Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Нуль без палички
(або мистецтво високого хамства)
Колись один художник-жартівник,
що потішатись над загалом звик,
відчувши в коштах немалу потребу,
рішив – черговий жарт створити треба.
Писав митець на грані аферизму
і все те називав супрематизмом.
Мистецтво він порівнював з верблюдом,
нав’юченим усім невмілим людом:
Із Персії царями і Єгипту,
одалісок вінком і манускриптів,
принцесами з собачками і без,
й венерами-блудницями з небес.
Він не вважав художників митцями,
звав філософії ганчірок їх знавцями.
І живопис не був йому секретом –
на череві товстухи лиш корсетом.
Блукаючи поміж воріт і тином,
таки створив «знавець» свою картину.
В ній велич хисту, думки глибина,
інтриги згусток, темна таїна,
повії карі та глибокі очі
і битва негрів прямо серед ночі.
Ну, геній просто, біс йому не брат!
За ніч родив у муках свій квадрат…
Для арту не написано закону,
та куншт цей не вартує й пів лимона.
Ним любуватись можна тільки рачки,
ціна в базарний день: на долар – пачка.
У чому суть усе ж цього памфлету?
Немає тут великого секрету:
«шедевр» модерну зберігав інтригу –
сторіччя він висів угору дриґом!..
12.02.2018
"Мистецтво живопису, скульптури, слова було до цього часу верблюдом, нав'юченим різним мотлохом одалісок, єгипетськими і персидськими царями Соломонами, Саломеями, принцами, принцесами з їхніми улюбленими собачками і блудом венер, – пише художник Казимир Малевич у брошурі "Від кубізму до супрематизму", виданій до відкриття у Санкт-Петербурзі виставки "Нуль-десять" 1 січня 1916 року – 19 грудня 1915-го за старим стилем. – Живопис був краваткою на накрохмаленій сорочці джентльмена і рожевим корсетом, що стягував розбухлий живіт ожирілої дами. Художники були судовими слідчими, чинами поліції, а ще – адвокатами, веселими оповідачами анекдотів, психологами, ботаніками, зоологами, археологами, інженерами. Наші передвижники розмальовували горщики на парканах Малоросії і старалися передати філософію ганчірок. Ближча до нас молодь зайнялася порнографією і зробила з живопису чуттєвий хтивий мотлох. Але творчості не було".
https://gazeta.ua/articles/history-journal/_tilo-vashe-zhive-u-suchasnosti-a-dusha-vbrana-u-starij-babusin-lifchik/667893
http://www.uamodna.com/articles/kazymyr-malevych-ta-yogo-chornyy-kvadrat/
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)