ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Зоріна Головатюк
2018.06.14

Наталія Навроцька
2018.06.13

Готра Ян
2018.06.12

Оксана Мишанич
2018.06.08

сергій порицький
2018.06.07

Софія Мацькович
2018.06.03

Аліна Ластович
2018.05.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Гупало / Вірші

 М і ж ч а с с я
1.

Ох і грузько на рідній до скону землі,
Де ще вчора моря нам були по коліна.
І тепер не Росія – Вкраїна в імлі –
Для фантаста – не тема, а так – бадилина.

Хтось і Гербертом Велсом – немовби веслом,
Вигрібає печалі свої приболотні.
А мені простягає Джон Рід, як на зло,
Потрясіння радянські – недремні осоти.

Ей ти, Джонику Ріде, могутній наш рід
Не загинув у царстві, не згине у скнарстві.
А мені все болить ні, не серце, - болід,
Цей наш гострий політ у заземне митарство.

Ми удвох у міжчассі, а знизу – життя
І те поле, що легко пройти, - не із казки.
І між нами уже не космічне тертя –
Ейфорія майдану та баби Параски.

Ой ти, земле моя, ти ж іще не кавун,
Щоб незрілою репнути, заледеніти.
Все двигтить-миготить, не планета – пливун,
Харапудиться демос, над ним – демокріти.

Ми зростали на дріжджах одних запитань,
Ми соратники ніби, наш Ріде нерідний.
Нас і в отчі краї, де розливи світань,
Не закине ніхто, ми – не вимпели мідні.

А правічні стремління – це бути вгорі.
І не бачити горя, хоч так не буває.
Нам не можна упасти в пилюку доріг
І не личить луною котитися в гаї.

Бо від Красної площі – і простір і час
Червонять, як розбиті в дитинстві коліна.
Це не хроніки ті, що писав Фортінбрас?
Чи невдалий заміс, бо неякісна глина?


2.

Замісило,задумало нас на віки,
А прожити, мій Ріде, не можна століття.
Все від Бога, а ще від Святого Луки
Образи, лікування і легкість руки…
І тепер ми – трава із думками графітті.

В лікотрав’ї не знайдемо щастя ключі
І неправда усе про закінчення світу.
Це, о Ріде, не хрест, а плоди давучкі.
Всіх на зламі епох колисали плачі,
Виростали з-під снігу тоді пустоцвіти.

А тому і сльоза, і притихла роса
Хай не падають нам на опалені крила.
У розламах епох – і внизу небеса,
А одначе – один, лиш один воскресав.
Ну, а нас щось навмисне навік забарило.

Що ділити нам тут, на стражденній землі,
Де завжди так жадається вийти у космос?
Не літати, не йти, а збирати жалі?
Ми – в ідеях, загрузлі, ми знову в імлі.
Там нема батьківщини, а серденьку млосно.

Німота – зусібічна. Та знають усі,
Що між нами – епоха уперта, як жорна.
Там терпець не урветься, немовби у сні,
Не просіються мливо і сльози рясні.
Там дозволено звуки нудотно мажорні.

То чому ж ти, о Ріде, мені мов біда?
Я ж не сон твій, не страх, а підкреслений часом…
Хтось не зрідненість нам тишком-нишком піддав,
І вона отепер – не вода молода,
А завмерла гримаса і стьоб Фантомаса.

Протягнув час між нами межу, мов батіг:
Прапори, пребанальні моря та озерця.
Ти лежи, я дивлюся: між нами пробіг
Той хиткий ув ідеях лжебрат-печеніг.
Він, як Данко, тепер – із палаючим серцем.

Це нестрашно, потішно? Що думаєш ти?
Не мовчи, мов той привид-приблуда з Європи!
Все, безумство скінчилось, ми – ніби брати.
Йдуть у гості – рідня і колишні кати.
Це не сміх і не сніг. Опускається попіл…




2013 рік.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-12 17:34:20
Переглядів сторінки твору 120
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.232 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.032 / 5.7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.06.07 18:30
Автор у цю хвилину відсутній