ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2018.07.19 00:18
Боги, навіщо мучите любов`ю?
Чи це уже до смерті не мине?
Здавалося, із серця вирвав з кров`ю
Нарешті почуття оте жахне.

Здавалося… І знову мимоволі
Вишукую загублені сліди.
Й уколами оці сердечні болі,

Микола Соболь
2018.07.18 20:09
Замерло все, листок не шерхотить.
Воліє день умовчати печалі…
У чорнім небі наступає мить –
Грімниця б’є посеред хмар вуалі.

Як блиснула! Ясніше за життя.
Змішався спогад у сльозі та зливі…
В калюжі вигопцьовує дитя,

Марта Январская
2018.07.18 19:51
белыми – а это значит сильной
быть придется, сделав первый ход
на кону – три дольки апельсина
с пачкой сигарет початой «Bond»

храбрости придаст глоточек пунша
выстрел пробки в параллельный мир
и не просто – позарез как нужно

Вікторія Лимарівна
2018.07.18 17:52
Сонце в дорозі, далеко вже схід.
Звичні для нього небесні простори.
Хмари у них визначають кордони:
Змінюють контури, тягнеться слід

Смуги рожевої, наче політ
ПтАха, з якоїсь дивної казки.
Небо вдягає рідкісні маски.

Олександр Сушко
2018.07.18 13:14
Покопирсався донесхочу в носі,
Поспав, поїв (жона зварила плов).
Тепер у ліжку розпускає коси,
Тому писати буду про любов.

Без вихилясів б'ю одразу в лоба,
В коханні побрехеньок не люблю.
Бісексуальна тішиться Європа,

Сонце Місяць
2018.07.18 09:11
картина як є ~
стиглі ружі
буржуазне пристойне тло
& вона типу ~ де ля хтось
він так ніби й нізвідки
служить за
розмову їм гра в тоді що ~
кружеляє мереживо чуйне

Ігор Шоха
2018.07.18 07:26
Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.

У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,

Олександр Сушко
2018.07.17 21:05
Ось і перший дзвіночок - вистукує серце у грудях,
Потемніло в очах, а в легенях повітря нема.
Визирають із неба святоші, апостоли, судді,
Щойно літо було, а за мить - хуртовина, зима.

Полум'яна межа під ногами розверзлася хижо,
Ще би жив не тужив,

Марта Январская
2018.07.17 20:05
нет, не впрягусь никогда, друзья,
в общий поэтов плуг…
где пролегает моя стезя? –
там, где сам чёрт мне – друг!

не заработаю я гран-при,
премий – прими в расчёт!
в общей игре буду вне игры –

Богдан Манюк
2018.07.17 17:25
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах

Олексій Кацай
2018.07.17 12:42
Дюни на Марсі
точить піщана буря.
Чутно сигнали.
Наче кує зозуля.
Це маячок
працює на всюдиході
у каламутній
і вохряній безодні.

Тетяна Левицька
2018.07.17 09:51
Слова самі поети! І не тільки ті,
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені

Олександр Сушко
2018.07.17 09:01
В лісах Зімбабве рижики доспіли,
Боровички вгорнулися в туман.
Там люди моцні, наче ті горили,
А в нас богатирів уже нема.

Напружилися зранку долі лобні,
Перед сніданком мало не зомлів.
Ув Африці гриби, неначе довбні,

Ігор Шоха
2018.07.17 07:33
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.

І сумно аж за край, коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,

Сонце Місяць
2018.07.16 23:57
Я & мій автір
Знову на варті
У цирку фріків
Стіни розкриті
Далі у силі
Конвенції звиклі
Звісно в програмі
Дощ~ оріґамі

Іван Потьомкін
2018.07.16 21:41
Люблю остроумных людей. Их моментальная реакция на высказывание собеседника своей краткостью просто поражает. Вот хотя бы ответ Уинстона Черчилля на реплику знатной, но заносчивой дамы: «Будь вашей женой, я бы подсыпала в ваш стакан яд». На что Черчилль,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14

Ясен Лад
2018.06.08

Юлія Джа
2018.05.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Ереміт (1974) / Проза

 КРАСУНЯ І ЧУДОВИСЬКО
Юрка ріс, ріс і раптом виявився 28-річним хлопом . Охті-похті! Доросла людина, а чіткого погляду на життя ще не мав.
З сусідньої кімнати заплакав син – Юлій. "У-у-у! Г-г-г", – Юрка заскреготав зубами, зціпив кулаки і піднявся зі стола.
Його однорічний син із царським ім'ям лежав у сусідній кімнаті і тепер проснувся. "Е-х-х-хе", – зітхнув Юрко.
Іруся, його улюблена дружина, втекла два місяці тому. З одним блазнем. З сусіднього під'їзду. "Е-х-х", – знову зітхнув, беручи Юлія на руки. Царственість була не лиш в імені – вона була в очах сина, в його яскравих волошкових очах.
Плечі Юрка ще більше похилились і, похитуючи Юлія, він посіявся десь думками...

Яскрава, впевнена, стрімка – він побачив свою дружину уперше перед захистом кандидатської дисертації. Вона вихором влетіла у лабораторію медичних дослідів з оберемком якихось роздруківок.
"Я – Іра, з кафедри колоїдного аналізу. Мене завкафедри попросив забрати план конференції". Щось на дні серця чи-то запекло чи-то занило – Юрко не зчувся, як боднув її головою, штовхнув на штативи сусіднього стола і тотчас почав збирати розкидані аркуші по підлозі. Коли секунд через 15 він, зчервонілий до пахов, підняв погляд, вона усе ще напівлежала на залізяччі, лише злегка спершись на стіл.
"Вдарилась", – подумав Юрко. "Дебіл!" – подумала Ірка. Та її думки вже мішались з лагідною ніжністю: цей "пухнастий" товстунець у білому халаті, всівшись на підлогу, з усіх сил "загрібав" папери в одну купу. Його рудасте волосся стирчало на всі боки, але, здавалось, що обличчям йому збирати папери було зручніше.
"Ха-ха-ха-ха!" Піднявши голову, він напівперелякано-напівзраділо подивився на неї. "Го-го-го!", – усе ще на залізяччі, вона змінила позу і, розслаблено та насмішкувато розглядаючи Юрка, погойдувала пояском від халату.
"Ні-Ме-Мо мені в хату!" – ошелешено вирячився напідкандидат медичних наук на гладенькі пащені ніжки, що раптом проглянули...

Отак, то й весілля склалось, як треба: його батьки, з села, по-при-возили сала й ковбас, всіляких огірків з помідорами, квашених, тушкованих, «заспиртованих»... Е-х-х-х. Та й батечко Іринки постарався: голова райвиконкому Стребова, що під Дніпропетровським, він замовив ресторан, найняв артистів, тамаду найкращого – коротше кажучи, гуляли усі хто міг, а хто не міг - вже потім пригадували…
З квартирою «виявилось» дещо складніше: хоч батєчко і районний голова та щось не зійшлось – купили лише двокімнатну, хоч і в самому центрі. Ну, там меблі всілякі – не так, щоб дуже, але нормально було, ніччо.
Ох, і пекло настало для Юрка! До захисту дисертації лишалось півроку – то й треба було дещо дописати, а так займатись усілякою «організаційною» роботою. Та от біда – нíколи! Його аспірантська стипендія  хоч і дорівнювала зарплаті викладача, проте розліталась миттєво. Ірішка висіла на його плечах?? Та де там! Батєчко її давав вчетверо більше...
Але його гнобили усі ці бари й дискотеки. Жах! Він опецькуватим оберемком втискувався у куток і затравлено спостерігав за своєю красунею. В руках, як завше, був коктейль і він вряди-годи його потягував, прибираючи по змозі вигляд якоїсь самовпевненності. Виходило «блаженько»: брови весь час рухались, ніс сіпався, а губи переважно дрижали. Добре, що Ірку тут знали, тому ніхто не чіплявся.
Але й уваги звертали усе менше й менше… Лише один раз сталась з'ява. Якесь дивне створіння у рожевому міні з відкритими грудьми проходило повз та й подивилось на нього. Як теплий потік злагоди зазирнув у серце! От ся маєш, а воно ще зупинилось і почало в нього розпитуватись. Він белькотав, що "спадало" на розум, та то і байдуже: він милувався сяяттям у її щасті… Це була Валька, найбажаніша «давалка» з усіх ближніх вечірок.
З того дня він почав пити - коктейлі в барі – й чимдалі, то більше... Спочатку Іра його кликала, потім піднімала, пізніше підтримувала і врешті-решт з допомогою охоронця закидала у таксі. Захист був на зриві...
То що ж робити: втрутився друг батька, в колишньому чи то офіцер чи то мєнт. Він закликав Ірку в офіс і просидів з нею у психоаналітичному сеансі зо дві з половиною години. Коли вона повернулась (бо Юрко вже не дочекався), то була не пришибленою, а якоюсь винуватою. Вона ніби чогось боялась – себе, чи що?
Вона стала доглядати: прати, прибиратись, їсти варила – коротше, викарабкався Юра доволі швидко. Захист пройшов блискучо, та й ніхто в тому не сумнівався: Рудько (як звали його в інституті) з 1-го курсу блискуче «стріляв» формулами, колотив хімсуміші і диригував якимись вибухонебезпечностями. На святкуванні були гості, батьки – перші й другі – і всі раділи. І лише Іра, більш схожа на залізного заводного манекена, бігала з їдлом і  досить «влучно» відповідала молодим і старим науковцям. Та було видно, що якесь рішення вже визріло у ній.
Вона була на сьомому місяці і, очевидно, це її лише й стримувало. Останні два місяці були не те щоб недобрими, а скорше дратівливими. Та й не дивно для вагітної жінки... Чи здогадувався Юра? Певно, щось бачив, але такий він був – м’який, сором’язливий, запопадливий – що старався бачити лише хороше. Коротше, у останні десять днів нарешті усе прояснилось: вона оголосила, що йде від нього, а він сказав, щоб дочекалась народження сина...
Із ким втекла? Та їй було байдуже – якась зневага, презирство до усіх і всього проглянули крізь її погляд, слова і посмішки. За шість місяців вона щось зрозуміла – здається, в усіх оточуючих людях. Гидлива зверхність прозирала все ясніш в її поставі, ніби щось жадібне до життя зникло, а нового тепла так і не з’явилось. Васька, «бухар» з третього під’ їзду, гледів заробітки у Молдавію, то вона через сім днів після народження сина з ним і махнула.

Чи тяжко було з оцим малюськом, тендітним опецєчком? Юрина мама ось вже рік хворіла і, приїхавши на хрестини, так і поїхала з батьком. А Ірина мама… та що казати, здавалось, вона ще більше боялась цієї дитини, аніж Юрко.
Ад! Пекло! Стріли розгніваних богів! Вогонь підземних демонів! Оце лихомання було! Ось цей малий опецьок, дитинка вагою у 5 кілограмів, сповнила квартиру через край. Його невдоволення, накази, бажання, контроль були строгіші за найстрогішого суддю з небес. Хочеш віддихнутись? – «А-А-А-А-А» Хочеш подумати про роботу? – «О-О-О-О-О» Хочеш закритись ковдрою і відвернутись від всього-всього? – «У-У-У-У-У-У-У-У!» Та ніякі стіни не могли зупинити цього волання. Здавалось, воно линуло з кожної молекули і впивалось в кожну клітинку батька. Що це були за місяці!
Юрка схуд і ніби витягнувся. Він ходив ще більше розпатланий – ґудзики, звичайне, були відсутні або не застібнуті – добре, ще взуття було без шнурівок! Голова хилилась вправо, а усе тіло – вліво і трохи назад: так він й ходив. Та студенти вже не кепкували – не зважаючи на найкумедніший поставу, його напівтрагічно-напіввідсутній вигляд перевершував хропіння посеред лабораторної.
Лиш через два місяці щось змінилось: чи Юлій змилостився, чи Юрко нарешті запрацював, як нормальний автомат, але у нього почав з’являтись вільний час. Він сторожко беріг тишу, доки синочок спав, але вже частина голови його почала щось згадувати, реагувала на звуки і навіть посміхалась. Він хвацько й оперативно робив хатні справи: вчасно міняв памперси, купав Юлу, кормив його кашами з домашнім молочком. І хоч ідеально не було, та усе було на місцях, справне і чисте. Це відобразилось і на зовнішності молодого доцента.
В цей час з-за кордону нагодилось замовлення на вдосконалення одного препарату. Юрка почали залучати і його внутрішній світ відновлювався. Як одного разу в лабораторію влетіло молоде дівча з оберемком якихось аркушів: «Я – Свєтка…»

6.01.2010

Усі події є вигадані і будь-які співпадіння є випадковими.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-13 00:27:21
Переглядів сторінки твору 159
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.05.17 23:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ереміт (М.К./Л.П.) [ 2018-01-13 00:29:20 ]
Ось!
Раз вже пішла така п'янка...
Усім красуням присвячується!..
Зі. Усім чудовиськам – за попередження.