ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Критика | Аналітика
Про гідність письменника
Цього разу я не писатиму про кон’юнктуру, вторинність, епігонство, примітивність тієї частини літератури, яка вже потрохи проникає навіть у навчальні програми українських шкіл. Я знаю іншу літературу, яка проникає в серця. Дякувати Богу, у нас ще є талановиті автори. А до всього іншого вже не критики потрібні, а санітари. Зараз письменники вітають одне одного з професійним святом, а я й досі не знаю, чи стала письменницею чи ні, бо іноді вважаю себе такою нездарою, що впадаю у чорну депресію.
Бо ж не книжка робить нас письменниками, хіба ні?
Я знала багато літераторів. Когось уже немає на світі, хтось із учня-підмітайла вибився зразу у метри і дивиться на мене зверхньо,бо я ж не «коронована» і не «золота». Хтось продався, хтось готовий продатися, а хтось стоїть у пекельному горнилі української карми і плавиться як отой одноногий солдатик. Я хочу сказати ось що.
Письменник ніколи не повинен мати жодних стосунків з владою, окрім напружених і опозиційних. Він мусить стриміти скалкою їй у оці, змушувати злякано озиратися і тремтіти перед силою слова і морального авторитету. І не хвалитися прихильністю сильних світу сього, бо для них він буде завжди блазнем.
Письменник ніколи не повинен ставати заручником кланів, груп, видавців, статусу, родини, ідеології. Щоб бути економічно вільним,досить заробляти собі як той індійський царевич плетінням кошиків,чи програмуванням,чи підмітанням вулиць. В моєму поколінні було багато двірників і кочегарів, як і сексотів на посадах редакторів. Зараз – блогерів і мисливців за грантамии і преміям. Щоб бути інтелектуально вільним – не стежити за модою. Усе наймудріше було сказано вже до Сократа.
Теперішній український письменник не повинен навіть мріяти про життя з гонорарів. Замало бібліотек, книгарень читачів, які можуть підтримати книговидання.
Український письменник може забути про переклади за кордоном, бо в промоцію наших книг потрібно вкладати рідній державі, а воно їй не треба, бо колонії не піклуються про культуру підданих. Вона буває до адміністрації або опозиційна, або лакейська. Та й наша вторинність і епігонство, що розквітли буйним цвітом для міфічної Європи, там не потрібні. »У нас свого такого повно», – колись сказала покійна Ганна-Галя Горбач, перекладачка з німецької.
Письменник є репрезентантом національної культури і несе за це відповідальність усюди і завжди. Зрадити національній культурі, сумніватись в її вартості – це самогубство.
Всі українські класики займались суспільною роботою, а не просуванням власної творчості. В надскладних умовах вони протистояли русифікації. Ніхто з них не прагнув бути мучениками. Вони були одержимими і сяяли харизмою. Тому від українського письменника чекають завжди чогось більшого, ніж просто сюжетів.
Письменник повинен оновлюватись як Фенікс, відчувати пульс Всесвіту, а не штампувати за контрактом те, що колись привернуло до нього увагу. В ту саму ріку творчості не вступають двічі.
Так само письменник не ступає до успіху по трупах ні друзів, ні ворогів. Бо це не шляхетно.
Все, що я написала, стосується талановитих. Посередність ніколи не стане цього робити. Вона хоче торжествувати і панувати. Вона хоче, щоб їй заздрили і легко стає наркозалежною. Зараз її зоряний час. А що буде з тими зрусифікованими містами, з Україною її не обходить. Тому неосвічений обиватель з неї зробить собі кумира, бо це його рівень.
А геніїв та пророків відкине, як відкинули колись наріжний камінь. Нічого не змінилось в тій біологічній істоті, що називає себе людиною.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про гідність письменника
http://pahutyak.com/про-гідність-письменника/
джерело
Автор статті - Галина Пагутяк
Цього разу я не писатиму про кон’юнктуру, вторинність, епігонство, примітивність тієї частини літератури, яка вже потрохи проникає навіть у навчальні програми українських шкіл. Я знаю іншу літературу, яка проникає в серця. Дякувати Богу, у нас ще є талановиті автори. А до всього іншого вже не критики потрібні, а санітари. Зараз письменники вітають одне одного з професійним святом, а я й досі не знаю, чи стала письменницею чи ні, бо іноді вважаю себе такою нездарою, що впадаю у чорну депресію.
Бо ж не книжка робить нас письменниками, хіба ні?
Я знала багато літераторів. Когось уже немає на світі, хтось із учня-підмітайла вибився зразу у метри і дивиться на мене зверхньо,бо я ж не «коронована» і не «золота». Хтось продався, хтось готовий продатися, а хтось стоїть у пекельному горнилі української карми і плавиться як отой одноногий солдатик. Я хочу сказати ось що.
Письменник ніколи не повинен мати жодних стосунків з владою, окрім напружених і опозиційних. Він мусить стриміти скалкою їй у оці, змушувати злякано озиратися і тремтіти перед силою слова і морального авторитету. І не хвалитися прихильністю сильних світу сього, бо для них він буде завжди блазнем.
Письменник ніколи не повинен ставати заручником кланів, груп, видавців, статусу, родини, ідеології. Щоб бути економічно вільним,досить заробляти собі як той індійський царевич плетінням кошиків,чи програмуванням,чи підмітанням вулиць. В моєму поколінні було багато двірників і кочегарів, як і сексотів на посадах редакторів. Зараз – блогерів і мисливців за грантамии і преміям. Щоб бути інтелектуально вільним – не стежити за модою. Усе наймудріше було сказано вже до Сократа.
Теперішній український письменник не повинен навіть мріяти про життя з гонорарів. Замало бібліотек, книгарень читачів, які можуть підтримати книговидання.
Український письменник може забути про переклади за кордоном, бо в промоцію наших книг потрібно вкладати рідній державі, а воно їй не треба, бо колонії не піклуються про культуру підданих. Вона буває до адміністрації або опозиційна, або лакейська. Та й наша вторинність і епігонство, що розквітли буйним цвітом для міфічної Європи, там не потрібні. »У нас свого такого повно», – колись сказала покійна Ганна-Галя Горбач, перекладачка з німецької.
Письменник є репрезентантом національної культури і несе за це відповідальність усюди і завжди. Зрадити національній культурі, сумніватись в її вартості – це самогубство.
Всі українські класики займались суспільною роботою, а не просуванням власної творчості. В надскладних умовах вони протистояли русифікації. Ніхто з них не прагнув бути мучениками. Вони були одержимими і сяяли харизмою. Тому від українського письменника чекають завжди чогось більшого, ніж просто сюжетів.
Письменник повинен оновлюватись як Фенікс, відчувати пульс Всесвіту, а не штампувати за контрактом те, що колись привернуло до нього увагу. В ту саму ріку творчості не вступають двічі.
Так само письменник не ступає до успіху по трупах ні друзів, ні ворогів. Бо це не шляхетно.
Все, що я написала, стосується талановитих. Посередність ніколи не стане цього робити. Вона хоче торжествувати і панувати. Вона хоче, щоб їй заздрили і легко стає наркозалежною. Зараз її зоряний час. А що буде з тими зрусифікованими містами, з Україною її не обходить. Тому неосвічений обиватель з неї зробить собі кумира, бо це його рівень.
А геніїв та пророків відкине, як відкинули колись наріжний камінь. Нічого не змінилось в тій біологічній істоті, що називає себе людиною.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію