ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Вірші
/
Сценарії та драматичні форми (віршовані чи прозові)
"МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'яваV (продовження3)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'яваV (продовження3)
З'ЯВА V
Входить Марта. Магдалена—Марта.
МАГДАЛЕНА
Марто!
МАРТА
Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
Ніг на перед посунути не здужу...
Лиш очі мружу—
тут не так, як в мене!..
Не звикла я, бо інше тут повітря...
і світло інше... і довкола барви...
МАГДАЛЕНА
Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...
МАРТА
Дивно...
МАГДАЛЕНА
Що дивно, Марто?..
МАРТА
Я тобі сестра...
МАГДАЛЕНА
Про це я знаю...
МАРТА
А одначе...
МАГДАЛЕНА
Одначе?..
МАРТА
З сестрою щось не в'яжеться розмова.
Як в домі цім інакше, ніж у мене—
так інша в тебе річ, так інша мова!..
МАГДАЛЕНА
Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
завжди були не схожими з тобою,
хоч від одної матері пішли...
МАРТА
Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
з імлою туги в просторі зіниць—
була Зорею вранішньою в небі...
А я була при тобі, як земля
та сіра... забруднена...
МАГДАЛЕНА
Я ж тебе волала,
щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
Я ж тобі казала,
Що поза огорожею земною
мільйон світів непізнаних живе...
Бувало, піснею тебе
все нянчу, ваблю,
аби свій зір піднесла ти високо
до зір... до неба...
Ти завжди сиділа ... із оком
у землю втупленим—
твій погляд пригасав... і слух тупів...
і сиротіла мова...
Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
Адже ж відомо,
як мене зовуть...
МАРТА
Я знаю... знаю...
Тільки добре зваж,
що привело мене сюди... Я чула,
що торжество препишне ти готуєш...
чи правда те, що кажуть?...
(Підводить погляд.)
О, яка ж
ти гарна! Впізнати годі...
МАГДАЛЕНА
Що тобі до того—готую учту шлюбну.
МАРТА
Учта шлюбна—то радощі і щастя,
і веселля...
МАГДАЛЕНА
Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
що я вельможного Іскаріоти пана...
МАРТА
Чом не маю знати,
коли ціла Юдея про це знає...
(Понуро.)
Про те , що привело мене Маріє,
під твій покров...
МАГДАЛЕНА
(наказує службі відійти)
Кажи... кажи на Бога...
Ти чогось боїшся?!.
МАРТА
Правда... страх бере мене...
Слова зав'язли в горлі...
МАГДАЛЕНА
Я готова
все вислухати без тривоги...
Бачиш—
яка спокійна...
МАРТА
(твердо і понуро)
Весілля
не зможеш ти сьогодні святкувати.
МАГДАЛЕНА
Весілля
не зможу я сьогодні святкувати?..
А тож чому?..
МАРТА
Бо брат твій Лазар...
МАГДАЛЕНА
Зрікся... мене? Чи може...
може прокляв?!. Скажи?..
МАРТА
(скам'яніло)
Ні... Лазар... не живе...
МАГДАЛЕНА
Не живе?!
О Лазарю, о брате мій коханий!
МАРТА
З тим і прийшла до Тебе...
МАГДАЛЕНА
Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
Погасли його очі... Лице—холодне,
мертве, як той камінь
могильний... Лазарю!
(Тихіше.)
Не чує...
Такий байдужий... мовчазний... Устань!
Устань, мій брате! Я тебе благаю—
Марія... я... сестра твоя... Устань!—
Мовчить—не чує... Холод на обличчі
закам'янілім. Руки... руки дай!
Мій Лазарю, холодні твої руки!
Без руху... без чуття... закостеніли...
Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
сестру свою... Відкрий повіки!
Глянь!
(Глухо.)
Паде повіка, наче трумне віко—
безладно... глухо... тяжко... Не живе!
О, Лазарю!
(Опановує себе.)
Агей, Аре,
подай мені святкові шати—швидко!
... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
що блиск несе такий, аж очі всліпли
невольницям отим, що її шили...
... Подай мені коралі, ті, що сонць
конаючих стають кривавим криком
в морській безодні стигнучім.
... Клади...
вінець на скроні—ружами увитий,
ті ружі квітли в Юдиних садах,
коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...
МАРТА
Сестро... що ти кажеш—
навіщо тобі все це?
МАГДАЛЕНА
Прагну бути
такою гарною, як ще не був ніхто...
ніколи...
МАРТА
У такій хвилині
ти дбаєш про красу?
О Магдалено!
МАГДАЛЕНА
Брате мій!
До тебе поспішаю на весілля!
А весілля буде,
якого досі не було!
(За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)
Входить Марта. Магдалена—Марта.
МАГДАЛЕНА
Марто!
МАРТА
Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
Ніг на перед посунути не здужу...
Лиш очі мружу—
тут не так, як в мене!..
Не звикла я, бо інше тут повітря...
і світло інше... і довкола барви...
МАГДАЛЕНА
Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...
МАРТА
Дивно...
МАГДАЛЕНА
Що дивно, Марто?..
МАРТА
Я тобі сестра...
МАГДАЛЕНА
Про це я знаю...
МАРТА
А одначе...
МАГДАЛЕНА
Одначе?..
МАРТА
З сестрою щось не в'яжеться розмова.
Як в домі цім інакше, ніж у мене—
так інша в тебе річ, так інша мова!..
МАГДАЛЕНА
Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
завжди були не схожими з тобою,
хоч від одної матері пішли...
МАРТА
Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
з імлою туги в просторі зіниць—
була Зорею вранішньою в небі...
А я була при тобі, як земля
та сіра... забруднена...
МАГДАЛЕНА
Я ж тебе волала,
щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
Я ж тобі казала,
Що поза огорожею земною
мільйон світів непізнаних живе...
Бувало, піснею тебе
все нянчу, ваблю,
аби свій зір піднесла ти високо
до зір... до неба...
Ти завжди сиділа ... із оком
у землю втупленим—
твій погляд пригасав... і слух тупів...
і сиротіла мова...
Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
Адже ж відомо,
як мене зовуть...
МАРТА
Я знаю... знаю...
Тільки добре зваж,
що привело мене сюди... Я чула,
що торжество препишне ти готуєш...
чи правда те, що кажуть?...
(Підводить погляд.)
О, яка ж
ти гарна! Впізнати годі...
МАГДАЛЕНА
Що тобі до того—готую учту шлюбну.
МАРТА
Учта шлюбна—то радощі і щастя,
і веселля...
МАГДАЛЕНА
Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
що я вельможного Іскаріоти пана...
МАРТА
Чом не маю знати,
коли ціла Юдея про це знає...
(Понуро.)
Про те , що привело мене Маріє,
під твій покров...
МАГДАЛЕНА
(наказує службі відійти)
Кажи... кажи на Бога...
Ти чогось боїшся?!.
МАРТА
Правда... страх бере мене...
Слова зав'язли в горлі...
МАГДАЛЕНА
Я готова
все вислухати без тривоги...
Бачиш—
яка спокійна...
МАРТА
(твердо і понуро)
Весілля
не зможеш ти сьогодні святкувати.
МАГДАЛЕНА
Весілля
не зможу я сьогодні святкувати?..
А тож чому?..
МАРТА
Бо брат твій Лазар...
МАГДАЛЕНА
Зрікся... мене? Чи може...
може прокляв?!. Скажи?..
МАРТА
(скам'яніло)
Ні... Лазар... не живе...
МАГДАЛЕНА
Не живе?!
О Лазарю, о брате мій коханий!
МАРТА
З тим і прийшла до Тебе...
МАГДАЛЕНА
Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
Погасли його очі... Лице—холодне,
мертве, як той камінь
могильний... Лазарю!
(Тихіше.)
Не чує...
Такий байдужий... мовчазний... Устань!
Устань, мій брате! Я тебе благаю—
Марія... я... сестра твоя... Устань!—
Мовчить—не чує... Холод на обличчі
закам'янілім. Руки... руки дай!
Мій Лазарю, холодні твої руки!
Без руху... без чуття... закостеніли...
Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
сестру свою... Відкрий повіки!
Глянь!
(Глухо.)
Паде повіка, наче трумне віко—
безладно... глухо... тяжко... Не живе!
О, Лазарю!
(Опановує себе.)
Агей, Аре,
подай мені святкові шати—швидко!
... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
що блиск несе такий, аж очі всліпли
невольницям отим, що її шили...
... Подай мені коралі, ті, що сонць
конаючих стають кривавим криком
в морській безодні стигнучім.
... Клади...
вінець на скроні—ружами увитий,
ті ружі квітли в Юдиних садах,
коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...
МАРТА
Сестро... що ти кажеш—
навіщо тобі все це?
МАГДАЛЕНА
Прагну бути
такою гарною, як ще не був ніхто...
ніколи...
МАРТА
У такій хвилині
ти дбаєш про красу?
О Магдалено!
МАГДАЛЕНА
Брате мій!
До тебе поспішаю на весілля!
А весілля буде,
якого досі не було!
(За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІ. З'яваІ, ІІ (продовження4)"
• Перейти на сторінку •
" "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІ. З'яваІІІ, ІV (продовження2)"
• Перейти на сторінку •
" "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІ. З'яваІІІ, ІV (продовження2)"
Про публікацію