ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Шон Маклех
2018.10.16 00:47
Я вирізую собі друзів
З мертвого дерева сподівань.
Я вирізую собі дерев’яних друзів,
Що нагадують шахові фігури,
Фарбую їх лаком,
Домальовую очі
І ставлю на шахову дошку:
Нехай крокують до моря:

Олексій Кацай
2018.10.15 21:49
Непомітні чужі зорельоти
в телескопи спостерігачу,
бо всі їхні прямі і звороти –
швидкоплинні, мов краплі дощу.

Хто побачить політ крапелини
або кулі невловної слід?!
Флот чужий невидимо й невпинно

Іван Низовий
2018.10.15 19:32
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,

Іван Низовий
2018.10.15 19:17
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,

Сонце Місяць
2018.10.15 18:31
римує осінь листя й лисих
красу, абсурд, підвали й далі
усе символіка & дійство
провісних наскрізь актуалій

& строга, мов ікона та
життям іде христина ~ христя
напіврозквітла німота

Ігор Шоха
2018.10.15 13:48
Іще не чекає оказія
іти за останню межу,
але епітафію маю я,
яку по собі залишу:

піїте породи інакшої,
не чую, хоча й до кінця
читаю, але не побачу я

Адель Станіславська
2018.10.15 09:50
Із ласки твоєї, мій Боже, сміюся й плачу.
Піщинка на Всесвіт лиш дивом твоїм жива.
Так часто глуха, і безмовна, й зовсі'м незряча...
А звідкись невідано віщі мої слова...

Коротка на пам'ять і довга чуттям на вічність...
Так скороминуща у цьому з

Мирослав Артимович
2018.10.15 09:20
Життя і музика… Два паростки любові.
Один – від Бога, другий – із душі.
І закорінені обидва в Першослово,
яке ніхто не в силі сокрушить.

Щасливий той, хто музикою дише
неспинно, до безумства, до безтям,
а тон душі мажорніше й жвавіше

Олександр Сушко
2018.10.15 05:45
Я - дід старий. Од вітру хилита,
Давно уже у пазусі не шастав.
Немає сексу - в цьому вся біда,
Навзаєм пруть ліричні віршенята.

Є про любов, погоду і судьбу,
Реву на вухо жінці глухуватій.
Та бабця закопилила губу

Катерина Боброк
2018.10.14 20:14
молись над її лоном, бо в ньому тепер твоя вічність
ще поки крихітна, як зірка, віддалена і спокійна,
але ось вона наближається і ця швидкість космічна
твоїм обіймам і цілункам ніжним прямопропорційна..
порівняти її тіло неможливо ні з чим, хіба з Гра

Дмитро Куренівець
2018.10.14 18:00
Шурхіт листочків навчальних програм
з шелестом осени злився…
Ставки свої ти Системі програв,
та, далебі, вже не злишся.

Усі твої задуми клаптями рве
ця куцість годин невблаганна.
Ян Коменський зник би, пропав Дистервеґ

Іван Потьомкін
2018.10.14 14:38
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой

Світлана Майя Залізняк
2018.10.14 12:19
Збиваються горобчики у стаю.
Шукала в липні феніксів, орлів.
По...кру...же...ля...ла...
Жовтень... відлітаю...
Сховала пазли-словеса у Пслі.

Махрова риба плине... Махаони -
на чорнобривцях. Дайджести між каст.

Олександр Сушко
2018.10.14 11:52
Мужик я мудрий, писок вельми хитрий,
А люди як сварливі дітлахи.
Не можна чисту правду говорити,
Не друзів наживеш, а ворогів.

Хай істину дурко ув очі гавка
І правдою обмазує пастель.
Вар'ятові речу: "Ти - розумака!",

Любов Бенедишин
2018.10.14 10:59
Диявол розшарпує поли
небес безкраїх.
А люди аж давляться болем:
"То Бог карає!"

Стражданням кінця ще не видко.
Погроми, війни.
А «градом» прошита накидка –

Катерина Боброк
2018.10.14 00:01
рудим каштановим лапкам так личить срібна гальваніка
зачитана на ходу газетка котиться аж третім парком
якщо довго лежати долілиць на нестероїдах і під таваніком
лишається одне, оголити шию піднявши волосся над карком

осінні трав'яні шаблі видно ті
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза / Кипарисові дні

 зимові зливи
 
А ще будь певний, зовсім скоро завітає хуга-хурделиця, біла безвидь, і тоді примовкнуть роздратовані двигуни пекельні, і поблизу від найближчої зупинки як виглянути з вікна, хтось у помаранчевій блузі муніципального комунальника без змісту відгортатиме сніги, які здається ось-ось остаточно забілять геть усе в цім зкрихітнілім сезоннім фрагменті.

Та річ не за сніг тепер, слово про зливи зимові, але наскільки ж не схоже пришестя і царювання їхнє на будь-який сніговий безлад! Сповнена, божиста святковість в усім і скрізь, від найглухіших провулків, просотаних електрикою стихії, слабким наркотичним подихом її, котрий мовби спогад про інше, чого не було і так само навряд чи ще буде, до розквітчаних ілюмінацією і барвистими сяйвами площ і проспектів, на карнавалі вивісок, бордів, вітрин, сітілайтів, гаптованих жовтогарячим і блакитнохолодним стриманим полум’ям ліхтарів із віддалі й зблизька, кольорових полисків від автівок і вантажівок чи їх віддзеркалень; десь поміж ними й проз них сутінковими і нічними годинами дрейфуватиме сповідь аніпрощо, зачарована у безтурботно безжалісному єднанні землі з небесами, розчиняючи що завгодно, не стрічаючи аніякого спротиву чи протесту, і жодному не спадає на думку з’ясовувати, магія це, або ні.

Діва, трохи не в собі з вигляду дамочка, легковажно вбрана зовні у плащ із болоні й капрони сорок ден, беззмістовно прямує вулицею, стискаючи в змерзлих долонях важке руків’я розкритої парасольки на палиці, на кожному з восьми клаптів парасолькового поліестеру тотожні фрагменти вангогівської тераси нічного кафе, на всіх восьми водночас витанцьовує та й сама славетна зимова злива, що їй без різниці, хто-де вангог чи там гоген-поль. Винаймаючи непретензійну студійку тридцять сім квадратів на передостанньому поверсі будинку невідомого архітектурного штибу й сумнівної історичної цінності у ближньому центрі, діва переважно самує одноманітним монотонним плином життєвим із роботами й підробітками, обов’язково вівсяними пластівцями до сніданку, трьома сортами смузі до вибору на вечерю, та епізодичними подругами, котрі не мусять сильно знатися на її сексуальнім житті, якого і не існує фактично, хіба десь у дальній коморі пам’яті покинуто дещицю безпретензійних квазіроманів, із розставаннями нашвидко без будь-яких надій, достоєвських наворотів чи там, шекспірівських бурь.

Короткошерста лискуча чорна без жодної догани кішка, яку кожен у під’їзді зве як йому заманеться, котра іноді очікує діву під дверима до помешкання, а потім повагом, щоразу відвернувшися від почастунку, обходить житло за периметром, щоби поспіль трохи поспати за звичкою на єдиному ліжку, полискуючи густим смоляним хутром під торшерною лампою та нечутно зникнути знову на непевний час, котра зараз якраз прислухається до монотонного шуму знадвору, поки її нічні очі не спостерігаючи анічого конкретно, розглядаються кудись далечінь, де чергова зимова злива шмагає мільйонне місто з його непримітними переважно обставинами, їхніми наслідками, заяложеним дрібним сміттям та порозгубленим всюди непотребом, у цій нешлюбній безпристрасній добі, де порядні містяни щось ще господарюють, або вкладаються вже до снів, покинувши врешті усі нескінченні справи до наступного ранку, від якого ніде не подінешся бо.

Давід, срібноокий брюнет із амбіціями ловеласа, двадцятивосьмирічний меломан зростом сто вісімдесят сім, із ностальгійним гебріеловським дженом у навушничках, ітс ван оклок анд тайм фо ланч тамдітам тідам, ледь подзеленькуючи своєю вінтажною шкірянкою та хляпаючи без уваги до того у вже підмоклих черевиках, гуляє навпростець. Гульки негодою йому дуже навіть до шмиги, а зимова злива, він цього певний, є одним із найпрекрасніших ментів у нуднуватому, але тим приємнішому різними випадковими цікавинками світі. Сяйвисті, кришталеві, безжальні шереги трасуючих ліній, водночас неповторні й тотожні у безкінечних поверненнях їхніх. Незліченні виблиски крізь неозорі лабіринти зимних правогких миттєвостей, що наполегливо та гіпнотично тчуть титанічну тканину всюдисущого плину завіси, котра неспішно спадає як небудь і скільки їй забажається, ну і вжеж, зимова злива крута.

Тим часом, авторові слід вивести на сцену, із усією відвертою шанобливістю, головну недіючу особу цього безпорадного загалом верлібру, і автор перебуває в непевності дещо, адже хоч наміри має абсолютно нестосовні до будь-яких неправедних натяків чи випадкового нігілізму ситуацій, як міг оцінити вже навіть зовсім сторонній читач, одним словом, наступним об’єктом умовної дії чи яви мусово стає чоловіче схололе тіло немолодого, але й непенсійного віку, у невиразно темнім вбранні, просто під ногами, із половиною обличчя горілиць і половиною долілиць, скраю невеликого, метрів десять на сім із половиною, вимощеного темно-рожевою і димчасто-сірою пішохідною плиткою майданчика, котрий межує із проїзною частиною вулиці, слугуючи чимсь на кшталт паркінга для авто працівників і гостей дрібного приватного готелю, де наразі життя аж ніяк не вирує, вікна темні, невиразне освітлення пробивається лише із глибини фойє, але натомість яскраво пломеніє неонова синьо-червона вивіска.

У цій загадці, де все примхливе, невиразне, хибне, сходяться, sine qua non, всі троє, чи двоє обіруч третього, в якого вираз доступної погляду половини обличчя скоріш комічний і трохи здивований, в той час як вираз обличчя давідового скоріш здивований і трохи комічний, в той час як обличчя діви напівзакрите її долонею, а очі поверх тієї долоні немовби крик. Гра штучних вогнів із водою, земною й небесною, криваві розливи всуміш із інтенсивним синім, під тьмавим сріблистим серпанком хвилини, в якій припиняється звичайний плин часу задля вивільнення та колапсу енергій через зіткнення стихій і світів, жіночого, чоловічого, живого, мертвого, незримо відчутного, безчуттєвого зримого тощо. Насправді ніхто точно не знає, куди тепер, що далі, для чого, навіщо, з якою метою етц, або ж, книга буття пишеться від початку і до невідомої ще скінченності саме так, літеру за літерою, рядка за рядками, і різні інші книги в такий самий спосіб, і усе відбувається тут-зараз, для нас, із тими, присутніми на пантомімі у виставі неоновій, при сенсаційній гастролі зливи зимової.

Давід, імовірно, гадає, що пригода може мати свою привабливу сторінку в особі візаві, котра, незважаючи на хвилинну істерику, спокуслива ягідка делікатесної статури, однозначно варта того, аби впіймати слушний момент, мовити декілька збадьорюючих слів, прийняти зобов’язання щодо допомоги отому нещасному хоч би чимсь, узяти ситуацію під контроль, тільки як же йому скерувати події сяким чином, аби неодмінно зустрітися з нею опісля, при затишніших декораціях, коли він спокійно, звично визначить за себе й за неї, що, як і де. Діва тим часом зовсім не зважує шанси невідомо яких перспектив, і вже точно не плекає думок про співучасть у пікапі, поточившися трохи назад і різко склавши свого вангога, вона збирає наявні сили для відчайдушного, атож якнайрішучішого ривка, із цього клятого становища, на волю, до всіх осяжних речей, які лагідно обрамлятимуть її чутливість, і коли, нарешті, вона в стані бігти, вона біжить так, як не бігла жодного разу досі.

Хоча, безумовно, могло трапитися зовсім не так, як вийшло, якби не ця зимова злива, не моторошний неон, мрець не частково, а цілком долілиць, дещо сумлінніші, або ж не настільки зашорені в менеджменті власних чуттів персонажі, але такий ось vox fabulae, нам нічого не вдіяти з цим, і давід, який запихає соньковий навушничок у вакантний слуховий отвір, робить непевний жест правицею, залишаючи поле за небіжчиком, а джен музикує далі, перейшовши до лейдбекового соло гакетового у славетній темі ‘опісля випробування вогнем і водою’. Діва, якою все ще трусить, щоправда дихання її тепер не настільки лунке й хрипке, вже перебуває на задніх сидіннях битого долями таксомотору, втупившися в шибку праворуч, і навіть вловлює дежавю розсіяних червоних і синіх спалахів, що спливають повз, а чи те місце її недавнього відчаю, чи вогні патрульної машини, чи щось інше, її ніяк не цікавить, усього лише впевнено викреслене із думок ворохобне видіння з минулого, та й до біса.

За годину, занурена в гарячішу, ніж зазвичай ванну, із пінкою з ароматом полуниці й вершків, діва неквапно й релаксно поколисує комфортно тривіальні думки, кшталту, спожити їй готове чорносливове охлоджене смузі, чи зробити зо дві канапки, а ще до них салатик із дієтичним сиром, а потім залізти в який помірковано гламурний серіал, в той час як сусідка збоку й зверху, хтива шльондра, чуттєво і чутно стогне у своїй ванній в обіймах чергового самця, а квартирами на ближніх поверхах, один за одним, частіш, як за потребою, все ревуть унітазні бачки, та діва до подібних рутинних концертів давно призвичаєна до індифирентності, що ж, кожен схильний розважатися, як уміє. Чорна кішка спить згорнувшись на улюбленому місці на покривалі посеред постелі, незворушна, мов іграшкова, а зимова злива усе ніяк не розстанеться з містом,

із його нескінченними римами, трудівниками, керівниками, витівниками, ґвалтівниками, різниками, байстрюками, пияками, тусняками й позиральниками у вебками, художниками, безбожниками, гопстопниками, мерзотниками, охоронцями, науковцями, щуроловцями, держбезпеки службовцями, кухарями, лихварями, сміттярами, газетярами, роверистами, таксистами, фашистами, єврооптимістами, поліціянтами, офіціянтами, сектантами, курсантами з аксельбантами та секстантами, вуличними музикантами, магнатами й ренегатами, хіба ж усіх нагадаєш, і в кожного своя окрема думка, будьте певні. І труп, непорядно покинутий всіма у приготельних калюжах, бував при думці собі, тут жодних сумнівів. І давід, який ще досі лунатично кружляє в обіймах зимової неймовірно прекрасної зливи, мусить бути, само собою, при власних, чим би десь і не вишуканих, поглядах, смаках, ідеалах, чи йтиметься про злободенну політику, чи про загробне життя, чи коричневий цукор, та все ж, нестосовно до того, чи подамося за ним, чи десь інде, а чи залишимося при мерцеві, чи ні, слово це про зимові зливи, ритмічні й нестримні мов легіони латинські, дивоцвітні й поетичні з найменших нагод, і безнадійно мертві та безсмертні водночас, проз і попри здоровий чи хибний глузд або й безглузде, і реальність вони, й ілюзія, і ствердження, й заперечення всього що є, чи буває часом, все бо між іншим, о так





 

 
2018


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-03 17:32:40
Переглядів сторінки твору 2967
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2018.10.16 02:50
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2018-02-03 19:28:33 ]
Сугестія зливи почуттів, які вихоплюють зненацька із круговерті співіснування дамочок зі своїми кішками, ловеласів зі своїми примхами, кожного другого-третього із юрби тих, хто осмілюється зазирнути у цей світ суцільної душевної непогоди.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-02-03 19:36:18 ]
так, але всі вони нічиї, і дамочки і ловеласи і коти
часом сходяться на мить, або трішки довше
а потім вертаються у притаманну стихію нічийності
& кожен вмирає сам за себе, така їхня матриця, Ігорю


дякую, що завітали, ближнім часом прози більше не буде
хоча, як знати


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-05 10:43:07 ]
Наливає кави,
вмощується зручніше,
вихоплює слова і речення,
спотикашиться об безліч приголосних
і манірність слів,
пригадує Достоєвського
і, нарешті, ковтає з легкою насолодою
останнє
"о так"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-02-06 18:18:07 ]
о ну, це все можна перечитувати
щодо різних ракурсів & фокусів
прикладом, порахувати кількість
’ні’’не’’без’’не-’’без-’ етц
а як набридне, в мене ще багато ідей є

* і шось там має бути в серванті, до кави
задраповане достоєвським псс)...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-06 18:53:47 ]
)))