ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.05.26 14:23
Ой, жіноцтво! Тяжко нам, біда!
Стало складно підчепити мужа.
Я ж красива, моцна, молода,
Ще ніхто у ліжку не подужав.

Хлопче! Нащо вирячив баньки?
Шаснути бажаєш під сорочку?
Для початку грошенят підкинь

Іван Потьомкін
2018.05.26 12:04
Не знаю, как у кого, у меня сюжет рассказа чаще всего связан с каким-то событием. Так было и на этот раз. Накануне мне сделали операцию катаракты, а сегодня, когда сняли повязку, нужно было закапывать левый глаз. Супруга ушла на работу и попросила сос

Ігор Деркач
2018.05.26 06:31
Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс».
І снує думок суцільна єресь, -
хто кого із палуби жене...
Я не розумію, що ся стало, -
з болем і надривом щось кричало:
«Громадяни, слухайте мене…»

Палуба хитається та стогне.

Галина Михайлик
2018.05.26 01:41
А серце обливалося керваво,
коли благословляла на війну.
Чи знало, чи напевне відчувало
рвучких обіймів поминальний сум.

А потім – світ перевернувся вдруге,
утратив колір, запахи і звук.
У відчаї – рятунок від наруги

Гренуіль де Маре
2018.05.25 21:24
Ти варила з троянди варення,
А думки сновигали по хаті:
Від «якби вже скоріше померти»
До «ще лампу ось розмалювати б».

Ти укотре хапалася неба –
Небо знов прикидалось фантомом
І цідилось байдуже крізь тебе,

Іван Потьомкін
2018.05.25 18:16
Не кожному, хто просить, подаю.
З часом навчився розрізнять професію й нужду…
…Попервах, як із найщасливіших країв
Мене фактично відпустили голим,
В центрі Єрусалима стрівсь мені прохач.
Хоча тої пори самому годилося б простягувати руку,
Не спиняюч

Микола Соболь
2018.05.25 15:49
Гортаю неминучу прохолоду
(До спогадів не тулиться тепло).
Художник день нове готує тло –
Пасьянсову перемішав колоду…
Та прийде час коли вже все одно.

Митарство словоблудне та спокуси –
Минули. У дорогу вируша,

Олександр Сушко
2018.05.25 14:05
Убережу невдаху-чоловіка
Од вибору ледачої жони:
У руки мавці устромляй мотику
І хай на грядці поле бур'яни.

У трудівниці видно лиш огузок,
А у валяки - завжди сонний час
Якщо від праці зменшується пузо -

Олена Музичук
2018.05.25 07:52
Зріє зело у городі.
Господи-Боже, єси.
Іскри роси на укропі,
наче веселка краси.

Вірую, вірю і знаю,
як, і коли, і чому
йду я стезею до раю,

Ночі Вітер
2018.05.24 11:29
Потреба в сповіді? Та храм згорів до тла.
Священник рясу кинув у багаття,
І хрест зів’яв, покорчило метал
Від сповідей і від химери щастя.

Не вірю я ні в біль в очах твоїх,
Ні в слово, що минулим пліснявіє,
Ні в праведне, ні в первородний гріх,

Тата Рівна
2018.05.24 09:24
Скрики скрипки
Скрипи ліжка
Хрипи втомленого тіла
Це – Великдень, – каже книжка.
Розговілись, як зуміли.

Ігор Деркач
2018.05.24 08:05
Коли, наповнений солодкою любов’ю,
Схиляв я голову свою перед тобою,
Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
Ти знаєш, як відносився до слави я.
Ти знаєш світ, його падіння, злети -
Всю суєту, що докучає всім поетам.
Мене стомили бурі, я не відчув

Ігор Шоха
2018.05.24 07:25
Сиджу у темниці тісній і сирій.
За ґратами – воля. Орел молодий –
Мій вірний товариш махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.

Клює тай киває мені у вікно,
Неначе зі мною задумав одно.
І зве мене поглядом, криком своїм,

Ярослав Чорногуз
2018.05.23 23:37
Усе частіш у вікна заглядає
В зелених шатах весняна краса.
Усе частіше я себе питаю:
Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

Мовчання поміж нами затяглося,
Чекаємо, хто перший зробить крок…
Була любов чи просто нам здалося,

Вікторія Лимарівна
2018.05.23 22:33
Сонечко вийшло – пройшла непогода…
Гарна дівоча приваблива врода.
Як усміхнешся – сердЕнько співає!
Рідна онуко, тебе я вітаю!!!
Дзвоник останній - дороги безмежні
Світ відкривають - і ти незалежна!

Маєш життєві шляхи прокладати:

Анастасія Поліщук
2018.05.23 21:31
І все безперервно, по колу, невпинно:
Будинок, робота, кафе, може, ринок,
Дорога назад навмання.
Як не дивно, повернешся знову в будинок.
З почином!
Ти можеш іти на концерти, в театри,
На площі, до парку читати Петрарку,
До сотні речей можеш мати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Джа
2018.05.24

Юлія Фрайт
2018.05.20

Лія Олексієнко
2018.04.20

Володимир Дубровський
2018.03.23

Тамара Швець
2018.03.05

Человек Песок
2018.02.20

Афанасія Гудко
2018.02.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Мои дорогие соседки

"Опыт человечества (и не только коммунального)
показал, что хороших соседей не бывает…
Любые связи, даже родственные, можно прервать,
но от соседей негде спрятаться, некуда бежать:
соседи – это судьба, точнее и мрачнее – рок".
Майя Каганская «Апология жанра, или рецензия на жизнь»



Сколько раз супруга просила меня говорить с незнакомыми людьми “без всяких там идиотских хохм и подтекстов”, столько раз я нарушал ее просьбу. Себе во зло. Будто какая-то нечистая сила так и нашептывала то, что одних тотчас отталкивало, других заставляло задумываться: “А все ли у него дома?” Конечно же, не все, так как будь супруга дома, думали они, такого бы не произошло. Ну, вот хотя бы тогда, когда я позвонил одной знакомой еще по Киеву и посоветовал ей хотя бы изредка класть на обеденный стол ивритско-русский словарь. Авось во время еды ее дорогой супруг нет-нет да и заглянет туда. И вот уже несколько лет от знакомой ни слуху, ни духу.
Все шло к тому же и в тот раз, когда новая соседка постучала в дверь и прямо с порога попросила разменять ей 50 шекелей. Что сделал бы на моем месте нормальный человек? Правильно. Достал бы портмоне и поискал нужный размен. А не найдя, извинился бы. Вот и все. Да, но нормальные не имеют дело с нечистой силой. А она и на сей раз, опередив знакомые правила общения, прошептала:
– Сколько? Да я о такой сумме слышу впервые. Покажите хотя бы эту купюру...
Соседка извинилась и ушла. А я понял, что без очередного объяснения с супругой не обойтись. И сразу стало как-то не по себе, так как все, что она скажет, мне и самому давно известно. Но, слава Б-гу, в этот раз пронесло. Видимо, Лиля, так звали нашу новую соседку, выслушивая мой вопрос, поняла, с кем имеет дело, и ни словом не обмолвилась моей многолетней моралистке. Как потом удалось выяснить, – не случайно. В пединституте она занималась вопросами воспитания дефективных детей.
С тех пор наши семьи не просто живут по принципам мирного сосуществования, о чем могут только мечтать соседи, а не представляют себе, как это они жили друг без друга столько лет. Никто, конечно, не подсчитывал, скольким и чем мы поделились, но Лиля и ее мама Фаина Львовна не притронутся к тому, что приготовили, не узнав от нас, вкусно ли это. До того, как они стали нашими соседями, мы уже почти что забыли, что такое квашеная капуста, домашнее варенье, всякие там блинчики, сырнички, оладьи, форшмак и еще масса вкуснятин.
Некогда было и подумать об этом. Все мысли только о работе. Лишь бы удержаться на плаву при постоянно растущей безработице в стране. Но не этим руководствовались мама и дочь, делясь с нами изделиями своих неутомимых рук. Так, видимо, испокон было заведено в этой еврейской семье – заботиться о ближнем. Неоднажды говорили мы с Ариной друг другу, что в неоплатном долгу перед нашими дорогими соседями. И долг этот с каждым днем все больше и больше.
Что это он все о пище да пище, заметит читатель и будет по-своему прав. Ведь не хлебом единым жив человек. Действительно. Но в оправдание свое скажу, что в отличие от аскетов и любителей всяких там воздержаний и постов, кушаем-то мы каждый день, а всем остальным, как-то – музыка, искусство вообще, художественная литература – занимаемся от случая к случаю. Да и культурные запросы соседей оказались во многом схожими с нашими. В особенности с интересами супруги, окончившей музыкальную школу-десятилетку.
Дело в том, что папа Фаины Львовны – Лев Гершенович – был разносторонним музыкантом, играл в знаменитом ансамбле балалаечников. Сам Федор Шаляпин неоднажды пел под его аккомпанемент. И в знак особой симпатии подарил ему столик, который Фаина Львовна сохранила вопреки всяким житейским бедам и невзгодам. А было их у нее, имевшей несчастье родиться в обеспеченной семье сразу же после присно памятного Октября, каленым железом и виселицей боровшимся даже с намеком на достаток, больше, чем на одну жизнь. Долгие годы ее преследовали как лишенку, то есть как дочь тех, у кого отобрали все нажитое несколькими поколениями.
Брат Фаины Львовны – Виктор Гершенович – учился у самого Давида Ойстраха, а работал в оркестре Всесоюзного радио и телевидения. Множество реликвий, значение которых выходит далеко за пределы семьи, перед отъездом в Израиль были переданы Музею Глинки. И только столик, подаренный Шаляпиным, благодаря “Кобзарю” Тараса Шевченко прибыл на Землю Обетованную. Каким образом? Очень просто. Дело в том, что это бессмертное творение, которое входит в сознание украинца, сказать бы, с молоком матери, любили и наши героини – чистокровные еврейки. Любили и взяли с собой, покидая навсегда землю Украины. Таможенники, увидев “Кобзарь”, решили не проверять и весь остальной багаж...
...С десяток лет мы знакомы, а кажется, что дружим всю жизнь.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-12-06 11:09:46
Переглядів сторінки твору 124
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.937 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.010 / 5.71)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.05.26 16:40
Автор у цю хвилину присутній