ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2018.10.18 00:54
Не бачать ані виходу, ні входу,
Не відчувають власної ганьби,
Оті, що обирають несвободу,
Оті, котрі зреклися боротьби.

Всі фігові листки прибрала осінь,
І кожен має те, що заслужив.
Свобода не потрібна малоросам,

Галина Кучеренко
2018.10.17 21:03
«Новітня» «українська» школа -
Педагогічний формалізм:
Навчання мовою - довкола!..
В перервах - русскій реалізм.

Між вчителями, при розмові,
І з учнями - не чути мови,
Батьківські збори чи нарада -

Сонце Місяць
2018.10.17 19:56
хто заперечив би
глуз макабричний дещо
хай не суціль скарби
але й бували речі

де у яких млинах
фабричках палітурнях
ревний зірковий прах

Олександр Олехо
2018.10.17 18:38
Відкоркую пляшку ночі,
прийдуть випити охочі:
думи-тлуми, споминання,
тиші чорної мовчання.
Потім ранок – час похмілля.
Наливає осінь зілля.
Небо тихе і прозоре
розчиняє сиві зорі.

Іван Потьомкін
2018.10.17 11:32
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв

Світлана Майя Залізняк
2018.10.17 11:06
Затягнуті у корсети -
на фоні ножів та кіс -
прабабці убивць, поетів,
міцнющий пахкий заміс.

Втирали носи віскряві,
спиняли навалу хвиль...
Завдячую вам появі,

Олена Багрянцева
2018.10.17 10:40
Їм не спиться удвох. Знову осінь мандрує по вулицях.
Він розкаже їй все, рознесе міріади порад.
Кане в Лету жура і неспокій безпечно забудеться.
Буде литись пітьма, як гарячий густий шоколад.
І затисне вона у долонях бажання серпанкові.
Закарбує цю м

Володимир Бойко
2018.10.17 10:31
Мавпи людиноподібні
На людину не подібні.

Проти «русского Гаврилы»
Нишкне будь-яка горила.

І пішли дурні мартишки
За кавалок кишки пішки.

Катерина Боброк
2018.10.17 10:16
реєстровий янголе-характернику розпали-но люльку
востаннє пасивно вдихну твою дим-душу усіма ярами
де любов - там прилади з ладу в розбите скло і ртуть в кульках
там незміряне серце від землі здійнялось вітрами

сьогодні я таки зняла з себе білу ви

Любов Бенедишин
2018.10.17 09:28
Шиплять самозванці,
човпуть посланці:
«Не так
ти тримаєш перо у руці.
Не ті в тебе:
почерк, чорнило, папір, –
тому й заблукала
між вір і зневір.

Юрій Лазірко
2018.10.17 07:29
не шукаю зручності
і вигоди
та й до Бога
серце недовиходив
обираю входи
де є виходи
оживляю те
що раптом вигадав

Віктор Кучерук
2018.10.17 06:12
Т. І...
Не дивись винувато на мене
І не згадуй тепер спроквола,
Як палала в коханні шаленім,
Та згоріти дотла не змогла.
Не дивися на мене печально,
Зі сльозами провини в очах, –
Розумію твій біль і повчально

Олександр Сушко
2018.10.17 03:38
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Ночі Вітер
2018.10.16 19:50
Твій слід загубиться вночі
І ранком вмре.
Трава прим’ята оживе,
Забуде все.

І тільки в росах сміх і гріх –
Твоя сльоза.
Віддай мені, віддай мені

Марія Дем'янюк
2018.10.16 14:57
Свічки-клени багрянять.
Шепіт вітру:спинись,
і крізь сяєво листя
в Небосинь подивись.
Між Землею і Небом
не існує межі,
як яснітиме вогник
світлодуші...

Віктор Кучерук
2018.10.16 14:46
Т. І...
Знов душа зажурено радіє,
Повна вражень, спогадів і мрій, –
Тьмяний вогник давньої надії
Мерехтить у темряві густій.
Блимає лякливо та не гасне,
В тужно занімілій темноті, –
Тільки, може, радість передчасна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Мои дорогие соседки

"Опыт человечества (и не только коммунального)
показал, что хороших соседей не бывает…
Любые связи, даже родственные, можно прервать,
но от соседей негде спрятаться, некуда бежать:
соседи – это судьба, точнее и мрачнее – рок".
Майя Каганская «Апология жанра, или рецензия на жизнь»



Сколько раз супруга просила меня говорить с незнакомыми людьми “без всяких там идиотских хохм и подтекстов”, столько раз я нарушал ее просьбу. Себе во зло. Будто какая-то нечистая сила так и нашептывала то, что одних тотчас отталкивало, других заставляло задумываться: “А все ли у него дома?” Конечно же, не все, так как будь супруга дома, думали они, такого бы не произошло. Ну, вот хотя бы тогда, когда я позвонил одной знакомой еще по Киеву и посоветовал ей хотя бы изредка класть на обеденный стол ивритско-русский словарь. Авось во время еды ее дорогой супруг нет-нет да и заглянет туда. И вот уже несколько лет от знакомой ни слуху, ни духу.
Все шло к тому же и в тот раз, когда новая соседка постучала в дверь и прямо с порога попросила разменять ей 50 шекелей. Что сделал бы на моем месте нормальный человек? Правильно. Достал бы портмоне и поискал нужный размен. А не найдя, извинился бы. Вот и все. Да, но нормальные не имеют дело с нечистой силой. А она и на сей раз, опередив знакомые правила общения, прошептала:
– Сколько? Да я о такой сумме слышу впервые. Покажите хотя бы эту купюру...
Соседка извинилась и ушла. А я понял, что без очередного объяснения с супругой не обойтись. И сразу стало как-то не по себе, так как все, что она скажет, мне и самому давно известно. Но, слава Б-гу, в этот раз пронесло. Видимо, Лиля, так звали нашу новую соседку, выслушивая мой вопрос, поняла, с кем имеет дело, и ни словом не обмолвилась моей многолетней моралистке. Как потом удалось выяснить, – не случайно. В пединституте она занималась вопросами воспитания дефективных детей.
С тех пор наши семьи не просто живут по принципам мирного сосуществования, о чем могут только мечтать соседи, а не представляют себе, как это они жили друг без друга столько лет. Никто, конечно, не подсчитывал, скольким и чем мы поделились, но Лиля и ее мама Фаина Львовна не притронутся к тому, что приготовили, не узнав от нас, вкусно ли это. До того, как они стали нашими соседями, мы уже почти что забыли, что такое квашеная капуста, домашнее варенье, всякие там блинчики, сырнички, оладьи, форшмак и еще масса вкуснятин.
Некогда было и подумать об этом. Все мысли только о работе. Лишь бы удержаться на плаву при постоянно растущей безработице в стране. Но не этим руководствовались мама и дочь, делясь с нами изделиями своих неутомимых рук. Так, видимо, испокон было заведено в этой еврейской семье – заботиться о ближнем. Неоднажды говорили мы с Ариной друг другу, что в неоплатном долгу перед нашими дорогими соседями. И долг этот с каждым днем все больше и больше.
Что это он все о пище да пище, заметит читатель и будет по-своему прав. Ведь не хлебом единым жив человек. Действительно. Но в оправдание свое скажу, что в отличие от аскетов и любителей всяких там воздержаний и постов, кушаем-то мы каждый день, а всем остальным, как-то – музыка, искусство вообще, художественная литература – занимаемся от случая к случаю. Да и культурные запросы соседей оказались во многом схожими с нашими. В особенности с интересами супруги, окончившей музыкальную школу-десятилетку.
Дело в том, что папа Фаины Львовны – Лев Гершенович – был разносторонним музыкантом, играл в знаменитом ансамбле балалаечников. Сам Федор Шаляпин неоднажды пел под его аккомпанемент. И в знак особой симпатии подарил ему столик, который Фаина Львовна сохранила вопреки всяким житейским бедам и невзгодам. А было их у нее, имевшей несчастье родиться в обеспеченной семье сразу же после присно памятного Октября, каленым железом и виселицей боровшимся даже с намеком на достаток, больше, чем на одну жизнь. Долгие годы ее преследовали как лишенку, то есть как дочь тех, у кого отобрали все нажитое несколькими поколениями.
Брат Фаины Львовны – Виктор Гершенович – учился у самого Давида Ойстраха, а работал в оркестре Всесоюзного радио и телевидения. Множество реликвий, значение которых выходит далеко за пределы семьи, перед отъездом в Израиль были переданы Музею Глинки. И только столик, подаренный Шаляпиным, благодаря “Кобзарю” Тараса Шевченко прибыл на Землю Обетованную. Каким образом? Очень просто. Дело в том, что это бессмертное творение, которое входит в сознание украинца, сказать бы, с молоком матери, любили и наши героини – чистокровные еврейки. Любили и взяли с собой, покидая навсегда землю Украины. Таможенники, увидев “Кобзарь”, решили не проверять и весь остальной багаж...
...С десяток лет мы знакомы, а кажется, что дружим всю жизнь.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-12-06 11:09:46
Переглядів сторінки твору 157
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.947 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.028 / 5.71)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.10.17 21:24
Автор у цю хвилину відсутній