ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2018.10.16 14:57
Свічки-клени багрянять.
Шепіт вітру:спинись,
і крізь сяєво листя
в Небосинь подивись.
Між Землею і Небом
немає межі,
як плекатимеш вогник
у світлодуші...

Віктор Кучерук
2018.10.16 14:46
Т. І...
Знов душа зажурено радіє,
Повна вражень, спогадів і мрій, –
Тьмяний вогник давньої надії
Мерехтить у темряві густій.
Блимає лякливо та не гасне,
В тужно занімілій темноті, –
Тільки, може, радість передчасна,

Тетяна Левицька
2018.10.16 13:53
Що ти знаєш про мене?
Небагато, повір...
Очі м'ятно-зелені
З берегів Синевир .
Виплітати гердани
З бісеринок сльози
Я не буду, коханий,
Не проси... Не проси...

Сонце Місяць
2018.10.16 13:15
дими над рікою
спливають невмисно
& далі по курсу
кидаються з мосту

скупі очевидці
гуляють & мокнуть
закохані знову

Світлана Майя Залізняк
2018.10.16 12:22
Поетичні балалайки
виграють... за сотні лайків...
Бринькотять про вічне-тлінне.
Реверанси - вколо Зіни,
гопаки... на сцені гноми,
премійовані удома...

Йдуть охочі прославляти,

Іван Потьомкін
2018.10.16 12:21
Не по мені, як землю гидять
І воднораз Святою звуть.
Витопчують її до пилу,
На чужині сльозу за неї ллють.

Галина Михайлик
2018.10.16 11:35
Розум каже : «Змирись.
Все – суєтне, даремне».
Може / раптом / колись? –
тільки це - не про мене.
Тут! Сьогодні! І вже! –
без вагань, реверансів,
підкилимних пожеж,
онімілих мімансів.

Адель Станіславська
2018.10.16 10:51
Тримати удари -
мужність.
І доки твій світ не вмер
долай чорноту і чужість
і зайшлість сліпих химер,
чужо'злість за непоступність
в шуканні своїх доріг.
Хай явить озлобі сутність

Вікторія Торон
2018.10.16 10:02
Бруківка намірів залишилась по смерті,
бруківка намірів – і більше не вдалося...
Бо – недорікуватість і селянська впертість,
чуже незатишне міське різноголосся.
Бо -- маска стійкості, під нею – безпорадність,
в душі – сум’яття, а незгоди -- принци

Любов Бенедишин
2018.10.16 09:19
Розкішна мова. Не осот, будяк.
Не паслись тут одвік «будь-що» й «будь-як».

Отари слів рівненькими рядами –
Крізь час і чад, житейські бурі, драми.

Увись, де благодаттю оповита
Метафор полонина соковита.

Олександр Сушко
2018.10.16 06:21
Десант піїтів висадивсь на Марс,
Пригледівсь - українські графомани.
Усенький всесвіт хай пізнає нас!
Від захвату кричатиме "Осанна!".

У мене зіпсувався, певно, смак,
Вдихаю вірші, наче пах з-під дека.
Є ж Бенедишин, Гентош, Залізняк,

Шон Маклех
2018.10.16 00:47
Я вирізую собі друзів
З мертвого дерева сподівань.
Я вирізую собі дерев’яних друзів,
Що нагадують шахові фігури,
Фарбую їх лаком,
Домальовую очі
І ставлю на шахову дошку:
Нехай крокують до моря:

Олексій Кацай
2018.10.15 21:49
Непомітні чужі зорельоти
в телескопи спостерігачу,
бо всі їхні прямі і звороти –
швидкоплинні, мов краплі дощу.

Хто побачить політ крапелини
або кулі невловної слід?!
Флот чужий невидимо й невпинно

Іван Низовий
2018.10.15 19:32
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,

Іван Низовий
2018.10.15 19:17
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,

Сонце Місяць
2018.10.15 18:31
римує осінь листя й лисих
красу абсурд підвали й далі
усе символіка & дійство
провісних наскрізь актуалій

& строга мов ікона та
життям іде христина ~ христя
напіврозквітла німота
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Ереміт (1974) / Проза

 КРАСУНЯ І ЧУДОВИСЬКО
Юрка ріс, ріс і раптом виявився 28-річним хлопом . Охті-похті! Доросла людина, а чіткого погляду на життя ще не мав.
З сусідньої кімнати заплакав син – Юлій. "У-у-у! Г-г-г", – Юрка заскреготав зубами, зціпив кулаки і піднявся зі стола.
Його однорічний син із царським ім'ям лежав у сусідній кімнаті і тепер проснувся. "Е-х-х-хе", – зітхнув Юрко.
Іруся, його улюблена дружина, втекла два місяці тому. З одним блазнем. З сусіднього під'їзду. "Е-х-х", – знову зітхнув, беручи Юлія на руки. Царственість була не лиш в імені – вона була в очах сина, в його яскравих волошкових очах.
Плечі Юрка ще більше похилились і, похитуючи Юлія, він посіявся десь думками...

Яскрава, впевнена, стрімка – він побачив свою дружину уперше перед захистом кандидатської дисертації. Вона вихором влетіла у лабораторію медичних дослідів з оберемком якихось роздруківок.
"Я – Іра, з кафедри колоїдного аналізу. Мене завкафедри попросив забрати план конференції". Щось на дні серця чи-то запекло чи-то занило – Юрко не зчувся, як боднув її головою, штовхнув на штативи сусіднього стола і тотчас почав збирати розкидані аркуші по підлозі. Коли секунд через 15 він, зчервонілий до пахов, підняв погляд, вона усе ще напівлежала на залізяччі, лише злегка спершись на стіл.
"Вдарилась", – подумав Юрко. "Дебіл!" – подумала Ірка. Та її думки вже мішались з лагідною ніжністю: цей "пухнастий" товстунець у білому халаті, всівшись на підлогу, з усіх сил "загрібав" папери в одну купу. Його рудасте волосся стирчало на всі боки, але, здавалось, що обличчям йому збирати папери було зручніше.
"Ха-ха-ха-ха!" Піднявши голову, він напівперелякано-напівзраділо подивився на неї. "Го-го-го!", – усе ще на залізяччі, вона змінила позу і, розслаблено та насмішкувато розглядаючи Юрка, погойдувала пояском від халату.
"Ні-Ме-Мо мені в хату!" – ошелешено вирячився напідкандидат медичних наук на гладенькі пащені ніжки, що раптом проглянули...

Отак, то й весілля склалось, як треба: його батьки, з села, по-при-возили сала й ковбас, всіляких огірків з помідорами, квашених, тушкованих, «заспиртованих»... Е-х-х-х. Та й батечко Іринки постарався: голова райвиконкому Стребова, що під Дніпропетровським, він замовив ресторан, найняв артистів, тамаду найкращого – коротше кажучи, гуляли усі хто міг, а хто не міг - вже потім пригадували…
З квартирою «виявилось» дещо складніше: хоч батєчко і районний голова та щось не зійшлось – купили лише двокімнатну, хоч і в самому центрі. Ну, там меблі всілякі – не так, щоб дуже, але нормально було, ніччо.
Ох, і пекло настало для Юрка! До захисту дисертації лишалось півроку – то й треба було дещо дописати, а так займатись усілякою «організаційною» роботою. Та от біда – нíколи! Його аспірантська стипендія  хоч і дорівнювала зарплаті викладача, проте розліталась миттєво. Ірішка висіла на його плечах?? Та де там! Батєчко її давав вчетверо більше...
Але його гнобили усі ці бари й дискотеки. Жах! Він опецькуватим оберемком втискувався у куток і затравлено спостерігав за своєю красунею. В руках, як завше, був коктейль і він вряди-годи його потягував, прибираючи по змозі вигляд якоїсь самовпевненності. Виходило «блаженько»: брови весь час рухались, ніс сіпався, а губи переважно дрижали. Добре, що Ірку тут знали, тому ніхто не чіплявся.
Але й уваги звертали усе менше й менше… Лише один раз сталась з'ява. Якесь дивне створіння у рожевому міні з відкритими грудьми проходило повз та й подивилось на нього. Як теплий потік злагоди зазирнув у серце! От ся маєш, а воно ще зупинилось і почало в нього розпитуватись. Він белькотав, що "спадало" на розум, та то і байдуже: він милувався сяяттям у її щасті… Це була Валька, найбажаніша «давалка» з усіх ближніх вечірок.
З того дня він почав пити - коктейлі в барі – й чимдалі, то більше... Спочатку Іра його кликала, потім піднімала, пізніше підтримувала і врешті-решт з допомогою охоронця закидала у таксі. Захист був на зриві...
То що ж робити: втрутився друг батька, в колишньому чи то офіцер чи то мєнт. Він закликав Ірку в офіс і просидів з нею у психоаналітичному сеансі зо дві з половиною години. Коли вона повернулась (бо Юрко вже не дочекався), то була не пришибленою, а якоюсь винуватою. Вона ніби чогось боялась – себе, чи що?
Вона стала доглядати: прати, прибиратись, їсти варила – коротше, викарабкався Юра доволі швидко. Захист пройшов блискучо, та й ніхто в тому не сумнівався: Рудько (як звали його в інституті) з 1-го курсу блискуче «стріляв» формулами, колотив хімсуміші і диригував якимись вибухонебезпечностями. На святкуванні були гості, батьки – перші й другі – і всі раділи. І лише Іра, більш схожа на залізного заводного манекена, бігала з їдлом і  досить «влучно» відповідала молодим і старим науковцям. Та було видно, що якесь рішення вже визріло у ній.
Вона була на сьомому місяці і, очевидно, це її лише й стримувало. Останні два місяці були не те щоб недобрими, а скорше дратівливими. Та й не дивно для вагітної жінки... Чи здогадувався Юра? Певно, щось бачив, але такий він був – м’який, сором’язливий, запопадливий – що старався бачити лише хороше. Коротше, у останні десять днів нарешті усе прояснилось: вона оголосила, що йде від нього, а він сказав, щоб дочекалась народження сина...
Із ким втекла? Та їй було байдуже – якась зневага, презирство до усіх і всього проглянули крізь її погляд, слова і посмішки. За шість місяців вона щось зрозуміла – здається, в усіх оточуючих людях. Гидлива зверхність прозирала все ясніш в її поставі, ніби щось жадібне до життя зникло, а нового тепла так і не з’явилось. Васька, «бухар» з третього під’ їзду, гледів заробітки у Молдавію, то вона через сім днів після народження сина з ним і махнула.

Чи тяжко було з оцим малюськом, тендітним опецєчком? Юрина мама ось вже рік хворіла і, приїхавши на хрестини, так і поїхала з батьком. А Ірина мама… та що казати, здавалось, вона ще більше боялась цієї дитини, аніж Юрко.
Ад! Пекло! Стріли розгніваних богів! Вогонь підземних демонів! Оце лихомання було! Ось цей малий опецьок, дитинка вагою у 5 кілограмів, сповнила квартиру через край. Його невдоволення, накази, бажання, контроль були строгіші за найстрогішого суддю з небес. Хочеш віддихнутись? – «А-А-А-А-А» Хочеш подумати про роботу? – «О-О-О-О-О» Хочеш закритись ковдрою і відвернутись від всього-всього? – «У-У-У-У-У-У-У-У!» Та ніякі стіни не могли зупинити цього волання. Здавалось, воно линуло з кожної молекули і впивалось в кожну клітинку батька. Що це були за місяці!
Юрка схуд і ніби витягнувся. Він ходив ще більше розпатланий – ґудзики, звичайне, були відсутні або не застібнуті – добре, ще взуття було без шнурівок! Голова хилилась вправо, а усе тіло – вліво і трохи назад: так він й ходив. Та студенти вже не кепкували – не зважаючи на найкумедніший поставу, його напівтрагічно-напіввідсутній вигляд перевершував хропіння посеред лабораторної.
Лиш через два місяці щось змінилось: чи Юлій змилостився, чи Юрко нарешті запрацював, як нормальний автомат, але у нього почав з’являтись вільний час. Він сторожко беріг тишу, доки синочок спав, але вже частина голови його почала щось згадувати, реагувала на звуки і навіть посміхалась. Він хвацько й оперативно робив хатні справи: вчасно міняв памперси, купав Юлу, кормив його кашами з домашнім молочком. І хоч ідеально не було, та усе було на місцях, справне і чисте. Це відобразилось і на зовнішності молодого доцента.
В цей час з-за кордону нагодилось замовлення на вдосконалення одного препарату. Юрка почали залучати і його внутрішній світ відновлювався. Як одного разу в лабораторію влетіло молоде дівча з оберемком якихось аркушів: «Я – Свєтка…»

6.01.2010

Усі події є вигадані і будь-які співпадіння є випадковими.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-13 00:27:21
Переглядів сторінки твору 188
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.05.17 23:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ереміт (М.К./Л.П.) [ 2018-01-13 00:29:20 ]
Ось!
Раз вже пішла така п'янка...
Усім красуням присвячується!..
Зі. Усім чудовиськам – за попередження.