ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2017.10.22 16:58
Захотілося їсти нестерпно,
Пожувати хоча б вермішель.
Нині лютий. Далеко до серпня.
В хаті лиш оковита і ель.

Дочекатися би урожаю,
Та до цього іще о-го-го!
Я "зеленого змія" ковтаю,

Олександр Сушко
2017.10.22 16:40
Утік правитель. Кажуть, був тиран.
Жилося з тим поганцем дуже важко.
Тепер поглипай, друже, у гаман
І переходь із ковбаси на кашку.

За бунт - нестатки. Отакий закон.
Чуби тріщать у дурників одвіку.
Хотів Європі здатись я в полон,

Ірина Вовк
2017.10.22 14:02
С.131-133 «Пригадую, якось Панас Карпович Саксаганський, з яким Заньковецька завжди жила дружньо і часто працювала в одній трупі, почав мріяти, як би то було добре улаштувати на літо плавучий «морський театр-корабель». «Пішли б оце до Севастополя, - гов

Маркіяна Рай
2017.10.22 09:10
Розквітають магнолії в місті моїх ненадій,
Фіолетовим небом вдягаючи мрію забуту.
Озиратись на втрати, на схиблені цілі - не смій!
Та по сотому колу сповняй перед ними покуту.

Навіть в місті моїх ненадій забуяла весна,
Причаститись до неї так вп

Маркіяна Рай
2017.10.22 09:02
Ніченько, ясочко, вислухай, та змовчи.
Вчитись запізно, болючі пройшли уроки.
За простоокість, за віру мене провчи, -
Хто ж серед ночі так широко ставить кроки!

Ніченько, срібная, серце мені із грудей
Впало додолу й вкотилося в пишні трави.
Я ж

Ольга Паучек
2017.10.22 08:58
Чорнобривці при дорозі на краю...
Не співається пташині у гаю...
Сонце жмуриться низенько,
Стомлене моє серденько
Зустрічає в парі ранішню зорю.

Хризантеми біля стежки понад край.
Зажурився листопадом ліс і гай...

Микола Соболь
2017.10.22 05:16
Не тужся, не кричи щосили,
Всі автобани та шляхи
Потоптані, ними ходили:
І так, і сяк, і навпрошки…
Чудес шукати годі в місті,
Зверни з дороги та іди.
Туди, де роси чисті-чисті,
А смак джерельної води –

Володимир Бойко
2017.10.22 00:33
В житті без завтрашнього дня
Вчуваю зраду в кожнім слові,
І проминальної любові
Зоря ввижається мені.

Так розлітатись врізнобіч,
При зустрічі ледь впізнавати,
Та знову ніч. Знов цілувати

Кристіан Грей
2017.10.21 21:11
A я по rouge trail
І на байку, щасливий,
Намотую вранці 11 миль -
У очі б'є вітер,
Чудове повітря
І сонечко літнє -
Привіт вам,
Привіт!

Іван Потьомкін
2017.10.21 20:55
Коли удосвіта туман пливе долиною,
Здається, що Ейн-Керем –
Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
Осяяна вогнями, от-от затрубить
І зніметься із якорів Гадаса .
Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
...Удень оця фата-моргана зникне,
Та вечір упо

Нінель Новікова
2017.10.21 12:22
Ця абрикоса,
Наче осіння жінка!
Гірчить красою…

2017

Любов Бенедишин
2017.10.21 11:58
Фліртувала з випадком.
В оченятах – бісики…

Доле, віща вигадко.
Згадко, дивна містико.
Кров’ю в серці біль кипів,
На чернетку скрапував…

Лариса Пугачук
2017.10.21 00:06
переганяючи у вільному падінні проміння сонць
закони фізики змітаючи недбало з доріг
вогнем любові спалюючи пустоту
нові шляхи вихоплюючи зірко
спиняючись у точках росту просто
народжуючи світло
світ наповнюючи ним

Ярослав Чорногуз
2017.10.20 23:22
Вже у саду печально вечоріє,
І холод заповзає під пальто.
Імла все більше опускає вії
На цей осінній затишний куток.

Руда сосна красується гілками,
Немов додолу ллє загуслий мед,
Як та чарівна жінка. В пору саме

Нінель Новікова
2017.10.20 22:02
Яскраве листя,
Похмуре, сіре небо –
Тихий сум душі…


2017

Роксолана Вірлан
2017.10.20 20:09
Високий сум — красива глибина,
Тонке нашестя золотих енергій.
Горить живло і тінь горить спадна,
завогнивши окілля безберегі.

Та що мені до того? Що до то...?
Що ліс ізтік листвою, наче кров*ю,
Що оболоку вихолов затон,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Лана Нест
2017.10.05

Ді Чубай
2017.08.22

Христина Татіана
2017.07.27

Любов Матузок
2017.07.04

Садовнікова Катя
2017.06.30

Артем Ємченко
2017.06.19

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко (1991) / Інша поезія

 П’ять днів у серпні
1
Пісок огортає тебе шерхким покривалом, і ти прагнеш пірнути, розчинитися, щезнути в ньому, вимкнувши телефон і МР3плеєр, розсипатися і пливти між водою і часом, які чи не єдині зосталися тим, чим були завжди. Пісок огортає тебе шорстким саваном, і поволі ти вимикаєш свідомість, як світло в кімнаті, намагаючися забути про себе, поникнувши в порожнечі, щоби, ніким не поміченим, прокинутися там. Темні кружальця сонця, розрізаного навпіл, мерехтять, як метелики, чорними крильцями, і здається, від шереху лопають скельця, розширюються зіниці. Пісок огортає тебе...
2
Усе ж, найважче повірити собі самому, і піймати себе на самообмані не легше, ніж самозізнатися. Та коли ні повірити, ні зізнатися собі не можеш, бачиш: поїзд за вікном ще не зрушив із місця, дарма що завважуєш його в русі, чи відчуваєш: поїзд стоїть, але ти віддаляєшся. Світло зникає: оніміння, осліплення, глухота. Хтось (без обличчя) схиляється над тобою і вимагає квитка.
3
Лампа вирізьблює профіль і руки, складені човником, дві зморшки на кутиках уст і нічого з того, що було: ти сидиш, вдивляючись у власне відображення, я – в сутінь.
4
І якби не це місто, розведене між мостами, я би повірив, що все завершується там, де починалося, і починається там, де завершилось. І якби не цей колір очей і не відблиск волосся, я би знав напевно, що останній день схожий на перший – у миттєвому погляді, спорадичному жесті, браку слів і тривалості пауз. Але все, все тут таке чуже, таке знайоме, ніби це було так давно, ніби цього не було.
5
Діставшись до напівпорожнього вагону, ти закидаєш валізу й вибираєшся на верх, не відчуваючи нічого, крім утоми, зашитої тобі під шкіру. Гул, як у порожній склянці, чи, може, у скляній кулі, куди тебе замкнуто на невизначений, незазначений час, стоїть у вухах, і від нього перехоплює подих. Тоді здається, що ти б’єшся, силкуючись розтрощити високі скляні стіни – головою, ногами, всім тілом налігши, прагнеш перевернути цю склянку чи кулю, але безвихідь надто очевидна, вона неминуча. Ти один у цьому залюдненому поїзді без місця призначення й часу прибуття, хоча за місце на верхній полиці платиш – умовними одиницями або часом, бо за все, скрізь і всім ти платиш. Куля видовжується, як ліхтар, і світло, тремке й синювате просвічує, просвердлює, дірявить тебе, а тіло стає рівно-струнке, легке і шорстке на дотик, ніби вирізане з паперу. Ти нагадуєш собі паперового чоловічка з видовженими ногами й широко розставленими очима: за яку ниточку не потягни – покірний жест і твердий потиск рук, посмішка чи ствердний кивок головою – кому яку ниточку?





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-09-19 10:34:03
Переглядів сторінки твору 146
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.737 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.708 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Модернізм та Неомодернізм. Інша поезія
Автор востаннє на сайті 2017.09.19 14:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2017-09-19 11:54:14 ]
Досить поетично і змістовно.
МР3плеєр можна видалити...))) З пов. В.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вадим Василенко (Л.П./М.К.) [ 2017-09-19 14:47:16 ]
Дякую.