ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
"У Львові, на Зеленій"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"У Львові, на Зеленій"
Трамвай, ущент спрацьована "вісімка", здригнувся, наче востаннє, та зупинився. "Вулиця ... Зелена", - роздільно, наче по складах і з довгенькою паузою між словами прохрипіло з динаміків, а між тим на адресних табличках будинків уздовж колій, як і всі останні кільканадцять кварталів, значилося зовсім інше: "Вул. І. Франка".
За вікном, щедро тонованим брудом і міською кіптявою, височила старовина. Загалом отут, в цій частині міста, інших будинків не було - палаци, кам'яниці, муровані старовинні споруди, пошарпані, запорохнявілі, де-не-де з новою фарбою на старезних фасадах. Це вже не житловий фонд, це уламки історії, її свідки, тло, часом - ії сцена. Втім, чим би вони не були на моє тимчасове, зайдове, перехоже око, для місцевих вони є житлом у ненадто зугарному стані, якому не зарадить навіть осяйне імперське минуле.
"Вісімка", від якої не гідно було очікувати ознак життя, раптом загула, дзеленькнула відчайдушно, смикнулася всім довгастим тілом і рушила далі. А далі було недалеко - одразу за зупинкою і вулиця, і колія трамваю, і сам трамвай, і всі його пасажири, і я - всі ми вперлися в застиглий потік автівок, оповитий ревінням двигунів і сивим масним димом, що викидала в серпневу задуху тентована армійська вантажівка. "Вісімка" смикнулася ще раз, посунулася вперед - і тут вже стала остаточно, її затерло між автівок, наче пароплав у крижинах.
Трамвай стовбичив на розі. "Вул. І. Франка" вкотре прочитав я на новенькій табличці, що висіла на будинку ліворуч. "Вул. Зелена" - чорною фарбою значилося на простенькій білій табличці на будинку праворуч. Самі ж ці будинки стояли так щільно, що між ними важко було помітити перехід від бучної літературної класики до непретензійної кольорової абстракції. І ріг оцих двох вулиць був таким плавним, що аж ніяк не нагадував урбаністичний перетин двох напрямів, звичайне міське перехрестя; дещо інше він нагадував - наче в широке річище Франка впадав бурхливий звивистий потік Зеленої.
Я задивився у вигин Зеленої та й зник за тим вигином, слідом за власним поглядом увесь зник, і сам не помітив як зник. Поглядом і думкою блукав я між фасадами, аж доки не прочинилися двері аптеки, звідки визирнув чоловічок. Так, саме чоловічок - присадкуватий, огрядний, вбраний в темний костюм-трійку, лискучі штиблети та капелюх-котелок із охайним зеленим пером. Правицею він тримав чорну тростину.
Чоловічок пильно вдивлявся у щось на протилежному боці вулиці; за мить він зник у аптеці, а тоді його кругле біле обличчя заясніло у вікні. Здається, він так само пильно видивлявся щось через вулицю, але тепер крізь вікно, наче не хотів, аби його хтось помітив. І вже за хвилину з'ясувалося, хто був той хтось: Зеленою простувала струнка жінка у бузковій сукні, а чоловічок у аптеці стежив за нею. Щойно вона зникла за вигином вулиці, як він притьмом вигулькнув з аптеки та чвалом рушив вулицею; він увесь час так пильнував інший бік вулиці, що аж зіштовхнувся з якимось добродієм. Добродій зупинився, чоловічок вибачився, добродій вклонився, чоловічок вклонився та торкнувся капелюха пальцем і рушив далі, прискоривши ходу й знову втупивши очі туди, де зникла бузкова постать. Він і не помітив, що добродій, який щойно чемно вклонявся на його вибачення, розвернувся та рушив за ним слідом, вдаючи цілковиту байдужість...
О, які сюжети, які підступи, які перехресні стежки закрутилися перед моїм поглядом, що блукав тепер вільно між фасадами Зеленої! Злочин, обов'язково страшний і на перший погляд безглуздий, чисте зло, а краще два, три, серія злочинів! Прекрасна жінка, на яку одна за одною падають дедалі важчі підозри та вказують переконливіші докази. Детектив, що втілює ліпші чесноти свого цеху та водночас перевершує визнаних магістрів свого фаху. Злодій - пекельна постать, яка нічого не чинить власними руками, він ляльковод, смикає за ниточки, але ті ниточки до нього не ведуть, адже всі його поплічники божевільні, та й не за якоюсь там липовою довідкою, а справжнісіньким щирим і неосудним безумством. Випадковий спостерігач і мимовільний учасник, який переказує сю неймовірну історію, що розгортається на багатющому тлі цього надзвичайного міста, яке зовні - звичайний європейський ветеран архітектурних мистецтв, а справді - портал, що веде в зовсім окремий світ, відтятий од інших, од власної минувщини, кинутий напризволяще, кинутий сам собі та будь-кому на поталу, світ, де кожен може уявити що завгодно, але не кожен і майже ніхто не знатиме правди!
Як би ж то я знав тебе, Львове, як би ж то знав... Я б таку історію про тебе і твій світ розповів - хай би й вигадану, та наскрізь правдиву, таку, щоб вже незабаром перетворилася б на міську легенду, а згодом - на факт твоєї невідомої біографії, на твою правду.
Як би ж то я знав ту твою правду. А так і намагатися не варт. Тільки й слави, що назва тієї нездійсненної історії осіла в пам'яті. "У Львові, на Зеленій"...
..."Вісімка" дзеленькнула, здригнулася, а далі так, ніби нічого не сталося, рушила до Соборної.
За вікном, щедро тонованим брудом і міською кіптявою, височила старовина. Загалом отут, в цій частині міста, інших будинків не було - палаци, кам'яниці, муровані старовинні споруди, пошарпані, запорохнявілі, де-не-де з новою фарбою на старезних фасадах. Це вже не житловий фонд, це уламки історії, її свідки, тло, часом - ії сцена. Втім, чим би вони не були на моє тимчасове, зайдове, перехоже око, для місцевих вони є житлом у ненадто зугарному стані, якому не зарадить навіть осяйне імперське минуле.
"Вісімка", від якої не гідно було очікувати ознак життя, раптом загула, дзеленькнула відчайдушно, смикнулася всім довгастим тілом і рушила далі. А далі було недалеко - одразу за зупинкою і вулиця, і колія трамваю, і сам трамвай, і всі його пасажири, і я - всі ми вперлися в застиглий потік автівок, оповитий ревінням двигунів і сивим масним димом, що викидала в серпневу задуху тентована армійська вантажівка. "Вісімка" смикнулася ще раз, посунулася вперед - і тут вже стала остаточно, її затерло між автівок, наче пароплав у крижинах.
Трамвай стовбичив на розі. "Вул. І. Франка" вкотре прочитав я на новенькій табличці, що висіла на будинку ліворуч. "Вул. Зелена" - чорною фарбою значилося на простенькій білій табличці на будинку праворуч. Самі ж ці будинки стояли так щільно, що між ними важко було помітити перехід від бучної літературної класики до непретензійної кольорової абстракції. І ріг оцих двох вулиць був таким плавним, що аж ніяк не нагадував урбаністичний перетин двох напрямів, звичайне міське перехрестя; дещо інше він нагадував - наче в широке річище Франка впадав бурхливий звивистий потік Зеленої.
Я задивився у вигин Зеленої та й зник за тим вигином, слідом за власним поглядом увесь зник, і сам не помітив як зник. Поглядом і думкою блукав я між фасадами, аж доки не прочинилися двері аптеки, звідки визирнув чоловічок. Так, саме чоловічок - присадкуватий, огрядний, вбраний в темний костюм-трійку, лискучі штиблети та капелюх-котелок із охайним зеленим пером. Правицею він тримав чорну тростину.
Чоловічок пильно вдивлявся у щось на протилежному боці вулиці; за мить він зник у аптеці, а тоді його кругле біле обличчя заясніло у вікні. Здається, він так само пильно видивлявся щось через вулицю, але тепер крізь вікно, наче не хотів, аби його хтось помітив. І вже за хвилину з'ясувалося, хто був той хтось: Зеленою простувала струнка жінка у бузковій сукні, а чоловічок у аптеці стежив за нею. Щойно вона зникла за вигином вулиці, як він притьмом вигулькнув з аптеки та чвалом рушив вулицею; він увесь час так пильнував інший бік вулиці, що аж зіштовхнувся з якимось добродієм. Добродій зупинився, чоловічок вибачився, добродій вклонився, чоловічок вклонився та торкнувся капелюха пальцем і рушив далі, прискоривши ходу й знову втупивши очі туди, де зникла бузкова постать. Він і не помітив, що добродій, який щойно чемно вклонявся на його вибачення, розвернувся та рушив за ним слідом, вдаючи цілковиту байдужість...
О, які сюжети, які підступи, які перехресні стежки закрутилися перед моїм поглядом, що блукав тепер вільно між фасадами Зеленої! Злочин, обов'язково страшний і на перший погляд безглуздий, чисте зло, а краще два, три, серія злочинів! Прекрасна жінка, на яку одна за одною падають дедалі важчі підозри та вказують переконливіші докази. Детектив, що втілює ліпші чесноти свого цеху та водночас перевершує визнаних магістрів свого фаху. Злодій - пекельна постать, яка нічого не чинить власними руками, він ляльковод, смикає за ниточки, але ті ниточки до нього не ведуть, адже всі його поплічники божевільні, та й не за якоюсь там липовою довідкою, а справжнісіньким щирим і неосудним безумством. Випадковий спостерігач і мимовільний учасник, який переказує сю неймовірну історію, що розгортається на багатющому тлі цього надзвичайного міста, яке зовні - звичайний європейський ветеран архітектурних мистецтв, а справді - портал, що веде в зовсім окремий світ, відтятий од інших, од власної минувщини, кинутий напризволяще, кинутий сам собі та будь-кому на поталу, світ, де кожен може уявити що завгодно, але не кожен і майже ніхто не знатиме правди!
Як би ж то я знав тебе, Львове, як би ж то знав... Я б таку історію про тебе і твій світ розповів - хай би й вигадану, та наскрізь правдиву, таку, щоб вже незабаром перетворилася б на міську легенду, а згодом - на факт твоєї невідомої біографії, на твою правду.
Як би ж то я знав ту твою правду. А так і намагатися не варт. Тільки й слави, що назва тієї нездійсненної історії осіла в пам'яті. "У Львові, на Зеленій"...
..."Вісімка" дзеленькнула, здригнулася, а далі так, ніби нічого не сталося, рушила до Соборної.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію