
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2018.04.21
19:41
Знову звучатиме Моцарт
На перехресті думок
Погляд зупиниться: - Що це?…
Перший - найважчий крок
Ти, відповідно, вже поруч
Обрій привабливих губ…
Корчить дочасно свій обруч
На перехресті думок
Погляд зупиниться: - Що це?…
Перший - найважчий крок
Ти, відповідно, вже поруч
Обрій привабливих губ…
Корчить дочасно свій обруч
2018.04.21
13:37
Що проминає, того вже немає.
Отак і нас не буде, як мине
останній день утраченого раю,
де ще буяє житіє земне..
Іду по лісу, чи гуляю полем,
або на сонці грію тілеса –
я наодинці із душевним болем,
Отак і нас не буде, як мине
останній день утраченого раю,
де ще буяє житіє земне..
Іду по лісу, чи гуляю полем,
або на сонці грію тілеса –
я наодинці із душевним болем,
2018.04.21
12:17
Од праці горб. Втомився, аж змалів.
Ручиці прикипіли до лопати.
Буколіки потрібні цій землі,
Комусь природу варто описати.
Поклони б'ють земельці селюки,
Іде ратай з відром вівса за плугом.
Утніть, брати, величне, на віки -
Ручиці прикипіли до лопати.
Буколіки потрібні цій землі,
Комусь природу варто описати.
Поклони б'ють земельці селюки,
Іде ратай з відром вівса за плугом.
Утніть, брати, величне, на віки -
2018.04.21
11:54
А Цицерон оспівує цицьки,
між без'язиких розсипає перли.
Його поез не сплутаєш ні з ким,
читайте від Опішні до Говерли.
Встигає в дощ садити картоплі,
ловити щук, білити вишню, сливку,
ховає пера гусячі в дуплі,
між без'язиких розсипає перли.
Його поез не сплутаєш ні з ким,
читайте від Опішні до Говерли.
Встигає в дощ садити картоплі,
ловити щук, білити вишню, сливку,
ховає пера гусячі в дуплі,
2018.04.21
06:37
бездонна лазур берлінська
& вирій вкрай запустів
& крізь квітневості
шугають птахів дітиська
маршує цісарське військо
з-за блиску його мов стій
міські конспірологи зблизька
& вирій вкрай запустів
& крізь квітневості
шугають птахів дітиська
маршує цісарське військо
з-за блиску його мов стій
міські конспірологи зблизька
2018.04.21
03:03
Спорожніла карафа бажань,
Що її Усевишній відміряв,
І з"явилось питання питань
Міри шалу відпитої щиро,
Ким постали на грані зими
Ми, оголені, мов перед Богом?..
Ти вказівкою серця прийми
У майбутнє на мапі дорогу,
Що її Усевишній відміряв,
І з"явилось питання питань
Міри шалу відпитої щиро,
Ким постали на грані зими
Ми, оголені, мов перед Богом?..
Ти вказівкою серця прийми
У майбутнє на мапі дорогу,
2018.04.21
00:31
Цвітуть сади і серце завмирає
Від солоду і хмелю, і жаги.
У цьому передпокої розмаю
Замріяно всміхаються Боги.
Рожева ласка розлилась високо.
У щебеті пташинім ожива,
Відсвічує на сонці, пестить око
Від солоду і хмелю, і жаги.
У цьому передпокої розмаю
Замріяно всміхаються Боги.
Рожева ласка розлилась високо.
У щебеті пташинім ожива,
Відсвічує на сонці, пестить око
2018.04.20
21:22
Не знаю, как других выходцев из бывшего Союза, но меня по старой советской привычке и в Израиле где-то около одиннадцати утра так и тянет к производственной гимнастике.
Рабочий день начинается в семь и к этому времени в самом деле хочется подразмять
2018.04.20
16:30
Слова… Вони вміло розбуджують вмить.
Відкриють цікавий навколишній світ.
Далекий, привабливий, загадковий.
Відчуємо потяг не випадковий:
В пізнанні збагатимо внутрішній світ,
Стосунки взаємні , та й розум не спить.
Слова… Вони стислі бувають, гірк
Відкриють цікавий навколишній світ.
Далекий, привабливий, загадковий.
Відчуємо потяг не випадковий:
В пізнанні збагатимо внутрішній світ,
Стосунки взаємні , та й розум не спить.
Слова… Вони стислі бувають, гірк
2018.04.20
09:38
Наворожи мені себе, як ти лиш вмієш,
Так всепроникно - до судин і так стихійно -
До букв і ком серцебиття, до філіграні,
У круговерті весняній, у довгожданій.
До дна ніколи лиш не дай себе пізнати,
Щоб не гірчив оп
Так всепроникно - до судин і так стихійно -
До букв і ком серцебиття, до філіграні,
У круговерті весняній, у довгожданій.
До дна ніколи лиш не дай себе пізнати,
Щоб не гірчив оп
2018.04.20
09:29
О туго моя темноока...
О мученько сива моя...
Найважче з тобою до року,
а потім - ти вже, як cвоя.
А після - ти, наче родина.
І в будні не йдеш, і до свят,
уперто уже й безупинно
О мученько сива моя...
Найважче з тобою до року,
а потім - ти вже, як cвоя.
А після - ти, наче родина.
І в будні не йдеш, і до свят,
уперто уже й безупинно
2018.04.20
09:15
Усе життя мій брат куняв-дрімав.
А як не спав - чуже хапав у руки.
Тепер фінал, жалітися дарма -
У злиднях помиратимуть онуки.
До цього йшло. Все решта - балачки.
Уся країна лазить попідтинням.
На чужині кайлують діточки,
А як не спав - чуже хапав у руки.
Тепер фінал, жалітися дарма -
У злиднях помиратимуть онуки.
До цього йшло. Все решта - балачки.
Уся країна лазить попідтинням.
На чужині кайлують діточки,
2018.04.20
06:34
Насправді тебе поймає тільки все разом, без окремості. Пилюга на вулицях мабуть та, що був сніг. За пилюгою звичним гіпертекстом шедеври у миттєвості вавилонській, надалі безхмарній
2018.04.19
22:53
Здавна казали мислителі Сходу –
Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
Я уявляю собі це інакше –
Все, що було, залишається. Наче.
Бог розділив твердь і воду. Відтоді
Здійснює коло вода у природі.
Лине в людину і в світ із людини,
Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
Я уявляю собі це інакше –
Все, що було, залишається. Наче.
Бог розділив твердь і воду. Відтоді
Здійснює коло вода у природі.
Лине в людину і в світ із людини,
2018.04.19
20:21
У мене є дитяче запитання
можливо і на голову мою,
яке собі, буває, задаю:
- А що то буде як мене не стане
у цьому нікудишньому раю?
Я не боюся, що Отець почує
крамолою озвучені уста.
можливо і на голову мою,
яке собі, буває, задаю:
- А що то буде як мене не стане
у цьому нікудишньому раю?
Я не боюся, що Отець почує
крамолою озвучені уста.
2018.04.19
13:55
Сегмент жаровні… жару повно
І настрій наче без питань…
Ти споглядаєш оком Овна
А я Тільцем, чомусь, поглянь
Як виглядає наш таблоїд…
На цілий всесвіт зокрема
І ми удвох, нас тільки двоє
В кімнаті затишно, зима
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І настрій наче без питань…
Ти споглядаєш оком Овна
А я Тільцем, чомусь, поглянь
Як виглядає наш таблоїд…
На цілий всесвіт зокрема
І ми удвох, нас тільки двоє
В кімнаті затишно, зима
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2018.03.23
2018.03.05
2018.02.20
2018.02.17
2018.01.13
2018.01.11
2017.12.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Останній бій гетьмана Свирговського
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так, як і передбачав Свирговський після нищівної поразки турків: не дати змоги суперникові перейти Дністер, і тоді в кільканадцять разів більша армія султана, якщо наважиться здійснити переправу, стане легкою здобиччю молдаван і козаків.
Не в змозі пояснити чому, чуло серце гетьмана, що, вирядивши на цю операцію Чарнавича, котрого Івон вважав надійним товаришем, з яким довелося скуштувати поневірянь і вигнання з рідного краю, щось та негаразд, коли той доповів, що турків не більше п’ятнадцяти тисяч.
«Раджу тобі, господарю,- застеріг Свирговський,-поки що триматися на одному місці, а ми, козаки, рушимо на неприятеля, впіймаємо когось з їхнього табору і взнаємо достовірно про число і плани турків».
Передчуття не обмануло гетьмана: козаки наштовхнулися на шість тисяч добірної турецької кінноти. Вступили з ними в бій і розігнали. Полонений, якого вдалося спіймати, був уже при смерті і вірити йому не можна було.
Повернувшись у табір Свирговський заявив господареві, що Чарнавич не дав справжні дані про кількість турків, якщо передова варта ворога така численна.
«Нема чого боятися, я знаю, кому вірити»,- відповів Івон.-Щоправда, невдовзі йому довелося на власні очі побачити, як його ліпший товариш складає знамена, кидає перед неприятелем списи й мечі.
Почалася кривава січа, коли завдяки козакам та пушкарям турки, здавалося,знову зазнають поразки. Мабуть, так би воно й сталося, якби не втрутилася несподівана буря. Дощ підмочив порох і гармати не діяли...
«Бачу, доблесні козаки, що зрада Чарнавича привела нас до погибелі,- звернувся господар»
«Смерть неминуча, Івоне,- відповів на це Свирговський,- смерть гідна лицарів, я не боюсь її. Відступимо далі, поки є можливість».
Козаки злізли з коней і разом із молдаванами тягли гармати.
А вранці прибули посли від командуючого турецьким військом з наказом скласти зброю і не піддавати марній небезпеці воїнів.
Господар зібрав на раду своїх і козаків, щоб знати їхні наміри. «Смерть для нас, Івоне,- сказав гетьман,- ніколи не була страшною. Але якщо ти вважаєш ударити на ворога, ми з більшим бажанням погинемо зі славою, ніж,узяті в неволю, закінчимо життя серед мук і наруги, тим паче, що не можна вірити клятві, яку дають невірні християнам».
Але так думали тільки козаки, а вояки господаря тай сам він схилялися на пропозицію турків. «Я здаюсь,- заявив Івон посланцям,- якщо кожний з ваших вождів і начальників сім разів присягне: дарувати козакам вільно повернутися через Дністер. Мене, цілого й неушкодженого, відпровадити до Селіма-султана, мого володаря».
Господар відправився в турецький табір, де ще раз у присутності старшин заявив: «Якщо всемогутньому Богові вгодно передати мене у ваші руки, то прошу в ім’я віри вашої і воїнської честі, якою ви поклялися, дарувати козакам з їхніми кіньми і майном вільне повернення. Вони гідні поваги і пошани всіх народів. Якщо ж ви проти них озлоблені, то помстіться на мені: я готовий усе стерпіти за них».
Чого варта була турецька присяга, засвідчила смерть Івона: паша вдарив його мечем по голові, яничари кинулися й відрубали її, насадивши на спис та змащуючи кров’ю мечі і напуваючи коней. Кістки пішли на оздобу.
Після цього турки кинулися на молдаван, які вийшли з табору, і з усією люттю винищували їх. Не сподіваючись на можливість обіцяного турками повернення, козаки на чолі з гетьманом стали в ряд і давали відсіч нападникам. Майже всі вони загинули в нерівній битві. Гетьман і ще кілька козаків потрапили в полон. Усіх, крім Свирговського, було викуплено родичами за великі суми.
Щодо гетьмана, то існує кілька версій: перша –за його повернення турки запросили таку суму, що в Україні не знайшлося можливості викупити. Друга –втілена в народну пісню:
«Як того пана Івана,
Що Свирговського гетьмана
Та як бусурмани піймали,
То голову йому рубали,
Ой голову йому рубали,
Та на бунчук вішали.
Та у сурми вигравали,
З єго глумили.
А знизу хмара стягала,
Що воронів ключа набігала.
По Україні тумани слала,
А Україна сумувала,
Свого гетьмана оплакала.
Тоді буйні вітри завівали:
-Де ж ви нашого гетьмана подівали?-
Тоді кречети налітали:
-Де ж ви нашого гетьмана жалкували?-
Тоді орли загомоніли:
-Де ж ви нашого гетьмана схоронили?-
Тоді жайворонки повилися:
-Де ж ви з нашим гетьманом простилися?-
У глибокій могилі
Біля города Кілії,
На турецькій лінії».
P.S.
Гетьман Іван Свирговський (рік народження невідомий- загинув 1575 року)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Останній бій гетьмана Свирговського
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так, як і передбачав Свирговський після нищівної поразки турків: не дати змоги суперникові перейти Дністер, і тоді в кільканадцять разів більша армія султана, якщо наважиться здійснити переправу, стане легкою здобиччю молдаван і козаків.
Не в змозі пояснити чому, чуло серце гетьмана, що, вирядивши на цю операцію Чарнавича, котрого Івон вважав надійним товаришем, з яким довелося скуштувати поневірянь і вигнання з рідного краю, щось та негаразд, коли той доповів, що турків не більше п’ятнадцяти тисяч.
«Раджу тобі, господарю,- застеріг Свирговський,-поки що триматися на одному місці, а ми, козаки, рушимо на неприятеля, впіймаємо когось з їхнього табору і взнаємо достовірно про число і плани турків».
Передчуття не обмануло гетьмана: козаки наштовхнулися на шість тисяч добірної турецької кінноти. Вступили з ними в бій і розігнали. Полонений, якого вдалося спіймати, був уже при смерті і вірити йому не можна було.
Повернувшись у табір Свирговський заявив господареві, що Чарнавич не дав справжні дані про кількість турків, якщо передова варта ворога така численна.
«Нема чого боятися, я знаю, кому вірити»,- відповів Івон.-Щоправда, невдовзі йому довелося на власні очі побачити, як його ліпший товариш складає знамена, кидає перед неприятелем списи й мечі.
Почалася кривава січа, коли завдяки козакам та пушкарям турки, здавалося,знову зазнають поразки. Мабуть, так би воно й сталося, якби не втрутилася несподівана буря. Дощ підмочив порох і гармати не діяли...
«Бачу, доблесні козаки, що зрада Чарнавича привела нас до погибелі,- звернувся господар»
«Смерть неминуча, Івоне,- відповів на це Свирговський,- смерть гідна лицарів, я не боюсь її. Відступимо далі, поки є можливість».
Козаки злізли з коней і разом із молдаванами тягли гармати.
А вранці прибули посли від командуючого турецьким військом з наказом скласти зброю і не піддавати марній небезпеці воїнів.
Господар зібрав на раду своїх і козаків, щоб знати їхні наміри. «Смерть для нас, Івоне,- сказав гетьман,- ніколи не була страшною. Але якщо ти вважаєш ударити на ворога, ми з більшим бажанням погинемо зі славою, ніж,узяті в неволю, закінчимо життя серед мук і наруги, тим паче, що не можна вірити клятві, яку дають невірні християнам».
Але так думали тільки козаки, а вояки господаря тай сам він схилялися на пропозицію турків. «Я здаюсь,- заявив Івон посланцям,- якщо кожний з ваших вождів і начальників сім разів присягне: дарувати козакам вільно повернутися через Дністер. Мене, цілого й неушкодженого, відпровадити до Селіма-султана, мого володаря».
Господар відправився в турецький табір, де ще раз у присутності старшин заявив: «Якщо всемогутньому Богові вгодно передати мене у ваші руки, то прошу в ім’я віри вашої і воїнської честі, якою ви поклялися, дарувати козакам з їхніми кіньми і майном вільне повернення. Вони гідні поваги і пошани всіх народів. Якщо ж ви проти них озлоблені, то помстіться на мені: я готовий усе стерпіти за них».
Чого варта була турецька присяга, засвідчила смерть Івона: паша вдарив його мечем по голові, яничари кинулися й відрубали її, насадивши на спис та змащуючи кров’ю мечі і напуваючи коней. Кістки пішли на оздобу.
Після цього турки кинулися на молдаван, які вийшли з табору, і з усією люттю винищували їх. Не сподіваючись на можливість обіцяного турками повернення, козаки на чолі з гетьманом стали в ряд і давали відсіч нападникам. Майже всі вони загинули в нерівній битві. Гетьман і ще кілька козаків потрапили в полон. Усіх, крім Свирговського, було викуплено родичами за великі суми.
Щодо гетьмана, то існує кілька версій: перша –за його повернення турки запросили таку суму, що в Україні не знайшлося можливості викупити. Друга –втілена в народну пісню:
«Як того пана Івана,
Що Свирговського гетьмана
Та як бусурмани піймали,
То голову йому рубали,
Ой голову йому рубали,
Та на бунчук вішали.
Та у сурми вигравали,
З єго глумили.
А знизу хмара стягала,
Що воронів ключа набігала.
По Україні тумани слала,
А Україна сумувала,
Свого гетьмана оплакала.
Тоді буйні вітри завівали:
-Де ж ви нашого гетьмана подівали?-
Тоді кречети налітали:
-Де ж ви нашого гетьмана жалкували?-
Тоді орли загомоніли:
-Де ж ви нашого гетьмана схоронили?-
Тоді жайворонки повилися:
-Де ж ви з нашим гетьманом простилися?-
У глибокій могилі
Біля города Кілії,
На турецькій лінії».
P.S.
Гетьман Іван Свирговський (рік народження невідомий- загинув 1575 року)
Матеріал запозичено з книги Миколи Костомарова "Галерея портретів". Київ, "Веселка", 1993.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію