ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Останній бій гетьмана Свирговського
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так, як і передбачав Свирговський після нищівної поразки турків: не дати змоги суперникові перейти Дністер, і тоді в кільканадцять разів більша армія султана, якщо наважиться здійснити переправу, стане легкою здобиччю молдаван і козаків.
Не в змозі пояснити чому, чуло серце гетьмана, що, вирядивши на цю операцію Чарнавича, котрого Івон вважав надійним товаришем, з яким довелося скуштувати поневірянь і вигнання з рідного краю, щось та негаразд, коли той доповів, що турків не більше п’ятнадцяти тисяч.
«Раджу тобі, господарю,- застеріг Свирговський,-поки що триматися на одному місці, а ми, козаки, рушимо на неприятеля, впіймаємо когось з їхнього табору і взнаємо достовірно про число і плани турків».
Передчуття не обмануло гетьмана: козаки наштовхнулися на шість тисяч добірної турецької кінноти. Вступили з ними в бій і розігнали. Полонений, якого вдалося спіймати, був уже при смерті і вірити йому не можна було.
Повернувшись у табір Свирговський заявив господареві, що Чарнавич не дав справжні дані про кількість турків, якщо передова варта ворога така численна.
«Нема чого боятися, я знаю, кому вірити»,- відповів Івон.-Щоправда, невдовзі йому довелося на власні очі побачити, як його ліпший товариш складає знамена, кидає перед неприятелем списи й мечі.
Почалася кривава січа, коли завдяки козакам та пушкарям турки, здавалося,знову зазнають поразки. Мабуть, так би воно й сталося, якби не втрутилася несподівана буря. Дощ підмочив порох і гармати не діяли...
«Бачу, доблесні козаки, що зрада Чарнавича привела нас до погибелі,- звернувся господар»
«Смерть неминуча, Івоне,- відповів на це Свирговський,- смерть гідна лицарів, я не боюсь її. Відступимо далі, поки є можливість».
Козаки злізли з коней і разом із молдаванами тягли гармати.
А вранці прибули посли від командуючого турецьким військом з наказом скласти зброю і не піддавати марній небезпеці воїнів.
Господар зібрав на раду своїх і козаків, щоб знати їхні наміри. «Смерть для нас, Івоне,- сказав гетьман,- ніколи не була страшною. Але якщо ти вважаєш ударити на ворога, ми з більшим бажанням погинемо зі славою, ніж,узяті в неволю, закінчимо життя серед мук і наруги, тим паче, що не можна вірити клятві, яку дають невірні християнам».
Але так думали тільки козаки, а вояки господаря тай сам він схилялися на пропозицію турків. «Я здаюсь,- заявив Івон посланцям,- якщо кожний з ваших вождів і начальників сім разів присягне: дарувати козакам вільно повернутися через Дністер. Мене, цілого й неушкодженого, відпровадити до Селіма-султана, мого володаря».
Господар відправився в турецький табір, де ще раз у присутності старшин заявив: «Якщо всемогутньому Богові вгодно передати мене у ваші руки, то прошу в ім’я віри вашої і воїнської честі, якою ви поклялися, дарувати козакам з їхніми кіньми і майном вільне повернення. Вони гідні поваги і пошани всіх народів. Якщо ж ви проти них озлоблені, то помстіться на мені: я готовий усе стерпіти за них».
Чого варта була турецька присяга, засвідчила смерть Івона: паша вдарив його мечем по голові, яничари кинулися й відрубали її, насадивши на спис та змащуючи кров’ю мечі і напуваючи коней. Кістки пішли на оздобу.
Після цього турки кинулися на молдаван, які вийшли з табору, і з усією люттю винищували їх. Не сподіваючись на можливість обіцяного турками повернення, козаки на чолі з гетьманом стали в ряд і давали відсіч нападникам. Майже всі вони загинули в нерівній битві. Гетьман і ще кілька козаків потрапили в полон. Усіх, крім Свирговського, було викуплено родичами за великі суми.
Щодо гетьмана, то існує кілька версій: перша –за його повернення турки запросили таку суму, що в Україні не знайшлося можливості викупити. Друга –втілена в народну пісню:
«Як того пана Івана,
Що Свирговського гетьмана
Та як бусурмани піймали,
То голову йому рубали,
Ой голову йому рубали,
Та на бунчук вішали.
Та у сурми вигравали,
З єго глумили.
А знизу хмара стягала,
Що воронів ключа набігала.
По Україні тумани слала,
А Україна сумувала,
Свого гетьмана оплакала.
Тоді буйні вітри завівали:
-Де ж ви нашого гетьмана подівали?-
Тоді кречети налітали:
-Де ж ви нашого гетьмана жалкували?-
Тоді орли загомоніли:
-Де ж ви нашого гетьмана схоронили?-
Тоді жайворонки повилися:
-Де ж ви з нашим гетьманом простилися?-
У глибокій могилі
Біля города Кілії,
На турецькій лінії».
P.S.
Гетьман Іван Свирговський (рік народження невідомий- загинув 1575 року)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Останній бій гетьмана Свирговського
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так, як і передбачав Свирговський після нищівної поразки турків: не дати змоги суперникові перейти Дністер, і тоді в кільканадцять разів більша армія султана, якщо наважиться здійснити переправу, стане легкою здобиччю молдаван і козаків.
Не в змозі пояснити чому, чуло серце гетьмана, що, вирядивши на цю операцію Чарнавича, котрого Івон вважав надійним товаришем, з яким довелося скуштувати поневірянь і вигнання з рідного краю, щось та негаразд, коли той доповів, що турків не більше п’ятнадцяти тисяч.
«Раджу тобі, господарю,- застеріг Свирговський,-поки що триматися на одному місці, а ми, козаки, рушимо на неприятеля, впіймаємо когось з їхнього табору і взнаємо достовірно про число і плани турків».
Передчуття не обмануло гетьмана: козаки наштовхнулися на шість тисяч добірної турецької кінноти. Вступили з ними в бій і розігнали. Полонений, якого вдалося спіймати, був уже при смерті і вірити йому не можна було.
Повернувшись у табір Свирговський заявив господареві, що Чарнавич не дав справжні дані про кількість турків, якщо передова варта ворога така численна.
«Нема чого боятися, я знаю, кому вірити»,- відповів Івон.-Щоправда, невдовзі йому довелося на власні очі побачити, як його ліпший товариш складає знамена, кидає перед неприятелем списи й мечі.
Почалася кривава січа, коли завдяки козакам та пушкарям турки, здавалося,знову зазнають поразки. Мабуть, так би воно й сталося, якби не втрутилася несподівана буря. Дощ підмочив порох і гармати не діяли...
«Бачу, доблесні козаки, що зрада Чарнавича привела нас до погибелі,- звернувся господар»
«Смерть неминуча, Івоне,- відповів на це Свирговський,- смерть гідна лицарів, я не боюсь її. Відступимо далі, поки є можливість».
Козаки злізли з коней і разом із молдаванами тягли гармати.
А вранці прибули посли від командуючого турецьким військом з наказом скласти зброю і не піддавати марній небезпеці воїнів.
Господар зібрав на раду своїх і козаків, щоб знати їхні наміри. «Смерть для нас, Івоне,- сказав гетьман,- ніколи не була страшною. Але якщо ти вважаєш ударити на ворога, ми з більшим бажанням погинемо зі славою, ніж,узяті в неволю, закінчимо життя серед мук і наруги, тим паче, що не можна вірити клятві, яку дають невірні християнам».
Але так думали тільки козаки, а вояки господаря тай сам він схилялися на пропозицію турків. «Я здаюсь,- заявив Івон посланцям,- якщо кожний з ваших вождів і начальників сім разів присягне: дарувати козакам вільно повернутися через Дністер. Мене, цілого й неушкодженого, відпровадити до Селіма-султана, мого володаря».
Господар відправився в турецький табір, де ще раз у присутності старшин заявив: «Якщо всемогутньому Богові вгодно передати мене у ваші руки, то прошу в ім’я віри вашої і воїнської честі, якою ви поклялися, дарувати козакам з їхніми кіньми і майном вільне повернення. Вони гідні поваги і пошани всіх народів. Якщо ж ви проти них озлоблені, то помстіться на мені: я готовий усе стерпіти за них».
Чого варта була турецька присяга, засвідчила смерть Івона: паша вдарив його мечем по голові, яничари кинулися й відрубали її, насадивши на спис та змащуючи кров’ю мечі і напуваючи коней. Кістки пішли на оздобу.
Після цього турки кинулися на молдаван, які вийшли з табору, і з усією люттю винищували їх. Не сподіваючись на можливість обіцяного турками повернення, козаки на чолі з гетьманом стали в ряд і давали відсіч нападникам. Майже всі вони загинули в нерівній битві. Гетьман і ще кілька козаків потрапили в полон. Усіх, крім Свирговського, було викуплено родичами за великі суми.
Щодо гетьмана, то існує кілька версій: перша –за його повернення турки запросили таку суму, що в Україні не знайшлося можливості викупити. Друга –втілена в народну пісню:
«Як того пана Івана,
Що Свирговського гетьмана
Та як бусурмани піймали,
То голову йому рубали,
Ой голову йому рубали,
Та на бунчук вішали.
Та у сурми вигравали,
З єго глумили.
А знизу хмара стягала,
Що воронів ключа набігала.
По Україні тумани слала,
А Україна сумувала,
Свого гетьмана оплакала.
Тоді буйні вітри завівали:
-Де ж ви нашого гетьмана подівали?-
Тоді кречети налітали:
-Де ж ви нашого гетьмана жалкували?-
Тоді орли загомоніли:
-Де ж ви нашого гетьмана схоронили?-
Тоді жайворонки повилися:
-Де ж ви з нашим гетьманом простилися?-
У глибокій могилі
Біля города Кілії,
На турецькій лінії».
P.S.
Гетьман Іван Свирговський (рік народження невідомий- загинув 1575 року)
Матеріал запозичено з книги Миколи Костомарова "Галерея портретів". Київ, "Веселка", 1993.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію