ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.02.25 01:26
Я пригощу тебе морозивом…
І замалюю твій анфас
Велібром, віршем, встигну - прозою
І віддішлю в майбутнє нас…
На себе звідти споглядатимо
Найкраще буде олівцем.
Хто зна, щось може ми і втратимо?
Але сьогодні не про це…

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 22:19
І (ХІІІ)
Найвища краса – це краса вірності.

Олесь Гончар

Імлу прониже ніжний сонця спис –
На луках бродять красені Пегаси –
Зберігачі кохання таємниць,

Марґо Ґейко
2018.02.24 21:56
Передсердя одне з двох належить мені?!
Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
Я незручні питання поставлю, pardon!
Ви - Галантний Жуан, Маньєристе, Ви - Дон?

Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
Пророст

Олександр Сушко
2018.02.24 20:46
Не писатиму усе підряд,
Гонорари дуже мені любі.
Ставить видавець дезидерат*:
Казочка дитяча - з морем трупів.

Хай од жаху гикає читач
І ковтає безупину ліки.
Зароблю тоді лише на харч,

Володимир Бойко
2018.02.24 18:19
Король без почту – не король,
Придворних завжди вистачає.
Та при дворі найпершу роль
Не кожен підданий зіграє.

Принцесо всіх двірських інтриг,
Балів придворних королево,
Де твоя щирість кришталева,

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 12:36
Чи винна з інтернету аватарка,
Чи віршів начиталась моїх ти?!
У мене закохалася поштарка
І шле мені закохані листи.

ПРИСПІВ:

Поштарочка, поштарочка, поштарка

Вікторія Торон
2018.02.24 12:33
ПІДСУМОК Дороті Паркер

Порізи болять,
Вода в ріці мочить,
Кислоти бруднять,
Від «хімії» корчить.
За зброєю стежать,
Газ буде смердіти,

Іван Потьомкін
2018.02.24 11:39
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість весні?

Сергій Гупало
2018.02.24 11:19
Шпаркий мороз. До тебе хочу.
Удвох ми завжди непитущі.
Згадаємо і землю отчу,
І польсько-білоруські пущі.

У шибку стукається смуток.
А нас – не можна похилити.
Нас намагаються забути

Василь Світлий
2018.02.24 10:52
Сьогодні зима зразкова,
Вродлива така, казкова.
Пухнастий сніжок рипить.
День, сонце, мороз, блакить.
Що вдієш, пора-порою.
Прощаємось із тобою.
Теплінню брунькує вись.
Ой, зимонько, не барись!

Валерія Скайлайн
2018.02.24 09:51
Піввіку разом –
звучить романтично.
Але на справді
все досить трагічно.

За стільки років
переплутались долі –
Вона не хоче

Олена Кримнець
2018.02.24 09:18
Доторком віддиху тиші мені не поймай,
Крайкою слова безсоння терпкого не руш.
Бачиш, як тіло хвоїнкою тане, сліпма
В жар летячи – в течію твоїх сонячних рук?

Що ж – оберни мене в попіл, у персть угорни,
Профіль солоний мій випий повільно до дна!
К

Микола Соболь
2018.02.24 04:45
Кажете - люди? –
Небо ховає.
Горе усюди.
Миру немає.
Танки, гармати…
Траками поле
Зоране. Мати
Сина ніколи

Домінік Арфіст
2018.02.24 00:53
ранковий ритуал міцної кави…
і сни гірчать якими я блукаю…
і пам'ять – чорний осад ворожіння –
ганьбить закони часу і тяжіння…

усе розмови і хитросплетіння …
побудь іще – я знаю стільки світла…
я розкажу усі мої видіння:

Олексій Кацай
2018.02.23 20:57
Радіаційний, наче стронцій,
і карколомно різномовний,
запертий в черепній коробці,
усесвіт проситься назовні,
туди, де будь-яка істота,
по суті, є Великий Вибух,
де слів обвуглена марнота
міцна, неначе той запридух,

Мирослав Артимович
2018.02.23 20:42
О едем!
Милий спогад – учорашній день,
стук сердець у маєві пісень.
О, як п’янить вчорашній день.

Вчора ще
ми ховались під моїм плащем,
з ніжних уст, захмелених дощем,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Человек Песок
2018.02.20

Інеса Завялова
2018.02.17

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Мои дорогие соседки

"Опыт человечества (и не только коммунального)
показал, что хороших соседей не бывает…
Любые связи, даже родственные, можно прервать,
но от соседей негде спрятаться, некуда бежать:
соседи – это судьба, точнее и мрачнее – рок".
Майя Каганская «Апология жанра, или рецензия на жизнь»



Сколько раз супруга просила меня говорить с незнакомыми людьми “без всяких там идиотских хохм и подтекстов”, столько раз я нарушал ее просьбу. Себе во зло. Будто какая-то нечистая сила так и нашептывала то, что одних тотчас отталкивало, других заставляло задумываться: “А все ли у него дома?” Конечно же, не все, так как будь супруга дома, думали они, такого бы не произошло. Ну, вот хотя бы тогда, когда я позвонил одной знакомой еще по Киеву и посоветовал ей хотя бы изредка класть на обеденный стол ивритско-русский словарь. Авось во время еды ее дорогой супруг нет-нет да и заглянет туда. И вот уже несколько лет от знакомой ни слуху, ни духу.
Все шло к тому же и в тот раз, когда новая соседка постучала в дверь и прямо с порога попросила разменять ей 50 шекелей. Что сделал бы на моем месте нормальный человек? Правильно. Достал бы портмоне и поискал нужный размен. А не найдя, извинился бы. Вот и все. Да, но нормальные не имеют дело с нечистой силой. А она и на сей раз, опередив знакомые правила общения, прошептала:
– Сколько? Да я о такой сумме слышу впервые. Покажите хотя бы эту купюру...
Соседка извинилась и ушла. А я понял, что без очередного объяснения с супругой не обойтись. И сразу стало как-то не по себе, так как все, что она скажет, мне и самому давно известно. Но, слава Б-гу, в этот раз пронесло. Видимо, Лиля, так звали нашу новую соседку, выслушивая мой вопрос, поняла, с кем имеет дело, и ни словом не обмолвилась моей многолетней моралистке. Как потом удалось выяснить, – не случайно. В пединституте она занималась вопросами воспитания дефективных детей.
С тех пор наши семьи не просто живут по принципам мирного сосуществования, о чем могут только мечтать соседи, а не представляют себе, как это они жили друг без друга столько лет. Никто, конечно, не подсчитывал, скольким и чем мы поделились, но Лиля и ее мама Фаина Львовна не притронутся к тому, что приготовили, не узнав от нас, вкусно ли это. До того, как они стали нашими соседями, мы уже почти что забыли, что такое квашеная капуста, домашнее варенье, всякие там блинчики, сырнички, оладьи, форшмак и еще масса вкуснятин.
Некогда было и подумать об этом. Все мысли только о работе. Лишь бы удержаться на плаву при постоянно растущей безработице в стране. Но не этим руководствовались мама и дочь, делясь с нами изделиями своих неутомимых рук. Так, видимо, испокон было заведено в этой еврейской семье – заботиться о ближнем. Неоднажды говорили мы с Ариной друг другу, что в неоплатном долгу перед нашими дорогими соседями. И долг этот с каждым днем все больше и больше.
Что это он все о пище да пище, заметит читатель и будет по-своему прав. Ведь не хлебом единым жив человек. Действительно. Но в оправдание свое скажу, что в отличие от аскетов и любителей всяких там воздержаний и постов, кушаем-то мы каждый день, а всем остальным, как-то – музыка, искусство вообще, художественная литература – занимаемся от случая к случаю. Да и культурные запросы соседей оказались во многом схожими с нашими. В особенности с интересами супруги, окончившей музыкальную школу-десятилетку.
Дело в том, что папа Фаины Львовны – Лев Гершенович – был разносторонним музыкантом, играл в знаменитом ансамбле балалаечников. Сам Федор Шаляпин неоднажды пел под его аккомпанемент. И в знак особой симпатии подарил ему столик, который Фаина Львовна сохранила вопреки всяким житейским бедам и невзгодам. А было их у нее, имевшей несчастье родиться в обеспеченной семье сразу же после присно памятного Октября, каленым железом и виселицей боровшимся даже с намеком на достаток, больше, чем на одну жизнь. Долгие годы ее преследовали как лишенку, то есть как дочь тех, у кого отобрали все нажитое несколькими поколениями.
Брат Фаины Львовны – Виктор Гершенович – учился у самого Давида Ойстраха, а работал в оркестре Всесоюзного радио и телевидения. Множество реликвий, значение которых выходит далеко за пределы семьи, перед отъездом в Израиль были переданы Музею Глинки. И только столик, подаренный Шаляпиным, благодаря “Кобзарю” Тараса Шевченко прибыл на Землю Обетованную. Каким образом? Очень просто. Дело в том, что это бессмертное творение, которое входит в сознание украинца, сказать бы, с молоком матери, любили и наши героини – чистокровные еврейки. Любили и взяли с собой, покидая навсегда землю Украины. Таможенники, увидев “Кобзарь”, решили не проверять и весь остальной багаж...
...С десяток лет мы знакомы, а кажется, что дружим всю жизнь.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-12-06 11:09:46
Переглядів сторінки твору 86
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.937 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.013 / 5.72)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.02.25 04:50
Автор у цю хвилину відсутній