ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Останній бій гетьмана Свирговського
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так, як і передбачав Свирговський після нищівної поразки турків: не дати змоги суперникові перейти Дністер, і тоді в кільканадцять разів більша армія султана, якщо наважиться здійснити переправу, стане легкою здобиччю молдаван і козаків.
Не в змозі пояснити чому, чуло серце гетьмана, що, вирядивши на цю операцію Чарнавича, котрого Івон вважав надійним товаришем, з яким довелося скуштувати поневірянь і вигнання з рідного краю, щось та негаразд, коли той доповів, що турків не більше п’ятнадцяти тисяч.
«Раджу тобі, господарю,- застеріг Свирговський,-поки що триматися на одному місці, а ми, козаки, рушимо на неприятеля, впіймаємо когось з їхнього табору і взнаємо достовірно про число і плани турків».
Передчуття не обмануло гетьмана: козаки наштовхнулися на шість тисяч добірної турецької кінноти. Вступили з ними в бій і розігнали. Полонений, якого вдалося спіймати, був уже при смерті і вірити йому не можна було.
Повернувшись у табір Свирговський заявив господареві, що Чарнавич не дав справжні дані про кількість турків, якщо передова варта ворога така численна.
«Нема чого боятися, я знаю, кому вірити»,- відповів Івон.-Щоправда, невдовзі йому довелося на власні очі побачити, як його ліпший товариш складає знамена, кидає перед неприятелем списи й мечі.
Почалася кривава січа, коли завдяки козакам та пушкарям турки, здавалося,знову зазнають поразки. Мабуть, так би воно й сталося, якби не втрутилася несподівана буря. Дощ підмочив порох і гармати не діяли...
«Бачу, доблесні козаки, що зрада Чарнавича привела нас до погибелі,- звернувся господар»
«Смерть неминуча, Івоне,- відповів на це Свирговський,- смерть гідна лицарів, я не боюсь її. Відступимо далі, поки є можливість».
Козаки злізли з коней і разом із молдаванами тягли гармати.
А вранці прибули посли від командуючого турецьким військом з наказом скласти зброю і не піддавати марній небезпеці воїнів.
Господар зібрав на раду своїх і козаків, щоб знати їхні наміри. «Смерть для нас, Івоне,- сказав гетьман,- ніколи не була страшною. Але якщо ти вважаєш ударити на ворога, ми з більшим бажанням погинемо зі славою, ніж,узяті в неволю, закінчимо життя серед мук і наруги, тим паче, що не можна вірити клятві, яку дають невірні християнам».
Але так думали тільки козаки, а вояки господаря тай сам він схилялися на пропозицію турків. «Я здаюсь,- заявив Івон посланцям,- якщо кожний з ваших вождів і начальників сім разів присягне: дарувати козакам вільно повернутися через Дністер. Мене, цілого й неушкодженого, відпровадити до Селіма-султана, мого володаря».
Господар відправився в турецький табір, де ще раз у присутності старшин заявив: «Якщо всемогутньому Богові вгодно передати мене у ваші руки, то прошу в ім’я віри вашої і воїнської честі, якою ви поклялися, дарувати козакам з їхніми кіньми і майном вільне повернення. Вони гідні поваги і пошани всіх народів. Якщо ж ви проти них озлоблені, то помстіться на мені: я готовий усе стерпіти за них».
Чого варта була турецька присяга, засвідчила смерть Івона: паша вдарив його мечем по голові, яничари кинулися й відрубали її, насадивши на спис та змащуючи кров’ю мечі і напуваючи коней. Кістки пішли на оздобу.
Після цього турки кинулися на молдаван, які вийшли з табору, і з усією люттю винищували їх. Не сподіваючись на можливість обіцяного турками повернення, козаки на чолі з гетьманом стали в ряд і давали відсіч нападникам. Майже всі вони загинули в нерівній битві. Гетьман і ще кілька козаків потрапили в полон. Усіх, крім Свирговського, було викуплено родичами за великі суми.
Щодо гетьмана, то існує кілька версій: перша –за його повернення турки запросили таку суму, що в Україні не знайшлося можливості викупити. Друга –втілена в народну пісню:
«Як того пана Івана,
Що Свирговського гетьмана
Та як бусурмани піймали,
То голову йому рубали,
Ой голову йому рубали,
Та на бунчук вішали.
Та у сурми вигравали,
З єго глумили.
А знизу хмара стягала,
Що воронів ключа набігала.
По Україні тумани слала,
А Україна сумувала,
Свого гетьмана оплакала.
Тоді буйні вітри завівали:
-Де ж ви нашого гетьмана подівали?-
Тоді кречети налітали:
-Де ж ви нашого гетьмана жалкували?-
Тоді орли загомоніли:
-Де ж ви нашого гетьмана схоронили?-
Тоді жайворонки повилися:
-Де ж ви з нашим гетьманом простилися?-
У глибокій могилі
Біля города Кілії,
На турецькій лінії».
P.S.
Гетьман Іван Свирговський (рік народження невідомий- загинув 1575 року)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Останній бій гетьмана Свирговського
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так, як і передбачав Свирговський після нищівної поразки турків: не дати змоги суперникові перейти Дністер, і тоді в кільканадцять разів більша армія султана, якщо наважиться здійснити переправу, стане легкою здобиччю молдаван і козаків.
Не в змозі пояснити чому, чуло серце гетьмана, що, вирядивши на цю операцію Чарнавича, котрого Івон вважав надійним товаришем, з яким довелося скуштувати поневірянь і вигнання з рідного краю, щось та негаразд, коли той доповів, що турків не більше п’ятнадцяти тисяч.
«Раджу тобі, господарю,- застеріг Свирговський,-поки що триматися на одному місці, а ми, козаки, рушимо на неприятеля, впіймаємо когось з їхнього табору і взнаємо достовірно про число і плани турків».
Передчуття не обмануло гетьмана: козаки наштовхнулися на шість тисяч добірної турецької кінноти. Вступили з ними в бій і розігнали. Полонений, якого вдалося спіймати, був уже при смерті і вірити йому не можна було.
Повернувшись у табір Свирговський заявив господареві, що Чарнавич не дав справжні дані про кількість турків, якщо передова варта ворога така численна.
«Нема чого боятися, я знаю, кому вірити»,- відповів Івон.-Щоправда, невдовзі йому довелося на власні очі побачити, як його ліпший товариш складає знамена, кидає перед неприятелем списи й мечі.
Почалася кривава січа, коли завдяки козакам та пушкарям турки, здавалося,знову зазнають поразки. Мабуть, так би воно й сталося, якби не втрутилася несподівана буря. Дощ підмочив порох і гармати не діяли...
«Бачу, доблесні козаки, що зрада Чарнавича привела нас до погибелі,- звернувся господар»
«Смерть неминуча, Івоне,- відповів на це Свирговський,- смерть гідна лицарів, я не боюсь її. Відступимо далі, поки є можливість».
Козаки злізли з коней і разом із молдаванами тягли гармати.
А вранці прибули посли від командуючого турецьким військом з наказом скласти зброю і не піддавати марній небезпеці воїнів.
Господар зібрав на раду своїх і козаків, щоб знати їхні наміри. «Смерть для нас, Івоне,- сказав гетьман,- ніколи не була страшною. Але якщо ти вважаєш ударити на ворога, ми з більшим бажанням погинемо зі славою, ніж,узяті в неволю, закінчимо життя серед мук і наруги, тим паче, що не можна вірити клятві, яку дають невірні християнам».
Але так думали тільки козаки, а вояки господаря тай сам він схилялися на пропозицію турків. «Я здаюсь,- заявив Івон посланцям,- якщо кожний з ваших вождів і начальників сім разів присягне: дарувати козакам вільно повернутися через Дністер. Мене, цілого й неушкодженого, відпровадити до Селіма-султана, мого володаря».
Господар відправився в турецький табір, де ще раз у присутності старшин заявив: «Якщо всемогутньому Богові вгодно передати мене у ваші руки, то прошу в ім’я віри вашої і воїнської честі, якою ви поклялися, дарувати козакам з їхніми кіньми і майном вільне повернення. Вони гідні поваги і пошани всіх народів. Якщо ж ви проти них озлоблені, то помстіться на мені: я готовий усе стерпіти за них».
Чого варта була турецька присяга, засвідчила смерть Івона: паша вдарив його мечем по голові, яничари кинулися й відрубали її, насадивши на спис та змащуючи кров’ю мечі і напуваючи коней. Кістки пішли на оздобу.
Після цього турки кинулися на молдаван, які вийшли з табору, і з усією люттю винищували їх. Не сподіваючись на можливість обіцяного турками повернення, козаки на чолі з гетьманом стали в ряд і давали відсіч нападникам. Майже всі вони загинули в нерівній битві. Гетьман і ще кілька козаків потрапили в полон. Усіх, крім Свирговського, було викуплено родичами за великі суми.
Щодо гетьмана, то існує кілька версій: перша –за його повернення турки запросили таку суму, що в Україні не знайшлося можливості викупити. Друга –втілена в народну пісню:
«Як того пана Івана,
Що Свирговського гетьмана
Та як бусурмани піймали,
То голову йому рубали,
Ой голову йому рубали,
Та на бунчук вішали.
Та у сурми вигравали,
З єго глумили.
А знизу хмара стягала,
Що воронів ключа набігала.
По Україні тумани слала,
А Україна сумувала,
Свого гетьмана оплакала.
Тоді буйні вітри завівали:
-Де ж ви нашого гетьмана подівали?-
Тоді кречети налітали:
-Де ж ви нашого гетьмана жалкували?-
Тоді орли загомоніли:
-Де ж ви нашого гетьмана схоронили?-
Тоді жайворонки повилися:
-Де ж ви з нашим гетьманом простилися?-
У глибокій могилі
Біля города Кілії,
На турецькій лінії».
P.S.
Гетьман Іван Свирговський (рік народження невідомий- загинув 1575 року)
Матеріал запозичено з книги Миколи Костомарова "Галерея портретів". Київ, "Веселка", 1993.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію