ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2017.09.20 19:01
Ця ніч віршування відточує стиль.
Неначе чорнило розлите на стіл,
Вона тобі в душу втіка, ніби жах,
Що вірш не напишеться... Пишеться... Ах...
.....................................

Складаються зорі. Підходить пора...
Ще тоне у мороці твій Катр-Бра

Мирослав Артимович
2017.09.20 17:53
Немало див дарує нам природа –
митець неперевершено-умілий:
вона і зачаровує, і годить,
лікує душу, освіжає тіло.

А кожен витвір – формою і суттю
такий нерукотворно-бездоганний:
у ньому Вишній замисел присутній,

Любов Бенедишин
2017.09.20 12:11
Вергай діла, слова верзи –
Усі «вагомі».
Зламали бевзні терези.
Феміда – в комі.

Їй повернутись до снаги
З пітьми, де в’язко...
Та час вже кинув на торги

Олександр Сушко
2017.09.20 10:18
Я - беспробудний оптиміст,
Люблю хороші вісті.
Зубів нема. Але є міст,
Коронки золотисті.

Недбало вибрита щока
Але шикарні вуса.
Жона вечеряти гука -

Любов Матузок
2017.09.20 09:52
Цинготні зливи. Дев’ять довгих діб
не вистачає вітаміну сонця.
На яснах ґрунту – кров’янистий слід
листків. І вже заслаблим оборонцем

втікає день, дрібніє – не шукай,
мелькне, мов кінь, годин округлим клубом.
І вечора підсохлий коровай

Ірина Вовк
2017.09.20 08:57
Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
Як спалах очей твоїх, зрки - живі діаманти - лицю...

Ти перейшла цей квітник, як переходять із

Микола Соболь
2017.09.20 05:53
Самотнє дерево печалі
Колише спогади земні,
Які пливуть за сині далі –
Лелеками у вишині.
Накрите чорною вуаллю
На плечі опускає жур.
Що далі буде? За печаллю
Невидимий вже виріс мур.

Світлана Майя Залізняк
2017.09.20 00:53
Запрошую читачів-слухачів.

Василь Кузан
2017.09.19 23:00
Коли ідеш із темряви у темінь,
Міняючи упевненість на страх,
Виловлюючи перелітні теми,
Облизуючи спрагу на вустах…

Коли вростаєш у підґрунтя сенсу,
Сейсмічність ночі всотуючи в сон,
Не дихаєш, а ковзаєш по плесу

Сонце Місяць
2017.09.19 18:23
любити із тобою всі часи
та під луну ясних чи ні сезонів
збувати сни купляти свій classic
& трохи вслухатись ~
рамштайн шаманить зонне

увесь капець заскоченості всі
чума війна тюремні макарони

Олександр Сушко
2017.09.19 17:31
Я - пророк. Не маю дому.
Вже старенький, сивоглав.
Плечі долу гне утома,
Хочу впасти поміж трав.

Не бажав такої долі,
Це, скажу вам, не медок.
П'яти репані, в мозолях.

Тетяна Флора Мілєвська
2017.09.19 17:22
Із чого складається осінь на схилі свого життя?
Так лагідно вітер просить, так дихає небуттям,
На каві малюнок лиха, на склі проростає пил.
У осені діловитість зникає раптово! Сил
У неї на все немає. Криве задзеркалля стін
Небесного ґартування - зупи

Олена Багрянцева
2017.09.19 11:21
Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті.
Знову сердиться ніч на м’які мокачінові зорі.
Ти шукаєш мене у тунелі свого коридору.
Ти бажаєш мене
Відчайдушно,
Уперто,
Затято.

Вітер Ночі
2017.09.19 11:05
Моє життя, що павутиння біле,-
Десь промайнуло поміж віт і літ,
Зійшло в провалля необачне, пінне
І там знайшло запліснявілий слід.

Моє життя,- ні схрону, ні узбіччя.
Котило по шляху за кроком крок.
Можливо Ти вгамуєш, знімеш відчай

Вадим Василенко
2017.09.19 10:34
Пісок огортає тебе шерхким покривалом, і ти прагнеш пірнути, розчинитися, щезнути в ньому, вимкнувши телефон і МР3плеєр, розсипатися і пливти між водою і часом, які чи не єдині зосталися тим, чим були завжди. Пісок огортає тебе шорстким саваном, і поволі

Ірина Вовк
2017.09.19 09:06
Відтак, мій друже, мовлено “пращай”…
Чутливо так сльоза ряхтить на віях.
Рожеві сни в дрімучих сніговіях…

… Мій вогнику, а ти собі палай!

Ще тепло нам в жаринках темних руж,
ще наших губ блакитні едельвейси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Сергій Булат
2017.09.17

Брайтон Брайтон Юра
2017.09.17

Романюк Олексій Романюк Олексій
2017.09.14

Валерія Яковлева
2017.09.13

Кіхно Мар'ян Кіхно Мар'ян
2017.09.09

Алла Смулка
2017.09.05

Наталія Книш КнишКа
2017.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Вірші

 "Галич. Повернення"

У літній час раніших Купал та пізнішої Петрівки, коли Україна переживає розквіт зеленотрав'я, за давнім звичаєм дівчата справляють Русалії та плетуть віночки-обереги, що пахнуть нашою рідною Природою, духмяними квітами, відворотним пряним чар-зіллям.У цей час думки летять на приволля рідних українських стежок, пралісів, дібров, де неторкана краса природи поєднується з літопомними сторінками нашої трагічної історії. Галич, де я копала в юності "княжу добу" 12 століття - яскравий тому приклад.

Я повернулася:в Галичі квітне чебрець.
Чебрецева пора – чень, надовго... надовго – на вічність.
На приволлі ловлю віщий поклик зухвалих сердець,
що волають о щастя, уклінно так: “ваша Величність”...

А “Величність” – наруга, то серцю позірна подруга,
що убоге пожнив’я в осіб можновладного круга,
що пошлюблення їхнє – завжди обоюдний тягар,
а потому лиш дим... лиш мертвенний їдучий угар...

Ти спогадуєш, Галичу, – вихря зійшло, відшуміло:
у землицю лягло, в деревину пішло... оніміло,
та й не рухає пам’яті, лиш красномовно мовчить!
Лиш перо у руці літопомній, мов птаха, ячить.

Помовчімо і ми на погарищі, та й помовчім...
Ми ж бо в часі прибулі, до тіней старих ніпричім.
Але ж стрілися тут-таки, в Галичі, в вир’ї стрімких роздорож,
а на чолах у нас опочив і Стрибог*, і Дай-Бож,**
і не в силі ми милі, хоч прикрі, вернути навспак –
то на карбі правнуків пекучий, погрозливий знак!

Лики пращурів наших, що квітнуть тепер чебрецем –
увійдіть в нашу бутність, а хоч би навпотай, тихцем...
Увійдіть в нашу бутність! Та й купно усі помовчім!!
...Чебрецеве усластя... То – щастя?!

У чім... і по чім...

(Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008.

Вірші про Галич увійшли в розділ ІІ "Галич.Повернення" історичної поеми "Галицька елегія". - Львів:Сполом,2013.

*Стрибог – у давніх слов’ян бог Вітру і повітряних стихій.
**Дай-Бож (Дажбог) – найстаріший з богів Зодіакального Сонця (Зимового) у слов’янському пантеоні. Бог Новорічного календарного циклу, поза Зодіаком – бог щастя і достатку, «Той, що дає»










Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-07-15 13:00:09
Переглядів сторінки твору 42
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.803 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.757 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.711
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ГЕОГРАФІЯ
Хроніки забутих часів
Наша міфологія, вірші
Україні з любов"ю
Автор востаннє на сайті 2017.09.20 08:59
Автор у цю хвилину відсутній