яку розповідають багато легенд. Кажуть вона своїх ворогів та поганих слуг вішала - чоловіків за шию, а жінок за волосся на стінах замку за найменшу провину, що вона супроводжувала свого чоловіка в рейдах на землі англійських колоністів. Кажуть, що в неї було руде волосся, що вона мала 25 чоловіків і в кожного з них обірвалось трагічно, а майно цих чоловіків вона привласнювала собі. Вона разом з чоловіком Конором О’Браєном – з єдиним її чоловіком якого вона любила, підтримала повстання за незалежність Ірландії в 1641 році. І коли її чоловік був вбитий під час сутички з англійською армією Ладлоу в 1651 році, вона відмовилась відкрити ворота замку, щоб отримати тіло чоловіка, заявивши: «Ми не потребуємо в замку мертвих!» Але коли побачила з мурів замку, що він живий, впустила людей, що занесли його до замку, хоча була небезпека, що одночасно в замок вдереться ворог, і доглядала за пораненим чоловіком, аж доки він не помер через лічені години в неї на руках. Ладлоу стояв під замком ще кілька діб, але погода була жахлива, і він повернувся в Лімерік. Майре ні Магон змушена була терміново вийти заміж за якогось Купера, щоб зберегти спадщину вождів клану О’Браєн для свого неповнолітнього сина, що потім став сером Донатом О’Браєн – предком подальших лордів Інхіквін. Кажуть, що з Купером вона посварилась одного ранку - він щось погане сказав про її колишнього чоловіка. Тоді вона вбила Купера, коли він голився ударом кинджала в живіт і сказала: "Ніхто не має право говорити щось погано про мого коханого Конора!". Ще розповідають, що вона любила їздити на норовистому чорному коні - мчала на ньому з шаленою швидкістю. В неї було багато докучливих залицяльників і женихів. Кожному вона давала цього коня і наказувала проїхатись. Кінь летів з шаленою швидкістю над прірвами і в одну мить скидав вершника в провалля. Розповідають, що коли вона померла, то її тіло поховали в дуплі дерева, а її привид часто бачили в різних місцинах графства Клер, особливо біля мегалітичних споруд та вівтарів друїдів.

Потім я ще раз зайшов до руїн замку – уже серед ночі. Небо заспокоїлось і визирнув повний Місяць, що освітив блідим срібним сяйвом руїни. Я чекав саме цього. Я вірив – леді Майре ні Магон прийде у мене надто багато питань було до неї. Надто важливих, щоб життя важило більше ніж ці відповіді. Я чекав і думав про те, що надто багато вигадок придумали люди про володарку цього замку, що все було зовсім не так. І той портрет, що дійшов до нас – портрет якоїсь старої відьми – не достовірний. Крім того, вона колись була молодою і чоловіки сходили з розуму по ній. Саме по ній, а не по її багатствах, землях та владі – бо в ті буремні часи то було ніщо. Сьогодні ти лорд і землевласник зі скринею золота в башті замку, а завтра висиш на шибениці, а твій замок зруйнований, землі сплюндровані... І не нам судити її вчинки. Так чи інакше рід вождів клану О’Браєн, рід королів Томонду зберігся. Клан О’Браєн існує досі, і нині є вождь клану О’Браєн - Конор О’Браєн – принц Томонд, XVIII барон Інхіквін. Я все чекав на Майре, але вона не приходила. Я дістав сопілку і заграв сумну ірландську мелодію «Волоцюга О’Коннор». Десь, коли вже було далеко за північ я почув стукіт копит: до замку підійшов чорний кінь. Величезний, з довгою патлатою гривою. Він крутив головою і голосно фиркав. Я подивився на нього і запитав: «Де ж ти загубив свою вершницю, коню вороний?» Але вн мовчки подивився на мене блискучими очима, в яких відображався місяць і почвалав в осінню порожнечу...

Я часто згадував ту ніч і якось написав таке:

Леді! Ваш чорний кінь фатуму
Заблукав серед осені, серед сутінків Місяця,
Серед ірландських пісень тужливих,
І крапель дощу вересового,
Гіх Дув чекає на вас – тут, серед сутінків,
Тут, серед пагорбів ночі, серед каменів,
Кожний з яких – домівка
Старої сивої тіні. А Ви чомусь блукаєте,
Там, де ходити невільно
Жодній душі людській,
А Ви чомусь досі полюєте:
Чи то на бастардів Кромвеля,
Чи то просто на потолоч,
Якою керує страх, яку страх жене
З одного дня нікчемного
До іншого понеділка сірого,
Чи може Ви просто шукаєте
Меч холодної криці,
Що плоть людську розтинав
У часи лицарства і честі,
А кінь Ваш – Гіх Дув чорногривий
Шукає свою господиню,
Шукає-блукає досі.
Отут – серед скель і пагорбів
Ірландії нашої вітрами долі
Розхристаної...
Леді! Білу сорочку Ірландії
Розірвано вітром,
А Ви все блукаєте рудою тінню
Серед дібров друїдів.
Ваш чорний кінь шукає Вас...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-05-08 21:25:23
Переглядів сторінки твору 567
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.971 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.810 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.02.12 04:26
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лілея Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-08 23:20:27 ]
А леді Майре ні Магон, на кшталт «Синьої бороди», цікаво, захопливо та моторошно)…

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2017-05-09 00:51:16 ]
Дякую за відгук і розуміння! В історії Ірландії було дуже багато цікавих постатей...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-05-09 06:28:33 ]
Повчально. На світі ще багато таких вершників. Живих. Не тільки мертвих.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2017-05-09 21:38:47 ]
Тільки не у нас в Ірландії.... У нас в Ірландії всі вершники на чорних конях мертві...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2017-05-09 11:21:44 ]
Не кожному така дається тяма -
піймати вітер, що віками дув.
Нехай гуляє чорними ночами
кінь вороний із іменем Гіх Дув.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2017-05-09 21:37:52 ]
Ім'я коня Гіх Дув перекладається з ірландської мови як Чорний Вітер.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Мазур (М.К./М.К.) [ 2017-05-09 22:53:16 ]
Захопливо!
А ви не з боязких, пане Шоне!))
Мені вистачило духу лише прочитати. ))
Зверніть увагу: пропущене слово - "і в кожного з них обірвалось трагічно",та пропущена літера в слові
"вн" - останнє речення.