ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Василь Світлий
2018.02.23 17:44
Я – біг віків.
Я – плин тисячоліть.
Я – дивограй.
Я – крик! Я– звук! Я – мова!
Я безпритульна єдність всіх причин,
Всіх починань згуртована основа.

Тут – повнота.

Лариса Пугачук
2018.02.23 14:47
– Не синтезується без тебе вітамін.
– Так, той що радістю звуть.
– Вбираю тепло твоє.
– Що взамін?
Хочеш ніжності вуст?
Хочеш, промінь вцілую твій?
Хочеш, усмішкою сяйну,
чи замружусь, та так, що з вій

Світлана Майя Залізняк
2018.02.23 13:33
Легковірні українці,
розпорошені аж-аж...
Винні коні, лиси, вівці.
Увігнали люд у раж...

І не мирно на осонні.
А на Сході кров'яне...
Пропікаються долоні...

Ірина Вовк
2018.02.23 13:12
Коли йдеться про Театр Поезії як складової драматичного мистецтва, то метафори і асоціації поетичного бачення та режисерського прочитання можуть бути найрізноманітніші – бо Поезія, наче море безкрає… На кону Театру ім. Л.Курбаса трагічна постать Василя С

Олександр Сушко
2018.02.23 10:37
Бабця ще нівроку, молода,
Має кабанця, хазяйновита.
Я б узяв, та є одна біда -
Любить вірші, а не оковиту.

Зранку вже літає в небесах,
Плаче, мабуть, пише щось дівоче.
Майталає над столом коса,

Ольга Паучек
2018.02.23 08:51
Замело, завіяло, засніжило,
Заховалось сонечко між хмар,
Захрумтіло інію мереживо,
Заглядає вітер у димар.

Мружаться дерева, позіхаючи,
Загорнувшись у солодкий сон,
Завірюха сіє, ніби граючись,

Ярослав Чорногуз
2018.02.23 00:39
І (ХІІ)

Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.

У ній – печаль, розпука світовая

Сергій Гупало
2018.02.22 21:13
Поетичні друзі, поетичні хвилі
І думки високі, і відверті струни
Біля мене завжди та для серця милі,
Прийдуть і освітять,і сповиють сумом.

Відібрали тихо знаки рівноваги.
Я не нарікаю. Значить, Богу треба.
Оберіг мене він від поетомагій,

Ярослав Чорногуз
2018.02.22 21:09
Хто плює душком на тінь лелеки,
Той, либонь, на розум недалекий.
Бо ляга на того тінь невдахи,
Хто глумився зі святого птаха!

22.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Микола Дудар
2018.02.22 20:24
Британія не за горами -
Велика - зі слів примар,
Махає мені руками:
Не вам цей від Бога дар…
Ну що ж, заб’юся в куточок
Курчам, а краще як лис.
І вириватиму з мочок
Свою волохатість - брись!

Микола Дудар
2018.02.22 20:22
Ех жаль, не зустрічав я Вангу
Я би присів і запитав…

Самотній страх все грає танго
За кожним тактом - «зап’ята»…

Звиняйте, кома - крапка й хвостик
Це ж задля рими, куражу

Гренуіль де Маре
2018.02.22 20:15
Сніги старались як могли,
Та їх було занадто мало -
І сірість, посестра імли,
Розкошувала й панувала.

Дахи сіріли і дими,
Вже й сажі марилось про біле…
Такої сірої зими

Іван Потьомкін
2018.02.22 18:58
– Ну как? – спросил я своего знакомого об очередном туре на первенство Иерусалима. – Проигрыш, – ответил Игорь, но как-то без досады, что случалось ранее. Он прикрыл ладонями глаза и где-то с полминуты молчал. – Такого у меня еще не было... – Покажи

Ярослав Чорногуз
2018.02.22 17:27
Краями у цього трищастя -
дві площі, а в центрі - Майдан:
з пришестям мільйонів, з причастям,
Простим прикладанням до ран.
Як цілили в нас відморозки,
чий погляд з-під масок склянів,
ти знав: ми лише відголоски
нестомлених Стусових слів.

Василь Світлий
2018.02.22 16:01
Колись тут був садок і вишні,
Витав над ними дух всевишній,
Співали німфи і птахи:
Живи, Поезіє ! Живи !
Яка, скажи, була капела!
Краси небесної озера.
І тут творилися дива,
І тут Поезія цвіла.

Анонім Я Саландяк
2018.02.22 13:13
дай то Бог – щоб нісенітне)

“...тече довга – довга червона ріка.
Та...”* завжди робилося буденним
переступати мертвих і іти... та ні! ще
немає права на червоне інше -
по берегах тої ріки... ще рано
сіяти червоні буряки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Человек Песок
2018.02.20

Інеса Завялова
2018.02.17

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Реминисценции с "опальным стрелком"




РЕМИНИСЦЕНЦИИ С “ОПАЛЬНЫМ СТРЕЛКОМ”

Как кому, а мне нравится ходить самому. Особенно ранним утром, когда голова еще свободна от дневной суетности, называемой работа. Вот и сегодня иду я обычным своим маршрутом: Бейт-а-Керем – Гивъат Шауль. Иду и будто слышу песню о бывшем лучшем, но опальном стрелке в исполнении самого Владимира Высоцкого. Да, ту самую, где вопреки всем сказкам и легендам будущий победитель Чуда-Юда отказывается от королевской дочери...
Но не успела песня закончиться, как тут же нахлынули воспоминания о своем стрелковом прошлом. Может быть, потому, что всего лишь год тому назад наконец-то распростился я с оружием, которое вынужден был носить, как того требовала моя должность охранника, ежедневно. В течение десяти лет.
Правда, память каким-то чудом воспроизвела и мою самую первую стрельбу. Из “мелкашки”. На занятиях по военной подготовке в педагогическом училище. Тогда я не попал даже в развернутый лист газеты.
Но ярче всего всплыли события армейских будней. Срочную службу мне привелось проходить в Калининграде, в знаменитой Первой Московской Пролетарской дивизии. Начинал в курсантской роте отдельного батальона связи. И вот, как это было заведено, перед принятием присяги новобранцы должны сдать стрельбу из печальной ныне памяти автомата Калашникова. Вызывают и меня на огневой рубеж. Волнения никакого. Знаю, что не попаду. Но вот стрельба окончена. Командир взвода сообщает, что мой результат – один из лучших.
– Не может быть, – говорю. – Видимо, чужие пули рикошетом попали в мою мишень...
– Отставить разговоры, – слышу в ответ.
И после этого меня на доску почета, в комсомольское бюро. Никакой радости, ибо знаю, что уже следующая стрельба развеет дым моей мнимой славы. Так оно и случилось.
Стреляли ночью. По подсвечивающимся мишеням. В противогазах. Тьма кромешная, а у меня еще и запотели очки. Вдруг доносится голос старшины. Еле-еле разобрал, что речь обо мне. Ведь старшина Гаршанов с трудом выговаривал гласные.
– Чво н... стрляш? Пкзли мшен.
Стреляю.
– Кда стрляш? Убрли.
Но после этого, как ни в чем не бывало, меня назначали в караул. Конечно же, с оружием. Убежденный атеист, я просил Господа Б-га, чтобы обошлось без стрельбы. А кроме этого срабатывало и всем известное: “Пуля – дура”. Так что обходилось без происшествий. А потом меня перевели в штаб дивизии, где на смену автомату пришла пишущая машинка. Так вот и закончил я службу военную практически не обстрелянным. Особой досады не было, так как даже в страшном сне не помышлял, что когда-нибудь возьмусь за оружие.
И вот по иронии судьбы пришлось. Да еще и в пожилом возрасте. В Израиле.
После безуспешных попыток устроиться на бензоколонке в поисках хоть какой-нибудь работы зашел я и в компанию по охране. Приняли. А после разрешения Министерства внутренних дел на ношение оружия отправили в тир.
Теперь уже стрелять довелось из пистолета. Видимо, мысль, что это последний шанс, передалась руке, так как я уложился в требуемую норму.
Пока речь шла о том, чтобы постоянно носить пистолет и соблюдать меры предосторожности, все было хорошо. Но вот настало время подтверждать квалификацию стрелка, а вместе с ним и мои треволнения.
Пришел в тир раньше всех. Инструктор показался свойским парнем и даже начал рассказывать о своем житье-бытье. А потом поделился и заповедным:
– Знаешь, я даже духа не переношу этих олим ми-Русья. А перед тем, как они появятся, окропляю помещение дезодорантом.
Конечно, не стоило тогда признаваться, что и я один из тех, кого он органически ненавидит. Может быть, все бы и обошлось. Но, видимо, его разглагольствования переполнили чашу издевательств и глумлений над нами, вчера еще уважаемыми людьми, я не выдержал и высказал все, что думал о нем и ему подобных. И русофоб оплошность свою и злость обрушил на меня сполна. Не дав закончить стрельбу, он еще и написал начальству, что мне вообще противопоказано обращаться с оружием.
Видимо, в моей компании уже знали об упомянутом инструкторе, так как, даже получив его суровое предписание, меня не отстранили от работы, а послали в другой тир. Там я хоть и выполнил требуемую норму, но все же не было ощущения, что стреляю правильно. Два дня в году, даже если были они солнечными, меркли для меня, когда нужно было идти в тир. Как на казнь, выходил я на огневую линию.
Исцеление пришло, сказать бы, уже под занавес моей карьеры охранника. Молоденький инструктор, то ли вспомнив рассказы деда о том, как несладко пришлось начинать жизнь в Израиле, то ли просто пожалев без пяти минут пенсионера, предложил стрелять с ним вместе. Стал за моей спиной, взял руку в свою и указательным пальцем начал медленно-медленно отводить спусковой крючок до упора. После этого также спокойно нажал его. Раздался выстрел, и я увидел разрыв в самом центре “десятки”.
– Так держать! – еле расслышал я сквозь наушники и продолжал стрелять уже самостоятельно.
Пули ложились хоть и не в “десятке”, но ни одна не вылетала за пределы цифрового круга. И так было не только в положении “стоя”, но и “с колена”, и “из-за укрытия”. А самое главное – хотелось стрелять и стрелять. Даже не заметив, что кончились все пятьдесят патронов, я продолжал все еще отводить и нажимать спусковой крючок.
– А говорил, что не умеешь, – сказал инструктор, по-видимому радуясь не меньше, чем я сам.
Когда пришло в голову, что хорошо бы взять мишень на память да еще с автографом наставника, было поздно. В зале стреляла уже другая группа.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-05 15:14:27
Переглядів сторінки твору 83
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.937 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.013 / 5.72)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.02.23 14:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Христич (М.К./Л.П.) [ 2018-01-05 16:08:28 ]
Таке враження, що він мав рацію. Коли ж то було? Адже зараз ряди поповнились і тими, хто ніколи б цього не міг і подумати. Нація сусіда дуже вже старається, щоб викликати таку реакцію і виявляється робить це постійно. Мабуть та людина мала особистий досвід, як тепер багато українців. А сьогодні, що сьогодні Ви б йому сказали, тому хто органічно ненавидів ?