ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ночі Вітер
2018.04.24 08:21
Под глазами бессонные ночи,
На губах ледяная тоска,
И в смятенье неясных пророчеств
Замирает невольно рука.

Бьет в окно истомившийся ветер.
Скрипнет лестницы дьявольский круг.
Кто–то нижет твой разум на вертел

Ігор Шоха
2018.04.24 02:09
Визираю у своє віконце
сиротою у самотині.
Весело журитися мені,
поки на орбіту вийде сонце.

Так і проминає день за днем
сонячно у будь-яку погоду,
поки не найду отого броду,

Ірина Вовк
2018.04.23 22:55
…Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
і серденька проймаються жаром... А той жар
все росте – в

Василь Кузан
2018.04.23 21:38
Колиска, дорога, готель.
Світанок, розмови, вечеря.
Довірливість, ігри, фотель,
Сигара, досвідченість… Двері.

Монети, моменти, борги,
Стежина, вершина, падіння.
Лікарня. Кохання. Торги.

Сонце Місяць
2018.04.23 19:37
романтичний як той лабух
крізь будення долає свій шлях
між коліс чортових райдуг
у петлиці його реп’ях

на балансі авжеж ні цента
перспективи по собі в думках
позолочені люмінесценти

Вікторія Лимарівна
2018.04.23 15:39
Вальс долгожданный – ты приглашаешь!
Вихрь поглощает хмельной!
Как и тогда, улыбкой сражаешь.
Взгляд твой горит, озорной!
Музыка льется – миг наслажденья!
Дивный бальзам для души!
В танце вращает - взлет вдохновенья!
Дар сей принять поспеши!

Світлана Майя Залізняк
2018.04.23 14:59
Замовлю квиток у Теплівку,
там гуси на вигоні, джміль.
Зустріну опасисту дівку -
чекає Даліла весіль...

Зависли дими над кальяном.
Посходили ріпа, овес...
Налякані Тедом і Яном,

Анонім Я Саландяк
2018.04.23 12:22
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ТРЕТЯ Дисципліна чистого розуму стосовно гіпотез Вик

Ігор Герасименко
2018.04.23 09:55
Жирголі бджолами-джмелями,
дзижчаннями печаль спиляли.
Проте вівторок змив неділю,
весняним чарам знов не вірю.

Знайшлась опора в очеретах.
Веселим шурхітом усуньте
жорстоку думку, що в поета

Олександр Сушко
2018.04.23 09:03
Ізранку написалася мура,
В сльозавому топились молодиці...
А тема є нова! Гіп-гіп ура!
Надворі пса ганяє підлий гицель.

Колошкає у реп'яхах бровка,
У сак жене блохастого барбоса.
То ж мій гавкун вступився за братка,

Ярослав Чорногуз
2018.04.23 00:33
Ти чарівний, мій вигаданий світе,
Немовби казка із дитячих літ.
Я тут живу, красою оповитий,
І небеса тримають мій політ.

Якась таємна, невідома сила
Щодня явля мені його лице.
Щось інше там вона мені відкрила,

Микола Дудар
2018.04.22 21:40
Аж по пояс відросли косички…
Бісики в очах… а ще рум’янець…
Хай село в районі й невеличке -
Супермаркет свій таки "Сан- Санич"…
Для запивки служить кока-кола
По підвалах поруч дискотеки
А бувало встрінеш богомола -
Хочеться злетіти як лелека…

Іван Потьомкін
2018.04.22 21:15
Незатишно мені бува серед ровесників,
Котрі раніше старості стають старими.
Так їх і тягне на спогади архівні:
Той, хто собі не в змозі дать ради,
Запевня, що тисячами верховодив.
Той, хто ледь чалапає з ковінькою,
Силкується довести, що рекордсмено

Сонце Місяць
2018.04.22 18:18
війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детал

Сергій Гупало
2018.04.22 16:58
Впадеш уб’ють. Іди, іди…
Позаду завжди за тобою
Постійні носії біди
І чути шепоти конвою.

До сміху серденько тули,
Тримай печаль навпроти сонця.
Чарки, не чари, на столі,

Маркіяна Рай
2018.04.22 13:41
А я їй: свободо, осьо я! Не минай мене!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не згорнулося.

Випила би тебе солодку, та не напитися.
Викроїла б тебе і - латкою побіля серця: протяги стережи!
Тільки як коло тебе навстіж душу не прочинити?
Ти м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко (1991) / Публіцистика

 Вінницькі розмови
Зі Соборної прямуємо на Замостя. Мій знайомий-поляк, етнолог із Університету імені Адама Міцкевича з Познані, ділиться враженнями від Вінниці й, розглядаючи залишки архітектурних пам’яток, обмовляється про «польський слід» у місті над Бугом. Я пригадую, що недавно чув те саме про «російський слід» від іншого знайомого, археолога з Росії, який приїздив на кілька місяців раніше. Вони говорять про одне й те ж, хоча різними мовами. В голосах обох звучить чи то претензія, чи то ностальгія за тим, чого ніколи не мали й не будуть мати.
Родина Анджея емігрувала чи радше – повернулася на свою історичну батьківщину, в Польщу, ще до радянської окупації, яка вирила глибоку прірву не тільки між різними територіями нашої країни, але й між різними поколіннями українців, однак завжди ідентифікувала себе не з Польщею, а з Україною: «Ми – українські поляки», – каже мені Анджей. «Ми українські росіяни», – переконує мене Міхаїл. Його сім’я вибралася до Надволжя, в Жовтий Клин, ще наприкінці дев’яностих років, отримавши там чималий спадок від померлого родича – майже в дусі англійського детективу. Батьки Міхаїла займають добре оплачувані посади, а сам він побував уже в десятках археологічних експедицій чи не в усіх куточках планети, тож знає про світ куди більше, ніж я. А вчора – ніби в унісон до моїх розміркувань – вінницький приятель у телефонній розмові відкрив «таємницю» про те, як проводив екскурсію для туристів з Ізраїлю: «Я розумію, що вони скрізь почуваються як удома, – сміявся він. – Але один, закрутивши пейси, підійшов до мене й просто сказав: “Ми – українські євреї”».
Українські поляки, українські росіяни, українські євреї... Бодай не сказати «українські українці», бо не так давно у Вінниці це також було рідкістю.
Знайома поетка й журналістка зі Львова на мої міркування сказала би свою заяложену фразу, безнастанно продубльовану в газетах, по радіо й на телебаченні, що Україна – це багатонаціональна країна, особливо Поділля, Вінниця. «Що тут дивного? Твоя утопія про якусь “духовну єдність” – це блеф. Учорашній сніг». Ще один приятель, поет із Вінниці, інфікований вірусом мультикультуралізму, додав би, що ідентифікація людини за географічним принципом – це фікція, а поняття Батьківщини – абстракція. «Твоя Україна – це ілюзія, що розсипалася з нестримним подихом часу. Про яку “духовну єдність” ти говориш?» – запитує він – і я відчуваю, що звідкись пробивається запліснявіло-імперське: «Украіна – ета акраіна, ґдє рускіє живут, у края». «Гаразд, – кажу, – тоді Іван Франко – німець, Михайло Драгоманов – болгарин, В’ячеслав Липинський – поляк, Володимир Сосюра – француз, Микола Бажан – єврей». У відповідь на це адепт мультикультуралізму сміється: «Ні». «Хіба ми не ті, ким себе вважаємо?» – запитую в нього, але даремно: є серед нас «Вічний Жид», стверджували завбачливі предки. Однак чому для поляка Анджея та росіянина Міхаїла Вінниця – «кревна», «радная»?
Може, тому, що родини обох колись мешкали тут, у місті над Бугом, закладаючи підмурівки свого дому, тож пробивається в пам’яті щось близьке, майже містичне, як от – упізнавання місця, на якому ти насправді ніколи не був, але здається, що вже бачив його – чи то вві сні, чи, може, в паралельному вимірі, або в іншому житті?
Може, тому, що обоє вихідці з країн-колонізаторів, які звикли дивитися на Україну як на невичерпне джерело загарбницьких ілюзій і, за невід’ємним правом «метрополії», вважати її своєю «золотою провінцією»?
Може, тому, що глибоко всередині кожного з нас іноді прокидається те, чому немає ім’я – незрозуміла тяглість до країни, з якою, хоча й не ідентифікуємо себе, однак відчуваємо спорідненість: зі середньовічними замками Іспанії, зі сніговими урвищами Скандинавії, зі стрімкими мінаретами Туреччини?
Чи так це?
Вважаю, що ні.
Для жодного з них – ні для поляка Анджея, ні для росіянина Міхаїла, ні для незнайомого єврея – Україна не є «ойчизною», «атєчєством», «землею обіцяною», хоча метафізична сила й вабить їх до нашого «світу тихого, краю милого».
Знайомий-історик із Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, за звичкою, назвав би мене «романтичним полінезійцем» і – як аргумент – навів би, до прикладу, десятки дат і подій, коли поляки, росіяни – у їхніх рядах іноді євреї – билися пліч-о-пліч із українськими автохтонами зі спільним ворогом (одразу контраргумент: пліч-о-пліч із ворогом у всіх без винятку війнах ішли єдинокровні – зі Сходу чи Заходу, то хто ж тоді був нашим справжнім, а не уявним ворогом?). «Шановний друже, – кажу, – розбійник також захищає награбоване майно. Американці билися водночас на стороні французів і англійців, які змагалися за їхній Новий Світ. Про це йдеться навіть у твоєму улюбленому романі “Останній із могікан” Фенімора Купера».
Тільки «голос крові» ніколи не зрадить: для Анджея столиця (культурна, передовсім, не політична – аполітичної культури не буває, а те, що українці відтепер іменують політикою, далеко не відповідає змісту цього слова) – це Варшава, а ще – древній Краків, для росіянина Міхаїла – це «ґорад-ґєрой Масква», а ще Санкт-Петербург – «Лєнінґрад – Пєтраґрад». «Місто, що стоїть на козацьких кістках», – кажу йому. Він погоджується: «Всі ми виросли на ваших кістках», – відповідає. Але я знаю, що він думає про зовсім інше: для мене – це кістки програних війн, змагань і революцій, для нього – це «кость од кості, плоть од плоті», вигадана «колиска трьох братніх народів», якої насправді ніколи не існувало.
Здавалося б, для кого проговорювати загальновідомі істини? Однак... урізається в пам’ять іще один епізод.
Крим до окупації. Ялта. Кілька моїх добре знайомих і малознайомих, затоваришувавши з туристами, вирішують їхати разом до Бахчисараю. Дама в зеленому капелюшку, запалюючи папіроску, привітно посміхається до мене й запитує, чи вмію я водити машину. «Ні, – кажу, – не вмію. Взагалі-то я будь-яку техніку не виношу...». Дама в зеленому капелюшку скривилася «в нєдоумєнії» та закліпала очима, а мій знайомий набундючено видавив із себе щось на кшталт: «Ти що, забув, де ти? Чєловєк к тєбє руским язиком абращаєтся». Пригадую, що тоді я нічого не відповів, але дама в зеленому капелюшку була зовсім не проти слухати українську. До речі, невдовзі мені довелося українізовувати ще й росіянку-медика з Вінниці й литовку-історика з Києва. Але це вже інші історії.
Для декого культурна столиця досі в Москві, для багатьох вона у фразах «Я – чєлавєк – ґражданін міра», «Чєлавєк – мая нацианальность»: авжеж, про це варто нагадувати, особливо тоді, коли відчуваєш себе як у гігантському твариннику – «Ферма тварин» Джорджа Орвела екранізується без кінокамер. Тож справді, яка різниця, хто ти? Росіянин, поляк чи єврей?
Але, як не дивно, питання: «Хто ти?» в нас ніколи не ставлять перед росіянином, поляком чи євреєм, а тільки перед українцем. Статисти дослідили, що своєю національністю найбільше пишаються поляки, українці ж найбільше соромляться того, хто вони. Особливо ті, що живуть у Росії та Польщі.
На щастя, цей дефект уже реанімується.
Дуже кволо, але безупинно.

2015 р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-09-19 11:01:16
Переглядів сторінки твору 63
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.737 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.708 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.805
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2017.09.19 14:47
Автор у цю хвилину відсутній