ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ЛЮБОВНА ВІЙНА
Хай інші в війнах тратять запал свій,
А ми вступаймо лиш в любовний бій.
Ти – вільне місто, й ціниш вояка
За те, на що він здатний голяка.
Чому воює Фландрія – в верхах
Тиран там, чи бунтують у низах?
Одне лиш знаєм: не один тумак
Одержить той, хто мирить забіяк.
Ненависть в Франції до нас без меж,
Не люблять й Бога нашого там теж;
А з наших тільки “ангелів” одних
Шанують, але впали всі вже з них.
Й Ірландію пропасниця трясе:
То збуриться, то знов стихає все;
Тут лікар – час, все ж кожному кортить
Дать проносне чи навіть кров пустить.
Морські взять рейди – й вже згадавсь Мідас:
Миліш, ніж золото, харчів запас.
Блукати в спеку по чужих краях,
Дочасно щоб перетворитись в прах?!
На корабель зійти – та це ж в тюрму
Замкнуть себе на муки і пітьму,
Чи в монастир, але де райських втіх
Нема – лиш пекло і содомський гріх.
Ці мандри – шибениця й мотузок,
А корабель – то смертника візок;
Всіх смерть рівняє, й кожен там ізгой:
В світ прагне інший – потрапля на той.
Воюймо ж тут: в руках цих – моя рать;
Дозволь тут битись, мук зазнать, вмирать;
В твоїм полоні я, а ти – в моїм,
Й обмін сердець – в заручниках буть їм.
Воює хтось, щоб мати супокій,
Ми ж спочиваєм, щоб почати бій.
Ті війни туплять, ці ж – гострять уми,
Там – знизу, тут – по черзі зверху ми.
Там б’ють і ріжуть, всіх проймає жах,
А тут ні шпаг, ні куль, хоч голий пах.
Лежать там мертві лиш, а тут – живі,
Там гинуть, тут же плодяться нові.
В тих війнах нікудишні ми бійці,
То, може, хоч мужніші будуть ці,
Що зробим вдвох. Не всім же воювати,–
Комусь лишатись дома, щоб кувати
Мечі; то ж я прославлюсь на віки,
Оставшись, щоб творились вояки.
АЛХІМІЯ ЛЮБОВІ
Хто глибш копав любовний переліг,
Той втіхи її краще звідать міг.
Я ж хоч любив, копав, страждав,
Та так блаженств її й не розгадав,
Хоч вже на скронях сивина, як сніг.
О, все це лиш обман!
Ще вченим не вдалося до цих пір
Добути в тиглі еліксир.
Коли ж крізь випарів туман
Долине дивних пахощів дурман,–
Коханці мріють про блаженство втіх,
Та замість сонця мають пітьму й гріх.
Віддати спокій, і дозвілля, й честь
За гру й манірність, за лукавство й лесть?!
А хто й повірить в диво б зміг,
То занеміг би, зліг, звалився б з ніг,
Щоб не нести вже цих принижень хрест.
Клянуться кавалери,
Що не тіла єднаються – уми.
Чи ж є в жінок він, як самі
Не завжди маєм? – Це такі ж химери,
Як чути в ґвалті дня небесні сфери.
Й на цноту в жінці не надійся теж:
Її хіба що в мумії знайдеш.
Хай інші в війнах тратять запал свій,
А ми вступаймо лиш в любовний бій.
Ти – вільне місто, й ціниш вояка
За те, на що він здатний голяка.
Чому воює Фландрія – в верхах
Тиран там, чи бунтують у низах?
Одне лиш знаєм: не один тумак
Одержить той, хто мирить забіяк.
Ненависть в Франції до нас без меж,
Не люблять й Бога нашого там теж;
А з наших тільки “ангелів” одних
Шанують, але впали всі вже з них.
Й Ірландію пропасниця трясе:
То збуриться, то знов стихає все;
Тут лікар – час, все ж кожному кортить
Дать проносне чи навіть кров пустить.
Морські взять рейди – й вже згадавсь Мідас:
Миліш, ніж золото, харчів запас.
Блукати в спеку по чужих краях,
Дочасно щоб перетворитись в прах?!
На корабель зійти – та це ж в тюрму
Замкнуть себе на муки і пітьму,
Чи в монастир, але де райських втіх
Нема – лиш пекло і содомський гріх.
Ці мандри – шибениця й мотузок,
А корабель – то смертника візок;
Всіх смерть рівняє, й кожен там ізгой:
В світ прагне інший – потрапля на той.
Воюймо ж тут: в руках цих – моя рать;
Дозволь тут битись, мук зазнать, вмирать;
В твоїм полоні я, а ти – в моїм,
Й обмін сердець – в заручниках буть їм.
Воює хтось, щоб мати супокій,
Ми ж спочиваєм, щоб почати бій.
Ті війни туплять, ці ж – гострять уми,
Там – знизу, тут – по черзі зверху ми.
Там б’ють і ріжуть, всіх проймає жах,
А тут ні шпаг, ні куль, хоч голий пах.
Лежать там мертві лиш, а тут – живі,
Там гинуть, тут же плодяться нові.
В тих війнах нікудишні ми бійці,
То, може, хоч мужніші будуть ці,
Що зробим вдвох. Не всім же воювати,–
Комусь лишатись дома, щоб кувати
Мечі; то ж я прославлюсь на віки,
Оставшись, щоб творились вояки.
АЛХІМІЯ ЛЮБОВІ
Хто глибш копав любовний переліг,
Той втіхи її краще звідать міг.
Я ж хоч любив, копав, страждав,
Та так блаженств її й не розгадав,
Хоч вже на скронях сивина, як сніг.
О, все це лиш обман!
Ще вченим не вдалося до цих пір
Добути в тиглі еліксир.
Коли ж крізь випарів туман
Долине дивних пахощів дурман,–
Коханці мріють про блаженство втіх,
Та замість сонця мають пітьму й гріх.
Віддати спокій, і дозвілля, й честь
За гру й манірність, за лукавство й лесть?!
А хто й повірить в диво б зміг,
То занеміг би, зліг, звалився б з ніг,
Щоб не нести вже цих принижень хрест.
Клянуться кавалери,
Що не тіла єднаються – уми.
Чи ж є в жінок він, як самі
Не завжди маєм? – Це такі ж химери,
Як чути в ґвалті дня небесні сфери.
Й на цноту в жінці не надійся теж:
Її хіба що в мумії знайдеш.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію