ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2018.12.14 22:21
мій дім – моя фортеця…
мій дім – моя в’язниця…
ввижається-живеться…
живеться – доки сниться…
о сни мої-кассандри
о мислі-одіссеї…
октаедри… меандри…
єсеї… фарисеї…

Нінель Новікова
2018.12.14 19:47
УМІННЯ ДОМОВЛЯТИСЬ (Новела-усмішка) Захаращена усілякими бебехами одеська квартира. На кухні, пропахлій уже з’їденим форшмаком*, чаювали давні приятелі Ізя та Сеня. Запашний чай, хрусткий батон, абрикосове варення та приємні спогади про минулі

Іван Потьомкін
2018.12.14 18:53
А разом з нами і земля страждала.
Ми хоч сяк-так порятуватися могли.
Вона ж... куди, скажіть, податись мала?
Її на рабство невігласи прирекли:
Де риба жирувала донедавна,-
Там торжествує нині жабуриння.
Де тінивсь край дібровами прадавніми,-
Там су

Віта Парфенович
2018.12.14 14:06
Києве, древній, легендарний, дивлюся на тебе з огляду на майже два десятка років, відданих тобі, і згадую, як ти змінився з часу, коли я прибула сюди, будучи абітурієнткою, зеленою, провінційною дівчиною. Не хитрою, наївною, але розважливою, з широко розп

Юрій Лазірко
2018.12.14 04:47
чи дорога змучена
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
наче горлом бритва

Ярослав Чорногуз
2018.12.13 21:23
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Микола Дудар
2018.12.13 18:19
Коли здається, що Правди-Бог далеко
Зв’язок нікчемний… кілька сот причин
Ти передай свій лист через лелеку
Лиш не прогав їх журавлиний плин…

2 - Коли твоїй вірі потрібен ще поштовх
З усіх ситуацій - це найглавніше
Згадай як в дитинстві ти бігав на

Марґо Ґейко
2018.12.13 17:07
Де голі дерева і дупла розкривши роти
Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
Де вени землі наполегливо риють кроти, –
Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
Між ними і нами спадають незримі п

Олександр Олехо
2018.12.13 15:58
Я так не вмію… та пусте,
і поетичному взірцеві
не заздрю чорно. Біло теж.
Зате подякую творцеві,
що є душа, і слово є,
та їх єднання на папері.
Шаную вічне і своє –
ошатний вхід і будні двері.

Олексій Кацай
2018.12.13 13:37
Коли наближається швидкість
до світлового бар’єра,
то зникають зірки зо світлом
галактичного інтер’єра.

Їх вже по курсу не видно.
Не видно їх за кормою.
Я з безодні лечу в безодню,

Таміла Леськів
2018.12.13 11:53
Коли з очей спадає пелена
І бачиш ясно помилки життєві,
Робити щось запізно. Сивина
Внесла свої корекції суттєві:
Яке це має значення тепер,
Чому і хто паплюжив, нищив душу
І тіло, й волю? Дух мій ще не вмер.
За дні останні я боротись мушу.

Ігор Шоха
2018.12.13 11:37
Пригадую неопалиме.
Не досипаю ніччю.
Усе стоять перед очима
іконами обличчя.

То поділю своє на двоє,
то стулюю сюжети.
А від ліричного героя

Мирон Шагало
2018.12.13 10:33
Так дуже близько — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
проходять юрби туди і звідти —
турбот потоки
(це там, але не тут).

Сюди ж туристів давно не водять,

Маркіяна Рай
2018.12.13 09:53
В ніч на Андрія виводжу твоє ім'я
Білим по білому - випаде, чи забудеться?
Ось тобі мить призначена, ось тобі грішна я -
Він чи прийде у сни, чи вкотре уже заблудиться?
...
Білим по бі-
ло-му, -
ломить сліди йому.

Юрій Лазірко
2018.12.13 06:53
у чеканні відстані мовчать
а мовчанню є про що сказати
про любов до сили і меча
при нагоді світом панувати

про купання в золоті й пітьмі
де немає голоду для втіхи
і про тихий плач і дикий сміх

Микола Дудар
2018.12.13 00:10
В думи завія пролізла
Випнула спокій у двір
Вимкнуте світло, вже пізно
У буді бубликом звір…
А темінь - на десять кроків
Хропе й облизує сни…
Дитина воно до року
І ти милуєшся ним
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Гобіт Васильковий
2018.12.08

Євген Лінивий
2018.10.20

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Голландський птах
Років із доволі багато тому опинився я на Буковині, та ще й в складі поважної делегації; в ту делегацію я, звісно, потрапив випадково. Місцеве чиновництво, спантеличене довжелезною абревіатурою, що нею делегати позначали свою контору, зняло нас просто з потяга та заходилося катати всіма буковинськими всюдами. За дві години нам показали усе: природу, людей, пам’ятки, розваги, промисловість, сільське господарство та культуру. Промисловість представив старовинний, ще цісарських часів цукрозавод (всі решта нібито пішли на брухт). На тому заводі, в оточенні десятків тон свіжого гарячого цукру, я вперше збагнув, що він має доволі сильний і своєрідний аромат. Відтоді варто мені відкрити пакет цукру або навіть зламати один цукро-стік, і я миттю відчуваю його запах; а раніше я геть його не помічав, навіть не здогадувався, що цукор пахне, хоча й вживав його змалку. Отже, лишень коли я занурився в середовище, я те середовище помітив; а коли помітив, тоді вже почав розрізняти відтінки, присмаки, особливості тощо. А тепер власне історія про голландського птаха.

Що є найскладнішим завданням для спудея, який прагне отримати освіту в Нідерландах? – Так, житло, квартирне питання! На невеличкій, пошматованій каналами та річками низовині на краю Західної Європи товчеться понад 17 мільйонів людей; велика їх частина – учні, студенти, докторанти та інші полоняники наук. Вишів багато і всі хороші; пригадую, в саму лише бібліотеку юридичного факультету Університету Маастріхту можна було би поставити кілька корпусів університету в Запоріжжі, де я навчався перед тим. Отже, мої українські папірці з моїми українськими «пойнтами» голландські професори прийняли без проблем, натомість тамтешні ріелтори ціле літо ігнорували всі мої звернення, прохання, вимоги, погрози, волання та скарги… Якби не сталося диво, а в мого друга не знайшовся знайомий в Нідерландах, а той знайомий не попхався через усю країну в Маастріхт шукати мені житло, а тоді не приїхав ще раз допомогти мені влаштуватися та придбати прожитковий меблевий мінімум… - кінець кінцем, з того зла утворилося непогане добро.

Добро мало вигляд двокімнатної квартири на першому поверсі старовинного двоповерхового будинку з мансардою на Хойгемервег, 6, за два кроки від залізничного вокзалу. По суті, весь перший поверх належав мені; ба більше! – голландські будинки завжди мають садок або внутрішній двір, патіо – тому разом із першим поверхом я отримав і крихітний садочок, до якого потрапляв просто з власної спальні. Той простір – невеличкий за нашими вкраїнськими мірками, десь три на три метри, зусібіч оточували цегляні стіни – сусідні будинки та високий паркан. Половину мого садочка посідав велетенський пазуристий кущ; друга половина мала вигляд неправильної мозаїки з клаптиків брунатного ґрунту та тротуарної плитки. До мене садочком володів німецький інженер, Томас, хороша людина та дядько працьовитий – саме тому навесні з кожного клаптика відкритої землі повилазили нарциси.

Томас соромився казати своїм німецьким друзям, що працює на заводі в Нідерландах, тому що за однакової платні він мав суттєво коротший робочий тиждень та істотно довшу відпустку. Отже, в нього був час і на подорожі, які він дуже любив, і на порпання в садочку, яким він чи то спокутував свій пільговий робочий час, чи то працював на стереотипи про германську націю. Тим 9 «квадратам» Томас таки приділяв чимало уваги! - таку охайність в рослинному, хай і штучному світі зустрінеш не часто. Звісно, під моєю опікою садочок дещо здичавів, розбуявся та набув нової, для мене – більш звичної та рідної привабливості. Тепер це був мій, цілковито мій таємний сад, на який Томас дивився з жахом, але мовчки.

Новоявлені хащі посеред кам’яних мурів приваблювали не тільки мене. Навесні серед пазурів, шпичаків, колючок, шипів і голок єдиного куща мого саду оселився птах; мабуть, гнізда птахи в’ють та яйця відкладають удвох, але я бачив тільки одного – самицю. Темна, сіро-коричнева, дзьобата, з довгим хвостом, більша за горобця та менша за голуба, мовчазна пташка здебільшого приходила, а не прилітала до свого кубельця, і в саду моєму також ходила пішки, видиралася на гілки та паркан стрибками, і вже тільки звідки – приречено злітала. Мовчати їй були добрі резони, адже всі сусіди тримали котів; власне, навіть у мене був кіт, але він більше цікавився нарцисами, ніж пташками. А от пташенята нічого не знали про котів і материн приклад не наслідували; вони починали галасувати від першого світла і верещали аж до ночі; щойно навчилися спинатися на ноги, вони – всі четверо – один за одним гепалися з кубла долі.

А коти ж кмітливіші за пташенят; вони чатували на паркані, спостерігаючи одним оком за верескливим кущем у саду, а іншим – за мною, крізь вікно. Мені ж геть не подобалася думка, що в моїй садибі може статися таке ганебне вбивство, а ще я чомусь почувався відповідальним за тих чужих – в усіх сенсах чужих! – дітей; можливо, я підсвідомо сприймав їх як свою худобу, утриманців, вихованців абощо. Так чи ні, але я й сам чатував на пташенят не гірше за котів, на яких я голосно кричав, а коли вони не розуміли людської мови – жбурляв пивними корками, гілками та камінцями; отже, кільканадцять разів на день я збирав тих пташок і повертав у кубло. Добре, що на той час я мало виходив з дому – розклад дозволяв працювати поза факультетом.

Нам із мовчазною пташкою та її безвісним чоловіком пощастило – ми зберегли всіх пташенят. Незабаром птахи порозліталися, а мені лишилося порожнє кубло в остаточно здичавілому саду. Тепер вже нічого не відволікало мене від навчання, хіба що голландська весна, яка час від часу сягала тієї міри чарівності та насолоди, якою хизується весна київська – та хіба ж тільки весна?

За якийсь час я повернувся до Києва, влаштувався на роботу та поринув у безкінечні юридичні баталії, в яких доволі часто доводилося пригадувати голландську юридичну науку. Та одного дня Нідерланди нагадали про себе чимось іншим. Я самотньо крокував алеєю Ботсаду, аж раптом краєм ока помітив несміливий рух. Зупинився, придивився – здоровенькі були! Це ж моя голландська пташка! Темна, сіро-коричнева, дзьобата, з довгим хвостом, більша за горобця та менша за голуба, мовчазна, вона чимчикувала туди-сюди серед палого листя, видзьобуючи з ґрунту комах і черв’яків. Я посміхнувся: он куди дійшла, з Маастріхта аж до самого Києва... А потім я помітив у кущах і в траві ще одну… а тоді ще.. а далі ще кілька – на галявинці тинялася ціла зграя «голландських птахів». Ні, я навіть на хвильку не уявив, що то мої пташенята; це було б романтично чи символічно чи ще якось ефектно, але нарочито, занадто нарочито! – Хіба що назва «голландський птах» за ними таки закріпилася: це було романтично в міру, та й справжньої назви я не знав.

Швидко з’ясувалося, що ті птахи такі ж голландські, як і українські, та ще й такі, що бігають та пурхають скрізь і завжди. Як колись я відчув запах цукру і тим навчився відчувати його завжди і скрізь, отак тепер я помічав тих пташок, де б не був. А згодом – якщо чесно, через багато років і просто вчора – я знайшов і назву свого «голландського птаха». Це Turdus Merula, чорний дрізд!

Власне, якби це була оповідка для шкільної хрестоматії, нотатки натураліста або просто шкільний твір про людину, яка подбала про пташенят, я не зробив би фіналу кращого за оцей: «Незабаром птахи порозліталися, а мені лишилося порожнє кубло в остаточно здичавілому саду». Але це трохи про інше розповідь, і тому це ще не все (а до хрестоматій ми ще візьмемося, хто, як не ми?) – даруйте, але буде ще кілька слів або й цілих речень.

В останні роки я захопився деревами – власне, завжди їх любив, але назв їхніх не знав, за винятком найпоширеніших. Поступово я не тільки вивчив нові назви, але й почав розрізняти нові дерева. Так я дізнався, що в околицях мого київського житла мешкають всього лише два граби – а раніше то були «дерева», і край. Потім я познайомився з буком і помітив схожість його кори з слонячою шкірою та навіть написав про це віршика, а восени збагнув, чому маєток в одній з історій про Шерлока Холмса звався «Мідні буки» – тільки букове пале листя має такий насичений колір і металевий блиск. І – це вже головне! – з кожним новим ім’ям з невиразної купи «об’єднаних родовими ознаками» предметів виступали, виокремлювалися унікальні речі, відмінні від решти речей. А що отримує ім’я – те отримує й власне буття; довколишній світ збагачується та набуває вражаючої різноманітності. Це вже не просто «земля», з якої стирчать «дерева», по гілках яких стрибають «птахи». Це – дивовижний, багатющий, розмаїтий, барвистий та безкінечно цікавий світ, у якому кожен мешканець і куточок вирізнений з-поміж інших; це – Едем, в якому я, наче Адам, дарую імена, сутність і буття всьому, що бачу.

На мапі світу ще задовго до мого повноліття зникли практично всі білі плями – людство побувало скрізь, і подорожі тепер можливі тільки відкритими місцями. Але картина світу, яку я бачу щодня, і досі лишається поплямованою білим. Ті плями – моє невігластво; гадаю, подолання власного неуцтва – не менш захоплива справа, ніж відкриття нового континенту або пошуки Трої. Аромат цукру; граб і бук; дрізд і повзик – так, це ніби дрібнички; але саме отак і тривають навколосвітні подорожі – якщо не ті, славетні, що прибрали білі плями з глобусу, так мої власні, що розсіюють мою особисту пітьму.

…І насамкінець, аби трохи збити патосний напучувальний тон, – фінальне речення з шкільної хрестоматії майбутнього:

«Незабаром птахи порозліталися, а мені лишилося порожнє кубло в остаточно здичавілому саду».

2018





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-03-09 07:03:38
Переглядів сторінки твору 223
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.287 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.924 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2018.12.07 13:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ковальчук (Л.П./Л.П.) [ 2018-03-09 09:08:32 ]
Цікаво написано. Грамотно, тому легко читається. Тема - відкривати щось для себе, в собі - суголосна, наприклад, поезії В Симоненка "Гей, нові Колумби й Магеллани".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Максим Тарасівський (Л.П./Л.П.) [ 2018-03-09 12:24:10 ]
Ми самі собі Колумби, Магелани, да Гами тощо - тільки встигай роздивлятися цей чудовий світ )
Дякую