ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.11.19 09:32
Ми зайняті. Гопак схрестили з вальсом,
Важлива справа! Котик скаже "Няв!"
Росія ж як Росія - любить м'ясо,
А хохлачок підпилий закуняв.

А результат - лишилися без Криму,
В Донбасі ФСБ біля керма.
Думки золою сиплються у зиму,

Любов Бенедишин
2018.11.19 08:09
Хтось простягав хустинку:
«Сльози витри…»
А хтось –
троюдив болю тятиву.
Не титулів жадала.
В кожну титлу
вдивлялася,
мережачи канву

Домінік Арфіст
2018.11.19 02:01
шляхетна сивина прадавньої гори
розчесана дощем… увінчана вітрами…
і грає юний день свої небесні гами
торкаючи гори… цілуючи вітри….
сліпа долина дна… Аїда… тінь Тавриди…
невичерпані сни ласпійського села…
стинається вода до дотиків весла…
і ти п

Юлія Стиркіна
2018.11.19 00:03
Чоловік замовив ляльку
з порцелянового скла,
всі життєві забаганки
він до Бога списком склав,
описав усі прикмети
і послав до неба лист:
щоб така була кобєта
і назовні, і на зріст!

Сонце Місяць
2018.11.18 23:55
У записнику героя
чисто китайська проза
передчуття артрозів
виблиску наднової

Мелодії падолисту
короткі й злі, прематурні
холод імлиться містом

Серго Сокольник
2018.11.18 22:05
нелайковий" експериментальний cуперандеграунд, гра слів, просто капець)))***

Трохи вище, зарАз-о!!!-
МU...за сіла на стіл.
Визивали відразу
Римування оті
Не відразу до музи
(бо маленька якась)

Ярослав Чорногуз
2018.11.18 22:00
Ще листопад, а справжня йде зима,
З`явився лід на озері тоненький.
І злежаний сніжечок задрімав
І пухом огорнув землицю-неньку.

І пташечки в гаю – анітелень.
Шукають, заклопотані, поживу.
Лиш усміхається чарівно день,

Володимир Бойко
2018.11.18 21:47
Ми з вами дружно жили,.
Поки ми вам служили,
Любили ви продажних,
Послужливих хохлів.
Але часи настали –
І вся любов пропала,
І в прорізі прицілу
Мішені ворогів.

Олена Багрянцева
2018.11.18 19:38
Вимикай у кімнаті світло і вводь пароль.
Мої файли рясні завантажені, як годиться.
Твої губи, немов запашна лісова суниця.
Зависає над нами туман, як вузький бемоль.
Мої ноти звучать вірогідно у цій пітьмі.
Наближайся сміливо близько, наскільки зможе

Іван Потьомкін
2018.11.18 17:52
У спірці я, як Галілео Галілей:
Не хоче інквізиція, аби Земля крутилась,
Нехай лишається при неуцтві своїм.
Отак і я:не змушую сперечника сердитись.
Ти хочеш, аби столицею Ізраїлю
Був Тель-Авів, будь ласка.
Єрусалим для вірності собі залишу.

Олександр Сушко
2018.11.18 15:06
Не пишуть про любов старі діди,
Посохли перевтомлені кабаки.
А я - Амур! У любощах крутий!
Гірляндами висять на шиї мавки.

Лютує мій сусіда-стариган,
Ковінькою погрожує з-за тину.
Завидує. Бо я - моторний фавн,

Юлія Стиркіна
2018.11.18 12:31
Якщо чужу побачиш тінь,
то знай, що то моя
хустина марень і хотінь,
яку згубила я.
А може, тінь втекла сама?
Я не хазяйка їй.
Для неї прихисток – пітьма,
і ти для неї – свій.

Ігор Деркач
2018.11.18 11:10
Сатирик гумориста укусив,
оцінюючи поетичні вади
Пегаса. Той вудила закусив
і ненароком, – бац! – його «іззаду».

І наламали цілу купу дров.
На головному капищі Парнасу
зоїли наросили на альков

Ірина Вовк
2018.11.18 11:04
Все думалося: дзеркало тривке
супроти років суєтного плину,
а дзеркало – як видиво тремке –
втікає з рук і б’ється без упину.
Химери тріщин, хаос кольорів –
і ось уже висвітлює уламок
промінним сяйвом мій надхмарний замок,
де образ твій так зорян

Шон Маклех
2018.11.18 03:39
Місто-квітник
Плекає старий садівник
Сивобородий з сумними очима:
Синіми, наче шмати неба*,
У білих шатах,
Що не брудняться землею чорною**.
На цій круглій клумбі,
Що оточена мурами***

Володимир Півторак
2018.11.18 02:13
вище панчішок,
де шкіра пружна і гаряча,
я просуваюся...
і прокидається хіть.
ніжно цілую.
то варто? чи може, не слід?
я божеволію,
граючи на удачу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ігор Федів
2018.11.17

Артем Харченко
2018.11.17

Юлія Стиркіна
2018.11.16

оксана деркач
2018.11.12

Віктор Католик
2018.11.10

Тарас Слобода
2018.10.29

Євген Лінивий
2018.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Метелик
I
Сказати – мертвий ти?
Доби не жив, аж нумо...
Сумним завдався гумор
Творця! ади,
ніякове слівце
«жилець» і ємність дати
уродин, як відняти
благе тільце
зі крильцями, спиня
потугу цугом
одне угледіть в другім
у рамцях дня.

II
Отим, що дні для віч –
ніщо. Отим лиш,
що шилом не пришпилиш,
не наситиш
віч з певністю: ади,
на тлі, хай білім,
не обзавівшись тілом
пусті труди
нетяг. І поготів,
– чи варт уваги
десята доля вáги
одного з днів?

III
Сказати – не пізнав
тебе? А що б цим
змінилось в оболонці
тільця? Цвіт барв
не виплід небуття,
і не хизá підказок
буяє замість красок!
Навряд би я,
набубонівши з міх
слів, зайвих барві,
годити так уяві
в палітрі міг.

IV
На крилечках твоїх
зіниці, вії –
грайливих вічок, мрії –
зі мрев чиїх,
скажи мені, це лиць,
портрет летучий?
Якого трибу учті
часток, крупиць
пасує натюрморт:
речей, плодів бо?
а пійманої риби
плавців акорд?

V
Можливо, ти – пейзаж,
і, взявши лупу,
я бачитиму купу
німф, танці, пляж.
Там сяйно, як удень?
чи темно небосхилу,
мов поніч? чи світилу
податись ген
там є куди? а тінь
є у фігури?
з чиєї, пак, натури
писався він?

VI
Гадаю, ти є те
і інше: себто
звізди, лиця, предмета
рис tеte-a-tete.
Ба, є десь ювелір,
що брів не супив,
а сутостей сугубив,
гранив узір,
доводив до ума,
звів нас, урешті,
де ти, – це образ речі,
ми – річ сама.

VII
Скажи, якій зі сфер
бодай зо день бо
узір твій тішив небо
в краю озер,
тим пак, що про запас
дзеркал їх доста?
А ти гайнуєш просто
чудовий шанс
летіти в сак
і трепетать в долоні,
як в мить погоні –
в зіниці, пак.

VIII
Не кликав ти мене
не зі причини
ніяковості чи не
зі зла, і не
тому, що зціпенів.
Живій, змертвілій –
істоті богу милій
у знак рідні
дається голос для
пісень, привітів:
перипетії миті,
хвилини, дня.

IX
А ти – ти потерпав
без дару цього.
Коли судити строго,
і ліпше: ба,
не бути у небес
в боргу, на мітці;
єству в твоєму віці,
вазí – "внівець"
синонім "німоти":
звук плющить масу.
Що невагоміш часу,
беззвучніш ти.

X
Не відаючи, не
доживши страху,
ти в’єшся, легший праху
вкіл клумб, де тхне
не схоже на тюрму
з її удушшям
минулого з грядущим,
і лиш тому,
що ти летиш на луг
шукати корму,
умить приймає форму
повітря круг.

XI
Так чинить і перо,
черкає гладі
листів лініюваті
без гадки про
талан своїх рядків,
де мудрість, єресь
подолують непевність
кивком руки:
гарує, гідне свіч,
німе із виду,
не пил знімає з квіту –
тягар зі пліч.

XII
Яка ото краса
і миті плинні
поєднані у тліні
кривлять вуста:
нема речей ясніш,
що в певнім смислі
робили світ без цілі,
а як і ні –
мета – не ми.
Брат-ентомолог,
нема для світла голок,
ні для пітьми.

XIII
Сказати «прощавай»?
Як формі часу?
а глузд і цього разу
стриже лишай
самот: у талані
тому виною
оте, що за спиною
самот не дні
постелені на двох,
не сни дрімучі
минулого, а тучі
твоїх небог!

XIV
Ти ліпший за Ніщо.
Наразі – ближчий
і зримий, узнаки чи
невідь чом
ти догодив йому.
В твоїм польоті
воно вкусило плоті;
уже б тому
ти з течією днин
уваги годна
оманна перепона
між мною й ним.


1972

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-10-02 05:22:50
Переглядів сторінки твору 1122
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.726 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.277 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2018.11.18 22:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2017-10-02 05:58:04 ]
И. Бродский

Бабочка

I

Сказать, что ты мертва?
Но ты жила лишь сутки.
Как много грусти в шутке
Творца! едва
могу произнести
"жила" - единство даты
рожденья и когда ты
в моей горсти
рассыпалась, меня
смущает вычесть
одно из двух количеств
в пределах дня.

II

Затем, что дни для нас -
ничто. Всего лишь
ничто. Их не приколешь,
и пищей глаз
не сделаешь: они
на фоне белом,
не обладая телом,
незримы. Дни,
они как ты; верней,
что может весить
уменьшенный раз в десять
один из дней?

III

Сказать, что вовсе нет
тебя? Но что же
в руке моей так схоже
с тобой? и цвет -
не плод небытия.
По чьей подсказке
и так кладутся краски?
Навряд ли я,
бормочущий комок
слов, чуждых цвету,
вообразить бы эту
палитру смог.

IV

На крылышках твоих
зрачки, ресницы -
красавицы ли, птицы -
обрывки чьих,
скажи мне, это лиц,
портрет летучий?
Каких, скажи, твой случай
частиц, крупиц
являет натюрморт:
вещей, плодов ли?
и даже рыбной ловли
трофей простерт.

V

Возможно, ты - пейзаж,
и, взявши лупу,
я обнаружу группу
нимф, пляску, пляж.
Светло ли там, как днем?
иль там уныло,
как ночью? и светило
какое в нем
взошло на небосклон?
чьи в нем фигуры?
Скажи, с какой натуры
был сделан он?

VI

Я думаю, что ты -
и то, и это:
звезды, лица, предмета
в тебе черты.
Кто был тот ювелир,
что, бровь не хмуря,
нанес в миниатюре
на них тот мир,
что сводит нас с ума,
берет нас в клещи,
где ты, как мысль о вещи,
мы - вещь сама.

VII

Скажи, зачем узор
такой был даден
тебе всего лишь на день
в краю озер,
чья амальгама впрок
хранит пространство?
А ты лишаешь шанса
столь краткий срок
попасть в сачок,
затрепетать в ладони,
в момент погони
пленить зрачок.

VIII

Ты не ответишь мне
не по причине
застенчивости и не
со зла, и не
затем, что ты мертва.
Жива, мертва ли -
но каждой божьей твари
как знак родства
дарован голос для
общенья, пенья:
продления мгновенья,
минуты, дня.

IX

А ты - ты лишена
сего залога.
Но, рассуждая строго,
так лучше: на
кой ляд быть у небес
в долгу, в реестре.
Не сокрушайся ж, если
твой век, твой вес
достойны немоты:
звук - тоже бремя.
Бесплотнее, чем время,
беззвучней ты.

X

Не ощущая, не
дожив до страха,
ты вьешься легче праха
над клумбой, вне
похожих на тюрьму
с ее удушьем
минувшего с грядущим,
и потому
когда летишь на луг
желая корму,
приобретает форму
сам воздух вдруг.

XI

Так делает перо,
скользя по глади
расчерченной тетради,
не зная про
судьбу своей строки,
где мудрость, ересь
смешались, но доверясь
толчкам руки,
в чьих пальцах бьется речь
вполне немая,
не пыль с цветка снимая,
но тяжесть с плеч.

XII

Такая красота
и срок столь краткий,
соединясь, догадкой
кривят уста:
не высказать ясней,
что в самом деле
мир создан был без цели,
а если с ней,
то цель - не мы.
Друг-энтомолог,
для света нет иголок
и нет для тьмы.

XIII

Сказать тебе "Прощай"?
как форме суток?
есть люди, чей рассудок
стрижет лишай
забвенья; но взгляни:
тому виною
лишь то, что за спиною
у них не дни
с постелью на двоих,
не сны дремучи,
не прошлое - но тучи
сестер твоих!

XIV

Ты лучше, чем Ничто.
Верней: ты ближе
и зримее. Внутри же
на все сто
ты родственна ему.
В твоем полете
оно достигло плоти;
и потому
ты в сутолоке дневной
достойна взгляда
как легкая преграда
меж ним и мной.

1972