ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Вірші
/
Сценарії та драматичні форми (віршовані чи прозові)
"МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'ява VІ (продовження 6)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'ява VІ (продовження 6)
З'ЯВА VI
Ті ж, заходить Юда.
ЮДА
Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
до тебе... як тебе бажаю
у п'янім прагнень шалі!
Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
від тих всепожираючих вогнів,
котрі в мені ти запалила!
МАГДАЛЕНА
Юдо! Дай уста...
я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
розпломенію твої груди! Чуєш...
Пожари степові в мені гуляють!
Вбери їх, Юдо, в себе...
...Чую вже—
твої рамена повняться вогнем,
наснажуються хтивістю і в'ються
в напрузі пожадань!
Вхопи мене... неси...
Неси мене—щошвидше!
П'яні голоси святкуючих бесідників
на другому плані сцени.
І-й БЕСІДНИК
Вина сюди—а більше—потону
нехай в вині!
ІІ-й БЕСІДНИК
В такій хвилині
сильніше серце б'є,
на очі сльози плинуть...
ІІІ-й БЕСІДНИК
Я нині
в свої обійми світ весь захоплю...
МАГДАЛЕНА
Як львиця зранена
в жарких пісках пустелі—
я катулятись буду і ревти...
занурюватись у твої широкі груди—
бо небеса безкраї...
ЮДА
Як теє небо понад землею—
понад тобою я зависну!
МАГДАЛЕНА
Подрімаю... хвилинку подрімаю...
Не буди... о, не буди...
ІV-й БЕСІДНИК
Геть!
Бо я готовий
помірятися навіть з Богом!
V-й БЕСІДНИК
Ха-ха-ха-ха!..
VІ-й БЕСІДНИК
О, моя чудова... ходи до мене...
ближче... ось сюди...
МАГДАЛЕНА
Упийся... впийся... хай в розкошах млію
як винниці на землях Енгаддії...
ЮДА
Я тобою спраглий—
як росяною ніччю спраглий день
спрацьований...
VІІ-й БЕСІДНИК
Тихіше...
на Бога... тихше...
бо іде до мене
божественна... усміхнена...
о мисль моя... натхненна...
VІІІ-й БЕСІДНИК
Хі-хі-хі-хі...
ЮДА
О Магдалено!
Віддиху вхопити не можу!
Ноги летять у прірву...
сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
Хай небес
ті зоряні склепіння западуться—
розступиться, розверзнеться земля—
і хай поглине нас
в огнисте своє лоно!
Коли ж разом углиб її впадемо—
здобудем небо!
МАГДАЛЕНА
Тож риньмо в прірву!
Що нам світ цілий—
коли самі собі ми стали світом!
Нащо нам захвати усіх отих людей—
коли самі захоплені на небо!!
Нехай уже не будять нас тим криком,
нас,
що погрузли в снах
без прокидання...
(Тривожиться, тремтить.)
Без про-ки-дан-ня...
Так... Без про-ки-дан-ня...
ЮДА
Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
мов хлипає...
Рука палає жаром невгасимим...
МАГДАЛЕНА
Він не прокинеться... не збудиться—
ніколи!
ЮДА
Хто—Магдалено! Хто...
Про кого мова?
МАГДАЛЕНА
(ніби до себе)
Лазар не збудиться... не збудиться... не…
ЮДА
(голосно)
Що?!! Брат твій не живе?!!
Серед бесідників помітний рух.
МАГДАЛЕНА
Не гляне вже на мене—як і я
на нього вже не гляну!
(Плаче.)
А прецінь я хотіла
тебе узріти, Лазарю! Життям...
життям би заплатила, щоб хоч раз
побачити тебе, хоч раз єдиний!..
До тебе бігла!..
Допала твоїх порогів!..
Впала, божевільна...
О... Чуєте?
(Звертається до всіх.)
То тигри в серце впились пазурами...
Згубила розум... А вони—допали...
За твій поріг вхопилася зубами...
За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
Оті знущання—гострі, як мечі,
вбивали в серце... Кидали болотом...
Травили псами... і вже потім... згодом—
каміння придорожнє підняли...
Мене хотіли, як звіря скажене...
Мій Лазарю!
Твою сестру хотіли... як те скажене...
звіря...
(Плаче.)
Пауза.
Хотіла вмерти там!
Тут вмерти—мушу!
то ж бачиш, чом так прагну...
торжества!
(До Юди.)
Я зараз так бажаю, як ніколи,
отих пожарів, щоби нас сповили
і вколисали... і перетравили...
і зжерли!..
На віки вічні...
хочу заглушити... вдавити...
втлумити оті терпіння...
Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!
ЮДА
Думки мені мутяться—
в очах темнота!
МАГДАЛЕНА
Знаю... знаю,
чому в очах твоїх
так темно—шат весільних
не маю, Юдо!..
... що мені ті шати,
коли я вбрана в пурпур королівський
моїх жадань!..
... навіщо діадема,
коли злотистий сміх богів, богинь
ув'яз в моїм волоссі...
... і навіщо
сплетіння руж отих,
коли пахуче
на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!
ЮДА
О, затопи мене вже... затопи
потопом вогняним свого волосся
злотистого!
МАГДАЛЕНА
Зависни на краю
зворотнім уст моїх, а я потручу
тебе в бездонну бездну...
ЮДА
На твоєму збуруненому лоні потону.
Я потону навіки...
МАГДАЛЕНА
В глибини розкошів тебе я потягну...
поглину...
і зімкнуся над тобою...
Пауза.
А потім... потім...
не на мілину—
на сніжні пагорби моїх грудей
я викину твій спраглий корабель,
щоб віддихнув... спочинув...
Мої води—
збурунені, розхвилені, безкраї—
ричати перестануть... і в мурчанні
погрозливім закриють темну пащу...
Мляні очиці їх поволі згаснуть...
запрагнуть затишку...
утихнуть...
і зімліють...
ЮДА
О, моя Магдалено!
МАГДАЛЕНА
Юдо! Чую,
як стихає, поволі утікає
мені життя!
ЮДА
Що кажеш ти?!
Чому мене тривожиш
задаремно?
МАГДАЛЕНА
Не тривожу!
Кажу, що чую, Юдо!
ЮДА
Магдалено!
О, дай мені іще хоча б хвилину,
яку я вже зазнав! Тоді нехай
помру з тобою, згину
назавжди!
А те щастя, що згорну
собі на груди—
протриває вічно,
піде в безсмертя...
МАГДАЛЕНА
Добре... добре, Юдо!
Допоки згасну я...
допоки піду,
відкіль нема звороту—
напочатку...
ЮДА
Обіймемось смертельним ми охватом,
як смерчі два,
коли скидають пута...
МАГДАЛЕНА
Як хвиля та гіганська
двох морів
розбурханих—так напливу на тебе...
Згорнусь в клубок вогню!..
ЮДА
Як дві колони,
руйнуючись, вистрілюють вогнем!..
МАГДАЛЕНА
Відлунням розпачу поразимо ми небо!
ЮДА
Розіпнемо блискучу тінь
над віком наших домовин...
МАГДАЛЕНА
І в безконечність ра́зом попливемо...
ЮДА
Так. Разом... разом...
Пауза.
(Тихо продовжує.)
О, яка прекрасна...
Як повна смаків неземних!
МАГДАЛЕНА
Тяжить волосся... Розплести мушу...
ЮДА
Я звелю прислузі...
МАГДАЛЕНА
Є лишень одна, як день ясний,
що гідна розплітати
в злотисту зливу сонцесяйні пасма.
ЮДА
Скажи—прийде, тобі служити буде...
МАГДАЛЕНА
То—Аре...
ЮДА
(хоче її покликати)
Зараз прийде сюди...
МАГДАЛЕНА
Вона—невільниця...
ЮДА
Що з того,
що невільниця...
МАГДАЛЕНА
Сьогодні тільки вільні
служить мені повинні...
ЮДА
Буде—як ти кажеш...
МАГДАЛЕНА
Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
Вертайся з нею!
Я чекати буду...
Вертайся!
Хвиля наша близько...
(Юда відходить.)
(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)
Ті ж, заходить Юда.
ЮДА
Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
до тебе... як тебе бажаю
у п'янім прагнень шалі!
Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
від тих всепожираючих вогнів,
котрі в мені ти запалила!
МАГДАЛЕНА
Юдо! Дай уста...
я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
розпломенію твої груди! Чуєш...
Пожари степові в мені гуляють!
Вбери їх, Юдо, в себе...
...Чую вже—
твої рамена повняться вогнем,
наснажуються хтивістю і в'ються
в напрузі пожадань!
Вхопи мене... неси...
Неси мене—щошвидше!
П'яні голоси святкуючих бесідників
на другому плані сцени.
І-й БЕСІДНИК
Вина сюди—а більше—потону
нехай в вині!
ІІ-й БЕСІДНИК
В такій хвилині
сильніше серце б'є,
на очі сльози плинуть...
ІІІ-й БЕСІДНИК
Я нині
в свої обійми світ весь захоплю...
МАГДАЛЕНА
Як львиця зранена
в жарких пісках пустелі—
я катулятись буду і ревти...
занурюватись у твої широкі груди—
бо небеса безкраї...
ЮДА
Як теє небо понад землею—
понад тобою я зависну!
МАГДАЛЕНА
Подрімаю... хвилинку подрімаю...
Не буди... о, не буди...
ІV-й БЕСІДНИК
Геть!
Бо я готовий
помірятися навіть з Богом!
V-й БЕСІДНИК
Ха-ха-ха-ха!..
VІ-й БЕСІДНИК
О, моя чудова... ходи до мене...
ближче... ось сюди...
МАГДАЛЕНА
Упийся... впийся... хай в розкошах млію
як винниці на землях Енгаддії...
ЮДА
Я тобою спраглий—
як росяною ніччю спраглий день
спрацьований...
VІІ-й БЕСІДНИК
Тихіше...
на Бога... тихше...
бо іде до мене
божественна... усміхнена...
о мисль моя... натхненна...
VІІІ-й БЕСІДНИК
Хі-хі-хі-хі...
ЮДА
О Магдалено!
Віддиху вхопити не можу!
Ноги летять у прірву...
сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
Хай небес
ті зоряні склепіння западуться—
розступиться, розверзнеться земля—
і хай поглине нас
в огнисте своє лоно!
Коли ж разом углиб її впадемо—
здобудем небо!
МАГДАЛЕНА
Тож риньмо в прірву!
Що нам світ цілий—
коли самі собі ми стали світом!
Нащо нам захвати усіх отих людей—
коли самі захоплені на небо!!
Нехай уже не будять нас тим криком,
нас,
що погрузли в снах
без прокидання...
(Тривожиться, тремтить.)
Без про-ки-дан-ня...
Так... Без про-ки-дан-ня...
ЮДА
Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
мов хлипає...
Рука палає жаром невгасимим...
МАГДАЛЕНА
Він не прокинеться... не збудиться—
ніколи!
ЮДА
Хто—Магдалено! Хто...
Про кого мова?
МАГДАЛЕНА
(ніби до себе)
Лазар не збудиться... не збудиться... не…
ЮДА
(голосно)
Що?!! Брат твій не живе?!!
Серед бесідників помітний рух.
МАГДАЛЕНА
Не гляне вже на мене—як і я
на нього вже не гляну!
(Плаче.)
А прецінь я хотіла
тебе узріти, Лазарю! Життям...
життям би заплатила, щоб хоч раз
побачити тебе, хоч раз єдиний!..
До тебе бігла!..
Допала твоїх порогів!..
Впала, божевільна...
О... Чуєте?
(Звертається до всіх.)
То тигри в серце впились пазурами...
Згубила розум... А вони—допали...
За твій поріг вхопилася зубами...
За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
Оті знущання—гострі, як мечі,
вбивали в серце... Кидали болотом...
Травили псами... і вже потім... згодом—
каміння придорожнє підняли...
Мене хотіли, як звіря скажене...
Мій Лазарю!
Твою сестру хотіли... як те скажене...
звіря...
(Плаче.)
Пауза.
Хотіла вмерти там!
Тут вмерти—мушу!
то ж бачиш, чом так прагну...
торжества!
(До Юди.)
Я зараз так бажаю, як ніколи,
отих пожарів, щоби нас сповили
і вколисали... і перетравили...
і зжерли!..
На віки вічні...
хочу заглушити... вдавити...
втлумити оті терпіння...
Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!
ЮДА
Думки мені мутяться—
в очах темнота!
МАГДАЛЕНА
Знаю... знаю,
чому в очах твоїх
так темно—шат весільних
не маю, Юдо!..
... що мені ті шати,
коли я вбрана в пурпур королівський
моїх жадань!..
... навіщо діадема,
коли злотистий сміх богів, богинь
ув'яз в моїм волоссі...
... і навіщо
сплетіння руж отих,
коли пахуче
на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!
ЮДА
О, затопи мене вже... затопи
потопом вогняним свого волосся
злотистого!
МАГДАЛЕНА
Зависни на краю
зворотнім уст моїх, а я потручу
тебе в бездонну бездну...
ЮДА
На твоєму збуруненому лоні потону.
Я потону навіки...
МАГДАЛЕНА
В глибини розкошів тебе я потягну...
поглину...
і зімкнуся над тобою...
Пауза.
А потім... потім...
не на мілину—
на сніжні пагорби моїх грудей
я викину твій спраглий корабель,
щоб віддихнув... спочинув...
Мої води—
збурунені, розхвилені, безкраї—
ричати перестануть... і в мурчанні
погрозливім закриють темну пащу...
Мляні очиці їх поволі згаснуть...
запрагнуть затишку...
утихнуть...
і зімліють...
ЮДА
О, моя Магдалено!
МАГДАЛЕНА
Юдо! Чую,
як стихає, поволі утікає
мені життя!
ЮДА
Що кажеш ти?!
Чому мене тривожиш
задаремно?
МАГДАЛЕНА
Не тривожу!
Кажу, що чую, Юдо!
ЮДА
Магдалено!
О, дай мені іще хоча б хвилину,
яку я вже зазнав! Тоді нехай
помру з тобою, згину
назавжди!
А те щастя, що згорну
собі на груди—
протриває вічно,
піде в безсмертя...
МАГДАЛЕНА
Добре... добре, Юдо!
Допоки згасну я...
допоки піду,
відкіль нема звороту—
напочатку...
ЮДА
Обіймемось смертельним ми охватом,
як смерчі два,
коли скидають пута...
МАГДАЛЕНА
Як хвиля та гіганська
двох морів
розбурханих—так напливу на тебе...
Згорнусь в клубок вогню!..
ЮДА
Як дві колони,
руйнуючись, вистрілюють вогнем!..
МАГДАЛЕНА
Відлунням розпачу поразимо ми небо!
ЮДА
Розіпнемо блискучу тінь
над віком наших домовин...
МАГДАЛЕНА
І в безконечність ра́зом попливемо...
ЮДА
Так. Разом... разом...
Пауза.
(Тихо продовжує.)
О, яка прекрасна...
Як повна смаків неземних!
МАГДАЛЕНА
Тяжить волосся... Розплести мушу...
ЮДА
Я звелю прислузі...
МАГДАЛЕНА
Є лишень одна, як день ясний,
що гідна розплітати
в злотисту зливу сонцесяйні пасма.
ЮДА
Скажи—прийде, тобі служити буде...
МАГДАЛЕНА
То—Аре...
ЮДА
(хоче її покликати)
Зараз прийде сюди...
МАГДАЛЕНА
Вона—невільниця...
ЮДА
Що з того,
що невільниця...
МАГДАЛЕНА
Сьогодні тільки вільні
служить мені повинні...
ЮДА
Буде—як ти кажеш...
МАГДАЛЕНА
Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
Вертайся з нею!
Я чекати буду...
Вертайся!
Хвиля наша близько...
(Юда відходить.)
(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваVІІ (продовження7)"
• Перейти на сторінку •
""МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваІІІ, ІV, V (продовження5)"
• Перейти на сторінку •
""МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваІІІ, ІV, V (продовження5)"
Про публікацію