ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2017.07.25 22:30
Для тебе це лиш даху зсув -
Ходити, ніби геній, гордо.
Ти зробиш все, щоб ним не був,
О заздрісна хохляцька мордо!

Іван Потьомкін
2017.07.25 19:00
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,

Олександр Сушко
2017.07.25 18:22
Я розкажу все по порядку,
Щоб не було розчарувань.
Отам - моя ступала п'ятка,
А тут - писала вірші длань.

Усох павук давно на стелі.
Та очі бачили колись
Як малювалися пастелі,

Олександр Сушко
2017.07.25 17:27
У Києві майструють гроб,
Готує похорони мати.
Попала міна ув окоп:
Стрічай, столице, тіла шмати.

Він був мій друг. Співак, поет.
Та обманули його підло:
До рук убгали пістолет,

Кристіан Грей
2017.07.25 16:54
Я - на твоєму. Риска. Крапка.
Ти - у моїй. Тире і кома.
Та це - секрет. Про це - нікому.
Ні, ні, не смій. ОК, малятко?

Ой-ой, які шари у лапках!
Смачні, як торт з бісквітом! Боже!
Та чи мені хтось допоможе

Анонім Я Саландяк
2017.07.25 14:28
Дефініція*... ...що слід розуміти: визначення. Кант каже: “Всяке поняття повинно визначатися так, як його подає термін, само собою…” І свідомість наша, кожну мить визначається... Якщо ж сказати: робить дефініцію, то – аж! Якщо сказати: визначаєт

Микола Дудар
2017.07.25 14:26
Товарищ Пу, аэропорт
исчез с лица земли под утро
"эх бы ещё один
аборт -
и мир избавился б от Пута…"
не пожелание, вопрос
вот накопил себе на старость
чтобы не слышать больше "SOS"

Любов Матузок
2017.07.25 11:20
Український народ – консонантне письмо:
співвітчизники губляться в світі,
немов голосні у словах,
покотившись за межі Вітчизни.
А оті, що лишилися – майже без голосу, бо
Їх уперто не чують і навіть не хочуть почути
чи то приголосні, чи то прихвостні

Любов Матузок
2017.07.25 11:13
На підвалинах флірту - химеристим храмом - ти,
аналогія зламу стосунків - до східців:
поступовість, кути...
Я ж - навчу тебе грамоти
для незайманців зляканих і початківців.

Потаємне - у снах твоїх реалізоване,
в епізодах нічних - нерозпізнана згуб

Ірина Вовк
2017.07.25 10:38
Коли вирветься втома,
як ноша мені непосильна,
коли хтось із знайомих
на мене скептично зиркне,
я буденність покину
і в казку вернуся, наївна…
- О рятуй, побратиме,
рятуй, П е р е л е с н и к, мене.

Ірина Вовк
2017.07.25 10:33
ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

Спить озеро. Не розбуди словами
Його спокійну, древню сивину.
Дивися, як м'якими рукавами
Хвилюють верби тихий берег сну.
Про що мовчать? Невимовлений докір
У хвилях, що цілують береги,

Нінель Новікова
2017.07.25 09:24
Пролягло життя, як довга нива –
І тепер, пригадую не раз,
Як прийшла ще юна і наївна,
Як мене прийняв ти, рідний «КрАЗ»!

Ти мене, мов гілку без коріння,
В благодатний грунт пересадив.
І тобі я душу, серце, вміння

Ярослав Чорногуз
2017.07.25 08:13
У світлих сутінках печалі
Завмер на мить подільський ліс.
Крилом зеленої вуалі
Вечірню прохолоду ніс…

І віяв легіт над землею,
Нагадував не без жалю,
Як вухом припадав до неї

Олександр Сушко
2017.07.25 07:26
Приперла щоку у сльозах рука,
Думки невтішні у захмарних висях.
Я прикусив добряче язика,
Коли учора з жінкою сварився.

У роті - закривавлений клубок,
І кінчика одгризено шматочок.
Ніяк не можу вивчити урок,

Микола Соболь
2017.07.25 05:41
Найкраще то любові почуття.
Бо летимо замріяні у вічне,
Є розуміння: тільки ти і я…
Іще ефіру подихи магічні.
Сором’язливість обпіка ланіти,
Душа на світло рухає з пітьми…
Мені ж тобою все життя горіти
У таємниці, що пізнали ми.

Олександр Сушко
2017.07.24 18:18
Я сповідався. Піп длубався в носі,
Накручував мізинець віражі.
У нього нерви - корабельні троси,
Або оглух, осліп і збайдужів.

Його живіт розтоптують ковбаси,
А руки білі, ніжні та м'які.
Це - спадок молитовника та ряси,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Поеми

 Маскаради Історії (драматичний діалог)
(драматичний діалог, навіяний знаменитим
вальсом Арама Хачатуряна)

ВОНА:
- Всі драми починалися з любові…

ВІН:
- … І врешті доходили до безумства –
згадай безумну з горя Клеопатру,
коли убили Цезаря, а втім –
вона привела в світ Цезаріона…

ВОНА:
- Був першим – Юлій, далі йшов – Антоній,
а третім стати мав – Октавіан…
І лиш за тим, щоб взяти перемогу
над жінкою, царицею Єгипту,
що владою зрівнялася Ісіді,
котру безмежно полюбив Озіріс.

ВІН:
- Озіріса підступно теж убили…

ВОНА:
- Трагічна колісниця Часу Смерті
споконвіків зненацька настигає,
не промина ні царственновеликих,
ні сонцеликих, ні рабів німих…

ВІН:
- … Та Колісниця відпускає людям
і час тріумфу, і часи вигнання,
і кам’яне заточення зневаги,
і моровé пустелі забуття –
Цезаріон лишився сиротою,
пірнув у світ слідами каравану –
не тим ким був, а в масці чужоземця…
Антоній згинув не на полі бою,
один супроти військ Октавіана,
а втікачем ганебним, безталанно –
в гробниці, у цариці на руках…

ВОНА:
- А все ж сліпуча Доля Клеопатри
принесла в Рим огненну Колісницю,
повергла ниць свободолюбних римлян
красою тіла в золоті одеж!
О… це була небачена поява,
відколи, кажуть, Рим стоїть наземно,
щоби схилявся на коліна Цезар
в тенетах у наложниці-жони…

ВІН:
- Тенета ті звели його в могилу…
А Клеопатрі готувався інший,
не менш блискучий в’їзд у царський Рим –
позаду колісниці, в дранім шматті,
босоніж, із запиленим лицем.

ВОНА:
- Ісіда би цього не допустила!
Вона величну вготувала смерть,
пославши Клеопатрі в винних гронах
змію-Рененутет… і та богиня
в облаченні зміїної отрути
царицю від зневаги врятувала,
вона її босоніж привела
у царство Ра, що на полях Іалу –
в Ладді безпечній Вічності…

ВІН:
- Туди ж
в свій час прийшла цариця Ніфертіті,
дружина фараона Ехнатона…

ВОНА:
- Ах, Ехнатон, направду, був огидним:
яйцеголовий, з дутим животом
і куцими ногами… епілептик…
та ще й єдинобожний єретик,
що кинув виклик святищу Амона
і, наче змій юродивий – Апоп,
порушив богом вкладений порядок!

ВІН:
- За це богиня істини – Маат
його скарала неміччю і смертю,
а його доньок наділила теж
юродивим вінцем «яйцеголових»…
Отак, мовляв, воздасться боголюдям
за грішних тіл кровосумісний шлюб!

ВОНА:
- До чого ж тут красуня Нефертіті,
що проводжала Сонце на спочин
у храмі надвечірньої молитви*1 –
могутня жриця, праведна жона,
додам іще… багатодітна матір…
Який хосен в каліцтві віднайшла:
чи ж тільки місце поруч фараона,
чи, може, й тут замішана любов?!

ВІН:
- Назвемо так: це «драма полювання»…

ВОНА:
- (Подумати, звучить майбутній Чехов!
Він влучно теж цей термін обіграв).


ВІН:
- ...Сам Ехнатон дружину вибирав,
а Нефертіті не була донькою
царя Аменхотепа Третього, престол же
в Єгипті успадковують жінки…

ВОНА:
- До речі, фараон Аменхотеп
дав сину приклад власним вільнодумством:
у «Сінях Ра» йому була жоною*2
не царська спадкоємиця, а Тія,
сама із роду провінційних жриць,
у шлюбі – лучезарно можновладна…

ВІН:
- А Нефертіті була «дуже знатна»,
хоч зовсім юна як на вік цариць,
коли її уклали в шлюбне ложе,
сповняти материнський заповіт…
Нести життям оновлений живіт
в небесну тінь склепінь Ахетатона*3 -
плодюче сім’я мужа Ехнатона.

ВОНА:
- Хвала богам за дар земного плоду,
за парний знак життя, за насолоду!

ВІН:
- … Отак молилась, певне, Нефертіті…

ВОНА:
- ... Та, що ніколи не булла в лахмітті…

ВІН:
- Юродиві любовних зазіхань
у масках мумій древнього Єгипту,
міфічні тіні в нетрях манускрипту –
обривисті історії кохань –
пожадливі на кров, як рик Махеса*4,
усі – від Мини, Хафрі – до Рамзеса…

… Вселенська тризна запалила свічі!!!

ВОНА:
- Облишмо, любий! Йдім в середньовіччя.

А там своє: «Ізольда і Трістан»,
постава честі, рицарські романи,
підспудні ігри, в’їдливі омани…

ВІН:
- ... а понад тим – жіночий ніжний стан…

ВОНА:
- І тут трагічний маскарад, Романе –
двобій душі і тіла, похіть, лють,
двірські інтриги і малі інтрижки…

ВІН:
- … щось на зразок моральної відрижки –
любовних драм дражлива каламуть…

ВОНА:
- … «Плащі і шпаги», святості, сутани…

ВІН:
- А серце де ж?

ВОНА:
- Воно повсюди, пане,
його проймає безустанна дрож!

ВІН:
- ... Потьмарення ума, шляхетна лож!
Очей і губ сценічні феєрверки –
примарні пухи рваної ковдерки…

ВОНА:
- А як же дів сяйних надхмарний хор?
А де взивання Данте Беатріче,
а ще благальний погляд крізь сторіччя
на Есмеральди вкрадений Собор.
що там і досі дзвонить Квазімодо,
явивши світу тіл криву природу
і лиш душі невинну чистоту…

ВІН:
- Невинність обирає самоту –
і німоту Сікстинської Мадонни,
а блуд пасе похилі плечі донни,
що знемагають поруч чоловіка.
Мовляв, нащо мені цей недоріка,
коли чатує нишком Дон-Жуан,
що кинеться на лоно шлюбних Анн,
забувши віщий поклик правди-месті…

ВОНА:
- … Надгріб’я суть найвища поза честі…
(О каменя застиглий стигматизм)!

Ти вихором промчав повз класицизм,
А там уже й Відродження, мій друже!

ВІН:
- Хай згине блуд в пекельнім осоружжі!
На добрий день, епохо почуттів,
Експресії, натхнення і польоту…

ВОНА:
- А все ж не застраховані від льоду
ні грації, ні німфи, ні зірки –
у шалах віхол скупані жінки…

ВІН:
- … То пропікає простір крізь віки
маною криги посмішка Джоконди…

(Поза шкалою вимірів і моди
жага митця, що світоч упіймав!)

ВОНА:
- … Чи ж він кохав Її, чи ж він кохав?

Фантазія, облуда, повнолуння –
У задзеркалля вкраплений сатир!
Відкинь рум’янець, залиши пунктир –
і в красеня обернеться красуня –

чи сам себе увіковічниш ти?!

(Метаморфоз несходжені світи –
дурман, чи ні?.. А й публіка свідома:
це Оргія, Содом, Цоар, Гоморра…)*5

ВІН:
- Можливо й так… А, може, просто втома,
роздвоєння у пошуках мети –
проміж кінцем початку Я і Ти,
а на часі – «Останній день Помпеї»,
Везувію бурлящеє нутро…

ВОНА:
- Кров стигне в жилах… Здиблене перо…
Атлантами розчавлені алеї…
Слова признань… Конвульсії конання…
Це оргія!..

ВІН:
- … Це маскарад кохання –
Киплячих магм нестерпні почуття!!!

ВОНА:
- … Плакуча крапля… Воля до життя –
могучий зойк чийогось безталання
крізь призму часу чутний – дивина!
Оглянешся: вогонь… пітьма… руїни…
Ось дим – чужий. А ось де – з України…
Тут полини’, козаччина, війна,
вродливої вдови сльоза совина…
Співає «Засвіт встали» Чураївна,
а Гриць собі із Галею гуля…

ВІН:
- … Коли ж то радість рветься – «ой-ля-ля!» -
бо ж незабаром гратимуть весілля…
Похміллю – гімн! Нехай живе похмілля,
Допоки виїсть скроні сивина…
Хутчій вина! Хутчій сюди вина!
(Здоровну чару виллю позад себе!)…

ВОНА:
- … Тш-ш-ш!...
… Стуліть уста плющем увиті склепи –
он Мотря похилилася сумна
до пліч старечих гетьмана Мазепи –
і, боже збав, хіба ж то їх вина,
що Доля ними завертіла круто?..
Похміллю – гімн… Хоча воно й отрута,
Любовним чаром випита до дна…

ВІН:
- … Весілля, кажеш – он труна стоїть!..

ВОНА:
- Утішся, душе, поки лихо спить,
допоки ще снують блаженні тіні…

Маруся Гриця також отруїть…

ВІН:
- … Предивний світ у луннім мерехтінні,
предивних рис зчудований парад
із пристрастей людських, порочних вад –
підступності, і підлості, і зради,
і цівки запізнілої досади,
що Бог тебе намарне покарав –
украв твоє єдине тихе щастя…

ВОНА:
- Стражденному на небесах воздасться!

Він попливе на райській каруселі
у Сад Пісень, до щасної оселі…
Так урядив Великий Щезник – Час!
Ми смертні – в Нім, та Він – воскреслий в нас!

ВІН:
- … А я волаю щастя на землі!
Я йду на Ви… Я так тебе кохаю…

Я викликаю час на топірці!..

ВОНА:
- …Утишся… Бачиш перстень на руці…
Магічне коло – ми зайшли у темінь…

ВІН:
- Яка печаль… Яка на серці щемінь…

ВОНА:
- А ти – бунтар… розбитий князь Арбенін…
Твоя душа – сум’яття і безлад…

ВІН:
- … За вікнами рясніє снігопад,
і б’ється в шиби Доленька лукава,
чиясь тендітна постать, чи мара…

ВОНА:
- Історія, як плин віків, стара –
і маски ті ж, і та ж забава…

ВІН:
- Почнім спочатку! Буду вельми рад
згадати тексти давніх серенад:
«Прилинь, прилинь, княгине величава!»

Життя – то гра…

ВОНА:
- … Всесвітній Маскарад!...

(Голосу набирає однойменний вальс
Арама Хачатуряна).

22.Х.99

__________
*1 «Проводи Атона на покій» - сонцепоклонник храм Атону в місті Ахетатоні, збудований Ехнатоном, де головною жрицею була Ніфертіті.
*2 «Сінь Ра» - храм в Ахетатоні, присвячений матері Ехнатона – Тії.
*3 Місто Ахетатон – «Небосхил Атона», столиця культу сонцепоклонників бога Атона при царюванні Ехнатона і Нефертіті.
*4 Махес – кровожадібний бог, син Баст – бог грози, бурі, тьми, вітру. Зображався левиноголовим чоловіком з короною на голові.
*5 Міста в Сенаарській долині, заселені нечестивими людьми, стерті Господом з лиця землі.


(З двотомника зібраних творів «Сонцетони. Тон ІІ Драматичний». – Львів:Сполом,2016)



Контекст : ІРИНА ВОВК. АРТБЕСІДА.



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-19 09:08:12
Переглядів сторінки твору 136
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.619 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.574 / 5.6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Композиції для сцени
Автор востаннє на сайті 2017.07.25 17:53
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2017-06-20 03:08:20 ]
Прочитав на одному подиху! Історія, філософія, жіноча логіка - і все завіршоване! Як борщ в доброї газдині - ніяк не можеш наїстися!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2017-06-20 08:59:14 ]
:)!!!Дякую, я сама небайдужа до цієї речі, вона дуже ігрова - бачила її вже двічі на сцені. В інтернеті є відеоряд "Маскарадів Історії": треба шукати ІРИНА ВОВК.АРТБЕСІДА.
Спробую дати посилання тут, на сторінці.