ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Доля
Вірка і Леся зустрілись у місті отак неждано-негадано. Обидві переходили дорогу. Летіли назустріч одна одній. І якби одна другу не зачепила сумкою, то би так і перейшли мимо. А тепер обнімались на дорозі міцно і не могли оговтатись від тої несподіваної зустрічі:
-Вірко, подружко! Йой, скільки літ, скільки зим!
-Лесю, тішу сі, же м ти здибала! Бо ми сі всі розлетіли після тої науки та й по всьому!
-Йой , подружко, я так само радію, же м ти зустріла оту на дорозі! Як живеш? Як здоров’я, діти, чоловік?
-Та дякувати Богу! Маю двійко дітей. Доньку та сина. Син сі ще вчить, здобуває освіту. А донька…Та маю трохи з нею гризоту - трийці два, а все в дівках ходить. Як трийці мине, то попробуй потім пару знайди. А дівчина добра, спокійна. І освіту має, і роботяща. Та й з вигляду ніц ї не бракує! Та отак якось не везе в житті. А в тебе що? Розказуй!
- О, син в мене єдинак! І така сама гризота! Ніяк сі не ожени! Трийці шість літ, а все холостякує. Доки буде ходив? Не знаю, певно, єдин Бог знає! Бо як му сороківка стукне, тоді сі з ким ожени? Тоді ані молоду брати, ані стару. Бо молода вже і не захоче за нього йти. Вже сі і сварю з ним. Ніц то не помагає. Каже, дівчат нема! Йой, Боже! І де ті дівки ходять? А так само хлопець порядний і освіту має, і працює. Та й красень він у мене! Правда, Лесю, мав колись дівчину. Та молодий ще був, вчився якраз в інституті. І тут привів мені додому її. Каже: «Женитись буду!» А воно таке молоде, зелене. Як кажуть, молоко на губах не обсохло. І якесь, мені здалось, з бідацької родини. Бо мешти мало такі повикручувані і сукня якась лиха на ній. То я глянула на ту дівку і кажу: «Нема чого тобі тут, дівче, ходити. Петру ще вчитись треба та й тобі теж. А вони, бач, що надумали! Женитись! І щоб я тебе більше в своїй хаті не бачила!» А дівка, видно, гонорова була. Бо відшила мого Петра і все. Сказала як відрізала: «Не хоче твоя мама мене за невістку і не треба! Напрошуватись не буду!» Тоді ще довго мій син нудив світом. Все звинувачував мене у всьому. Казав, якби не я, то би сі був тоді оженив і був би щасливий. А я собі думала: «Ну хіба світ клином на тій дівці зійшовся? Молодий-знайде!» Тепер сі каю! Може, то доля була? А я відігнала.
-Та не журися, Вірко. Якось Бог дасть. Всі ми робимо помилки. А хлопові все сі легше оженити, аніж дівці заміж вийти,-спробувала заспокоїти подруга.
З тими словами Вірці в голову прийшла геніальна думка:
-Слухай, Лесуню, а що якби ми своїх дітей посватали? В тебе донька файна і з родини доброї. Син мій теж хлопець ого-го! Та давай , попробуємо. Як сі схочуть, то добре. А ні-то ні.
Леся стояла, відкривши рота і не знала, що має казати. Отаке неждане щастя привалило і йшло їй до самих рук. Але то було тільки пів справи!
Жінки домовились. Все! Через тиждень у Лесинім селі мав бути празник. Вірка прийшла додому і сповістила, що її подруга запросила усіх на празник до себе: «Отак сказала, що хоче нас усіх в себе видіти і крапка!» Петро пробував щось огризатись, мовляв, він тих людей не знає, то чого йому там іти. Але маму не перепреш. Як сі вчепить, то годі їй що казати. Про сватання рішила ніц не говорити, бо знала його натуру. Міг сі вперти рогом.
На саме Вознесіння сім’я Вірки йшла сі празникувати. А як вже доходили до Лесиної хати, Вірка пожартувала до сина: «Ну там , Петре, і дівка ладна є! Може, за жінку візьмеш?» Тільки тепер до Петра дійшло, що то мама йому просто організувала сватання. Весь аж почервонів: «То такий, мамо, Ваш празник?» Але що вже було робити? Зайшли на подвір’я. На подвір’ї стояла велика камениця, видно було, що господарі тут файні. Все опорядковане: гарна огорожа, великий сад. Вірка сама до себе аж усміхнулась : «Тільки б усе вийшло!»
Загавкав пес. Зустрічати гостей вибігла русява дівчина. Хотіла щось до них промовити - а на півслові оніміла. Петро дивився на дівчину і не вірив своїм очам – перед ним стояла його Уляна!
8.07.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Доля
Вірка і Леся зустрілись у місті отак неждано-негадано. Обидві переходили дорогу. Летіли назустріч одна одній. І якби одна другу не зачепила сумкою, то би так і перейшли мимо. А тепер обнімались на дорозі міцно і не могли оговтатись від тої несподіваної зустрічі:
-Вірко, подружко! Йой, скільки літ, скільки зим!
-Лесю, тішу сі, же м ти здибала! Бо ми сі всі розлетіли після тої науки та й по всьому!
-Йой , подружко, я так само радію, же м ти зустріла оту на дорозі! Як живеш? Як здоров’я, діти, чоловік?
-Та дякувати Богу! Маю двійко дітей. Доньку та сина. Син сі ще вчить, здобуває освіту. А донька…Та маю трохи з нею гризоту - трийці два, а все в дівках ходить. Як трийці мине, то попробуй потім пару знайди. А дівчина добра, спокійна. І освіту має, і роботяща. Та й з вигляду ніц ї не бракує! Та отак якось не везе в житті. А в тебе що? Розказуй!
- О, син в мене єдинак! І така сама гризота! Ніяк сі не ожени! Трийці шість літ, а все холостякує. Доки буде ходив? Не знаю, певно, єдин Бог знає! Бо як му сороківка стукне, тоді сі з ким ожени? Тоді ані молоду брати, ані стару. Бо молода вже і не захоче за нього йти. Вже сі і сварю з ним. Ніц то не помагає. Каже, дівчат нема! Йой, Боже! І де ті дівки ходять? А так само хлопець порядний і освіту має, і працює. Та й красень він у мене! Правда, Лесю, мав колись дівчину. Та молодий ще був, вчився якраз в інституті. І тут привів мені додому її. Каже: «Женитись буду!» А воно таке молоде, зелене. Як кажуть, молоко на губах не обсохло. І якесь, мені здалось, з бідацької родини. Бо мешти мало такі повикручувані і сукня якась лиха на ній. То я глянула на ту дівку і кажу: «Нема чого тобі тут, дівче, ходити. Петру ще вчитись треба та й тобі теж. А вони, бач, що надумали! Женитись! І щоб я тебе більше в своїй хаті не бачила!» А дівка, видно, гонорова була. Бо відшила мого Петра і все. Сказала як відрізала: «Не хоче твоя мама мене за невістку і не треба! Напрошуватись не буду!» Тоді ще довго мій син нудив світом. Все звинувачував мене у всьому. Казав, якби не я, то би сі був тоді оженив і був би щасливий. А я собі думала: «Ну хіба світ клином на тій дівці зійшовся? Молодий-знайде!» Тепер сі каю! Може, то доля була? А я відігнала.
-Та не журися, Вірко. Якось Бог дасть. Всі ми робимо помилки. А хлопові все сі легше оженити, аніж дівці заміж вийти,-спробувала заспокоїти подруга.
З тими словами Вірці в голову прийшла геніальна думка:
-Слухай, Лесуню, а що якби ми своїх дітей посватали? В тебе донька файна і з родини доброї. Син мій теж хлопець ого-го! Та давай , попробуємо. Як сі схочуть, то добре. А ні-то ні.
Леся стояла, відкривши рота і не знала, що має казати. Отаке неждане щастя привалило і йшло їй до самих рук. Але то було тільки пів справи!
Жінки домовились. Все! Через тиждень у Лесинім селі мав бути празник. Вірка прийшла додому і сповістила, що її подруга запросила усіх на празник до себе: «Отак сказала, що хоче нас усіх в себе видіти і крапка!» Петро пробував щось огризатись, мовляв, він тих людей не знає, то чого йому там іти. Але маму не перепреш. Як сі вчепить, то годі їй що казати. Про сватання рішила ніц не говорити, бо знала його натуру. Міг сі вперти рогом.
На саме Вознесіння сім’я Вірки йшла сі празникувати. А як вже доходили до Лесиної хати, Вірка пожартувала до сина: «Ну там , Петре, і дівка ладна є! Може, за жінку візьмеш?» Тільки тепер до Петра дійшло, що то мама йому просто організувала сватання. Весь аж почервонів: «То такий, мамо, Ваш празник?» Але що вже було робити? Зайшли на подвір’я. На подвір’ї стояла велика камениця, видно було, що господарі тут файні. Все опорядковане: гарна огорожа, великий сад. Вірка сама до себе аж усміхнулась : «Тільки б усе вийшло!»
Загавкав пес. Зустрічати гостей вибігла русява дівчина. Хотіла щось до них промовити - а на півслові оніміла. Петро дивився на дівчину і не вірив своїм очам – перед ним стояла його Уляна!
8.07.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію