На мою скромну думку, дуже важливим є особливий кут зору на творчість Ярослава Чорногуза саме окрізь глибше розуміння притаманного йому ( як на мене - в більшості творів) стилю. І тут вже просто читачі не годяться, вони будуть як сільські рибалки на поверхні океану. Для них риби тут не буде, бо для них риба - це те, що саме в їхньому маленькому кошику. Тобто, я про стилістичний океан "маньєризму". Хто не в курсі, той легше сприйме порівняння "маньєризму" як "статичний" чи "динамічний" жест, форма (для заповнення і самими читачами), акорд - різних рівнів і способів існування.
Взагалі, вважається, що будь-який вислів завершується "жестом" чи ж бо акордом відчуттів ).
Нмсд, Ярослав Чорногуз природжений маньєрист, і сприймати його творчість інакше, це втрачати 99 відсотків із написаного. Фактично, по суті, автор пише "жестами", формами жестів, акордами, які чудово роззіповуються в зворотну сторону - до будь-якої складності сцен, характерів, описів, послідовностей. Переконаний, що це, в основному, робиться музично-підсвідомо, а як таке інакше робити? Суто інтелект не годиться.
Тож для мене і є неймовірною розкішшю в стосунках із творами автора - саме сприйняття пластики маньєризму, і заповнення цієї пластики саме моєю читацькою особистістю.
Чи всі здатні до глибшого, аніж на поверхні "декоративного сюжету", сприйняття? Ні. Тому не думаю, що саме в такому ключі ця "корона" буде кимсь написана. Шліфуємо і радіємо, що в нас таке є )