ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Панін
2020.09.29 18:54
Стежкою курною ,
Поруч з водоспадом,
Скачуть два ковбої,
Погоня позаду.

Розбишацька зграя
Дже зла і грізна,
Ліс хоч і ховає,

Олександр Сушко
2020.09.29 12:53
Хто сказав, що їстоньки нема?
Краще би подякували владі.
Наварила борщику кума,
Шкварочками день пахтить у хаті.

А дружина ріже ковбасу,
Доня кришить шинку на салатик.
Я ж - гастрономічний телесун

Микола Соболь
2020.09.29 12:18
Вільготний ранок манить за поріг.
Він пахне: жовтнем, осінню, грибами...
Не тяжить ні буденними думками,
ні листопадом на краю доріг.
Люблю згубитись в лісі край села,
де гомін вітру і роси сережки
в житті ніколи не зведуть зі стежки,
яка мене у гл

Іван Потьомкін
2020.09.29 12:10
Обидві в нього досьогодні в серці.
Перша увійшла тоді,
Як друга ще під стіл ходила.
Мабуть, Всевишній послав був першу,
Аби відтоді носив він образ Діви Пречистої.
Не для якихось там плотських утіх,
А лиш як недосяжну муку-мрію.
Таке не новина. Так

Ігор Шоха
2020.09.29 10:17
Як не добивайся тої волі,
а за неї треба воювати,
спекатися юди на престолі –
осліпити очі окупанта.

Іч, яка комедія? І досі
ситі комуняки – ревізори,
а свої у дошку прокурори

Сергій Губерначук
2020.09.29 09:45
Розраду знайшла у полотнах Шишкіна
жіночка з хутора Усть-Мартишкіно.
Вона відпочила в тайзі на картині,
де грають ведмеді і риють свині.

Ледь-ледь посміхнувшись беззубим ротом,
вона обтіклася холодним потом,
сльозу проковтнула й спитала нишком:

Галина Кучеренко
2020.09.29 09:16
Сумує земля за володарем,
Розумним, дбайливим господарем!
Нарешті звільнилась з колгоспу,
Що був руйнівним тягарем….




Тетяна Левицька
2020.09.29 08:18
Приніс лілеї
юнак дівчині,
зіниці в неї -
волошки сині.

У них поглянув,
враз оженюся.
Любив Оксану,

Ігор Деркач
2020.09.28 21:04
За поетами плаче тюрма,
у якій їх орда катувала
ні за що, аби ми пам’ятали, –
за поетами плаче тюрма.

Хай за себе радіє юрма,
що і нині у роки навали
за поетами плаче тюрма,

Ярослав Чорногуз
2020.09.28 21:02
Античний стиль, підковою споруда,
З рослинами дві вази кам`яні.
Приходять, зупиняються там люди –
Привабливо джерельце жебонить.

Не вірив, що збудована недавно
Сіренька, «старовинна» ця стіна.
Дзвенить там срібнострумінь, як струна,

Іван Потьомкін
2020.09.28 10:11
Якось у переддень Йом Кіпуру ,
Перед молитвою «Коль Нідрей»,
Хасиди кричали , читаючи псалми.
«Чого стараєтесь?»- спитав їх раббі Пінхас .
Чи не тому, що слова ваші не линуть до Небес?
Брехали, мабуть, рік цілий?
Бо ж хто бреше, в того й вуста брех

Дума Козак
2020.09.28 08:57
Чарівно в тиші линули слова,
у келиху іскрилося мартіні…
Ти сяяла мов квітка польова,
зітхала тихо скрипка Паганіні.

А час стікав краплинами хвилин
по склу буття у дощову погоду.
Осіннім вітром линув часоплин,

Тетяна Левицька
2020.09.28 08:17
По вірі кожному дано
і хрест животворящий,
і мрії золоте руно,
і безкоштовне щастя.

Скорботи втрати, туги щем
і потрясіння зливи.
Гордині грізне сонмище

Сергій Губерначук
2020.09.28 06:21
Червоні прапори – і прапори "Пори"!
Гранітний Ленін – Золота Софія!
Комуністичне "геть!" з безбожної юрби –
ламається об "так!", що вільним вітром віє!

Нащадки вбивців пруть, ненависть несучи,
з прокляттям жертв двадцятого століття!
Це шлях

Петро Скоропис
2020.09.28 01:38
Піщані ці горби, ці порослі сосни.
Сльотаві весни тут і сиро восени.
На вітрі море стріпує оборки
свої знебарвлені, а від сусідніх дач
то діти часом зайдуться уплач,
то вискне Лємешев зі сточеної голки.

Одмілини полин, зогнилий очерет.

Оксана Логоша
2020.09.27 22:05
О! Я сумую без твоїх листів.
Сумую, бо довірилась неспокою.
Очікування річкою глибокою
Пливу поміж розведених мостів.

Іти водою легше,ніж плисти-
Супротив менший страху і невіри-
Як я сумую глибоко, без міри,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Человек Песок (1995) / Проза

 Квіти смерті (повний розказ)

Рій мух маневрував навколо трупа, в очах його роїлися личинки.

Человек Песок

Адам ріс звичайною дитиною, у звичайній сім'ї з робочого кварталу. Як і всі діти він ходив до школи, грав у футбол з друзями і не рівно дихав до дівчини з сусідньої вулиці. Отримував хороші оцінки, особливо з природничих наук і математики. Він був затятим колекціонером: комікси, комахи, рослини і навіть гриби. Гриби? Ти серйозно? Адам я ніколи не чув, щоб хтось колекціонував гриби. Одного разу заявив Томас. Я знаю тебе від тоді, як ми ще ходити нормально не вміли, але, що ти схиблений зрозумів тільки зараз. Том! Незадоволено фиркнув Адам. Гриби – це окремий вид життя, до речі , вони ще й розумні. Назви мені хоча б одну причину, чому колекціонувати їх значить бути схибленим! Я не знаю нікого хто би цим займався, чорт, та про таке навіть не чув ніхто! Том та пішов ти. У цьому вся проблема, раз ніхто не чув, значить дивно, а хто це робить поїхав стріхою. Це стереотипне бачення реальності! Друже у світі є безліч речей про які ти ніколи не чув, це ж не означає , що їх придумали хворі на голову люди. Думай, що хочеш , але ти псих! Відповів Томас окинувши підозрілим поглядом гербарій висушених грибів. Адам, ти прийдеш в суботу до озера в лісі? А що там буде? Ми вирішили влаштувати невеличку гулянку, страшні історії порозказувати. Ми це хто? З агресивно налаштованою фізіономією запитав Адам. Томі, ти б не міг наводити конкретні факти , а не говорити загадками. Воу, аміго охолонь. Там будуть Роберт, Шон і Аліса. Аліса? Здивовано повторив Адам. Так Аліса, я знаю , що вона тобі подобається , навіть не думай про те, щоб не прийти через свою низьку самооцінку! Думаєш це так замітно? Що? Твоя самооцінка, яка знаходиться нижче рівня моря? Ні чорт забирай, те, що вона мені подобається. Та не дуже, просто не стовбич, як дурень в її присутності, от і все. Сьогодні п'ятниця, у тебе є час до завтрашнього вечора, щоб взяти себе в руки. З єхидною посмішкою мовив Том. В кінці кінців тобі вже п'ятнадцять. Адам мені пора. Куди? До дому, уявляєш маман найняла вчительку з математики на літо. Воно й не дивно, ти тупий як пробка в точних науках. Точно підмітив мій товстлобий друже. До завтра Адам. Ага бувай. Двері зачинилися, гуркіт пронісся по сходах, «до побачення пані Лін», «бувай Томас». Чорт, як мені бути, цей бовдур примусив мене підписати уявний договір про суботу, я ж згорю від сорому. Він упав на ліжко і взявся розглядати свою колекцію метеликів, яку уміло розмістив на стелі. Мама була приємно вражена. Згадував Адам. «Синку, я раніше нічого подібного не бачила, це дуже оригінально.» Та про павуків вона була іншої думки, тому довелося сховати їх у шухляди. Дві стіни були обладнані полицями, відкритими й закритими. На відкритих розташовані книги, розділені по авторам і жанрам, в закритих колекції комах, та рослин. Біля виходу з кімнати прикріплена дошка для записів, розміром два на два метри. На дверях гачки і відсіки для необхідних речей, які часто забуваєш взяти коли виходиш з дому. Все розташовано так, щоб економити час і простір. Адам педант і цього не відняти , в кімнаті у нього завжди прибрано, одяг чистий, ніхто його не бачив у пом’ятій футболці, бо такого не буває. В голові порядок, спогади мають своє місце, уже близько чотирьох років він практикує систему запам'ятовування «римська кімната». Адама завжди цікавило, як влаштований навколишній світ, особливо живі організми. Одного разу Томас сказав «Дивно не те , що ти колекціонуєш всяких комах, а те що ти їх омертвляєш заради цього». Чорт, моя кімната повна трупів, красивих і цікавих, але все одно мерців. І ці думки стали частими гостями у Адамовій голові. Багато хто не розумів його захоплення і це мимоволі , наштовхнуло його на думку , що він дивак.
Сонце вже заходило за горизонт, заливаючи кімнату жовтогарячим світлом. Адам намагався не заснути , та сон як завжди переміг.
Зранку нічого не передвіщало біди і раптом гучний тривожний сигнал залунав у кімнаті. Адам через здивування аж з ліжка вискочив і готувався вже евакуюватися з кімнати, та в останню мить зрозумів, що то був будильник, не той , що будив його вчора. Чорт забирай, якого біса. МАМ!!! Мам! Заволав він сердито. Так синку! Що це за серена у моїй кімнаті? Це новий будильник синку, тобі подобається? Подобається, та я чуть інфаркт не отримав через нього! Ой, вибач я забула тебе попередити. Вчора було так багато справ. Визначивши точне місце знаходження джерела противного звуку, Адам подався до робочого столу на якому стояв винищувач часів другої світової. Не дивно , що будильник вив як серена, то був японський Мицубиси А6М, літак камікадзе. А це взагалі законно? Цей будильник точно був би не до вподоби ветеранам. І в туж мить Адам уявив старого командос , якому зриває дах через клятий будильник. Старий хапає дробовик і відкриває вогонь по сусідах, прийнявши їх за божевільних японців. По всюди крики, звуки битого скла, копи вже на підході. Сину ходи снідати!
Після сніданку Адам почав збиратися в похід. Палатка, спальний мішок, ніж, сокира, столовий набір, саперна лопата, дощовик, спрей від комарів, ліхтарі, компас, аптечка, петарди, щоб відлякувати диких звірів. Чогось не вистачає. Подумав він. Точно, їстівного я нічого не взяв. Мариноване м'ясо, овочі, рис, гарячий шоколад у пакетиках, протеїнові батончики, п'ять літрів води, цукор. В кінцевому варіанті, провізія і спорядження важили кілограм двадцять не менше . О полудні всі зібралися коло старого мертвого дерева , біля входу в ліс. Близнюки Роберт і Шон , як завжди в своєму репертуарі , мало того , що вони одно яйцеві і схожі як дві каплі води, та ще одяг й спорядження в них однакове. І хто є хто? Запитала Аліса у них. Я Роберт. Відповів один із близнюків. А я клон роберта. З неприродньо монотонним лицем промовив Шон. Вам би бейджики не завадило носити. Сказав з посмішкою Том. Хах, дуже смішно. В унісон відповіли близнюки. Вам раніше не говорили, що ви стрьомні. Втрутилась Аліса. Ну ти точно не перша, хто це говорить. Гаразд друзі, пора вирушати, дорога буде складною і нам потрібно розбити табір до того як стемніє. З серйозним тоном сказав Адам. Команду зрозумів, містер гід. Театрально заволав Том, наче готувався ринути у бій, а не пройти п’ять кілометрів в ліс. Стежка швидко закінчилась, тому довелося орієнтуватися по компасі. Ландшафт змінювався з болотистого, до порослого травою. А як ми дізнаємся , що не пройшли озеро? Запитала Аліса. Головне йти на північ, а там і озеро завширшки півтора кілометри. Відповів Адам. Та й пляж усіяний багато тонними валунами, яких хіба сліпий не замітить. Хм, мене ніхто не попередив про пляж. Воно й не дивно, ми вже давно туди ходимо, так , що для нас там нема нічого особливого. Чорт забирай. Налякано мовила Вона. Що таке? Запитав Том, йдучи по переду. Та вони рухаються однаково. Тикаючи пальцем на близнюків відповіла Аліса. Роберт і Шон йшли в унісон, копіюючи рухи одне одного. З сторони це виглядало наче прогулянка пере дзеркалом. О боже, це просто шикарно. Сміючись сказав Том. Ми довго репетирували, але воно того було варте. Відповів Шон. То це твоя ідея? Запитав Адам. Так моя. Томі і ти ще кажеш, що я псих, бо колекціоную гриби. Ахах, друже вони лякають людей навмисно, а ти від природи лячний. Та ну тебе. Фиркнув Адам. Не слухай його. Мовила Аліса усміхаючись . Ти милий. Адам аж розчервонівся, йому ще ніколи не говорила компліментів дівчина. А ось і сосновий ліс, вигукнув Том. Ще хвилин двадцять і ми на місті. Фу, що це так смердить, ви чуєте цей запах. Запитала Аліса. Щось здохло. Відповів, один із близнюків. До гидкого запаху добавилось жужання мух. Бля! Бля, ну нахуй. Заволав Том. Рій мух маневрував навколо трупа, в очах його роїлися личинки. Одразу і не скажеш , що це лось. Алісу повело в бік, вона чуть свідомість не втратила від побаченого. Близнюки взялись фотографувати даний шедевр. Том виблював увесь сніданок. Та Адам не міг відірвати погляду від мертвого лося. Епічно! Заявив Роберт. Благаю йдем далі, я з розуму зійду , якщо пробуду тут бодай одну хвилину. Кричав Том.
Сонце уже заходило, віддзеркалюючись в озері. Повітря наповнював запах печеного м'яса і диму від багаття. Всю феєрію свята різко обламав запах спрею від комарів. Адам, твою ж мать! Заволав Роберт. Як же воно смердить. Та ну тебе Роб, його зжеруть, якщо не скористається аерозолем . Сказав Том з закритим носом. Пора страшних історій друзі ! Наспівував Шон. Пора, пора, порррра! Здається, що його взагалі не бентежить запах. У когось є ліхтар? Запитала Аліса. Є у Адама і більше ні в кого . Проспівав Шон. І чому це так? Спитала вона, з явно незадоволеним тоном. Тому, що ми не збираємся шлятися по лісі в ночі. Відповів Роберт. А якщо приспічить? З посмішкою ,мовив Том. То позичимо у Адама. А з чого ти взяв, що він у мене є? Та подивись на себе Адам. Розсміявся Шон. Ти ходяча амуніція, взяв в двоє більше речей ніж ми всі. Думаєш це смішно бути до всього готовим? Відповів Адам. А хто буде нас усіх рятувати від диких звірів, петардами які узяв з собою? Адам! В унісон мовили близнюки і Том. Ти ж наш рембо, дружище. Кивнувши сказав Том. Уявіть собі, що я дізнався про це місце. Сказав Роберт. Раніше тут було язичницьке капище і культ був м’яко кажучи, стрьомний. Цікаво, чому? Запитала Аліса. Тому , що люди з того культу поклонялися Чорноногу . Кажуть, що йому приносили людей в жертву, обмащували кров'ю, розмальовували всякими символами і відпускали в ліс, після чого їх більше ніхто ніколи не бачив. Ліс пожирав їх. Та ну, думаєш це правда? Спитав Адам. А якщо вони просто втекли? Куди, якщо тоді найближчі поселення були в кілометрах ста. Та це не все, жертву вони приносили тому, що люди в лісі часто пропадали до того як вони почали поклонятися тому богу. А як почали, то пропадати стали тільки жертви. Навколо стояла мертва тиша, а видимість на три чотири метри від багаття. Здається сам ліс і всі його мешканці слухали цю історію. Чорт, чому так тихо? З занепокоєним голосом сказав Том. І тут нізвідки, пугу, пугу. Це, що сова? Розсміявся Шон і в туж мить звуки припинилися. Здається тут не тільки ми любимо історії. Мовила Аліса. Цілу ніч Адаму снилися кошмари, то лось окутаний ураганом мух, то ліс, що пожирає людей. Дивно та він так ні разу і не проснувся за ніч, споглядаючи страшні короткометражки, що показував йому мозок. Та зранку Адам обійми Морфея покинув на фоні криків Тома. Сука, йобана в рот, якого хуя! Вибравшись поспіхом з палатки, Адам побачив Тома, який кидався в різні сторони, як божевільний тримаючи себе за голову руками. Алісу яка втратила свідомість, і близнюків , що намагалися привести її до тями. В центрі табору, там де учора було багаття, лежав розірваний на двоє лось. Той самий клятий, мертвий лось, якого вони бачили у лісі. Чорт, чорт, ну нахуй, це божевілля якесь. Кричав Том в істериці. Кому потрібно було таке робити? В очах у Адама потемніло і земля пішла з під ніг. Здається це панічна атака. Подумав він. Або я ще сплю.
Сил не було навіть на те , щоб йти без амуніції ,яку він лишив біля озера. Поспіхом збираючись залишили все , крім одягу і того , що можна використати як зброю. Усі одноголосно вирішили йти в обхід, щоб не натрапити на того хто притягнув труп лося в табір. Бля потрібно бути по справжньому хворим, аби таке зробити, по справжньому сука хворим на голову. Раз за разом повторював Том. Томі спокійніше, не репетуй. Намагався заспокоїти його Шон. Спокійніше, та ти гониш Шон, сьогодні він лося притарабанив , а завтра би перерізав нас як свиней. Вже темніло, ми втратили багато часу несучи Алісу попід руки, вона то приходила до тями, то втрачала свідомість. Здається у неї психологічна травма, щось типу посттравматичного синдрому. Сказав Роберт. Ми не заблукали? Спитав Шон. Я вже в друге бачу це сухе дерево. Адам потягнувся до кишені і з наляканим виглядом викрикнув. Бля! Сука, компас то пропав, мабуть ми його залишили в таборі. Адам дай ліхтар. Сказав Том. Адам витягнув ліхтар з сумки в яку скидав все необхідне. Том натиснув на кнопку, лампа замерехтіла і погасла. Бля, сука, батарейки здохли. Здається і ми здохнем, якщо не розіб'єм табір. Мовив Роберт. Ти пропонуєш ночувати тут знову, ти , що дибіл? Репетував Том . Завали їбало Том. Сказав Шон. Це єдиний спосіб залишитись в живих, якщо будем йти в ночі, то натрапимо на якогось хижака, або на того психа, та навіть , якщо ні, то забредем в таку пізду, що вороття назад не буде. Будем спати без вогню, він тільки видасть нас. Усі сховалися у високій папороті. Не зважаючи на напружену обстановку, заснути було не важко. Адам провалювався в сон у своєму спальному мішку, на мить він побачив свою колекцію метеликів на зміну якій прийшла темрява. Всю ніч йому снилося, що він біг по лісу в непроглядній темряві і так само , як і на пляжі проснувся від криків. Том! Том! Аліса! Том! Гукали близнюки по черзі. Що сталося? Запитав Адам. Том і Аліса пропали. Тремтячим голосом відповів Роберт. Ні спальних мішків, ні тіл не було, тільки невеликі краплі крові на папороті свідчили про те, що сталося щось жахливе. І раптом, Адам замітив сліди на землі, ніби хтось тягнув щось важке. Схопивши свою сумку він пішов по тих слідах. Адам стій, не ходи сам, зачекай на нас. В метрах п’ятдесяти сліди різко обірвалися, та Адам не змінив напряму руху. Ще через п'ять метрів вони дійшли до рову. На дні лежали два трупи, у Тома з очей стирчали гілки, а Аліса була повернена лицем в низ. На ній не було штанів і нижньої білизни. Хтось вбив і зґвалтував її посмертно. Я проснувся останнім , вони не замітили слідів на землі. Потрібно не мало часу, щоб притягнути два тіла сюди, та ще й одному. Вони мене не розбудили. Ці виродки увесь час вели себе , як психи. Адам дав задньої, з жахом дивлячись на близнюків потягнувся до сумки. Адам, що таке? Запитав Шон. Що таке, що таке, та це ви їх убили, виродки ви їбані. Адам ти збожеволів, заспокійся. Говорив Шон наближаючись до Адама який, щось шукав у сумці. Адам не роби дурниць, прошу. Говорив Шон, знову і знову. Та було вже пізно. Адам знайшов те, що шукав і це була саперна лопатка. Шон намагався зловити його за руку, та не встиг і гостре лезо лопати, яке Адам так старанно гострив для більшого КПД, глибоко врізалось Шону у шию. Кров лилася фонтаном заляпуючи все навколо, гаряча липка кров. В ніс вдарив запах заліза в перемішку з свіжим м'ясом. Роберт перечепився за пеньок намагаючись втекти, навіть знаходячись у горизонтальному положенні, він доволі швидко пересувався. Адам не треба благаю! Він намагався закритися від удару рукою і в туж мить залишився без половини лодоні. Другим ударом Адам забив лопату прямо у центр обличчя Роберта. Дивно , та враження було таке ніби двічі вбиваєш одну і ту саму людину.
Слідчий раз за разом давав одні і ті самі запитання. Я вже казав, якийсь псих приніс мертвого лося у табір, ми намагалися втекти, йшли в обхід. Наступного дня Том і Аліса пропали, а близнюки вперто не замічали слідів на землі. Яких слідів? Адам з цього моменту розказуй детальніше. Ну сліди, ніби хтось тягнув по землі щось важке. Ми знайшли трупи, та Роберт і Шон були підозріло спокійними. І що далі? Я почав відходити назад, та Шон казав ,щоб я заспокоївся і не робив дурниць, він намагався схопити мене. Адам ти усвідомлюєш те , що вбив своїх друзів. Я захищався! Від кого? Та від близнюків, я вам це вже п'ятий раз кажу. Адам, твої відбитки знайшли на тілах Аліси і Тома. Воно й не дивно вони мої друзі. Ти не зрозумів. Сказав детектив Слівт. Кроваві відбитки. Нам потрібно взяти зразок твоєї сперми. Що? Ви думаєте я всіх убив? Адам, це може бути доказом того, що ти не винний. Та кажете, що винний! Я такого не казав, та докази свідчать про інше. Та до біса ваші докази, я цього не робив. Те саме Адам говорив судовому психіатру і лікарю урологу який готувався взяти сперму на аналіз. Якщо не хочеш сам, то уролог це зробить замість тебе і спосіб цей тобі точно не сподобається. З серйозним обличчям сказав детектив. Далі все було як в тумані. Суд признав Адама не винним, через проблеми з психікою і помістив у клініку для божевільних злочинців, з діагнозом « роздвоєння особистості» Тепер у Адама нова колекція. Не стелі його палати прикріплений натюрморт з мух і тарганів. Ніхто не розумів чому так сталося. Чому Адамова свідомість розкололася. Він поводив себе дивно під дією лікарств, наче це був не він. Навіть їв не тією рукою , що завжди. Коли приходив до тями, просив відпустити його до дому, казав , що він не вбивав своїх друзів. Та повертатися йому не було куди. Мама покінчила життя самогубством, з'ївши смертельну дозу миш'яку.

2017

18+






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-02-21 00:20:05
Переглядів сторінки твору 264
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.02.21 00:22
Автор у цю хвилину відсутній