ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1962) /
Проза
«Степе широкий наш, рідний наш брате…», - мотив з вірша Б. Мозолевського.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Степе широкий наш, рідний наш брате…», - мотив з вірша Б. Мозолевського.
( Окремі штрихи до творчості митця із Дніпра – Богдана Бучковського).
З картинами Богдана Бучковського познайомився нещодавно, на художній виставці «Український степ», яка була розгорнута в Дніпровському Будинку мистецтв (куратор проекту відомий мистецтвознавець – Олена Годенко). Переважна більшість робіт представлених на оглядини становили твори написані митцями – учасниками жовтневого пленеру 2017-го року. Пленер проводився поблизу річки Саксагань П’ятихатського району Придніпров’я. Особливу увагу привернули картини написані молодим художником, зокрема – «Курган в степу».
Роздивляючись малярський твір, що наповнений колоритом степу і якимось направду глибинним підтекстом, може, то дух сивої давнини… З пам'яті виринули такі знакові рядки Анатолія Щербатюка: « Я чекаю зими. Зимою, коли встановляться перші морози і сніг притрусить ті кілька дерев в полі, що їх видно з мого вікна, я заховаю вулики в темник і матиму чистий, рівний і білий як той сніг, спокій. І як приємно мені буде увечері, притуливши ноги до теплої груби, дивитись туди, В СТЕП, ДЕ ВИДНІЄТЬСЯ ГОРБ МОГИЛИ, а на ньому дві крислаті білі груші, дички. Могилу ту видно навіть місячної ночі, в час безмовний і невловимий, передсвітанковий час відходу ночі, що на нього чатують півні: село ще спить, але вони вже гучно і відкрито вітають новий день, вітає один, перший – інші підхоплюють і передають той хрипкий клич і він перекочується засніженим сонним селом, і чують його також лиси в полі…».
Коли в дію вступають асоціації, хіба пора року має значення?...
Отож, мова піде про окремі риси творчості Богдана Бучковського. Був вільним слухачем Дніпровського художньо – театрального коледжу, відділення дизайну. Так трапилося, що одна зустріч багато чого змінила в житті Богдана, але яке то знайомство, і з ким! Художник оповідає : «Найбільше потрясіння – це знайомство з Володимиром Макаровичем Падуном, який зауважив, - переходь на відділення живопису, та якомога частіше ходи на етюди. Мій перший Вчитель, то митець і педагог з великої букви, продовжувач українських традицій в малярстві. Основа – Петриківський джерельний розпис (покоління майстрів розпису з родин – Білокінь, Павленко, Соколенко, Панко, Пата)…Таким чином я і став студентом живописного відділення, і перевели мене з 1-го курсу на 3-й, жалкую про це, бо варто проходити повний курс навчання. Володимир Макарович почав поволі розкривати мені секрети знакової системи наших пращурів, тлумачив про символи чоловічого і жіночого начала, якщо їх з’єднати, - вимальовується хрест, народження дитини…».
Картина «Оберіг» малярським письмом оповідає про вище мовлене… Знаний митець Анатолій Фурлет відзначав цю роботу Богдана.
Під час ознайомлення з живописом видатного художника Придніпров’я і України Володимира Падуна, самі по собі вриваються поетичні рядки:
«…І ночі зоряні в сльозах проходять, проминають
І лиця темні відкинутих богів
Дивляться і вимагають, кличуть, і ніби вертають…»,-
М. Волошин – Кирієнко (переклад мій, А.Б.).
Міти, символи, метафори, алегорії, алюзії, їх у достатку, явних і прихованих, вони живуть у картинах художника. Видатний мислитель віку минулого Г. Гурджиєв писав: « «Міти» і «символи» призначені для того, щоб досягати в людині найвищих центрів, котрі функціонують у вищих станах свідомості. Ціль сконцентрована в тому, щоб передавати недоступні для інтелекту ідеї, при тому передавати таким способом, щоб неможливо було тлумачити їх невірно. «Міти» призначені для вищого центру чутливості, «символи» - для вищого мисленнєвого центру. Саме тому всі спроби зрозуміти або пояснити «міти» і «символи» при допомозі звичайного розуму або за допомоги формул і висловів, які узагальнюють їх зміст, приречені з самого початку….».
Богдан Бучковський у процесі пошуку себе у малярстві віднаходить «свої» кольори, що дуже важливо для митця. Живить його творчість живопис високих взірців, - Анрі Матісса, Поля Гогена, Ганни Собачко – Шостак. Його картини свідчать, що художник розуміє значення думки, котра належить професору А. Каррелю, біологу з інституту Рокфеллера в Нью – Йорку: « Треба бути дуже наївним, щоб повірити в те, що кимось протоптаний шлях є добрий і для нас…
Не можна спиратись на старі ідеології, що виросли на сентиментальности. Треба дивитись на таку людину, якою вона є, а не вбачати в ній ідеальної людини, видумки 18-го століття. Треба відродити поняття раси, що має перед собою велетенські можливості».
Відновлення української раси в Україні має дуже велике значення. Митці у цій великій справі можуть і повинні відіграти не останню роль. Адже раса – це збірнота людей, що мала довге минуле із спільними традиціями, звичаями і спільними думками. Відтак, одна раса різниться від іншої не так антропологічно, як передусім – духовними чинниками. Відмінність найбільша полягає в значенні історичному і психологічному…
Художник пригадує певні епізоди своєї участі в пленері пізньої осені - 2017: «…Річка Саксагань, правда степу малувато і сіра погода. Зате річка гарна і соковите спілкування з митцями – колегами, і з місцевим людом. Сторож прорік: « А художники, то натуралісти…». У картинах пленерних бажана присутність місцевого колориту. Давид Бурлюк зберіг же в душі дух степу ( дитинство відомого художника і поета пройшло на Херсонщині)…».
В 2014 році картина живописця «Вже від землі відірвався літак» була представлена на виставці приуроченій 200 - річчю з Дня народження українського генія, відбулася ця архіважлива подія в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Ця робота сусідила поруч з твором відомого митця Олександра Дубовика. В цій роботі використано письмо – і чорним по червоному, і червоним по червоному… Митець розповідає: « Десь за півроку після виставки зателефонували мені з Києва, запитували, чи дам згоду аби ця картина була відправлена до китайської столиці, там заснували Музей – галерею Тараса Шевченка. Дав згоду. Картини окремих інших художників з цієї виставки за погодженням з ними поїхали до Канади».
Посеред багатьох не тривіальних за змістом, так і по способу написання картин важко оминути – «Хата баби Костирки». Богдан потрапив у село Широке Верхньодніпровського району, там надибав віднедавна закинуту хатину, намалював її. Що трапилось потім, розповідає художник: « Іду, несу картинку, жінка позаду волає, - стій! Виявилося, то сусідка прощеної бабусі, вона сповістила, що доля старенькій жінці випала гіркувата. Після почутого написане набуло для мене ще більшу осмисленість. Вечірній сум…, а сам собі нагадую одне з повчань Володимира Падуна, - живопис мав би бути по настрою мажорним, проте не завше вдається писати саме так…».
Мені до вподоби означення долі дане езотериком В. Московченком: «Доля – не наперед визначена «лінія», а «дерево» можливих шляхів ( у сучасній фізиці є близьке поняття «фазового простору»)». Богдан Бучковський попри молодий вік, як і раніше його навчитель Володимир Падун, любить і цінує свободу. А свобода якість здебільшого духовна, а не психічна чи фізична. Людина є вільною тоді, коли живе повноцінним духовним життям. Віра теж має бути, бо як же без неї… І як писав молодий даровитий поет – холодноярець з Києва Павло Щириця:
«Віриш у себе часом настільки
Що вірять інші
Одноупертих може нас кілька
Все ж не найгірших…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
З картинами Богдана Бучковського познайомився нещодавно, на художній виставці «Український степ», яка була розгорнута в Дніпровському Будинку мистецтв (куратор проекту відомий мистецтвознавець – Олена Годенко). Переважна більшість робіт представлених на оглядини становили твори написані митцями – учасниками жовтневого пленеру 2017-го року. Пленер проводився поблизу річки Саксагань П’ятихатського району Придніпров’я. Особливу увагу привернули картини написані молодим художником, зокрема – «Курган в степу».
Роздивляючись малярський твір, що наповнений колоритом степу і якимось направду глибинним підтекстом, може, то дух сивої давнини… З пам'яті виринули такі знакові рядки Анатолія Щербатюка: « Я чекаю зими. Зимою, коли встановляться перші морози і сніг притрусить ті кілька дерев в полі, що їх видно з мого вікна, я заховаю вулики в темник і матиму чистий, рівний і білий як той сніг, спокій. І як приємно мені буде увечері, притуливши ноги до теплої груби, дивитись туди, В СТЕП, ДЕ ВИДНІЄТЬСЯ ГОРБ МОГИЛИ, а на ньому дві крислаті білі груші, дички. Могилу ту видно навіть місячної ночі, в час безмовний і невловимий, передсвітанковий час відходу ночі, що на нього чатують півні: село ще спить, але вони вже гучно і відкрито вітають новий день, вітає один, перший – інші підхоплюють і передають той хрипкий клич і він перекочується засніженим сонним селом, і чують його також лиси в полі…».
Коли в дію вступають асоціації, хіба пора року має значення?...
Отож, мова піде про окремі риси творчості Богдана Бучковського. Був вільним слухачем Дніпровського художньо – театрального коледжу, відділення дизайну. Так трапилося, що одна зустріч багато чого змінила в житті Богдана, але яке то знайомство, і з ким! Художник оповідає : «Найбільше потрясіння – це знайомство з Володимиром Макаровичем Падуном, який зауважив, - переходь на відділення живопису, та якомога частіше ходи на етюди. Мій перший Вчитель, то митець і педагог з великої букви, продовжувач українських традицій в малярстві. Основа – Петриківський джерельний розпис (покоління майстрів розпису з родин – Білокінь, Павленко, Соколенко, Панко, Пата)…Таким чином я і став студентом живописного відділення, і перевели мене з 1-го курсу на 3-й, жалкую про це, бо варто проходити повний курс навчання. Володимир Макарович почав поволі розкривати мені секрети знакової системи наших пращурів, тлумачив про символи чоловічого і жіночого начала, якщо їх з’єднати, - вимальовується хрест, народження дитини…».
Картина «Оберіг» малярським письмом оповідає про вище мовлене… Знаний митець Анатолій Фурлет відзначав цю роботу Богдана.
Під час ознайомлення з живописом видатного художника Придніпров’я і України Володимира Падуна, самі по собі вриваються поетичні рядки:
«…І ночі зоряні в сльозах проходять, проминають
І лиця темні відкинутих богів
Дивляться і вимагають, кличуть, і ніби вертають…»,-
М. Волошин – Кирієнко (переклад мій, А.Б.).
Міти, символи, метафори, алегорії, алюзії, їх у достатку, явних і прихованих, вони живуть у картинах художника. Видатний мислитель віку минулого Г. Гурджиєв писав: « «Міти» і «символи» призначені для того, щоб досягати в людині найвищих центрів, котрі функціонують у вищих станах свідомості. Ціль сконцентрована в тому, щоб передавати недоступні для інтелекту ідеї, при тому передавати таким способом, щоб неможливо було тлумачити їх невірно. «Міти» призначені для вищого центру чутливості, «символи» - для вищого мисленнєвого центру. Саме тому всі спроби зрозуміти або пояснити «міти» і «символи» при допомозі звичайного розуму або за допомоги формул і висловів, які узагальнюють їх зміст, приречені з самого початку….».
Богдан Бучковський у процесі пошуку себе у малярстві віднаходить «свої» кольори, що дуже важливо для митця. Живить його творчість живопис високих взірців, - Анрі Матісса, Поля Гогена, Ганни Собачко – Шостак. Його картини свідчать, що художник розуміє значення думки, котра належить професору А. Каррелю, біологу з інституту Рокфеллера в Нью – Йорку: « Треба бути дуже наївним, щоб повірити в те, що кимось протоптаний шлях є добрий і для нас…
Не можна спиратись на старі ідеології, що виросли на сентиментальности. Треба дивитись на таку людину, якою вона є, а не вбачати в ній ідеальної людини, видумки 18-го століття. Треба відродити поняття раси, що має перед собою велетенські можливості».
Відновлення української раси в Україні має дуже велике значення. Митці у цій великій справі можуть і повинні відіграти не останню роль. Адже раса – це збірнота людей, що мала довге минуле із спільними традиціями, звичаями і спільними думками. Відтак, одна раса різниться від іншої не так антропологічно, як передусім – духовними чинниками. Відмінність найбільша полягає в значенні історичному і психологічному…
Художник пригадує певні епізоди своєї участі в пленері пізньої осені - 2017: «…Річка Саксагань, правда степу малувато і сіра погода. Зате річка гарна і соковите спілкування з митцями – колегами, і з місцевим людом. Сторож прорік: « А художники, то натуралісти…». У картинах пленерних бажана присутність місцевого колориту. Давид Бурлюк зберіг же в душі дух степу ( дитинство відомого художника і поета пройшло на Херсонщині)…».
В 2014 році картина живописця «Вже від землі відірвався літак» була представлена на виставці приуроченій 200 - річчю з Дня народження українського генія, відбулася ця архіважлива подія в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Ця робота сусідила поруч з твором відомого митця Олександра Дубовика. В цій роботі використано письмо – і чорним по червоному, і червоним по червоному… Митець розповідає: « Десь за півроку після виставки зателефонували мені з Києва, запитували, чи дам згоду аби ця картина була відправлена до китайської столиці, там заснували Музей – галерею Тараса Шевченка. Дав згоду. Картини окремих інших художників з цієї виставки за погодженням з ними поїхали до Канади».
Посеред багатьох не тривіальних за змістом, так і по способу написання картин важко оминути – «Хата баби Костирки». Богдан потрапив у село Широке Верхньодніпровського району, там надибав віднедавна закинуту хатину, намалював її. Що трапилось потім, розповідає художник: « Іду, несу картинку, жінка позаду волає, - стій! Виявилося, то сусідка прощеної бабусі, вона сповістила, що доля старенькій жінці випала гіркувата. Після почутого написане набуло для мене ще більшу осмисленість. Вечірній сум…, а сам собі нагадую одне з повчань Володимира Падуна, - живопис мав би бути по настрою мажорним, проте не завше вдається писати саме так…».
Мені до вподоби означення долі дане езотериком В. Московченком: «Доля – не наперед визначена «лінія», а «дерево» можливих шляхів ( у сучасній фізиці є близьке поняття «фазового простору»)». Богдан Бучковський попри молодий вік, як і раніше його навчитель Володимир Падун, любить і цінує свободу. А свобода якість здебільшого духовна, а не психічна чи фізична. Людина є вільною тоді, коли живе повноцінним духовним життям. Віра теж має бути, бо як же без неї… І як писав молодий даровитий поет – холодноярець з Києва Павло Щириця:
«Віриш у себе часом настільки
Що вірять інші
Одноупертих може нас кілька
Все ж не найгірших…».
Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ТВОРИТИ – ЦЕ ЗНАЧИТЬ ВІДКРИВАТИСЯ БЕЗМЕЖНО…», - Франц Кафка."
• Перейти на сторінку •
"“Оповідки про Небесне і Земне, про Закарпаття і Європу, малярською мовою АНТОНА КОВАЧА».*"
• Перейти на сторінку •
"“Оповідки про Небесне і Земне, про Закарпаття і Європу, малярською мовою АНТОНА КОВАЧА».*"
Про публікацію