ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Лазірко
2018.12.14 04:47
чи дорога змучена
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
наче горлом бритва

Домінік Арфіст
2018.12.13 22:55
Біліє парус у блакиті
Туманній моря, сам один!..
Що він шукає в дальнім світі?
Що кинув у краю своїм?

Б’є хвиля – вітер завиває,
І щогла гнеться і скрипить…
О ні! Він щастя не шукає

Ярослав Чорногуз
2018.12.13 21:23
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Микола Дудар
2018.12.13 18:19
Коли здається, що Правди-Бог далеко
Зв’язок нікчемний… кілька сот причин
Ти передай свій лист через лелеку
Лиш не прогав їх журавлиний плин…

2 - Коли твоїй вірі потрібен ще поштовх
З усіх ситуацій - це найглавніше
Згадай як в дитинстві ти бігав на

Марґо Ґейко
2018.12.13 17:07
Де голі дерева і дупла розкривши роти
Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
Де вени землі наполегливо риють кроти, –
Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
Між ними і нами спадають незримі п

Олександр Олехо
2018.12.13 15:58
Я так не вмію… та пусте,
і поетичному взірцеві
не заздрю чорно. Біло теж.
Зате подякую творцеві,
що є душа, і слово є,
та їх єднання на папері.
Шаную вічне і своє –
ошатний вхід і будні двері.

Олексій Кацай
2018.12.13 13:37
Коли наближається швидкість
до світлового бар’єра,
то зникають зірки зо світлом
галактичного інтер’єра.

Їх вже по курсу не видно.
Не видно їх за кормою.
Я з безодні лечу в безодню,

Таміла Леськів
2018.12.13 11:53
Коли з очей спадає пелена
І бачиш ясно помилки життєві,
Робити щось запізно. Сивина
Внесла свої корекції суттєві:
Яке це має значення тепер,
Чому і хто паплюжив, нищив душу
І тіло, й волю? Дух мій ще не вмер.
За дні останні я боротись мушу.

Ігор Шоха
2018.12.13 11:37
Пригадую неопалиме.
Не досипаю ніччю.
Усе стоять перед очима
іконами обличчя.

То поділю своє на двоє,
то стулюю сюжети.
А від ліричного героя

Мирон Шагало
2018.12.13 10:33
Так дуже близько — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
проходять юрби туди і звідти —
турбот потоки
(це там, але не тут).

Сюди ж туристів давно не водять,

Маркіяна Рай
2018.12.13 09:53
В ніч на Андрія виводжу твоє ім'я
Білим по білому - випаде, чи забудеться?
Ось тобі мить призначена, ось тобі грішна я -
Він чи прийде у сни, чи вкотре уже заблудиться?
...
Білим по бі-
ло-му, -
ломить сліди йому.

Юрій Лазірко
2018.12.13 06:53
у чеканні відстані мовчать
а мовчанню є про що сказати
про любов до сили і меча
при нагоді світом панувати

про купання в золоті й пітьмі
де немає голоду для втіхи
і про тихий плач і дикий сміх

Микола Дудар
2018.12.13 00:10
В думи завія пролізла
Випнула спокій у двір
Вимкнуте світло, вже пізно
У буді бубликом звір…
А темінь - на десять кроків
Хропе й облизує сни…
Дитина воно до року
І ти милуєшся ним

Світлана Майя Залізняк
2018.12.12 23:11
Із лементу

- Можна кінуть на вєси... нє вапрос! -
дядько з ятки лементить. Малорос.

Ось автобус - до калюж підплива...
Дим усюди: з-під губи... з рукава...

Ігор Деркач
2018.12.12 21:20
Доживаю своє уві сні...
Не спішу до могили...
Але чується голос мені:
– пам’ятай мене, милий.

Пам’ятаю... та наче й не чув,
як, бувало, просила,
щоб і я написав, не забув :

Сонце Місяць
2018.12.12 19:35
рубається шляхта & маркіз
де сад кавує у шарантоні
доба мародерства у своїй повні
наполеон відбуває в круїз

босяцький ромео останній луї
підкидує на чуттєвій долоні
оперний моцарт ~ люди & коні в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Рая Лебідь
2018.12.12

Ліна Редіген
2018.11.25

Катерина Теліга
2018.11.22

Ігор Федів
2018.11.17

Артем Харченко
2018.11.17

Юлія Стиркіна
2018.11.16

оксана деркач
2018.11.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Гупало / Вірші

 М і ж ч а с с я
1.

Ох і грузько на рідній до скону землі,
Де ще вчора моря нам були по коліна.
І тепер не Росія – Вкраїна в імлі –
Для фантаста – не тема, а так – бадилина.

Хтось і Гербертом Велсом – немовби веслом,
Вигрібає печалі свої приболотні.
А мені простягає Джон Рід, як на зло,
Потрясіння радянські – недремні осоти.

Ей ти, Джонику Ріде, могутній наш рід
Не загинув у царстві, не згине у скнарстві.
А мені все болить ні, не серце, - болід,
Цей наш гострий політ у заземне митарство.

Ми удвох у міжчассі, а знизу – життя
І те поле, що легко пройти, - не із казки.
І між нами уже не космічне тертя –
Ейфорія майдану та баби Параски.

Ой ти, земле моя, ти ж іще не кавун,
Щоб незрілою репнути, заледеніти.
Все двигтить-миготить, не планета – пливун,
Харапудиться демос, над ним – демокріти.

Ми зростали на дріжджах одних запитань,
Ми соратники ніби, наш Ріде нерідний.
Нас і в отчі краї, де розливи світань,
Не закине ніхто, ми – не вимпели мідні.

А правічні стремління – це бути вгорі.
І не бачити горя, хоч так не буває.
Нам не можна упасти в пилюку доріг
І не личить луною котитися в гаї.

Бо від Красної площі – і простір і час
Червонять, як розбиті в дитинстві коліна.
Це не хроніки ті, що писав Фортінбрас?
Чи невдалий заміс, бо неякісна глина?


2.

Замісило,задумало нас на віки,
А прожити, мій Ріде, не можна століття.
Все від Бога, а ще від Святого Луки
Образи, лікування і легкість руки…
І тепер ми – трава із думками графітті.

В лікотрав’ї не знайдемо щастя ключі
І неправда усе про закінчення світу.
Це, о Ріде, не хрест, а плоди давучкі.
Всіх на зламі епох колисали плачі,
Виростали з-під снігу тоді пустоцвіти.

А тому і сльоза, і притихла роса
Хай не падають нам на опалені крила.
У розламах епох – і внизу небеса,
А одначе – один, лиш один воскресав.
Ну, а нас щось навмисне навік забарило.

Що ділити нам тут, на стражденній землі,
Де завжди так жадається вийти у космос?
Не літати, не йти, а збирати жалі?
Ми – в ідеях, загрузлі, ми знову в імлі.
Там нема батьківщини, а серденьку млосно.

Німота – зусібічна. Та знають усі,
Що між нами – епоха уперта, як жорна.
Там терпець не урветься, немовби у сні,
Не просіються мливо і сльози рясні.
Там дозволено звуки нудотно мажорні.

То чому ж ти, о Ріде, мені мов біда?
Я ж не сон твій, не страх, а підкреслений часом…
Хтось не зрідненість нам тишком-нишком піддав,
І вона отепер – не вода молода,
А завмерла гримаса і стьоб Фантомаса.

Протягнув час між нами межу, мов батіг:
Прапори, пребанальні моря та озерця.
Ти лежи, я дивлюся: між нами пробіг
Той хиткий ув ідеях лжебрат-печеніг.
Він, як Данко, тепер – із палаючим серцем.

Це нестрашно, потішно? Що думаєш ти?
Не мовчи, мов той привид-приблуда з Європи!
Все, безумство скінчилось, ми – ніби брати.
Йдуть у гості – рідня і колишні кати.
Це не сміх і не сніг. Опускається попіл…




2013 рік.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-12 17:34:20
Переглядів сторінки твору 157
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.235 / 5.56)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.037 / 5.7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.12.12 20:54
Автор у цю хвилину відсутній