так, він досить точний, у свою чергу, обираючи між гарністю і точністю,
все-таки був схилився до останнього
якось інтуїтивно, але досить нав’язливо,
не полишає відчуття того, що цей текст є важливим
& не-обхідним..


*всяко правдиво подячний*

чим більше перекладів, тим ліпше, бо врешті-решт
хтось вдало зробить один момент, хтось - інший..

"We used to know" для мене особисто є унікальним моментом, музикально
але в тексті там нічого такого особливого ніби
трохи ностальгії, трішки меланхолії, гарно, але і все
Енджі це вже серйозніша конкуренція, є чимало тих,
котрі серйозно переконані, начеб ГК - плаґіат з Енджі
може так і є, в чомусь
всі вони ті музиканти крадуть одне в одного ідеї, акорди
та й поети нічим не ліпші)..

наскільки відомо, Іґлз доклали певних зусиль, щоби
зробити Річ, яка видавалася би неоднозначною
тобто, спочатку дон фелдер в себе на дачі налабав
мелодію, яка йому крутилася, а оскільки музики тоді було дуже
багацько всякої, ще далеко не факт, що саме Енджі явилася імпульсом
так от
потім, у студії вся братва зібралася і почала кидати ідеї
а оскільки перед групою саме в той момент стояло завдання
замутити щось неординарне, то відповідно, випробовувалися
& приймалися до уваги всі ймовірні принади ~
наркотики, загадкові привиди (sic!), таємні ритуали
скромний шарм буржуазії & нестерпна легкість буття
загалом, наріжним моментом була містерійність
отже, вся поезія тут якби імітує загадку без розв’язання

ну і можна бачити, ретроспективно, що стратегія виявилася
досить таки комерційною

щодо музики,

то заявленим досягненням музикантів начебто
мали бути багатошарові гітарні партії
в одному місці якби звучить одночасно 7 гітар, хоч насправді
з них дві ритмові, одна бас, тобто лишається 4
які фактично виступають подвійною соло-партією
наступна якби відлунює на попередню, отже
фактично подвійна соло-гітара - так само щодо коди

але тут немає в принципі сенсації, як на 1976 рік
таке вже робилося, навіть із більшим успіхом,
мій більш улюблений момент подвійного соло, прикладом -
Wishbone Ash ("Throw Down the Sword", 1972)

тобто, сіль, очевидно, все ж таки, в тексті ’пісні’

Прослухала "Throw Down the Sword" - оце так подвійне соло, давно мене музика до аритмії не доводила, та ну їх в баню, ніззя ж так над слухачами знущатися )) Виявляється, буває аж занадто гарно ))
А щодо плагіату - ну, так, крали, крадуть і будуть красти, а потім казатимуть: навіяло, у повітрі носилося, і взагалі, шо ви хочете - тих нот лише сім ))
Он Стас Намін взагалі не церемонився, сказав: хочу радянський "Готель "Каліфорнія" - і з'явився "Летний вечер", який навіть без усякої містики (яка там в СРСР могла бути містика, я вас прошу) швиденько став хітом.

ага, мав я таку колись платівку

ну, не знаю яким вона хітом була, коли вийшла -
мене тоді більше цікавили мабуть, мультіки
але якщо в етері не було рок-музики, як такої
то переробка, що там вже віднєкуватися, мелодійно привабливого шлягера
із будь-яким текстом, хоч про сіній іній, хоч
про будь-яку білібєрду, все одно мала б успіх

до того ж, нелегально все-таки платівки ’фірмові’
ходили, та й на бобіни переписувалися
тобто народ не то щоби вже аж зовсім був не в курсі
отже, багато хто собі міг уявляти, що Лєтній вечер
це така смілива спроба донести ГК до радянського слухача
і щось у тім так само могло би бути, і щось було

так само і з містикою, і з сексом, і з...
чого там ще типу не було в срсері? )

все ж, договорюючи, стосовно Джетро...

ГК була якби фокусом для Іґлз,
концепція альбому, обкладинки, все працювало на цю річ
всі інші пісні - дуже непогані, але іншого розряду

а у випадку зі Stand Up - там акцент ставився
на екстравагантності самого бенду, який як раз
поміняв лід-гітариста, що придало трохи іншого звучання
а також йшов розвиток образу менестреля
чи то в ренесансовому, чи в бароковому ключі
тому, якби бахівське Бурре, зігране в джазовому стайлі
було суттєвішим для публіки

Для такого невігласа в музиці, як я, поспілкуватися з людиною, котра в цьому всьому як риба у воді почувається - за щастя ))
Хвала ютубу - ото вже наслухалася я тої сюїти бахівської, і на чому тільки її не виконують, хіба що балалайки і ложок не стрічала, хоча не факт, що такого немає ))
Але у Jethro Tull усе-таки по-особливому виходить, може, все діло у флейті - треба ж уміти так на ній грати: хоч і чуднувато, але дійсно чарівно ))

ось навіть не історія, а так, фрагментик,
однак запало якось & живеться із тим...
коли один любитель-музикант знайомий,
котрий любив собі писати трохи музику &
позаписувати в домашніх умовах електрогітару
запалився бажанням додати до якоїсь там речі флейту
і ще, здається, якісь смичкові струнні акустичні
(оце дуже так точно не пригадую, та й несуттєво)
організував якби через знайомих на прослухування
декількох студентів із музучилища, а потім
якось так сильно розчарувався, & сказав, окрім іншого
’та це геть не той звук. ми всі зіпсуті флейтою Андерсона...’

причетність до вартісної музики...

&
радий Вас бачити, Ігорю

щодо Дєвушки - так зробіть переклад, було б добре

та без питань, і у відповідності до поетик, які Ви сповідуєте
Ваш варіант є відповідно поетичнішим, Олександре...

але тут нема ніколи дискусії: хто крутіший гітарист
кожен собі може поджемити, як йому заманеться
щось прозвучить особливо, щось не зовсім,

бо ключове слово - ’прозвучить’