ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2018.01.18 23:43
Жартує охоче, сміється Зима!
Дала трішки снігу – а більше нема!
Бо рік особливий – Собака при владі,
І треба від неї чекати поради.
Не любить, не хоче Собака морозу –
І робить йому перешкоди в дорозі.

Сьогодні так тепло, ну зовсім – Весна!

Домінік Арфіст
2018.01.18 20:42
болить… болить Ліліт… несправджена… несправжня…
втікачка… чорна ніч… і чорна кров бажань…
кружляє уві сні нещадний дух… кажан…
спалахує вогнем і гасне змога давня…
так смага сушить рот і спалює гординя…
так зрада стереже за рогом на усіх…
так спопел

Володимир Бойко
2018.01.18 16:21
Я лиш тільки тепер починаю тебе розуміти,
Усвідомивши врешті, що втратив тебе назавжди.
Почуття, ледь розвившись, одразу зів’яли, мов квіти,
Мов полишені квіти у вазі без краплі води.

А тобі це лиш гра, і, можливо, дещиця любові,
Інтригуючий штрих

Вікторія Торон
2018.01.18 16:18
Кількасот нічних годин. Розбігається й тремтить
ворухка куляста ртуть розколочених думок.
Озирнися, постривай. Одне одному ми – хто?
Сон, укладений у сон? З пензля зронена блакить?

Голос твій іще живе, меркне в пам’яті моїй,
обертаються в ніщо гол

Ірина Вовк
2018.01.18 14:23
Напередодні Водохрестя святкує Господиня-Україна «Голодну Кутю», так як і на Святвечір удень українська спільнота нічого не їсть – постить. Сяде за «другу Свят- Вечерю» лише тоді, коли засяє вечірня зоря. Подасть на стіл пісні страви – смажену рибу, вар

Олександр Сушко
2018.01.18 12:15
Прийшла орда з хрестами в отчий дім,
Сказала: "У Дніпро божків поганих!".
Горів Сварог. Летів у небо дим,
Волати "Пощади!" Єгові марно.

Для роду жінка старшою була,
Згорів олтар. Розбивсь жертовний камінь.
Тепер несе тавро спокуси й зла,

Олександр Жилко
2018.01.18 12:02
Вогонь пророста крізь фаєрку,
зачепившись за іскру.
Най тобі руки не мерзнуть,
додам чайнику свисту.
Най тобі легше з дороги,
щось піднесу, нагодую.
Ти розкажи щось цікаве!
Тобі чаю чи кави?

Мирослав Артимович
2018.01.18 11:51
Зима, як жінка, міняє позу,
і витворяє такі дива…
Ширяла думка – всю нічку зможу,
Але спромігся на раз чи два.

Чекаю снігу – даремна справа:
Знать, переоблік на небесах…
Вмостився зліва, ні – хоче справа,

Серго Сокольник
2018.01.17 23:53
Леся Миронюк- Ви , напевно, за сандалями скучили... (з коменту під викладеним мною на Фейсбуці "літнім" фото)))

Поетам чоботи не до лиця.
Ми генерали іншого взірця.
Завжди розуті... Долею сприйняв,
Як босі душі ріже навмання
Брехні спокуса... Це

Василь Кузан
2018.01.17 23:29
Зима, як жінка, міняє позу,
Морочить душу, туманить розум.
То хоче глибше у сніг зарити
Вчорашніх вражень дереворити,
То хоче ззаду поцілувати,
Обводить пензлем важливі дати,
А то, як дівка у сні дволикім –
Її лякає раптова близькість.

Сергій Гупало
2018.01.17 20:39
Пора. Обіцянки забудь зачерствілі.
Тумани позаду, окутали горе.
Надія на чисті, стрімкі заметілі,
Що вибілять душу і ніченьку чорну.

Якось паралельно йде правдошукання,
І так популярні оті, що невинні…
І пнуться незграбно одні запитання –

Сонце Місяць
2018.01.17 20:36
П’єретти & коломбіни, офелії, саломеї
старанні, зухвалі пози
аргументи, резони, догми

За кавою або кейфом
на сепії чи пастелі
вітаючи сум & втому
фотелі й пустелі готельні

Вікторія Лимарівна
2018.01.17 20:30
Життя смугасте і мінливе.
Нема зупину, вороття.
Щасливе, іноді жахливе.
Грайливе, начебто дитя.

На зебру схоже – її смуги,
Чергуючись, ідуть до нас.
На що чекати: радість , тугу?

Іван Потьомкін
2018.01.17 17:40
Постаріла кішка. Хазяїв нема.
А голод триклятий вже кишки вийма.
Десь там у коморі жиріє мишва,
А вона на призьбі лежить ледь жива.
«Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
А що залишилось – так це тільки хитрість.
Хай сміються миші. Я таке підс

Лілея Дністрова
2018.01.17 16:31
Лунарний блік нависнув повновидо,
Даруючи осяяність землі.
Розцвічення нічного колориту,
Соната світла у німій пітьмі.

Гігантський блік, припливи і відпливи...
У лабіринтах снів чи наяву,
Падінь і злетів диво-переливи,

Олександр Сушко
2018.01.17 15:53
Поламалась ліра,
Не цвітуть сади.
Наплодилось сіре -
Ти сюди не йди.

Золоті перлини
Вчавлено у бруд.
Урожай загинув,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16

Олександр Артамонов
2015.02.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко (1991) / Публіцистика

 Вінницькі розмови
Зі Соборної прямуємо на Замостя. Мій знайомий-поляк, етнолог із Університету імені Адама Міцкевича з Познані, ділиться враженнями від Вінниці й, розглядаючи залишки архітектурних пам’яток, обмовляється про «польський слід» у місті над Бугом. Я пригадую, що недавно чув те саме про «російський слід» від іншого знайомого, археолога з Росії, який приїздив на кілька місяців раніше. Вони говорять про одне й те ж, хоча різними мовами. В голосах обох звучить чи то претензія, чи то ностальгія за тим, чого ніколи не мали й не будуть мати.
Родина Анджея емігрувала чи радше – повернулася на свою історичну батьківщину, в Польщу, ще до радянської окупації, яка вирила глибоку прірву не тільки між різними територіями нашої країни, але й між різними поколіннями українців, однак завжди ідентифікувала себе не з Польщею, а з Україною: «Ми – українські поляки», – каже мені Анджей. «Ми українські росіяни», – переконує мене Міхаїл. Його сім’я вибралася до Надволжя, в Жовтий Клин, ще наприкінці дев’яностих років, отримавши там чималий спадок від померлого родича – майже в дусі англійського детективу. Батьки Міхаїла займають добре оплачувані посади, а сам він побував уже в десятках археологічних експедицій чи не в усіх куточках планети, тож знає про світ куди більше, ніж я. А вчора – ніби в унісон до моїх розміркувань – вінницький приятель у телефонній розмові відкрив «таємницю» про те, як проводив екскурсію для туристів з Ізраїлю: «Я розумію, що вони скрізь почуваються як удома, – сміявся він. – Але один, закрутивши пейси, підійшов до мене й просто сказав: “Ми – українські євреї”».
Українські поляки, українські росіяни, українські євреї... Бодай не сказати «українські українці», бо не так давно у Вінниці це також було рідкістю.
Знайома поетка й журналістка зі Львова на мої міркування сказала би свою заяложену фразу, безнастанно продубльовану в газетах, по радіо й на телебаченні, що Україна – це багатонаціональна країна, особливо Поділля, Вінниця. «Що тут дивного? Твоя утопія про якусь “духовну єдність” – це блеф. Учорашній сніг». Ще один приятель, поет із Вінниці, інфікований вірусом мультикультуралізму, додав би, що ідентифікація людини за географічним принципом – це фікція, а поняття Батьківщини – абстракція. «Твоя Україна – це ілюзія, що розсипалася з нестримним подихом часу. Про яку “духовну єдність” ти говориш?» – запитує він – і я відчуваю, що звідкись пробивається запліснявіло-імперське: «Украіна – ета акраіна, ґдє рускіє живут, у края». «Гаразд, – кажу, – тоді Іван Франко – німець, Михайло Драгоманов – болгарин, В’ячеслав Липинський – поляк, Володимир Сосюра – француз, Микола Бажан – єврей». У відповідь на це адепт мультикультуралізму сміється: «Ні». «Хіба ми не ті, ким себе вважаємо?» – запитую в нього, але даремно: є серед нас «Вічний Жид», стверджували завбачливі предки. Однак чому для поляка Анджея та росіянина Міхаїла Вінниця – «кревна», «радная»?
Може, тому, що родини обох колись мешкали тут, у місті над Бугом, закладаючи підмурівки свого дому, тож пробивається в пам’яті щось близьке, майже містичне, як от – упізнавання місця, на якому ти насправді ніколи не був, але здається, що вже бачив його – чи то вві сні, чи, може, в паралельному вимірі, або в іншому житті?
Може, тому, що обоє вихідці з країн-колонізаторів, які звикли дивитися на Україну як на невичерпне джерело загарбницьких ілюзій і, за невід’ємним правом «метрополії», вважати її своєю «золотою провінцією»?
Може, тому, що глибоко всередині кожного з нас іноді прокидається те, чому немає ім’я – незрозуміла тяглість до країни, з якою, хоча й не ідентифікуємо себе, однак відчуваємо спорідненість: зі середньовічними замками Іспанії, зі сніговими урвищами Скандинавії, зі стрімкими мінаретами Туреччини?
Чи так це?
Вважаю, що ні.
Для жодного з них – ні для поляка Анджея, ні для росіянина Міхаїла, ні для незнайомого єврея – Україна не є «ойчизною», «атєчєством», «землею обіцяною», хоча метафізична сила й вабить їх до нашого «світу тихого, краю милого».
Знайомий-історик із Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, за звичкою, назвав би мене «романтичним полінезійцем» і – як аргумент – навів би, до прикладу, десятки дат і подій, коли поляки, росіяни – у їхніх рядах іноді євреї – билися пліч-о-пліч із українськими автохтонами зі спільним ворогом (одразу контраргумент: пліч-о-пліч із ворогом у всіх без винятку війнах ішли єдинокровні – зі Сходу чи Заходу, то хто ж тоді був нашим справжнім, а не уявним ворогом?). «Шановний друже, – кажу, – розбійник також захищає награбоване майно. Американці билися водночас на стороні французів і англійців, які змагалися за їхній Новий Світ. Про це йдеться навіть у твоєму улюбленому романі “Останній із могікан” Фенімора Купера».
Тільки «голос крові» ніколи не зрадить: для Анджея столиця (культурна, передовсім, не політична – аполітичної культури не буває, а те, що українці відтепер іменують політикою, далеко не відповідає змісту цього слова) – це Варшава, а ще – древній Краків, для росіянина Міхаїла – це «ґорад-ґєрой Масква», а ще Санкт-Петербург – «Лєнінґрад – Пєтраґрад». «Місто, що стоїть на козацьких кістках», – кажу йому. Він погоджується: «Всі ми виросли на ваших кістках», – відповідає. Але я знаю, що він думає про зовсім інше: для мене – це кістки програних війн, змагань і революцій, для нього – це «кость од кості, плоть од плоті», вигадана «колиска трьох братніх народів», якої насправді ніколи не існувало.
Здавалося б, для кого проговорювати загальновідомі істини? Однак... урізається в пам’ять іще один епізод.
Крим до окупації. Ялта. Кілька моїх добре знайомих і малознайомих, затоваришувавши з туристами, вирішують їхати разом до Бахчисараю. Дама в зеленому капелюшку, запалюючи папіроску, привітно посміхається до мене й запитує, чи вмію я водити машину. «Ні, – кажу, – не вмію. Взагалі-то я будь-яку техніку не виношу...». Дама в зеленому капелюшку скривилася «в нєдоумєнії» та закліпала очима, а мій знайомий набундючено видавив із себе щось на кшталт: «Ти що, забув, де ти? Чєловєк к тєбє руским язиком абращаєтся». Пригадую, що тоді я нічого не відповів, але дама в зеленому капелюшку була зовсім не проти слухати українську. До речі, невдовзі мені довелося українізовувати ще й росіянку-медика з Вінниці й литовку-історика з Києва. Але це вже інші історії.
Для декого культурна столиця досі в Москві, для багатьох вона у фразах «Я – чєлавєк – ґражданін міра», «Чєлавєк – мая нацианальность»: авжеж, про це варто нагадувати, особливо тоді, коли відчуваєш себе як у гігантському твариннику – «Ферма тварин» Джорджа Орвела екранізується без кінокамер. Тож справді, яка різниця, хто ти? Росіянин, поляк чи єврей?
Але, як не дивно, питання: «Хто ти?» в нас ніколи не ставлять перед росіянином, поляком чи євреєм, а тільки перед українцем. Статисти дослідили, що своєю національністю найбільше пишаються поляки, українці ж найбільше соромляться того, хто вони. Особливо ті, що живуть у Росії та Польщі.
На щастя, цей дефект уже реанімується.
Дуже кволо, але безупинно.

2015 р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-09-19 11:01:16
Переглядів сторінки твору 47
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.737 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.708 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.805
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2017.09.19 14:47
Автор у цю хвилину відсутній