ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2018.11.21 10:42
А в екзилі цезарі
уручили бездарі
естафету в руку із руки.
Кругова порука
то єдина штука,
що єднає владу на віки.

***

Олексій Могиленко
2018.11.21 08:21
Давай помовчимо.В обіймах тиші
душі торкнеться зрима Вічність,
озветься помислом Всевишній,
жадане небо стане ближче
і вщухне біль,що тіло тисне.
Бо ж ми удвох!Разом!Не треба ліпше.

Не треба слів.Вони вже лишні.

Олександр Сушко
2018.11.21 06:54
Синочкові забаглося борща
І часничку пахучого головку.
Казав Господь: "Не мстися, а прощай,
Під ляпаси мости хутенько щоку.

Але у двері гримнула біда,.
Летять у рай з Украйни душі клином.
Бо у сусіда заповідь не та -

Домінік Арфіст
2018.11.21 02:14
Бог прийде Єві ксу заплітати
як донечці перед весіллям мати
наллє печалі в очі молоді…
віночком пустить по святій воді
Адама напувати у сади
де небо починається з води
де Каїнова б’ється параноя
де звірі добираються до Ноя

Юлія Стиркіна
2018.11.21 00:30
Я сама не піду.
Прожени мене, щоб від образи
я писала вірші
і яскраві, і гнівні – тобі.
На холоднім льоду
залиши мене, чуєш, відразу,
чим раніше, тим краще –
хай гірше не буде біди.

Володимир Бойко
2018.11.20 22:47
Нікому не повідаю про те,
Нікому ані гадки, ані слова,
Про те, що раз, як папороть цвіте
Потайно, веселково-загадково.

Про теє, що заховано на дні
Тривожного закоханого серця.
Пригадуючи очі весняні,

Володимир Півторак
2018.11.20 19:08
Снігу навіяло повно.
Сипле з усіх шпарин.
І не подітись від нього,
з ковдри зробивши кокон.
Звісно, цей сніг знайомий
кожному, хто один.
Звісно, розтане.
Так само, як тануть роки.

Іван Потьомкін
2018.11.20 14:41
Можливо, вчені знають те,
Що мені поки що здається дивом:
Листом покривалось дерево навесні,
А восени, як і всі, бронзові шати скинуло.
Та ось у передзим’я на подив невігласам
Оголене дерево раптом... розквітло.
Дощі періщать, холодом пройма,
А

Олександр Сушко
2018.11.20 12:52
Ланцюг душевної неволі,
Напій гіркавий з полину...
Пішов би в тиш уже...за обрій,
Трима на світі лиш онук.

Я розлюбив. Лежав у любки,
Крутив чуттєвості самум.
Моя ж любов наклала руки,

Віктор Кучерук
2018.11.20 05:40
То хліба черствого скоринка,
То мед з ікрою день при дні, –
Чому, немов невірна жінка,
Ти, доле, зраджуєш мені?
Чому прийшов і не затримавсь
Я там, куди ти привела, –
Чому сумую знов за кимось,
Немов за вітром ковила?

Сонце Місяць
2018.11.20 00:56
галай~ балайський
сплін
розвіяно у вирі

& ти би так хотів
хіба хотів ~ не там

з весілля

Юлія Стиркіна
2018.11.20 00:22
Груднева сонячна хурма.
Зима сточила сік у місто,
весь чисто. Темно. Я сама.
Німа. Ніде не промениться.
Згадай мене колись, як я
була твоя, мов крапля сонця
на денці вулиць. Тінь моя,
змія, намисто із червонців

Віктор Кучерук
2018.11.19 20:41
Т.І...
Не карай мене жорстоко
І бездумно не суди,
Що лишаю, крок за кроком,
У душі твоїй сліди.
Вибачай, що йти не хочу
Із думок твоїх і снів, –
Що піснями напророчить

Володимир Бойко
2018.11.19 17:40
Манлива тінь сором’язлива
Підходила навшпиньки зліва,
А тінь зрадлива і лукава
Скрадалася підступно справа.

В химерному хитросплетінні
Мене оточували тіні.
На тлі бурхливої уяви

Володимир Півторак
2018.11.19 17:19
Граюсь римами. Вірші щe й досі пишу.
Вірю в посмішки друзів і пeрeхожих.
Ні на кого нe хочeться бути схожим.
Просто жити б.
А як? Прошу...

Підкажи, якщо знаєш, куди іти,
Обійми, поцілуй, надихни собою.

Любов Бенедишин
2018.11.19 17:05
Не шукайте стріч з коханням першим,
Хай зоріє в пам'яті на дні –
Щастям, як троянда; болем-шершнем
Чи мотивом, стихлим вдалині.

Не зовіть минулого, не варто –
Не впізнає ні себе, ні вас.
Хай довіку найсвятішу ватру
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ігор Федів
2018.11.17

Артем Харченко
2018.11.17

Юлія Стиркіна
2018.11.16

оксана деркач
2018.11.12

Віктор Католик
2018.11.10

Тарас Слобода
2018.10.29

Євген Лінивий
2018.10.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Кентаври

І

Наполовину красуня, наполовину софа, в своїм колі – Софа,
оглашаючи темінь вулиці, чиї вікна – почасти лиця,
стуком шести підборів (зрештою, катастрофа –
те, що стосується змін, як їх не стороніться),
вона спішить на побачення. Кохання є суміш тюлі,
волосу, крові, пружин, валика, щастя, родів.
Мужчина на дві третини, на одну легкова – Муля
стрічає її гарчанням холостих оборотів
і спокушає театром. Стегна ще у колисці
тамують наснагу м’яза до меблів, до викрутасів
червоного дерева, шафи, чиї полиці,
в свою чергу, пильні до трьох четвертин, анфасів
зі відбитками пальців. Спокушає театром, де, в закапелках-сховках,
колесуючись у пітьмі навзаєм, татуюючи їх фанеру,
вони тішаться в павзах зі драми ляльок на шворках,
чим, властиво, були ми у нашу еру.

ІІ
Вони вибігають із будучини і, кричачи “даремно!”,
негайно туди вертаються; вам чується їх чечітка.
Гілки опосіли птахи, численні несосвітенно,
в них – ні пера, ні пуху, а лишень “дідька, дідька”.
Горизонтальне море, барвлене сонцепадом.
Зимний вечір, позаочі у знемозі
від синяви, бавиться, наче атом,
намість розпастися, ланцюжком зі
дзиґариків. Тлінь тільця сірничини,
гола статуя, знелюднілі місця танців,
надто реальні, надто стереоскопічні,
аби втілитися у чімось, окрім імітацій.
Лише плющені речі, схожі на воду, рибу,
надихаються часом і родять іхтіозавра.
Стихійно явленому як вибух
профілю не надобиться «завтра».

ІІІ
Помісь минущин-будучин, дана в камені, крупним
планом. Розвиненим торсом і кінським крупом.
Граматично узгодженими «був» і «буду»
у границях осяжного. Дати цю річ, як груду
млосних подробиць; нехай у порожній хатці
на ніжках цибатих. Плюс нас, наразі.
Дати – лучачи з тими, кого любили
в горизонтальній постелі. Або – у автомобілі,
бранцями перспективи, в ліній у рабстві. Заднім
кріпчих умом. В вопіющім, нагальнім
конче – спомині смерті – щемкім, драстичнім.
Дати це разом – в тепер і вічнім
житті, де, буцім ті яйця в сітці,
ми тим і однакові, що жахні насідці,
одержимій у рамцях нашої ери
шестикрилою поміссю віри і стратосфери.

ІV
Овид цвіту чобіт, плісені онучаки.
Рокіровки і розмін років, століть на “ген-ген” і “от-от”.
Проти ночі ревуть, завертаючи з піль, муу-танки:
крупний єдинорогий скот.
Усі навзаєм проникні за помочі слова «друг»
– рідше у розпал війни, чим ідучи з миром.
Меч, у тузі за тілом при перековці в плуг,
вислизає з руки, як мило.
Крім повідка, з хазяями нічим різнить собак,
у книзі друга літера вторить отій, що перва;
біля кінотеатру юрма підлітків, як
в білоголовках замерзла сперма.
Лиш многорукість дерева для ветерана – мзда
за одноногість, за чорний квадрат окопу
зі водицею ржавою, де б звізда,
впавши, спаслася од телескопу.

----------------------------------------

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-01-03 12:45:45
Переглядів сторінки твору 478
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.726 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.277 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2018.11.21 14:18
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2018-01-03 13:10:57 ]
Дуже приємно читати одного із моїх улюблених поетів.
Шкода, що перекладач і досі має статус "Любитель", як і той же самий "штатний" пеемівський блазень Ю.ерметов. Адже працьовитість і майстерність пана Петра - очевидні. Даруйте, що зробив собі не притаманне - як правило, я не коментую тих, хто на цьому сайті ховається під нікнеймами.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2018-01-03 14:36:10 ]
З Новим Роком Вас, пане Сергію!
Дякую, що завітали, й за добрі слова - дяка.
Щодо псевдо - геж у кожного з нас свої стосунки з публічністю, часто в суто житейському сенсі, без якихось там вишуканих мотивів, заморочок тощо. Я і справді - Петро. Й таки маю "схильність" до сієї справи - тож чом і не любитель. Щодо сторінок ПМ - то, як кажуть, було б з чим, бо "нам своє робить". Кому є що і для кого - то й земля куляста - аби якось стрітися, кому ні, - той ні з чим і лишиться...
Щасти Вам! І тримаймося!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2018-01-03 14:39:26 ]
И. Бродский Кентавры

КЕНТАВРЫ І
Наполовину красавица, наполовину софа', в просторечьи - Со'фа,
по вечерам оглашая улицу, чьи окна отчасти лица,
стуком шести каблуков (в конце концов, катастрофа -
то, в результате чего трудно не измениться),
она спешит на свидание. Любовь состоит из тюля,
волоса, крови, пружин, валика, счастья, родов.
На две трети мужчина, на одну легковая - Муля -
встречает ее рычанием холостых оборотов
и увлекает в театр. В каждом бедре с пеленок
сидит эта склонность мышцы к мебели, к выкрутасам
красного дерева, к шкапу, у чьих филенок,
в свою очередь, склонность к трем четвертям, к анфасам
с отпечатками пальцев. Увлекает в театр, где, спрятавшись в пятый угол,
наезжая впотьмах друг на дружку, меся колесом фанеру,
они наслаждаются в паузах драмой из жизни кукол,
чем мы и были, собственно, в нашу эру.

КЕНТАВРЫ ІІ
Они выбегают из будущего и, прокричав "напрасно!",
тотчас в него возвращаются; вы слышите их чечетку.
На ветку садятся птицы, большие, чем пространство,
в них - ни пера, ни пуха, а только к черту, к черту.
Горизонтальное море, крашенное закатом.
Зимний вечер, устав от его заочной
синевы, поигрывает, как атом
накануне распада и проч., цепочкой
от часов. Тело сгоревшей спички,
голая статуя, безлюдная танцплощадка
слишком реальны, слишком стереоскопичны,
потому что им больше не во что превращаться.
Только плоские вещи, как то: вода и рыба,
слившись, в силах со временем дать вам ихтиозавра.
Для возникшего в результате взрыва
профиля не существует завтра.

КЕНТАВРЫ ІІІ
Помесь прошлого с будущим, данная в камне, крупным
планом. Развитым торсом и конским крупом.
Либо - простым грамматическим "был" и "буду"
в настоящем продолженном. Дать эту вещь как груду
скушных подробностей, в голой избе на курьих
ножках. Плюс нас, со стороны, на стульях.
Или - слившихся с теми, кого любили
в горизонтальной постели. Или в автомобиле,
суть в плену перспективы, в рабстве у линий. Либо
просто в мозгу. Дать это вслух, крикливо,
мыслью о смерти - частой, саднящей, вещной.
Дать это жизнью сейчас и вечной
жизнью, в которой, как яйца в сетке,
мы все одинаковы и страшны наседке,
повторяющей средствами нашей эры
шестикрылую помесь веры и стратосферы.

КЕНТАВРЫ ІV
Местность цвета сапог, цвета сырой портянки.
Совершенно не важно, который век или который год.
На закате ревут, возвращаясь с полей, муу-танки:
крупный единорогий скот.
Все переходят друг в друга с помощью слова "вдруг"
- реже во время войны, чем во время мира.
Меч, стосковавшись по телу при перековке в плуг,
выскальзывает из рук, как мыло.
Без поводка от владельцев не отличить собак,
в книге вторая буква выглядит слепком с первой;
возле кинотеатра толпятся подростки, как
белоголовки с замерзшей спермой.
Лишь многорукость деревьев для ветерана мзда
за одноногость, за черный квадрат окопа
с ржавой водой, в который могла б звезда
упасть, спасаясь от телескопа.

(1988)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2018-01-03 14:40:04 ]
Бачу руку професійного літератора! Гадаю навіть, що він неподалік від мене мешкає і творить.)):