ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.09.18 22:44
Відлітати не важко...
...Безтурботно співай,
Перелітная пташко,
Про заморські дива!..
Як душа молодіє
В передбаченні див!..
Перельоту подія
Закріпачує спів,

Ігор Деркач
2018.09.18 21:25
Сниться хата – недосяжна Мекка
у моєму вирії-селі
і знайомий змалечку лелека,
що приносить щастя на крилі.

Там йому не докучає спека,
як зимою десь у Сомалі.
Але як добитися нелегко

Іван Потьомкін
2018.09.18 19:59
Не покладайсь, Ізраїль, на Месію та й годі
(Як знать, чи прийде він чи ні?),
А прикипи до приписів Господніх.
Вони спроможні врятувати од безодні,
Куди безоглядно простує світ.
Господь скрижалі зумисне в руки тобі дав,
Щоб ними морок в душах освітит

Анонім Я Саландяк
2018.09.18 14:33
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ЧЕТВЕРТА Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів     Д

Ластівка Польова
2018.09.18 12:42
Як татари, ідуть непрошені, ні утіхи від них, ні користі, -
Сни з реальністю переплутались, розлетілися у вікно.
Я сум’яттями запорошена без твого рятівного голосу,
Туго палець бинтом закутую – уколола веретеном.

Тишком-нишком приходять сутінки,

Віта Парфенович
2018.09.18 11:48
Каріна була пестункою долі. Про таких кажуть, народилася у неділю. Вона купалася у любові рідних, змалечку носила звання "розкошухи", і була впевнена, як трохи підросте, то обов'язково знайдеться їй пристойна пара. І от, коли Каріна успішно закінчила ш

Ігор Шоха
2018.09.18 08:57
Ще гавкають колаборанти
на синьо-жовте... Хіроманти
малюють лінії на сказ,
лякаючи себе і нас,
що поки б’ють іще куранти, –
« всьо будє rusia & dambas».
           Уміє моська убивати,
           та і її уже – на раз,

Олександр Сушко
2018.09.18 06:44
Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,

Серго Сокольник
2018.09.18 00:09
сюр***

Цей рейкосонний шлях у ніч... Най-
швидкішим потягом... Без снів...
Та віддзеркалено-містичний
Орнамент у нічнім вікні
Напише літерами суму
(біном?..)- to be or not to be...

Нінель Новікова
2018.09.17 18:34
Не зігріють м’які оксамити –
Почуття догоріли до тла.
Прощавай, тепле бабине літо!
Пізня осінь до мене прийшла…

2018

Нінель Новікова
2018.09.17 18:20
Треба вірити: диво буває!
Не лякайтеся чорної днини –
Навіть доля лиха відступає
Перед силою духу людини!

2018

Володимир Бойко
2018.09.17 16:54
Коли скуштуєш юного вина –
Привидиться предивна дивина,
І позостанеш винним без вини,
Як не збагнеш тієї дивини.

Кошлата тінь нечувано гряде,
Павук нитки осріблені пряде,
Химерне щось приходить де-не-де,

Олександр Бобошко Заколотний
2018.09.17 15:40
А ненавидять бабусь водії.
(Ті дають лише по гривні, заходячи в бус).
Так же, як вимагачів із ДАІ,
пришелепуваті драйвери не люблять бабусь.

І прокляття супроводжують рух
(не сказати, що безпечний) проспектом ранковим.
Пасажирові шумахер не друг.

Адель Станіславська
2018.09.17 12:54
Притомилась? Ти ж берегиня!
Берегиням турботи - рай.
Так від віку віків й до нині -
Не скисай...
Ти не знаєш, як учинити,
В меживодді без берегів?..
Чи ж не благістю ти сповита
Богів?

Світлана Майя Залізняк
2018.09.17 12:15
Вірші теж бувають отакими...
В руки бридко взяти - а дають.
Волохаті, нікудишні рими.
Придавити? відпустити? Лють...

Зеленаві очі-океани.
Кігтики покручені, мандраж...
Намережать костики, тетяни...

Віта Парфенович
2018.09.17 11:13
Я притиснулася до його лівого плеча щокою, аби сховатися від негараздів і болю навколишнього світу. Він, мій коханий чоловік, обійняв мене своїми великими руками, і я опинилася у "хатці". Згадалася дитяча гра. Коли він поряд, я відчуваю себе одразу у кі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Рубцов (1965) / Проза

 Листи з минулого
18 листопада. Я навмисно перевірив сьогоднішню дату, щоб порахувати, скільки днів минуло від забутого всіма «червоного» дня у святковому календарі країни. З молодших поколінь навіть після цих моїх слів не знайдеться кількох, які дадуть відповідь: 7 листопада радянський народ відзначав річницю жовтневого перевороту, званого колись Великою Жовтневою Революцією. І додатково слід було би пояснити, чому «жовтневе» свято переповзло у листопад. Отже, на одинадцятий день по «святу» мені нагадали про дату. І де ж я був? І як я міг не помітити по настроях народу величну колись дату? Перевіряю… Ага, сьомого числа з ранку до вечора перебував у Львові. Посміхаюся. Ну, там-то хіба хто згадає всує..? Галичина Галичиною, а що ж у Києві? Пригадую по шістнадцятому, по п’ятнадцятому роках – лад і спокій. Тому ні нагадувати, ні висловлюватись з приводу перевороту не кортить. Однак, потомки наші подбали про нас ще тоді. Протягом десятиліть вони позакладали для нас відкоркованих, відкупорених, вийнятих зі сховищ листів. Скільки їх? Безліч. Віддамо належне, різного рівня влади, керівники, громадськість пильнували момент. На деяких підприємствах відбулися заходи не менш пафосні, ніж під час організації схованок. Все, висвітлене в інтернеті, прокоментоване з належним гумором, а більше з іронією. Авжеж, пів століття тому передбачалося палким словом підвищити градус свят, перш ніж пролетарії розбредуться після мітингів чисельні листи. Читати послання з минулого, адресоване мені, вельми цікаво. Давайте разом почитаємо з тих послань, вони мають матеріал для роздумів і я наведу на міркування у певному ключі. Для повноти картинки довелось потурбувати пана Гугля що до пити зароблену звитяжною працею вогняну воду. А ми відправили промови у забуття і, крім невеличких осередків, де кам’яні таблиці нагадували: «Відкрити у 2017 році!», - решта населення була позбавлена нагоди вдихнути атмосферу завзяття п’ятдесятилітньої давнини.
Уривок тексту, виявленого у капсулі, закладеній в стіну заводу «Арсенал», місто Київ, 1967 рік:
«До вас, людей, які живуть при комунізмі, звертаються переможці соціалістичного змагання, присвяченого 50-літтю Великого Жовтня. У ці прекрасні дні - ювілею радянської держави - всі наші мрії спрямовані в майбутнє, до вас - наших нащадків. Ми працюємо, вчимося й творимо для того, щоб на нашій рідній Землі назавжди восторжествував вічний комунізм...
…Світло великого жовтня, освітило нашу планету, дісталося кожного дому, дало щасливе й радісне життя мільйонам радянських людей.»
Живемо при комунізмі. Це про нас? Про нас, про нас. Від переможців соціалістичного змагання, від імені мільйонів щасливих радянських людей. Звідки їм знати, що 50 років – занадто малий період для повного торжества вічного комунізму? До речі, арсенальці виявили турботу про наступні покоління, які читатимуть чергове послання у 2067 році, вже від нашого імені. Текст мені не відомий. На який рік ми (я і ви) зсунемо торжество вічного? Ну! Давайте! Пропонуйте, оптимісти! Здається, нам навіть не зійтись в оцінці сучасності: ми стали жити краще, чи гірше, ніж наші батьки у 1967 році? Скажу про себе: від народження у 1965-му до жовтня 1967-го я прожив найкращі роки, бо нічого поганого геть не пригадую. Значно пізніше в життя прийшли перша лозина по попі за неслухняність, перша бійка у дворі, перша двійка у школі, перші мати, перша пляшка, перший страх. Але ж були і перші день народження, день канікул, купання в морі, велосипед, політінформація на уроці, де ми говорили про щастя вічного комунізму вже за своє життя. Ні? Так. Тодішнього оптимізму вистачало, щоб називати, принаймні період, а не рік, позначений втаємниченим «ось-ось». По-за увагою залишалися десятки тисяч невдоволених, яких держава пакувала по таборах і вони, між нами кажучи, також залишили свою окрему думку. Наведу лиш один уривок з листа пам’яті, залишеного в’язнями ГУЛАГу в стіні драматичного театру Нижнього Тагілу:
«Цей напис замуровано 15 березня 1954 року не під грім оркестру і шум натовпу. Але він повідає нащадкам, що цей театр збудовано не зусиллями комсомольських бригад, як пізніше стверджуватимуть літописи, а створено на крові й кістках ув’язнених – рабів ХХ століття. Привіт поколінню, що буде! І нехай ваше життя й ваша епоха не знатиме рабства й приниження людини людиною.»
Такої драми, яка відбулася за часів збудування театру, не зіграти на пишній сцені довіку. А ті в’язні, апелюючи до людяності прийдешніх поколінь, могли би отримати від нас ствердну відповідь: факти приниження залишилися історії? Так і вдосконалилися. Щоб не прославитись песимізмом, частина людства складає нові й нові утопії. Саме слово «утопія», яке мало стати терміном на ознаку розвиненого справедливого суспільства, перетворилося на тавро неіснуючої, нездійсненої фантазії. Читаємо чергову утопію з Миколаївщини, послання від комсомольців 1967 року:
«Ми, покоління комсомольців 60-х років, не уявляли свого життя без боротьби і творчої праці в ім’я торжества коммунізму, що став для вас дійсністю…
Ми пишалися своїм краєм з його неозорими степами…, і намагалися зробити все, щоб його майбутнє було прекрасним.
Ви покоління щасливих: над вами чисте небо, а війни у світі для всіх, хто живе у 2017 році, стали історією.»
Намагалися, як краще і, щоб не дивитись на світ однобоко, не тільки в СРСРії. Прагнули і намагались прокомуністичні режими Куби, Північної Кореї, комуно-капіталістичного Китаю, пролетарсько-диктаторські держави усіх неймовірних моделей, монархічні країни і екзотичні емірати Сходу, республіки і недореспубліки, ринкові і базарні утвореня, джамахірії через «і» і через «є», дикунські племена – всі вибудовують прекрасне майбутнє, досі не побудувавши щасливе тепер. У найзаможніших країнах світу найвищий рівень суїцидів. У Дубаях кожен громадянин забезпечений всім і назавжди, а на додачу там злочинність практично зведено до нуля. Добити ще аргументом? Робочий тиждень там починається у понеділок, а завершується середою. Давайте вигукнемо: «Значить, можливо!» Чекайте! Окремі винятки не доводять нам, що світ в цілому стає краще і можна сподіватись на його гуманізацію і встановлення ідеального ладу. Більшість із нас взагалі не цікавить доля світу. Ми мріємо жити у своїй країні краще, або знайти нову батьківщину, де за роботу платять більше, де відносно невелика злочинність, де не беруть хабарі за справедливе рішення, де лікують якісно, де повітря не отруєне. Хто не знаходить нову, той, начебто, старається щось робити у своїй. Не виходить по писаному у листах з минулого. Можливо, вийде після виборів? Після других, третіх, десятих, але колись вийде?
В школі казахського міста Теміртау у травні розпечатали капсулу від випускників того ж 1967 року. Читаємо:
«Милі, хороші наші нащадки!...
…нам дуже цікаво, чим ви живете, чим відрізняється ваше життя від нашого. Про це ми можемо лише мріяти. Ми вважаємо, що вам викладатимуть не вчителі, а автомати… Космічними трасами на ракетах-літаках люди літають на інші планети…
На Півночі у вас, мабуть, штучне літо, буяють сади, квітнуть троянди, будуються штучні моря.»
Ну от вам! Можна іронізувати і наводити нові й нові (по суті своїй – не нові) утопії. Чи спробуємо скласти своє бачення для наших нащадків у 2067 рік? Напишіть, що буде через 50 років. Наші діти, якщо доживуть, посміються замість нас, тому що, повірте, ми не вгадаємо, як автори десятків чи сотень послань помилялися до нас. Немає у нас таланту зазирнути вперед і на десяток років. Але є одне послання і тільки одне, яке показало нам наше «тепер», хоча налічує дві тисячі років від написання:
«Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога…» (2 Тимофію 3:1-4)
Ми можемо лишити нащадкам добрі поради, знаючи, що світ не стане кращим, адже слово, писане 2000 років тому точніше описує наш час, ніж його уявляли батьки. І без того слова ми короткозорі, а воно суголосне у всіх частинах. Вищенаведений уривок – частина листа Павла, якого ми знаємо як апостола. Датується серединою шістдесятих років першого століття. Схоже на правду? Один в один. Але, знаєте, деталі на кшталт польотів на Марс не варті дірки від бублика, якщо людина людині не друг і ми живемо у страху перед подібними собі.
Петро, апостол, пише приблизно у той самий період:
«Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння.» (2 Петра 3:3,4)
А тут вам і відповідь на питання: чому ми прагнемо одне, а виходить все навиворіт. Бо дехто ходить за своїми пожадливостями, вважаючи себе неосудним. І кожен з нас може ставити дві крапки і писати імена у стовпчик. Я навіть знаю, що ви почнете із влади. Але ж ми їх обираємо хорошими, підставляємо руки, спини. Далі до списку потраплять всі, аж до сусідів і родичів. Шалена думка підказує: прибрати гадів і можна жити по-людськи. Твереза думка протирічить: ми сповземо у 37-й рік і гади знову спливуть на поверхню, очоливши процеси. Безвихідь якась, хоч і правдива. І ми ще не читали євангелістів Матвія і Луку, бо якщо листи Павла й Петра – ескізи, то ці намалювали просто полотна. Вони вельми нагадують стрічку новин: вбивства, війни, землетруси, мори. Нічого нового, власне, у новинах немає, крім того, що містер Трамп, чухаючи потилицю, намагається зберігати твердість духу і ніяк, ну ніяк не визнає роль людини, винної у всіх нещастях.
Е! Так не можна. Через необачність ми можемо втратити всяку надію, пустившись по хвилях песимізму. Відкидаючи добрі побажання потомків, ми не повинні вважати, що позбавляємо себе майбутнього і надії на щось,чого ми, як то здається, достойні. Але покладемо на шальки терезів запропоновані тези, з одного боку непогані по суті мрії будівничих комунізму, а з іншого – древніх авторів.
«Ми трудимося, вчимося й творимо для того, щоб на нашій рідній Землі назавжди восторжествував вічний комунізм...»
Скільки не повторюйся, ліпше нам жити не стало. То як старій бабці щороку на дні народження бажають щастя, здоров’я, а вона й рада чути, хоча розуміє, що ні першого, ні другого їй вже не бачити. Послання містять порожні сподівання. Їхні автори задовго до 2017 року зрозуміли, наскільки вони прорахувалися. Хіба що нині вони підбирають причини невдачі. Але древнє послання, хоч воно й має вигляд песимістичний, все ж таки дає надію. Я знаю, що станеться по написаному там, адже історія світу, відкрита через Даниїла цареві Навуходоносору до найменшої деталі через століття. І то було більше. То невже так само не відбудеться менше? І я люблю фінал, записаний у книзі Об’явлення:
«І почув я гучний голос із престолу, який кликав: Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося! І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось нове все творю! І говорить: Напиши, що слова ці правдиві та вірні! І сказав Він мені: Сталося! Я Альфа й Омега, Початок і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води. Переможець наслідить усе, і Я буду Богом для нього, а він Мені буде за сина!» (Об'явлення 21:3-7)
Хто би міг сподіватися на такий хеппі-енд? Там є слова «хто прагне» і «переможець». Це означає, що я прагну і йду до перемоги. У нас є відповідь глузіям, які питають: «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння.» Послання не залишає нас без відповіді:
«Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття.» (2 Петра 3:9)
Ось воно, найсильніше побажання-мрія, підкріплене авторитетом Того, Хто майбутнє бачить так, наче воно відбулося. Комічність запаяних у капсули листів лише посилює впевненість в Божому Слові. Коли добра зичимо ми, то тим самим висловлюємо наші дружні почуття, але сили здійснити побажання не маємо. Бог дає і те, і інше.
Ну чого би вам тепер побажати?
18 листопада 2017 року.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-19 13:01:14
Переглядів сторінки твору 293
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.845 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.541 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.02.06 23:53
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-11-19 18:19:44 ]
Об'єктивно протиставити Божий промисел людським сподіванням - марна справа. Ми можемо тільки слідувати Його побажанням або знехтувати. Але результат загальної гекатомби від цього не зміниться.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Рубцов (Л.П./Л.П.) [ 2017-11-19 23:48:01 ]
Я складаю докупи всі маленькі сигнали, які перетворили мене докорінно, змінили життя, завдяки чому воно склалося саме так. Неможливо відповісти, як би було. Мені здавалося, що неможливо похитнути переконаність атеїста. Хочу бути комусь сигналом в подяку за все, що Бог зробив у моїй історії. Хіба не гекатомба - переміна знаку з мінуса на плюс в одній особі? Це, насправді, цілий світ. Один там, інший там і так без кінця краю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-11-20 05:58:01 ]
Так. Віра не потребує доказів. Ти або віриш, або ні. І не має значення, чи ти обманюєшся, чи йдеш вірним шляхом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Дмитро Ігорович Старицький (М.К./Л.П.) [ 2017-12-25 12:07:01 ]
В даній публікації більше публіцистики а не художньої чи наукової прози. На мою думку, ця публікація - це стаття. А загалом добре.