ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2018.08.19 10:12
Привезли квасолю бабці лисуватій,
мисочку поставили: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики сол

Ігор Шоха
2018.08.19 09:46
Які роки, які твої літа,
напоєні джерельною водою!
Русалкою цілуй мої вуста,
заворожи і піду за тобою.

Залоскочи і хай несе вода
і забирає у твої покої.
Не забувай, що ти є саме та,

Ігор Деркач
2018.08.19 08:59
Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.

Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни

Микола Соболь
2018.08.19 06:36
«Мутусю! Вечір. І зоря горить…
Час настає прокинутись бабаю.»
Мабуть, оце і є найкраща мить,
Яку я бачив, і яку я знаю.

«Ти не хвилюйся, донечко моя,
Тебе в житті я не віддам нікому!»
І лине тепла пісня солов’я.

Маркіяна Рай
2018.08.19 03:25
Боже, Боже, приходь до мене, як мисливець іде до пастки.
Пташка вирвала власні крила, пташка змучилася за ніч.
Що Ти, Господи, переміниш у хвилину її поразки?
Скільки немочей впаде долі? Скільки випросить в Тебе стріч?

Віра знає круті стежини, що кр

Сонце Місяць
2018.08.19 03:22
salut ненависте всебічна
пекельне раз-у-раз
із блискавицями образ
фотографуючими вічність

& знову ще якийсь із нас
відчувши в собі поклик лише
розвіюване попелище

Ігор Шоха
2018.08.18 21:07
Веслує літо в заводі ріки,
де поїть таїна латаття біле,
і дотики, «нечаяні», руки,
і наше все, що не переболіло.

Стоять човни – прив’язані таки
до нашої верби, що не зотліла.
А біля неї, чи не ті пеньки,

Тетяна Левицька
2018.08.18 19:11
В рідне селище Корчі
Син заїхав по харчі.
Тож поклали в сумку
Кролика і курку.
Качку, гуску, шинку,
І сметани кринку.
Гарний ковбаси кілець.

Шон Маклех
2018.08.18 18:36
Серце темряви
Стугонить в глибинах заліза,
Чорним зайцем стрибає в безодню лісу,
Проростає венами-папоротями
Серед хащів
Над якими завжди гримить гроза:
Синє, наче крило ворона –
Холодне серце темряви

Тата Рівна
2018.08.18 17:32
Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

І коли я встану
Коли я зберу червоні бризки в буке

Іван Потьомкін
2018.08.18 12:51
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сонце Місяць
2018.08.18 00:00
якби не стало цілого світу
лиш тільки бачити & дивитись
лише би жити всіма очима
вартових на хімічнім її весіллі

враже де ми були як часи спинились
чи нас осяяла вища ницість
аби лиш чутися її дітьми

Серго Сокольник
2018.08.17 23:57
Прагну душею пустелі. Бо вже para bellum
З осені смутком, коли надійдуть холоди.
...десь потаємних оаз невичерпні джерела
Так зачекались... Мерщій я полину туди

Мрією, щоб тамувати до творчості спрагу...
(Серед пустелі оази- безцінні дари...)
...а

Ігор Деркач
2018.08.17 22:16
У мене є один секрет на двох,
та я його нікому не розкажу,
інакше буде, – ах! А то і, – ох!
Хоча і не замурзався у сажу.

Є і сюжет один із багатьох,
якими я нікого не принаджу,
хоча один стараюсь за сімох

Ластівка Польова
2018.08.17 21:51
Чекатиму: він з’явиться в житті,
І я змінюсь. І інші будуть весни.
Розчавлена, розп’ята на хресті,
Заради погляду його - воскресну.

У вирі днів бентежних і тісних,
Шукаючи себе у іграх босих,
Я, як вовчиця, стерегтиму його сни

Віта Парфенович
2018.08.17 13:23
Я часто роздумую над поняттям Любов. І з роками все більше розумію, що воно включає не лишень романтичні мотиви, оспівані у піснях і жіночих романчиках. Це набагато обширніше поняття, наскільки набагато, що уявити це можна лише після того, як наб’єш не о
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Не приходите ко мне больше, мама


Мы пришли на прием к одному и тому же профессору. Тот, как обычно, запаздывал. Мой товарищ по несчастью уже успел рассказать о своих проблемах с кровью. Оказалось, что у нас причина одна и та же – радиация. Он строил атомные электростанции. Я писал, как труд и спорт в жизни атомщиков рядом идут. Он не мог вспомнить, на каком конкретно объекте подхватил лишнюю дозу. А я вспомнил – на Ровенской. Рассказал ему, как целые сутки меня не пускали в город Кузнецовск, где собственно и располагалась атомная станция. По секрету сопровождающий сказал, что на одном из реакторов полетела обшивка, и сейчас московская комиссия решает, эвакуировать население или же оставить все в тайне. Остановились на втором, и я в сопровождении директора станции даже побывал в ее святая святых – на центральном пульте управления...
Из приемной сообщили, что профессор сегодня вообще не придет. Я хотел уже попрощаться, но мой товарищ по несчастью, спросив, не тороплюсь ли я, предложил немножко прогуляться. Какая-то минорно-беспокойная нотка послышалась в его голосе, и я почувствовал, что отказать ему было бы просто бестактным. Не спеша пошли мы по утопающим в зелени улочкам и переулкам Рехавии в сторону улицы Аза, откуда потом должны были разъехаться в разных направлениях. Где-то совсем рядом бурлила жизнь Иерусалима, а тут, как по заказу, – тишина, которую, кажется, делал еще тише неспешный голос моего спутника.
– В прошлом году я ездил хоронить свою матушку, – начал мой собеседник. – Родные и близкие начали расходиться, а я все стоял и стоял с закрытыми глазами перед холмиком, покрытым букетами цветов, и все отчетливей вырисовывалась передо мной одна и та же картина...
...Прошло уже четыре года, как я оказался в детском доме. Полумертвецами сняли меня и младшего брата с холодной печи и отвезли в районную больницу. Там нас год отхаживали, а потом отправили в разные детские дома, как оказалось впоследствии, под разными фамилиями. Правда, с одним и тем же корнем. Где-то в четвертом классе я решил написать письмо в сельсовет, чтобы узнать о судьбе мамы и братика. Ответа не получил, но однажды вбегает кто-то из одноклассников и сообщает, что меня спрашивает какая-то женщина. Я тут же выбежал, даже смутно не догадываясь, кто бы это мог быть. И вот в конце аллеи вижу изможденную старуху, чем-то напоминающую мать. А она, бросив какой-то узелок, со слезами на глазах уже протягивает навстречу мне руки. Так вот мы и встретились после стольких лет разлуки. Мать, оказывается, все эти годы то сама находилась в больнице, то, неграмотная, разыскивала нас. И вот нашла меня. Какие-то сердобольные дед и баба приютили мать, и она стала наведываться ко мне, всякий раз принося с собой то пирожок, то просто кусок хлеба, что по тем послевоенным голодным временам было еще каким лакомством!.. Конечно же, все это я делил с товарищами.
И вот по окончании четвертого класса, когда мама в очередной раз пришла ко мне, директор детдома вызвал нас к себе и сообщил, что поскольку я не круглый сирота, то меня отчисляют из детдома. И это при том, что я был отличником учебы. Как быть дальше, мы не знали. У матери ни кола, ни двора...
Как мне сейчас кажется, директор не был повинен в таком решении. Видимо, какому-то чинуше от просвещения пришла в голову мысль, что, дескать, страна уже залечила раны, нанесенные войной, и детские дома изжили себя. Помнится, именно в это время моих товарищей-переростков срочно стали отправлять в фабрично-заводские училища. Так они и остались на всю оставшуюся жизнь полуграмотными.
– Но как же вы смогли и выучиться, и стать крупным руководителем?
– Это отдельная история, в сущности напоминающая судьбу многих из детей войны, как я бы назвал наше поколение. Но продолжу свой рассказ.
Значит, приехали мы с матушкой в село. Жили то у одного, то у другого из наших многочисленных родственников. Поначалу все в радость, но потом все чаще и чаще передо мной вставал вопрос, а как же с учебой. Замечу, что и в детдоме я боялся пропустить хотя бы одно занятие в школе. Ведь это грозило выбыть из отличников. А тут тебе ни пристанища, ни работы у матери. Односельчане уже спрашивали, когда я начну пасти их коз... То есть об учебе не могло быть и речи. Значит, прощайте все мечты о том, что стану инженером и буду строить что-то наподобие Днепрогэса.
И вот как-то, никому не сказав, куда иду, я отправился пешком в роно и рассказал там о своем тогдашнем житье-бытье.
– Постой, так это ты тот самый, кого я отправлял когда-то в детский дом? – спросил инспектор. – Как же им не совестно было отчислять тебя неизвестно куда? Да еще и отличника...
Так вот и закончились мои летние каникулы вне детского дома. Возвратился я назад не только с направлением, но и с письмом от инспектора. Прочитав все документы, директор сказал:
– Ну, что ж. Так тому и быть. Пойди попрощайся с матерью да скажи, чтобы она больше не появлялась здесь.
Вышел я к матери, которая дожидалась меня в конце той самой аллеи, где мы встретились впервые. Слава Богу, что никого не было поблизости, и я, еле сдерживая слезы, проговорил, как и просил директор:
– Не приходите ко мне больше, мама...
Ничего не говоря в ответ, матушка поцеловала меня и не в силах отвернуться, как-то бочком пошла, махая мне вслед рукой.
– Но вы в конце концов все же встретились?
– Да, но это другая, не менее волнительная для меня история. А эту рассказал вам, чтобы хоть немножко облегчить душу от воспоминания о прошлом. Не обессудьте, что как бы перекладываю на вас часть своих душевных страданий. Поди знай, не больше ли их у вас самого. Такая уж, видимо, судьба у нашего поколения.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-29 06:10:50
Переглядів сторінки твору 213
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.022 / 5.71)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.08.19 04:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2017-11-29 19:11:08 ]
неймовірно проникливі Ваші останні тексти...
о пане Іване...