Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"...І пошлю на вас Змія", або "Щит для Дракона"
«… і пошлю на Вас змія…»
(Святе Письмо)
моїм побратимам по виставі«Дракон»
у львівському аматорському театрі «МЕТА»
присвячується
«…Мені часто вночі сниться, що я метелик –
і пурхаю серед квітів.
Це – найсолодші сни…
А коли прокидаюся, то не відразу можу збагнути,
хто я… Чи д р а к о н, якому наснилося,
що він метелик , чи м е т е л и к,
якому сниться, що він дракон?»
(З монологу Дракона за однойменною повістю Юрія Винничука)
Я покличу сюди метелика
із предивної, ластівко, казки –
аби теплі його окраски
нам розрадили цю холоднечу,
вколисали мою малечу
веселковими барвами літа –
із блавату і буйного жита,
і любистку, і запаху м’яти…
Я покличу його на свято
доброти і безмежної ласки,
аби втішні видіння казки
розбудили тьмяну порожнечу
і пом’якшили біль утрати…
… Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
десь у казці він жив д р а к о н о м –
як дитина, безоборонним,
чи поетом, чи то пустельником…
Мав печеру… і мав озерце,
і бездонної синяви серце,
що дзвеніло церковним дзвоном
над землі благодатним амвоном,
пориваючи зорі квітчасті –
і над людом червивої масті,
понад привидом честі і власті,
що потворить святу ікону,
повечерявши свіжим причастям
із Великої Букви Закону…
… Та як завше ведеться у казці
не судилося вмерти дракону,
а вертати до крил і до цвіту,
і розносити маєво літу,
відсьорбнувши із княжого келиха
власних віршів шумкі переброди:
«… Я покличу сюди метелика
у князівство пресвітле, Люботин,
де беззбройність Дракона й Пустельника,
Князя гнів і страх Воєводин…
Тут земля – лиш барвиста плаха,
та найменше життя – безсмертне,
і безстрашно повзе комаха
перед очі Дракона-поета!
Написати б про неї вірша,
чи поему, чи навіть притчу,
де комаха в сто крат сильніша
за прославлену міць чоловічу…
Прочитаю очима Пустельника
всі закони і протизакони –
є Дракони – за суттю Метелики,
а є люди – за суттю дракони!»*
…Хай боронять святі ікони
світ Драконів
і світ Метеликів…
… Я покличу сюди метелика…
(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)
У 1979 році у Львові при Будинку Вчених був створений єдиний (серед 10-и існуючих) україномовний аматорський театр "МЕТА" - Молодіжний Експериментальний Театр Аматорів. Ним керував тоді ще молодий актор театру ім. Марії Заньковецької, тепер уже народний артист України - Григорій Шумейко. Деякі творчі роботи допомагав втілювати народний артист України , лауреат Шевченківської премії Богдан Козак. У доробку театру були перші в Україні інсценізації "Марусі Чурай" Ліни Костенко та "Собору" Олеся Гончара, а також "Дорога" за новелами Василя Стефаника, "Вертеп" Валерія Шевчука, "Свіччине весілля" Івана Кочерги та багато інших вистав."МЕТА" виховала два театральних покоління своїх дітей та внуків: театри "Нова МЕТА" та "Юна МЕТА". Протягом майже сорокалітнього творчого шляху "МЕТА" відроджувала у Львові народні різдвяні "Вертепи" та купальські забави у Нижньому Синьовидному у Карпатах, Гідропарку на Дніпрі (1989), Ченстохові (1991) на зустрічі з Папою Іваном-Павлом ІІ, та на Львівському Знесінні (1991).
Тепер нові поколінні "Метян" продовжують наш театральний досвід.
Вірш «… І ПОШЛЮ НА ВАС ЗМІЯ» АБО ЩИТ ДЛЯ ДРАКОНА - відголосся моєї присутності у цьому рідному мені творчому колективі з 1987 року. Починала я з ролі Дракона у однойменній виставі за повістю-казкою Юрія Винничука. Ця вистава принесла театру звання народного у квітні 1988 року, а також її побачило Ченстохово у пам'ятному 1991 році.
*тут цитується авторська адаптація поезії Наталії Дзюбенко як прологу до вистави «Дракон» на сцені Молодіжного Експериментального Театру Аматорів «МЕТА» (Львів,1987рік).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)