ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2019.01.17 12:00
Коли одного пам'ятаєш,
тоді усе – ніщо навкруг.
Іде у небуття товариш.
Лишається у серці друг.

Йому не снились лаври слави,
але займав свої щаблі,
любив поезію і барви

Нінель Новікова
2019.01.17 10:22
И куда не иду, что ни делаю,
То виденье забыть не могу:
Словно вышивка – белым по белому,
Две берёзки на белом снегу…

2017

Віктор Кучерук
2019.01.17 09:27
Проти ночі обмінялись
Номерами телефонів, –
І тепер щоніч зухвалість
Нищить скромності кордони.
Услухаюся терпляче
В монологи безупинні –
То у розпачі ти плачеш,
То смієшся безпричинно.

Олександр Сушко
2019.01.17 05:42
Дзвінок по смартфону відволік мою увагу від написання чергового опусу про кохання. Шукав риму до слова «циці». А це потребує особливої концентрації уваги. Уява мусить виразно виопуклити ті бездоганні витвори мистецтва, якими обдарувала жінок щедра природа

Віктор Кучерук
2019.01.16 22:52
Не так, як думаю, роблю,
Не так, як хочеться, буває,
Коли, подібно ручаю,
Ніде калюж не оминаю.
Та не спроможна жодна з них
Мій неугавний біг спинити
Ані далекістю доріг,
Ані ціною вічних витрат.

Іван Потьомкін
2019.01.16 18:22
Москві, а за нею й Києву привиділось,
Що в горах, неподалік таджицької столиці,
Не знаючи, що їй робить, ходить «сніжна людина».
Які там «єті », думалось, як опинився там,
Де скорш ведмедя стрінеш біля аличі,
Ніж звичайнісіньку людину?
Зрештою,

Марія Дем'янюк
2019.01.16 14:07
А Він переступив спокуси земних втіх,
І Боже Слово ніс безмірності доріг.

А Він ступав тихенько на поріг
І стукав кожному: у ношу збирав гріх.

Не всі оселі двері відчиняли,
Не всі миряни радо зустрічали...

Ігор Деркач
2019.01.16 12:14
Вичунюю. Перед очима – бісики,
якась церата лізе на батут...
Не вистачає хроніки і містики,
а фея, відчуваю, тут-як-тут.

Вирулюю оазами та плесами,
провалююся думкою у час...
Як силосують люди непричесане!

Олександр Сушко
2019.01.16 09:24
Ось сиджу і думаю - чи все склалося б інакше, якби після армії не втелющився вчитися у швейне СПТУ №42 імені Лілі Карастаянової. Нині там такий собі ” Dream House Hostel» для бідних мільйонерів та крамниця з продажу граніту для пам’ятників собачкам та кот

Вячеслав Семенко
2019.01.16 00:44
З Томаса Венцлова

Патетика, здавалось, нам не знадобиться,
та цей сюжет цікавить знов і знов -
яку художник приховав тут таємницю,
що як багаття палить полотно!

Над барикадою з туману квітне заклик,

Віта Парфенович
2019.01.15 22:15
Куди зникає твоє тепло?
Чому дзвінки лунають рідше?
З тобою добре так було:
душа цвіла, писались вірші!

Із часом попит на тебе зріс -
І вже турбує чергова курва.
Ти, милий хлопче, таки підріс,

Володимир Бойко
2019.01.15 21:58
Влізла киця у шухляду
І від того вельми рада,
Бо непросто кошенятку
Влаштувати власну хатку.

Марґо Ґейко
2019.01.15 21:11
Я знаю, що все перебутнє, а ти?
Як мул під водою, як бризки над нею
Пощезне. Не вірте в оту ахінею,
Що час – уроборос, бо він – серпантин.

І вдруге фрегату отут не плисти.
Хай море забуде хореї і ямби,
А ти не кричи мені зверху, що «я би-м...!»

Ірина Бондар Лівобережна
2019.01.15 20:36
Сьогодні зранку було неймовірно блакитне небо. І на ньому, як на порцеляновому блюді, смаколики рожевих хмаринок. Ніби вірна прикмета, що щось таки має статися. Неодмінно мало статися, бо вже багато днів я не бачила неба. Воно все було затягнуте суцільни

Олександр Бобошко Заколотний
2019.01.15 15:36
Усе було війна... Перони, рани, вибухи.
І чийсь загиблий пес. І чийсь загиблий син.
На написи в метро (мовляв, немає виходу),
якби вони були, не вистачило б сил.

Лякав телеекран ще більшими масштабами.
Волали всі стовпи: «Рятуймо ушпиталених!»

Віта Парфенович
2019.01.15 14:06
Інна старанно порпалася у пісочниці, зосереджена на занятті, яким займалася із неабияким задоволенням. Їй було вже чотири, і вона точно знала, що вона дівчинка, бо у платтячку і з бантиком, а напроти сидить хлопчик. Хлопчик приязно усміхався, час від час
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Євген Лінивий
2018.10.20

Місіс Анонім
2018.09.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза / Кипарисові дні

 зимові зливи
 
А ще будь певний, зовсім скоро завітає хуга-хурделиця, біла безвидь, і тоді примовкнуть роздратовані двигуни пекельні, і поблизу від найближчої зупинки як виглянути з вікна, хтось у помаранчевій блузі муніципального комунальника без змісту відгортатиме сніги, які здається ось-ось остаточно забілять геть усе в цім зкрихітнілім сезоннім фрагменті.

Та річ не за сніг тепер, слово про зливи зимові, але наскільки ж не схоже пришестя і царювання їхнє на будь-який сніговий безлад! Сповнена, божиста святковість в усім і скрізь, від найглухіших провулків, просотаних електрикою стихії, слабким наркотичним подихом її, котрий мовби спогад про інше, чого не було і так само навряд чи ще буде, до розквітчаних ілюмінацією і барвистими сяйвами площ і проспектів, на карнавалі вивісок, бордів, вітрин, сітілайтів, гаптованих жовтогарячим і блакитнохолодним стриманим полум’ям ліхтарів із віддалі й зблизька, кольорових полисків від автівок і вантажівок чи їх віддзеркалень; десь поміж ними й проз них сутінковими і нічними годинами дрейфуватиме сповідь аніпрощо, зачарована у безтурботно безжалісному єднанні землі з небесами, розчиняючи що завгодно, не стрічаючи аніякого спротиву чи протесту, і жодному не спадає на думку з’ясовувати, магія це, або ні.

Діва, трохи не в собі з вигляду дамочка, легковажно вбрана зовні у плащ із болоні й капрони сорок ден, беззмістовно прямує вулицею, стискаючи в змерзлих долонях важке руків’я розкритої парасольки на палиці, на кожному з восьми клаптів парасолькового поліестеру тотожні фрагменти вангогівської тераси нічного кафе, на всіх восьми водночас витанцьовує та й сама славетна зимова злива, що їй без різниці, хто-де вангог чи там гоген-поль. Винаймаючи непретензійну студійку тридцять сім квадратів на передостанньому поверсі будинку невідомого архітектурного штибу й сумнівної історичної цінності у ближньому центрі, діва переважно самує одноманітним монотонним плином життєвим із роботами й підробітками, обов’язково вівсяними пластівцями до сніданку, трьома сортами смузі до вибору на вечерю, та епізодичними подругами, котрі не мусять сильно знатися на її сексуальнім житті, якого і не існує фактично, хіба десь у дальній коморі пам’яті покинуто дещицю безпретензійних квазіроманів, із розставаннями нашвидко без будь-яких надій, достоєвських наворотів чи там, шекспірівських бурь.

Короткошерста лискуча чорна без жодної догани кішка, яку кожен у під’їзді зве як йому заманеться, котра іноді очікує діву під дверима до помешкання, а потім повагом, щоразу відвернувшися від почастунку, обходить житло за периметром, щоби поспіль трохи поспати за звичкою на єдиному ліжку, полискуючи густим смоляним хутром під торшерною лампою та нечутно зникнути знову на непевний час, котра зараз якраз прислухається до монотонного шуму знадвору, поки її нічні очі не спостерігаючи анічого конкретно, розглядаються кудись далечінь, де чергова зимова злива шмагає мільйонне місто з його непримітними переважно обставинами, їхніми наслідками, заяложеним дрібним сміттям та порозгубленим всюди непотребом, у цій нешлюбній безпристрасній добі, де порядні містяни щось ще господарюють, або вкладаються вже до снів, покинувши врешті усі нескінченні справи до наступного ранку, від якого ніде не подінешся бо.

Давід, срібноокий брюнет із амбіціями ловеласа, двадцятивосьмирічний меломан зростом сто вісімдесят сім, із ностальгійним ґебріеловським дженом у навушничках, ітс ван оклок анд тайм фо ланч тамді-тамті-дам, ледь подзеленькуючи своєю вінтажною шкірянкою та хляпаючи без уваги до того у вже підмоклих черевиках, гуляє навпростець. Гульки негодою йому дуже навіть до шмиги, а зимова злива, він цього певний, є одним із найпрекрасніших ментів у нуднуватому, але тим приємнішому різними випадковими цікавинками світі. Сяйвисті, кришталеві, безжальні шереги трасуючих ліній, водночас неповторні й тотожні у безкінечних поверненнях їхніх. Незліченні виблиски крізь неозорі лабіринти зимних правогких миттєвостей, що наполегливо та гіпнотично тчуть титанічну тканину всюдисущого плину завіси, котра неспішно спадає як-небудь і скільки їй забажається, ну і вжеж, зимова злива крута.

Саме тепер авторові слід вивести на сцену, із усією відвертою шанобливістю, головну недіючу особу цього безпорадного загалом верлібру, і автор перебуває в непевності дещо, адже хоч наміри має абсолютно нестосовні до будь-яких неправедних натяків чи випадкового нігілізму ситуацій, що міг би визнати навіть зовсім випадковий читач, одним словом, наступним об’єктом умовної дії чи яви мусово стає чоловіче схололе тіло немолодого, але й непенсійного віку, у невиразному вбранні, просто під ногами, із половиною обличчя горілиць і половиною долілиць, скраю невеликого, метрів десять на сім приблизно, вимощеного темно-рожевою і димчасто-сірою пішохідною плиткою майданчика, котрий межує із проїзною частиною вулиці, слугуючи чимсь на кшталт паркінга для авто працівників і гостей дрібного приватного готелю, де наразі життя аж ніяк не вирує, вікна темні, невиразне освітлення пробивається лише із глибини фойє, але натомість яскраво пломеніє неонова синьо-червона вивіска.

У цій загадці, де все примхливе, невиразне, хибне, сходяться, sine qua non, всі троє, чи двоє обіруч третього, в якого вираз доступної погляду половини обличчя скоріш комічний і трохи здивований, в той час як вираз обличчя давідового скоріш здивований і трохи комічний, в той час як обличчя діви напівзакрите її долонею, а очі поверх тієї долоні немовби крик. Гра штучних вогнів із водою, земною й небесною, криваві розливи всуміш із інтенсивним синім, під тьмавим сріблистим серпанком хвилини, в якій припиняється звичайний плин часу задля вивільнення та колапсу енергій через зіткнення стихій і світів, жіночого, чоловічого, живого, мертвого, незримо відчутного, безчуттєвого зримого тощо. Насправді ніхто точно не знає, куди тепер, що далі, для чого, навіщо, з якою метою етце, або ж, хіба книга буття не пишеться від початку і до невідомої ще скінченності саме так, літеру за літерою, рядка за рядками, подібно до різних інших книг у такий самий спосіб, хіба все не відбувається тут-зараз для нас, із тими присутніми на пантомімі у виставі неоновій, при сенсаційній гастролі зливи зимової.

Давід, імовірно, гадає, що пригода може мати свою привабливу сторінку в особі візаві, котра, незважаючи на хвилинну істерику, спокуслива ягідка делікатесної статури, однозначно варта того, аби впіймати слушний момент, мовити декілька збадьорюючих слів, прийняти зобов’язання щодо допомоги нещасному хоча би чимось, узяти ситуацію під контроль, тільки як же тут скерувати події сяким чином, аби неодмінно зустрітися з нею опісля, при затишніших декораціях, коли він спокійно, звично визначить за себе й за неї, що, як і де. Діва тимчасом зовсім не зважує шанси невідомо яких перспектив, і вже точно не плекає думок про співучасть у пікапі, поточившися трохи назад і різко склавши свого вангога, вона збирає доступні сили для відчайдушного, атож якнайрішучішого ривка, із цього клятого становища, на волю, до всіх осяжних речей, які лагідно обрамлятимуть її чутливість, і коли вона в стані бігти, нарешті, вона біжить так, як не бігла жодного разу досі.

Хоча, безумовно, могло трапитися зовсім не так, як оце вийшло, якби не зимова злива, не моторошний неон, мрець не частково, а цілком долілиць, дещо сумлінніші, якби не зашорені менеджментом власних чуттів персонажі, але такий вже vox fabulae, анічого не вдіяти, і давід, який запихає соньковий навушничок у вакантний слуховий отвір, робить непевний жест правицею, залишаючи поле за небіжчиком, а джен музикує далі, перейшовши до лейдбекового соло гакетового у славетній темі ‘опісля випробування вогнем і водою’. Діва, якою все ще трусить, щоправда дихання її тепер не настільки лунке й хрипке, вже перебуває на задніх сидіннях битого долями таксомотору, втупившися в шибку праворуч, і навіть вловлює дежавю розсіяних червоних і синіх спалахів, що спливають повз, а чи те місце її недавнього відчаю, чи вогні патрульної машини, чи щось інше, її ніяк не цікавить, усього лише впевнено викреслене із думок ворохобне видіння з минулого, та й до біса.

За годину, занурена в ледь гарячішу від звичної воду, під пінкою з ароматом полуниці й вершків, діва неквапно й релаксно поколисує комфортно тривіальні думки, кшталту, спожити їй готове чорносливове охлоджене смузі, чи зробити зо дві канапки, а ще до них салатик із дієтичним сиром, а потім залізти в який помірковано гламурний серіал, в той час як сусідка збоку й зверху, хтива шльондра, чуттєво і чутно стогне у своїй ванній в обіймах чергового самця, а квартирами на ближніх поверхах, один за одним, частіш, як за потребою, все ревуть унітазні бачки, діва до подібних рутинних концертів давно призвичаєна до індифирентності, що ж, кожен схильний розважатися, як уміє. Чорна кішка спить згорнувшись на улюбленому місці на покривалі посеред постелі, незворушна, мов іграшкова, а зимова злива усе ніяк не розстанеться з містом,

із його нескінченними римами, трудівниками, керівниками, витівниками, ґвалтівниками, різниками, байстрюками, пияками, тусняками й позиральниками у вебками, художниками, безбожниками, гопстопниками, мерзотниками, охоронцями, науковцями, щуроловцями, держбезпеки службовцями, кухарями, лихварями, сміттярами, газетярами, роверистами, таксистами, фашистами, єврооптимістами, поліціянтами, офіціянтами, сектантами зі секстантами, курсантами з аксельбантами, стрітмузикантами, магнатами й ренегатами, хіба ж усіх нагадаєш, і в кожного своя окрема думка, будьте певні. І труп, непорядно покинутий всіма у приготельних калюжах, бував при думці собі, тут жодних сумнівів. І давід, який ще досі лунатично кружляє в обіймах зимової неймовірно прекрасної зливи, мусить бути, само собою, при власних, чим би десь і не вишуканих, поглядах, смаках, ідеалах, чи йтиметься про злободенну політику, чи про загробне життя, чи коричневий цукор, та все ж, нестосовно до того, чи подамося за ним, чи десь інде, а чи залишимося при мерцеві, чи ні, слово це про зимові зливи, ритмічні й нестримні мов легіони латинські, дивоцвітні й поетичні з найменших нагод, і безнадійно мертві та безсмертні водночас, проз і попри здоровий чи хибний глузд або й безглузде, і реальність вони, й ілюзія, і ствердження, й заперечення всього що є, чи буває часом, усе бо між іншим, таки





 

 
2018


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-03 17:32:40
Переглядів сторінки твору 4216
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2019.01.14 11:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2018-02-03 19:28:33 ]
Сугестія зливи почуттів, які вихоплюють зненацька із круговерті співіснування дамочок зі своїми кішками, ловеласів зі своїми примхами, кожного другого-третього із юрби тих, хто осмілюється зазирнути у цей світ суцільної душевної непогоди.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-02-03 19:36:18 ]
так, але всі вони нічиї, і дамочки і ловеласи і коти
часом сходяться на мить, або трішки довше
а потім вертаються у притаманну стихію нічийності
& кожен вмирає сам за себе, така їхня матриця, Ігорю


дякую, що завітали, ближнім часом прози більше не буде
хоча, як знати


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-05 10:43:07 ]
Наливає кави,
вмощується зручніше,
вихоплює слова і речення,
спотикашиться об безліч приголосних
і манірність слів,
пригадує Достоєвського
і, нарешті, ковтає з легкою насолодою
останнє
"о так"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-02-06 18:18:07 ]
о ну, це все можна перечитувати
щодо різних ракурсів & фокусів
прикладом, порахувати кількість
’ні’’не’’без’’не-’’без-’ етц
а як набридне, в мене ще багато ідей є

* і шось там має бути в серванті, до кави
задраповане достоєвським псс)...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-06 18:53:47 ]
)))