ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Поеми
Маскаради Історії (драматичний діалог)
Контекст : ІРИНА ВОВК. АРТБЕСІДА.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Маскаради Історії (драматичний діалог)
(драматичний діалог, навіяний знаменитим
вальсом Арама Хачатуряна)
ВОНА:
- Всі драми починалися з любові…
ВІН:
- … І врешті доходили до безумства –
згадай безумну з горя Клеопатру,
коли убили Цезаря, а втім –
вона привела в світ Цезаріона…
ВОНА:
- Був першим – Юлій, далі йшов – Антоній,
а третім стати мав – Октавіан…
І лиш за тим, щоб взяти перемогу
над жінкою, царицею Єгипту,
що владою зрівнялася Ісіді,
котру безмежно полюбив Озіріс.
ВІН:
- Озіріса підступно теж убили…
ВОНА:
- Трагічна колісниця Часу Смерті
споконвіків зненацька настигає,
не промина ні царственновеликих,
ні сонцеликих, ні рабів німих…
ВІН:
- … Та Колісниця відпускає людям
і час тріумфу, і часи вигнання,
і кам’яне заточення зневаги,
і моровé пустелі забуття –
Цезаріон лишився сиротою,
пірнув у світ слідами каравану –
не тим ким був, а в масці чужоземця…
Антоній згинув не на полі бою,
один супроти військ Октавіана,
а втікачем ганебним, безталанно –
в гробниці, у цариці на руках…
ВОНА:
- А все ж сліпуча Доля Клеопатри
принесла в Рим огненну Колісницю,
повергла ниць свободолюбних римлян
красою тіла в золоті одеж!
О… це була небачена поява,
відколи, кажуть, Рим стоїть наземно,
щоби схилявся на коліна Цезар
в тенетах у наложниці-жони…
ВІН:
- Тенета ті звели його в могилу…
А Клеопатрі готувався інший,
не менш блискучий в’їзд у царський Рим –
позаду колісниці, в дранім шматті,
босоніж, із запиленим лицем.
ВОНА:
- Ісіда би цього не допустила!
Вона величну вготувала смерть,
пославши Клеопатрі в винних гронах
змію-Рененутет… і та богиня
в облаченні зміїної отрути
царицю від зневаги врятувала,
вона її босоніж привела
у царство Ра, що на полях Іалу –
в Ладді безпечній Вічності…
ВІН:
- Туди ж
в свій час прийшла цариця Ніфертіті,
дружина фараона Ехнатона…
ВОНА:
- Ах, Ехнатон, направду, був огидним:
яйцеголовий, з дутим животом
і куцими ногами… епілептик…
та ще й єдинобожний єретик,
що кинув виклик святищу Амона
і, наче змій юродивий – Апоп,
порушив богом вкладений порядок!
ВІН:
- За це богиня істини – Маат
його скарала неміччю і смертю,
а його доньок наділила теж
юродивим вінцем «яйцеголових»…
Отак, мовляв, воздасться боголюдям
за грішних тіл кровосумісний шлюб!
ВОНА:
- До чого ж тут красуня Нефертіті,
що проводжала Сонце на спочин
у храмі надвечірньої молитви*1 –
могутня жриця, праведна жона,
додам іще… багатодітна матір…
Який хосен в каліцтві віднайшла:
чи ж тільки місце поруч фараона,
чи, може, й тут замішана любов?!
ВІН:
- Назвемо так: це «драма полювання»…
ВОНА:
- (Подумати, звучить майбутній Чехов!
Він влучно теж цей термін обіграв).
ВІН:
- ...Сам Ехнатон дружину вибирав,
а Нефертіті не була донькою
царя Аменхотепа Третього, престол же
в Єгипті успадковують жінки…
ВОНА:
- До речі, фараон Аменхотеп
дав сину приклад власним вільнодумством:
у «Сінях Ра» йому була жоною*2
не царська спадкоємиця, а Тія,
сама із роду провінційних жриць,
у шлюбі – лучезарно можновладна…
ВІН:
- А Нефертіті була «дуже знатна»,
хоч зовсім юна як на вік цариць,
коли її уклали в шлюбне ложе,
сповняти материнський заповіт…
Нести життям оновлений живіт
в небесну тінь склепінь Ахетатона*3 -
плодюче сім’я мужа Ехнатона.
ВОНА:
- Хвала богам за дар земного плоду,
за парний знак життя, за насолоду!
ВІН:
- … Отак молилась, певне, Нефертіті…
ВОНА:
- ... Та, що ніколи не булла в лахмітті…
ВІН:
- Юродиві любовних зазіхань
у масках мумій древнього Єгипту,
міфічні тіні в нетрях манускрипту –
обривисті історії кохань –
пожадливі на кров, як рик Махеса*4,
усі – від Мини, Хафрі – до Рамзеса…
… Вселенська тризна запалила свічі!!!
ВОНА:
- Облишмо, любий! Йдім в середньовіччя.
А там своє: «Ізольда і Трістан»,
постава честі, рицарські романи,
підспудні ігри, в’їдливі омани…
ВІН:
- ... а понад тим – жіночий ніжний стан…
ВОНА:
- І тут трагічний маскарад, Романе –
двобій душі і тіла, похіть, лють,
двірські інтриги і малі інтрижки…
ВІН:
- … щось на зразок моральної відрижки –
любовних драм дражлива каламуть…
ВОНА:
- … «Плащі і шпаги», святості, сутани…
ВІН:
- А серце де ж?
ВОНА:
- Воно повсюди, пане,
його проймає безустанна дрож!
ВІН:
- ... Потьмарення ума, шляхетна лож!
Очей і губ сценічні феєрверки –
примарні пухи рваної ковдерки…
ВОНА:
- А як же дів сяйних надхмарний хор?
А де взивання Данте Беатріче,
а ще благальний погляд крізь сторіччя
на Есмеральди вкрадений Собор.
що там і досі дзвонить Квазімодо,
явивши світу тіл криву природу
і лиш душі невинну чистоту…
ВІН:
- Невинність обирає самоту –
і німоту Сікстинської Мадонни,
а блуд пасе похилі плечі донни,
що знемагають поруч чоловіка.
Мовляв, нащо мені цей недоріка,
коли чатує нишком Дон-Жуан,
що кинеться на лоно шлюбних Анн,
забувши віщий поклик правди-месті…
ВОНА:
- … Надгріб’я суть найвища поза честі…
(О каменя застиглий стигматизм)!
Ти вихором промчав повз класицизм,
А там уже й Відродження, мій друже!
ВІН:
- Хай згине блуд в пекельнім осоружжі!
На добрий день, епохо почуттів,
Експресії, натхнення і польоту…
ВОНА:
- А все ж не застраховані від льоду
ні грації, ні німфи, ні зірки –
у шалах віхол скупані жінки…
ВІН:
- … То пропікає простір крізь віки
маною криги посмішка Джоконди…
(Поза шкалою вимірів і моди
жага митця, що світоч упіймав!)
ВОНА:
- … Чи ж він кохав Її, чи ж він кохав?
Фантазія, облуда, повнолуння –
У задзеркалля вкраплений сатир!
Відкинь рум’янець, залиши пунктир –
і в красеня обернеться красуня –
чи сам себе увіковічниш ти?!
(Метаморфоз несходжені світи –
дурман, чи ні?.. А й публіка свідома:
це Оргія, Содом, Цоар, Гоморра…)*5
ВІН:
- Можливо й так… А, може, просто втома,
роздвоєння у пошуках мети –
проміж кінцем початку Я і Ти,
а на часі – «Останній день Помпеї»,
Везувію бурлящеє нутро…
ВОНА:
- Кров стигне в жилах… Здиблене перо…
Атлантами розчавлені алеї…
Слова признань… Конвульсії конання…
Це оргія!..
ВІН:
- … Це маскарад кохання –
Киплячих магм нестерпні почуття!!!
ВОНА:
- … Плакуча крапля… Воля до життя –
могучий зойк чийогось безталання
крізь призму часу чутний – дивина!
Оглянешся: вогонь… пітьма… руїни…
Ось дим – чужий. А ось де – з України…
Тут полини’, козаччина, війна,
вродливої вдови сльоза совина…
Співає «Засвіт встали» Чураївна,
а Гриць собі із Галею гуля…
ВІН:
- … Коли ж то радість рветься – «ой-ля-ля!» -
бо ж незабаром гратимуть весілля…
Похміллю – гімн! Нехай живе похмілля,
Допоки виїсть скроні сивина…
Хутчій вина! Хутчій сюди вина!
(Здоровну чару виллю позад себе!)…
ВОНА:
- … Тш-ш-ш!...
… Стуліть уста плющем увиті склепи –
он Мотря похилилася сумна
до пліч старечих гетьмана Мазепи –
і, боже збав, хіба ж то їх вина,
що Доля ними завертіла круто?..
Похміллю – гімн… Хоча воно й отрута,
Любовним чаром випита до дна…
ВІН:
- … Весілля, кажеш – он труна стоїть!..
ВОНА:
- Утішся, душе, поки лихо спить,
допоки ще снують блаженні тіні…
Маруся Гриця також отруїть…
ВІН:
- … Предивний світ у луннім мерехтінні,
предивних рис зчудований парад
із пристрастей людських, порочних вад –
підступності, і підлості, і зради,
і цівки запізнілої досади,
що Бог тебе намарне покарав –
украв твоє єдине тихе щастя…
ВОНА:
- Стражденному на небесах воздасться!
Він попливе на райській каруселі
у Сад Пісень, до щасної оселі…
Так урядив Великий Щезник – Час!
Ми смертні – в Нім, та Він – воскреслий в нас!
ВІН:
- … А я волаю щастя на землі!
Я йду на Ви… Я так тебе кохаю…
Я викликаю час на топірці!..
ВОНА:
- …Утишся… Бачиш перстень на руці…
Магічне коло – ми зайшли у темінь…
ВІН:
- Яка печаль… Яка на серці щемінь…
ВОНА:
- А ти – бунтар… розбитий князь Арбенін…
Твоя душа – сум’яття і безлад…
ВІН:
- … За вікнами рясніє снігопад,
і б’ється в шиби Доленька лукава,
чиясь тендітна постать, чи мара…
ВОНА:
- Історія, як плин віків, стара –
і маски ті ж, і та ж забава…
ВІН:
- Почнім спочатку! Буду вельми рад
згадати тексти давніх серенад:
«Прилинь, прилинь, княгине величава!»
Життя – то гра…
ВОНА:
- … Всесвітній Маскарад!...
(Голосу набирає однойменний вальс
Арама Хачатуряна).
22.Х.99
__________
*1 «Проводи Атона на покій» - сонцепоклонник храм Атону в місті Ахетатоні, збудований Ехнатоном, де головною жрицею була Ніфертіті.
*2 «Сінь Ра» - храм в Ахетатоні, присвячений матері Ехнатона – Тії.
*3 Місто Ахетатон – «Небосхил Атона», столиця культу сонцепоклонників бога Атона при царюванні Ехнатона і Нефертіті.
*4 Махес – кровожадібний бог, син Баст – бог грози, бурі, тьми, вітру. Зображався левиноголовим чоловіком з короною на голові.
*5 Міста в Сенаарській долині, заселені нечестивими людьми, стерті Господом з лиця землі.
(З двотомника зібраних творів «Сонцетони. Тон ІІ Драматичний». – Львів:Сполом,2016)
вальсом Арама Хачатуряна)
ВОНА:
- Всі драми починалися з любові…
ВІН:
- … І врешті доходили до безумства –
згадай безумну з горя Клеопатру,
коли убили Цезаря, а втім –
вона привела в світ Цезаріона…
ВОНА:
- Був першим – Юлій, далі йшов – Антоній,
а третім стати мав – Октавіан…
І лиш за тим, щоб взяти перемогу
над жінкою, царицею Єгипту,
що владою зрівнялася Ісіді,
котру безмежно полюбив Озіріс.
ВІН:
- Озіріса підступно теж убили…
ВОНА:
- Трагічна колісниця Часу Смерті
споконвіків зненацька настигає,
не промина ні царственновеликих,
ні сонцеликих, ні рабів німих…
ВІН:
- … Та Колісниця відпускає людям
і час тріумфу, і часи вигнання,
і кам’яне заточення зневаги,
і моровé пустелі забуття –
Цезаріон лишився сиротою,
пірнув у світ слідами каравану –
не тим ким був, а в масці чужоземця…
Антоній згинув не на полі бою,
один супроти військ Октавіана,
а втікачем ганебним, безталанно –
в гробниці, у цариці на руках…
ВОНА:
- А все ж сліпуча Доля Клеопатри
принесла в Рим огненну Колісницю,
повергла ниць свободолюбних римлян
красою тіла в золоті одеж!
О… це була небачена поява,
відколи, кажуть, Рим стоїть наземно,
щоби схилявся на коліна Цезар
в тенетах у наложниці-жони…
ВІН:
- Тенета ті звели його в могилу…
А Клеопатрі готувався інший,
не менш блискучий в’їзд у царський Рим –
позаду колісниці, в дранім шматті,
босоніж, із запиленим лицем.
ВОНА:
- Ісіда би цього не допустила!
Вона величну вготувала смерть,
пославши Клеопатрі в винних гронах
змію-Рененутет… і та богиня
в облаченні зміїної отрути
царицю від зневаги врятувала,
вона її босоніж привела
у царство Ра, що на полях Іалу –
в Ладді безпечній Вічності…
ВІН:
- Туди ж
в свій час прийшла цариця Ніфертіті,
дружина фараона Ехнатона…
ВОНА:
- Ах, Ехнатон, направду, був огидним:
яйцеголовий, з дутим животом
і куцими ногами… епілептик…
та ще й єдинобожний єретик,
що кинув виклик святищу Амона
і, наче змій юродивий – Апоп,
порушив богом вкладений порядок!
ВІН:
- За це богиня істини – Маат
його скарала неміччю і смертю,
а його доньок наділила теж
юродивим вінцем «яйцеголових»…
Отак, мовляв, воздасться боголюдям
за грішних тіл кровосумісний шлюб!
ВОНА:
- До чого ж тут красуня Нефертіті,
що проводжала Сонце на спочин
у храмі надвечірньої молитви*1 –
могутня жриця, праведна жона,
додам іще… багатодітна матір…
Який хосен в каліцтві віднайшла:
чи ж тільки місце поруч фараона,
чи, може, й тут замішана любов?!
ВІН:
- Назвемо так: це «драма полювання»…
ВОНА:
- (Подумати, звучить майбутній Чехов!
Він влучно теж цей термін обіграв).
ВІН:
- ...Сам Ехнатон дружину вибирав,
а Нефертіті не була донькою
царя Аменхотепа Третього, престол же
в Єгипті успадковують жінки…
ВОНА:
- До речі, фараон Аменхотеп
дав сину приклад власним вільнодумством:
у «Сінях Ра» йому була жоною*2
не царська спадкоємиця, а Тія,
сама із роду провінційних жриць,
у шлюбі – лучезарно можновладна…
ВІН:
- А Нефертіті була «дуже знатна»,
хоч зовсім юна як на вік цариць,
коли її уклали в шлюбне ложе,
сповняти материнський заповіт…
Нести життям оновлений живіт
в небесну тінь склепінь Ахетатона*3 -
плодюче сім’я мужа Ехнатона.
ВОНА:
- Хвала богам за дар земного плоду,
за парний знак життя, за насолоду!
ВІН:
- … Отак молилась, певне, Нефертіті…
ВОНА:
- ... Та, що ніколи не булла в лахмітті…
ВІН:
- Юродиві любовних зазіхань
у масках мумій древнього Єгипту,
міфічні тіні в нетрях манускрипту –
обривисті історії кохань –
пожадливі на кров, як рик Махеса*4,
усі – від Мини, Хафрі – до Рамзеса…
… Вселенська тризна запалила свічі!!!
ВОНА:
- Облишмо, любий! Йдім в середньовіччя.
А там своє: «Ізольда і Трістан»,
постава честі, рицарські романи,
підспудні ігри, в’їдливі омани…
ВІН:
- ... а понад тим – жіночий ніжний стан…
ВОНА:
- І тут трагічний маскарад, Романе –
двобій душі і тіла, похіть, лють,
двірські інтриги і малі інтрижки…
ВІН:
- … щось на зразок моральної відрижки –
любовних драм дражлива каламуть…
ВОНА:
- … «Плащі і шпаги», святості, сутани…
ВІН:
- А серце де ж?
ВОНА:
- Воно повсюди, пане,
його проймає безустанна дрож!
ВІН:
- ... Потьмарення ума, шляхетна лож!
Очей і губ сценічні феєрверки –
примарні пухи рваної ковдерки…
ВОНА:
- А як же дів сяйних надхмарний хор?
А де взивання Данте Беатріче,
а ще благальний погляд крізь сторіччя
на Есмеральди вкрадений Собор.
що там і досі дзвонить Квазімодо,
явивши світу тіл криву природу
і лиш душі невинну чистоту…
ВІН:
- Невинність обирає самоту –
і німоту Сікстинської Мадонни,
а блуд пасе похилі плечі донни,
що знемагають поруч чоловіка.
Мовляв, нащо мені цей недоріка,
коли чатує нишком Дон-Жуан,
що кинеться на лоно шлюбних Анн,
забувши віщий поклик правди-месті…
ВОНА:
- … Надгріб’я суть найвища поза честі…
(О каменя застиглий стигматизм)!
Ти вихором промчав повз класицизм,
А там уже й Відродження, мій друже!
ВІН:
- Хай згине блуд в пекельнім осоружжі!
На добрий день, епохо почуттів,
Експресії, натхнення і польоту…
ВОНА:
- А все ж не застраховані від льоду
ні грації, ні німфи, ні зірки –
у шалах віхол скупані жінки…
ВІН:
- … То пропікає простір крізь віки
маною криги посмішка Джоконди…
(Поза шкалою вимірів і моди
жага митця, що світоч упіймав!)
ВОНА:
- … Чи ж він кохав Її, чи ж він кохав?
Фантазія, облуда, повнолуння –
У задзеркалля вкраплений сатир!
Відкинь рум’янець, залиши пунктир –
і в красеня обернеться красуня –
чи сам себе увіковічниш ти?!
(Метаморфоз несходжені світи –
дурман, чи ні?.. А й публіка свідома:
це Оргія, Содом, Цоар, Гоморра…)*5
ВІН:
- Можливо й так… А, може, просто втома,
роздвоєння у пошуках мети –
проміж кінцем початку Я і Ти,
а на часі – «Останній день Помпеї»,
Везувію бурлящеє нутро…
ВОНА:
- Кров стигне в жилах… Здиблене перо…
Атлантами розчавлені алеї…
Слова признань… Конвульсії конання…
Це оргія!..
ВІН:
- … Це маскарад кохання –
Киплячих магм нестерпні почуття!!!
ВОНА:
- … Плакуча крапля… Воля до життя –
могучий зойк чийогось безталання
крізь призму часу чутний – дивина!
Оглянешся: вогонь… пітьма… руїни…
Ось дим – чужий. А ось де – з України…
Тут полини’, козаччина, війна,
вродливої вдови сльоза совина…
Співає «Засвіт встали» Чураївна,
а Гриць собі із Галею гуля…
ВІН:
- … Коли ж то радість рветься – «ой-ля-ля!» -
бо ж незабаром гратимуть весілля…
Похміллю – гімн! Нехай живе похмілля,
Допоки виїсть скроні сивина…
Хутчій вина! Хутчій сюди вина!
(Здоровну чару виллю позад себе!)…
ВОНА:
- … Тш-ш-ш!...
… Стуліть уста плющем увиті склепи –
он Мотря похилилася сумна
до пліч старечих гетьмана Мазепи –
і, боже збав, хіба ж то їх вина,
що Доля ними завертіла круто?..
Похміллю – гімн… Хоча воно й отрута,
Любовним чаром випита до дна…
ВІН:
- … Весілля, кажеш – он труна стоїть!..
ВОНА:
- Утішся, душе, поки лихо спить,
допоки ще снують блаженні тіні…
Маруся Гриця також отруїть…
ВІН:
- … Предивний світ у луннім мерехтінні,
предивних рис зчудований парад
із пристрастей людських, порочних вад –
підступності, і підлості, і зради,
і цівки запізнілої досади,
що Бог тебе намарне покарав –
украв твоє єдине тихе щастя…
ВОНА:
- Стражденному на небесах воздасться!
Він попливе на райській каруселі
у Сад Пісень, до щасної оселі…
Так урядив Великий Щезник – Час!
Ми смертні – в Нім, та Він – воскреслий в нас!
ВІН:
- … А я волаю щастя на землі!
Я йду на Ви… Я так тебе кохаю…
Я викликаю час на топірці!..
ВОНА:
- …Утишся… Бачиш перстень на руці…
Магічне коло – ми зайшли у темінь…
ВІН:
- Яка печаль… Яка на серці щемінь…
ВОНА:
- А ти – бунтар… розбитий князь Арбенін…
Твоя душа – сум’яття і безлад…
ВІН:
- … За вікнами рясніє снігопад,
і б’ється в шиби Доленька лукава,
чиясь тендітна постать, чи мара…
ВОНА:
- Історія, як плин віків, стара –
і маски ті ж, і та ж забава…
ВІН:
- Почнім спочатку! Буду вельми рад
згадати тексти давніх серенад:
«Прилинь, прилинь, княгине величава!»
Життя – то гра…
ВОНА:
- … Всесвітній Маскарад!...
(Голосу набирає однойменний вальс
Арама Хачатуряна).
22.Х.99
__________
*1 «Проводи Атона на покій» - сонцепоклонник храм Атону в місті Ахетатоні, збудований Ехнатоном, де головною жрицею була Ніфертіті.
*2 «Сінь Ра» - храм в Ахетатоні, присвячений матері Ехнатона – Тії.
*3 Місто Ахетатон – «Небосхил Атона», столиця культу сонцепоклонників бога Атона при царюванні Ехнатона і Нефертіті.
*4 Махес – кровожадібний бог, син Баст – бог грози, бурі, тьми, вітру. Зображався левиноголовим чоловіком з короною на голові.
*5 Міста в Сенаарській долині, заселені нечестивими людьми, стерті Господом з лиця землі.
(З двотомника зібраних творів «Сонцетони. Тон ІІ Драматичний». – Львів:Сполом,2016)
Контекст : ІРИНА ВОВК. АРТБЕСІДА.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію